№ 77-78 (21868-21869) четвер-субота 24-26 серпня 2017 року

24 серпня українські засоби масової інформації зазвичай публікують привітання глав іноземних держав та урядів, адресовані керівництву нашої країни з нагоди Дня Незалежності України. У більшості випадків такі привітання — формальність. Але під час війни їх можна розглядати як важливу моральну підтримку.

Що значить «бути поруч»?

Вітання президента США Барака Обами у зв’язку з 25-ю річницею Незалежності України, надіслане рік тому на адресу Петра Порошенка, вирізнялося, скажімо, чіткою однозначною позицією: «Хочу запевнити Вас, що Сполучені Штати залишаються відданими своєму обов’язку бути поруч з Україною у той час, коли ви протистоїте російській агресії».

«Бути поруч» для Барака Обами не означало, звісно, діяти. Але в привітаннях більшості глав держав та урядів взагалі не згадувалося про протистояння російській агресії. Най-більше, на що зважилися тоді друзі і союзники, була декларативна підтримка суверені-тету і територіальної цілісності України.

Минув рік. Позиція більшості держав щодо російської агресії в Україні практично не змінилася. В умах політичних лідерів (за винятком США, країн Балтії та Польщі) домінує знайомий настрій — «лише б не було війни». Хоча неозброєним оком видно: війна (не холодна, не гібридна, а звичайна — зі стріляниною, руйнуваннями і загибеллю людей) на сході України триває, і їй не видно кінця.

Центрвиборчком схвалив постанову про призначення на неділю, 29 жовтня, перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об’єд-наних територіальних громад та відповідних голів у 202 ОТГ України.

В Одеській області вибори відбудуться в 11 ОТГ: Березівській міській, Старокозацькій та Шабівській сільсь-ких, Вилківській міській, Авангардівській селищній і Дальницькій сільській, Куяльницькій сільській, Лиманській сільській, Маяківській сільсь-кій, Цебриківській селищній та Знам’янській сільській.

Прес-служба Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України».

Цими днями у Франції офіційно відкрили Алею імені Пилипа Коновала — канадця українського походження, героя Першої світової війни, єдиного українця-кавалера Хреста Вікторії, найвищої та найпочеснішої нагороди за мужність перед лицем ворога, якою можуть бути нагороджені військовики з країн, підлеглих британській короні.

22 серпня у Ленсі, поблизу Парижа, відкрили Меморіал пам’яті битви за висоту 70. В урочистостях взяли участь високопосадовці урядів Франції та Канади, громадськість. Кошти для відкриття алеї зібрала українська громада Канади.

«Українці, що проживають за межами Батьківщини, надзвичайно шанують національних героїв. Це особливо важливо, бо саме цього року відзначаємо століття Визвольних змагань, а наша боротьба за Українську державу й право Україн-ської нації на існування триває на Донбасі та на міжнародній арені. Ми, свідомі українці, повинні шанувати наших героїв в Україні і в кожному куточку світу. Пам’ятаймо всіх тих, хто поклав життя на вівтар Батьківщини: і героїв АТО, і їхніх легендарних попередників», — зазначив Ігор Козак, віце-президент Ліги українців Канади, офіцер запасу збройних сил цієї країни.

Трагедії, на жаль, досить часто стають каталізаторами суспільних процесів чи, принаймні, змін у якомусь конкретному секторі. Всі ще, мабуть, пам’ятають Вра-діївку, трагедію, яка там сталася, і подальший розвиток подій в усій Україні. Жахливий злочин, скоєний минулого тижня в Одеському слідчому ізоляторі, матиме, поза сумнівом, також далекосяжні наслідки.

У четвер, 17 серпня, на території Одеського слідчого ізолятора було вбито 34-річну співробітницю. Її тіло, розчленоване, заховане у пакети, виявили у контейнері для сміття. У скоєнні злочину підозрюють 39-річного в’язня, який не вперше відбуває покарання. В його «активі» уже є умисне вбивство, зґвалтування, грабіж, незаконне позбавлення волі тощо.

На брифінгу, який відбувся наступного дня, прокурор області Олег Жученко повідомив, що порушено два кримінальні провадження — за фактом вбивства і за фактом службової недбалості та неналежного виконання обов’язків співробітниками СІЗО, внаслідок чого, власне, ув’язнений і зміг скоїти злочин.

На той момент слідство з’ясувало, що арештант незаконно знаходився на території пенітенціарної установи більше двох годин на добу. За інформацією свідків, в останній місяць у камері не перебував. Йому доручили доглядати за свійськими тваринами (на території установи вирощують свиней, кроликів, курей), і фактично він проживав у технічному приміщенні. Мав доступ до ножів та сокир, якими розпоряджався без відповідного обліку та дозволу.

6.

Стрічку «Окупація» показали вже майже під завісу фестивалю, за два дні до завершення. Ущерть виповнена зала кінотеатру «Родина» (або «Родіна» — кому що ближче). На екрані — перегляд фільму про повстанців Холодного Яру…

Стоп! Стоп-стоп! Це що: Україна 1971 року? В час розгулу кадебістської інквізиції, нагінки на будь-яке, навіть манюсіньке, навіть з дулею в кишені, вільнодумство, молодий режисер знімає відверто антирадянське кіно? Український буржуазний націоналізм?..  Та він і трьох дублів не встиг би відзняти… Як там колись казав відомий московський реформатор сцени? Правильно: не вірю… Лютують роздратовані кадебісти: режисера-постановника зробити агентом всіх розвідок і роз-стріляти, фільм негайно перемонтувати… Знято ці кадри з елементами комедії, яка тут, звісно ж, ні до чого. А ось і молода випускниця московського кіноінституту нагодилась, отож їй доручають відповідальну роботу…

Так починається в цій стрічці ще один фільм — тепер вже про те, як монтажерка перероблятиме картину. Ми бачимо то окремі чорно-білі кадри крамольної стрічки про повстанців, а то — вже у кольорі — процес перемонтажу цієї ж картини. Фільм у фільмі, отже. Як наче матрьошка. А кіна — нема… Тобто нема того патріотичного заряду, якого очікуєш, отого моменту істини…

Молдова просить ООН включити питання про повне виведення російських військ з Придністров’я до порядку денного 72-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відкриється 12 вересня.

Відповідний лист постійного представника Молдови при ООН Віктора Морару оприлюднено у вівторок, 22 серпня, повідомила «Німецька хвиля».

У Кишиневі переконані, що присутність військовослужбовців РФ «становить загрозу для підтримки міжнародного миру та безпеки».

Віктор Морару попросив ООН підтримати зусилля Молдови, спрямовані на завершення процесу «безумовного, упорядкованого та повного виведення іноземних збройних сил з її національної території».

У своєму зверненні постпред Молдови при ООН наводить цитату з декларації ОБСЄ, прийнятої у 1999 році, в якій віталося «зобо-в’язання Російської Федерації завершити виведення російських сил з території Молдови до кінця 2002 року».

Танцювальний майданчик «Вогні маяка» у Центральному парку культури та відпочинку імені Т.Г. Шевченка літні одесити за звичкою називають «майданом». У післявоєнні роки тут було культове місце, де вечорами грав духовий оркестр, танцювали танго і фокстрот, де хлопці з середньої морехідки та зі школи міліції влаштовували бійки за дівчат. Згодом «майдан» закрили. Кілька років тому «Вогні маяка» знову гостинно засвітилися.  Тепер тут відбувається безліч цікавих подій: фестивалі, конкурси, концерти,  майстер-класи, виставки... Життя вирує!

Упродовж усього літа по четвергах на танцмайданчику у рамках програми «Місце зустрічі — діалог», що реалізується за підтримки фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє», збираються люди старшого віку, щоб разом зробити зарядку, потанцювати, послухати концерт, або просто поспілкуватися.

Анна і Павло Блінови прийшли на танцмайданчик, тримаючись за руки й опираючись на ціпки. Обоє сивоголові, синьоокі, у світлих сорочках, вони дуже подібні між собою. Одразу видно, що прожили разом усе життя, що піклуються одне про одного.

26-у річницю Незалежності України ми зустрічаємо в умовах загострення ситуації на сході нашої держави. Кращі сини і дочки України захищають цілісність і суверенітет країни. Їм допомагає весь народ.

У переддень славної дати я зустрівся з тимчасово виконуючим обов’язки військового комісара Роздільнянського районного військового комісаріату Валерієм Сімаченком і попросив відповісти на кілька питань.

— Сьогодні пріоритетним завданням є захист нашої Батьківщини. Тому цій темі загалом і роботі військових комісаріатів зокрема приділяється особлива увага. Розкажіть про головні напрямки своєї праці.

— Основні зусилля вищого військового керівництва держави у сфері оборони спрямовані на створення компактних, технологічно сучасних та професійних Збройних Сил. Відтак першочерговим нашим завданням є облік громадян призовного віку, які проживають на території, що обслуговує військовий комісаріат, забезпечення органі-зованого проведення чергових призовів на строкову військову службу, контроль за виконанням громадянами закону «Про військовий обов’язок і військову службу».

Першу нагороду імені Героя України Марка Паславського вручили Адаму Осмаєву та Аміні Окуєвій.

Як повідомив «5-й канал», іменні медалі від благодійного фонду Марка Паславського вручають іноземцям, які беруть участь у боях за Україну. Чеченське подружжя боронило країну від агресора у складі батальйону імені Джохара Дудаєва. (Нагадаємо, нещодавно у «ЧН» був опублікований нарис Арсенії Великої «Аміна», в якому оповідається про цих уже легендарних наших сучасників).

Марк Паславський — американець українського походження. Учасник Революції Гідності. На початку війни на Сході відмовився від американського громадянства на користь українського. Воював у складі батальйону «Донбас». Мав позивний «Франко» (на честь Івана Франка). Загинув 19 серпня 2014 року під Іловайськом, похований у Києві на Аскольдовій могилі.

Українське фізичне товариство (УФТ) та, власне, вся спільнота фізиків України б’ють на сполох. У нетрях МОНу розроблені програми з фізики старших класів загальноосвітньої школи, які відкидають суспільство  на сто років назад. Ідеться і про кількість годин на вивчення фізики, і про обсяг програмного матеріалу.

Ми ще не знаємо, що автори прийнятої до впровадження концепції нової школи зроблять з математикою і хімією (з фізикою також достеменно не знаємо, бо наразі нам пропонуються лише чернетки суперечливого характеру). А проте, відомо, які важливі міжпредметні зв’язки та кореляція в часі при викладанні взаємопов’язаних предметів. Тому повної картини, як збираються навчати наших дітей та онуків, суспільство не має. Чому ж усі зацікавлені так розхвилювалися? Спробуємо розібратися.

По-перше, всі реформи в освітній сфері, започатковані ще в дев’яності нинішнім двічі академі-ком Василем Кременем під облудним гаслом «гуманітаризації», погіршували авторитет природничих наук, рівень володіння предметом після закінчення школи та мотивацію учнів до і під час навчання. А оскільки побутове застосування різноманітних складних гаджетів, зроблених на базі сучасних фізичних знань, дається дітям досить легко (для цього їх на Заході такими й виробляють!), то в молодого покоління виникає хибне ставлення до них, ніби їх надала якась вища сила, котра забезпечить постійний супровід та вдосконалення гарних іграшок. Сучасна історія знає подібні випадки. Це називається культом карго.

На Кіровоградщині археологи досліджують курган скіфської доби, поховання в якому, за оцінками науковців, датується другою половиною VI — початком V століть до нашої ери.

Антропоморфну кам’яну стелу виявили нинішньої весни під час польових робіт на угіддях, що належать Мошоринській сільській раді Знам’янського району. Артефакт містить реалістичне зображення скіфа із шийними гривнами та ритоном (стародавньою посудиною для пиття у вигляді рога), що слугували символами влади. Вчені припускають, що курган, на поверхні якого знайшли стелу, є похованням скіфського правителя або знатного воїна.

Спочатку археологи зняли великий шар земляного насипу і наблизилися до поховальної камери. Перекриття, зроблене давніми скіфами із дубових колод, збереглося майже у первозданному вигляді, а відтак в античному похованні можуть виявитися рідкісні предмети матеріальної культури скіфів.

Минулого тижня у житті єврейської громади Балти відбулася неординарна подія. У рамках міжобласної благодійної акції до нашого міста приїхала пересувна синагога (міцва-мобіль — спеціально обладнаний автофургон з усіма необхідними атрибутами) з представниками єврейських общин Одеси, Запоріжжя, Миколаєва та Херсона.

Зустріч гостей з численними членами місцевої єврейської громади проходила у залі та побіля будівлі кафе «Ивушка» у теплій, невимушеній обстановці.  Прибули вони до нашого міста з Первомайська Миколаївської області. А перед тим їх благодійний маршрут пролягав містечками Запорізької, Херсонської, Миколаївської та частково Дніпропетровської областей, де, як і в Балті, нема синагог (у нашому місті реконструкція синагоги ще не закінчена), а відтак членам місцевих общин ніде проводити релігійні обряди. В основі таких акцій, які організовуються задля підтримки й розвитку єврейства в Україні, лежить зарубіжний досвід.

Гостей представив голова балтської общини В.А. Вінярський. Жителям нашого міста цікаво було спілкуватися з чотирма молодими людьми, студентами єврейських вишів, вихідцями з родин відомих рабинів. У залі кафе вони розповіли про традиції й легенди, обряди та звичаї єврейського народу, відповіли на запитання присутніх. Розповіді супроводжувалися демонстрацією відеороликів.

Закінчення. Початок у номері за 17 серпня.

Осінь 1927 року принесла успіх українському кіно: фільм Олександра Довженка став сенсацією. Його високо оцінив французький критик Леон Муссінак, який саме гостював у Києві. У Москві після перегляду 23 грудня Сергій Ейзенштейн взявся писати статтю, яку (за сплетіння планів реального і фантастичного у «Звенигорі») назве «Червоний Гофман». Ейзенштейн проникливо зауважив: Довженко розвивав традицію геніального українця Миколи Гоголя, тобто показував реальність не прямолінійно, а в образному перетворенні, що для кіно було новаторством (Ейзенштейн Сергій. Народження майстра // Олександр Довженко. Збірник спогадів і статей про митця / Упорядник О. Бабишкін. — К.: Державне в-во образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. — 1959. — С. 60). У березні 1928-го фільм везуть до Парижа (там оцінюють як перемогу молодого духу українського кіно), а в квітні — до Праги, і він здобуває міжнародне визнання.

До 100-річчя Української революції

Дмитро Донцов (30.08.1883—30.03.1973) — один з тих діячів, чиє подвижництво вплинуло на долю всієї української нації. 134 річниця від дня народження — дата не кругла, та, переконана, таких людей потрібно згадувати і вшановувати не лише в їхні ювілеї. Він — визнаний український мислитель ХХ століття, автор фундаментальних досліджень вітчизняної історії, філософії, літератури, актуальних і в наш час, сотень публікацій в українській емігрантській пресі, теоретик українського націоналізму.

Зрозуміло, що всі роки тоталітаризму наукова і публіцистична спадщина доктора Донцова ретельно замовчувалася, а його ім’я почали згадувати лише після 1991-го. Широкому загалу варто ще і ще раз перечитати найвідоміші роботи Д. Донцова, зокрема «Націоналізм» (1926) та «Дух нашої давнини» (1944), щоб зрозуміти головне у його вченні. А головне полягає в тому, аби прояснити, а отже й активно поборювати, хвороби нашого народу, передусім комплекс меншовартості українців, вихований за три століття перебування в складі Російської імперії, причини, чому після двох Майданів, які не допустили створення в Україні нової диктатури, держава продовжує тупцювати на місці.

Одесити і гості міста в очікуванні традиційного, вже п’ятого, Міжнародного бієнале сучасного мистецтва, який, за задумом організаторів, повинен наблизити нас до розуміння складних соціальних і культурних явищ, викликів у часі й просторі, де ми нині перебуваємо. «Зона турбулентності» — під такою неспокійною назвою пройде нинішній бієнале. Це розлогий проект, який із 26 серпня по 30 вересня втілюватиметься на дев’яти локаціях.

Напередодні організатори і ключові учасники арт-проекту провели прес-конференцію, зокрема й у скайп-режимі. У ній взяли участь: комісар бієнале, він же директор Музею сучасного мистецтва Одеси (МСМО) Семен Кантор, головний куратор Михайло Рашковецький, його асистент Микола Карабинович, куратор не так давно створеної галереї Invoque#Art Катя Тейлор, ініціатори спецпроекту «Одіс-сея: Донбас — Київ, Донбас — Одеса» Дарина Цимбалюк та Юлія Філіп’єва, директор Харківської муніципальної галереї Тетяна Тумасян.

Які несподіванки готує бієнале? Є чимало інтригуючих проектів. Але спершу про його концепцію, яку озвучив головний куратор: «Повинен констатувати, що ситуації турбулентності — суть періодичних фаз людської культури… Але якщо раніше «турбулентність» у культурі визначалася як явище «кризове» чи «перехідне», зі своїми просторово-часовими кордонами, то нині це стан перманентності, що прагне до безкінечності». За мету організатори ставлять створення простору для налагодження всеукраїнського і міжнародного плідного культурного діалогу, конструктивної платформи для художнього висловлювання сучасних авторів.

З давніх-давен вінок служив не тільки прикрасою голови, а вважався оберегом, наділеним силою, що знімає біль і навіює добрі помисли.

Плели вінки з різних трав і квітів, характерних для різних пір року — весни, літа та осені. А от справжнім, повноцінним, українським вінком вважається той, у який вплетено 12 рослин, наділених цілющими і магічними властивостями, — троянда, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, васильки, ромашки, барві-нок, мальва, півонія. (Навесні можна додати квіти вишні і яблуні та вусик хмелю).

Переважно вінок надягали у великі свята: на Великдень, Трійцю, Івана Купала, Спаса... Слід зауважити, що за українською традицією віночки носили тільки дівчата. Заміжні жінки, розлучені і вдови прикрашати голову вінком не мали права.

(Валентин Щегленко. «Гроно часу». Нариси, статті, інтерв’ю. — Роздільна: «Лерадрук». — 2017)

Якби Валентин Щегленко не присягнув журналістиці, без сумніву, став би поетом. Не із спілчанського загалу, не з посередніх, а з тих, хто здатен зростити щось своє, вагоме й неповторне, на добряче потолоченому поетичному полі.

Втім, обійдемося без «якби». Ще тоді, у восьмому класі, зачарований яблуневим цвітом, яким на ранок спалахнув їхній сад, хлопчина захотів передати те диво словами, добираючи й нанизуючи їх, мов намистинки, в разок-рядок. Хто на цьому розуміється, знає: то вельми ювелірна й надзвичайно важка робота — достеменно й цікаво для інших передати на папері те, що начебто доступне всім, але лише ти своїм загостреним зором-почуттям здатен побачити його, пропустити крізь власне серце й повідати іншим, вилаштувавши слова у взірцевий разок-рядок. «Тепер я розумію, що вони (рядки. — І.М.) були недосконалі, — зізнається нині маститий журналіст. — Але любов до слова, яка владно увійшла тієї миті в моє серце, осяяла на багато літ». Додам від себе: назавжди.

Нещодавно в Одеському центрі болгарської культури відбулася презентація збірки віршів відомого поета, члена Національної спілки письменників України, автора і ведучого радіопрограми «Ана тарафи» гагаузькою мовою Віталія Бошкова.

Це видання автор присвятив матері — Марії Василівні, якій 18 серпня сповнилося 80 років. Назва книги — «Чарівне свічадо». До неї увійшли вірші українською, російською, болгарською та гагаузькою мовами.

Марія Василівна Бошкова-Юсюз народилася 1937 року в селі Кубей, яке тоді входило до складу королівської Румунії. Уже в радянський період закінчила Кишинівський педагогічний інститут і викладала математику спочатку в Молдові, в кінці 1960-х повернулася в рідне село, де пропрацювала вчителькою до виходу на заслужений відпочинок. Як чудового педагога її і сьогодні згадують учні: часто пишуть, дзвонять, приходять у гості. На щастя, здоров’я дозволяє їй зустрічатися з друзями, родичами, займатися садом і городом.

У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.

Максим РИЛЬСЬКИЙ.

Конференція зі столового винограду відбулася в Національному науковому центрі «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова». Заходом зацікавилися науковці, представники вищої школи, фахівці виноградарських підприємств різних форм власності та фермери.

Серед іншого учасники конференції довідалися про таке: «Перспективні сорти винограду сучасної української селекції» (Ірина Ковальова), «Науковий супровід з технології вирощування винограду для забезпечення повної реалізації сортового потенціалу й одержання високоякісної продукції з урахуванням подальшого її використання» (Андрій Штирбу), «Фунгіцидний захист винограду препаратами компанії «Сингента» (Володимир Воєводін), «Захист винограду від лускокрилих шкідників препаратами компанії «Сингента» (В’ячеслав Перцьовий), «Результати випробування нових препаратів компанії «Сингента» на дослідних виноградних насадженнях ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» (Людмила Баранець).

Місто-ліс

Італійський архітектор Стефано Боєр, відомий як творець концепції так званого «вертикального лісу», яку він уже втілив у Швейцарії та Мілані, свій черговий і гранді-озніший проект під назвою «Місто-ліс» реалізує в Китаї.

Місто-ліс побудують північ-ніше Лючжоу, в якому проживають близько півмільйона осіб. Сполучення між ними забезпечать залізнична гілка та автотраса, якою курсуватимуть електромобілі.

Згідно з проектом, там буде створена вся необхідна міська інфраструктура: житлові будинки, офіси, лікарні та школи. Джерелами енергії стануть геотермальні джерела і сонячні панелі, які встановлять на даху кожного будинку.

Баклажан — рослина субтропічна, вимоглива до сонця і тепла. Його батьківщина — Індія, але тепер вирощується на різних континентах. В Україні, особливо у нашому, південному, регіоні давно увійшов до числа «своїх» культур. Сезон збору і консервації — серпень—вересень.

На Сході баклажан називали «овочем довголіття», вважаючи особливо корисним для людей похилого віку. Його рекомендували як засіб для профілактики і лікування атеросклерозу, подагри, хвороб печінки і нирок, запорів, серцево-судинних захворювань.

Будь-які кулінарні страви і консерви, приготовлені з баклажанів, мають чудовий смак. До того ж вони є продуктом високої біологічної цінності.