Переглядів: 779

Схожі долі

Цього тижня виповнилося дев’ять років з дня вторгнення російських військ у Грузію. Для України «п’ятиденна війна» й окупація п’ятої частини грузинської території тепер не тільки погляд у минуле. Це одна з моделей майбутнього, яке Кремль готує нашій країні.

Незаконнонароджені діти
«кольорових революцій»

Ще рік тому дату «08.08.08» у нас відзначали б не тільки публікаціями у пресі. Чинний Президент України та колишній президент Грузії, стоячи поруч один з одним, звернулися б до лідерів цивілізованих країн зі спільною заявою. Із застереженням, що з Путіним не можна домовлятися і, тим більше, не можна йому поступатися. Що договори Кремль ні в що не ставить, а поступки сприймає як слабкість.

Але Петро Порошенко і Міхеіл Саакашвілі тепер навряд чи виступатимуть разом. Вони стали супротивниками, а Путін, їхній спільний ворог, із задоволенням потирає руки. Задоволення Кремля змінилося б захопленням, якби українське «правосуддя» ухвалило рішення про екстрадицію екс-президента Грузії на батьківщину, де на нього чекають звинувачення у банальному криміналі. Хто в світі засумнівався б, що дев’ять років тому саме «кримінальник» Саакашвілі розв’язав війну, а росіяни врятували осетинів та абхазців від повного винищення?

Але, як кажуть, умівши брати, умій і віддати. Міхеіл Саакашвілі подорожує країнами Європи з недійсним українським паспортом. Він роздає інтерв’ю американським, польським, литовським та українським засобам масової інформації. Він наполягає на тому, що «режим» позбавив його українського громадянства незаконно. Для тих, хто не розбирається в тонкощах української політики, від такого твердження до думки про незаконність самого «режиму Порошенка» — мінімальна відстань. У Кремлі вкотре із задоволенням потирають руки.

Тут слід нагадати, що російські законники, захищаючись від закидів щодо порушення міжнародного права, щодо неспровокованої агресії на пострадянському просторі, в свою чергу висувають тезу про нелегітимність тих, хто прийшов до влади після «кольорових революцій». Революція троянд у Грузії 2003-го, Помаранчева революція 2004-го та Революція Гідності 2013—2014 років розглядаються у Кремлі як державні перевороти. А чинна влада — як тимчасові адміністрації.

Угоди і договори, укладені з Україною та Грузією до «кольорових революцій», на думку Кремля, не поширюються на відносини з «хунтами, що захопили владу». І нема перешкод для захоплення й окупації грузинських та українських територій. Це — необхідні заходи захисту і наведення порядку в зоні впливу та виняткових інтересів Росії.

Така логіка не просто руйнує систему міжнародної безпеки, сформовану після Другої світової війни. Вона перетворює в нісенітницю діяльність ООН, ОБСЄ та всіх організацій, заснованих на фундаменті цієї системи. Більше того, така логіка відрізає для Росії можливість повернення у правове поле. Бо час не можна повернути назад. Не можна повернути держави, «захоплені хунтами», у стан до революцій.

Кремлівські намагаються вирішити це завдання так само, як на початку 20-х років минулого століття зробили це більшовики, тобто хочуть силою повернути частини, що відпали, в імперію. Але за сто років обставини змінилися. Для виправлення «геополітичної катастрофи» у «рашистів», на відміну від більшовиків, бракує засобів.

Чекати доведеться довго.
Але ми свого дочекаємося

На жаль, сил і засобів бракує й тим, хто постраждав від ро-сійської агресії. Самостійно повернути окуповані території не можуть ні Грузія, ні Україна. Світове співтовариство, паралізоване страхом перед великою війною, відкуповується економічними санкціями проти Росії, але відновлювати світовий порядок дієвими заходами (на зразок фінансової або дипломатичної блокади Кремля чи поставками летальної зброї Україні) відмовляється навідріз.

У випадку з Грузією це вже призвело до тяжких наслідків. За дев’ять років квітуча колись Абхазія, субтропічний рай і дешевий курорт, всесоюзна бать-ківщина мандаринів, перетворилася в руїни, де царюють небезпечні банди, а на базах окупа-ційної російської армії вибухають боєприпаси. Для повернення до рідних домівок грузинів, вигнаних з Абхазії в результаті етнічних чисток, ніхто в світі нічого робити не хоче. Та і в самій Грузії ця тема непопулярна. У Південній Осетії грузинські села ще існують. Але адміністрація робить усе, щоб витіснити грузинське населення з окупованої території й ускладнити спілкування з родичами в Грузії.

В окупованому Росією Криму політика витіснення і переслідування проводиться щодо кримських татар. Причому, на відміну від грузинів Південної Осетії, у кримських татар, корін-ного народу захопленого пів-острова, нема своєї держави. Їм втікати нікуди, а єдина надія цих людей на безпечне існування — повернення Криму в Україну після закінчення війни.

Надія на швидке повернення додому у півтора мільйонів внутрішніх переселенців і біженців з окупованої частини Донбасу теж базується на майбутньому поверненні захоплених територій після закінчення війни. Але з кожним днем люди дедалі більше переконуються: такі надії примарні. Чекати доведеться довго. Не менше, ніж грузинам, вигнаним з Абхазії та Південної Осетії.

Нова російська імперія не в силах поки що ковтати цілі держави, але ще не було прикладу, щоб вона під зовнішнім тиском повертала проковтнуте. Якщо економічне становище Російської Федерації під впливом економічних санкцій реально погіршиться, а Заходу вдасться за-гнати Путіна в кут, треба пам’я-тати, що в глухому куті й практично за повної економічної ізоляції СРСР існував довгі роки.

Що не завадило вторгненню радянських військ в Угорщину (1956 рік), Чехословаччину (1968) та в Афганістан (1979). І це не враховуючи участі у численних війнах та конфліктах на Близькому Сході, в Африці і в Азії, де Радянський Союз у другій половині ХХ століття воював негласно. Експансію Москви, націлену на світове панування, слід підкреслити, зупинили тоді не США і не НАТО. А різке падіння на світовому ринку цін на нафту наприкінці 1980-х і нездатність комуністів відреагувати на це падіння.

У рашистів Кремля поки що є запас міцності. І реакція у них краща, ніж у старців із політбюро ЦК КПРС. На швидкий крах агресора розраховувати не варто. Але Україні та Грузії треба бути впевненими у кінцевому результаті. І в усвідомленні того, що завойоване довго ніхто не може утримувати.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net