Під журавлиним крилом

Валентина Соларьова — незмінний голова комітету «Діти Чорнобиля», для кого аварія на ЧАЕС — особиста трагедія, адже довелося спішно евакуйовуватися з родиною, назавжди залишати рідну Прип’ять, а також бать-ківську хату, родове гніздо, що у 30-кілометровій зоні, яка назавжди стала зоною відчуження.

Нині, розповіла вона, на Одещині мешкають близько п’яти тисяч людей, які постраждали від масштабної техногенної катастрофи, серед них — майже півтори тисячі дітей: деякі з них у «спадок» від батьків, вражених некерованою атомною енергією, отримали хвороби і навіть вроджені каліцтва.

Держава, з огляду на її фінансові можливості, підтримує чорнобильців, але безцінною є і допомога благочинників. Для одеських дітей — це вже згадані «Журавлі».

Почалося все з того дня двадцятирічної давності, коли проста німецька вчителька фрау Ірмгард Лебкюхнер вперше приїхала до Одеси, зустрілася з родинами ліквідаторів, з евакуйованими, з їхніми дітьми, які тоді більше лежали в лікарнях, аніж ходили до школи чи до дитячого садочка. Проблеми, якими жили ці люди, не залишили байдужою милосердну фрау. Вона, повернувшись з України додому, заснувала благодійну організацію «Журавлі» в окрузі Майн-Кінціг-Крайс».

Європейці вміють заробляти і розумно, продумано розпоряджаються заробленим. А ще вони вміють від щирого серця жертвувати на добродійність, на якій і тримається весь розгалужений громадський сектор. Сувора матеріальна підзвітність сектору перед жертводавцями — також один із традиційних європейських принципів, хоча люди там надзвичайно довірливі.

— Лише на організацію поїздок наших дітей до Німеччини, — розповідає Валентина Соларьова, — тамтешні наші друзі зібрали і витратили понад 50 тисяч євро!

Канікули в Німеччині для багатьох запрошених стали великою подією у житті. Майже всі діти, які мешкали у німецьких родинах, відпочивали у дитячо-юнацьких таборах разом з їхніми однолітками. Хтось, не обмежившись німецькою і традиційною англійською, «підхопив» ще кілька іноземних мов, скажімо французьку чи польську, щоб надалі вільно спілкуватися з європейцями, вчитися в Європі, на перспективу — налагоджувати спільний бізнес, мати однодумців у наукових пошуках…

— Наші діти, — продовжила пані Валентина, — стають тими свідомо й упевнено прокладеними не хиткими містками, які єднають наші державні береги. Це правильно, так мусить бути, адже ми — немала частина величезної європейської родини. Однак перший місток і першою (!) проклала його до нас фрау Ірмгард Лебкюхнер ще двадцять років тому.

Не оминути й того факту, що впродовж багатьох років органі-зація матеріально підтримувала дітей-інвалідів, сиріт і багатодітні родини, які втратили годувальників.

Слова вдячності доброчинникам висловлює Наталя Кондратюк, яка одна виховувала трьох неповнолітніх братів і сестру, отримуючи підтримку з Німеччини. Як і родина Холявко, де батькові судилося одному піднімати двох синів. Вдячна за підтримку родина Андрія Пірінова, який народився з ДЦП і користується інвалідним візком. Не залишилася обійденою увагою Христина Марчук, яка пережила тяжку операцію. Справжніх друзів у Німеччині моє родина Заровних. Наталя, вдова пожежника-ліквідатора, виховує шістьох дітей, тож перекази і посилки з найпотрібнішим від «Журавлів» не були для них зайвими.

Чимало наших дітей, підтриманих німецькою організацією, керованою шанованими Ірмгард і Харольдом, нині навчаються в університетах, коледжах, мають гарну роботу.

На святкуванні 20-річчя органі-зації до Німеччини запросили і друзів з Одеси.

Голова ради землі Гессен Торстен Штольц під час святкової церемонії високо поцінував внесок «Журавлів» у налагодження добросусідства Німеччини з іншими країнами, адже для них, сказав, надзвичайно важливо, щоб люди приїздили у гості, у справах, щоб дружили окремі родини і міста, щоб була підтримка одне від одного, взаємоповага. Посадовець також говорив про необхідність залучення до участі в організації молоді, щоб добра справа продовжувалася, не згасала.

Керуючись гірким досвідом нашого народу, який пережив Чорнобиль, й усвідомлюючи вселенську небезпеку від атомної енергетики, уряд Німеччини схвалив рішення до 2020 року зупинити експлуатацію всіх АЕС на своїй території, надавши перевагу альтернативним видам енергетики. Нам є чому повчитися у німців.

Мер міста Нойберг Іріс Шредер, яка так багато зробила для підтримки «Журавлів» і для прийому наших дітей у Німеччині, згадала 26 квітня 1986 року, що стало для неї найрадіснішим у житті (цього дня вона народила донечку), але водночас і тяжкою згадкою про те, якою бідою для тисяч людей обернулася того дня аварія в Чорнобилі.

Вітав організацію із 20-річчям і депутат Крістоф Деген, який неоднораз зустрічався з україн-ськими дітьми. Він високо оцінив діяльність комітету «Діти Чорнобиля» Одеського обласного відділення Українського національного фонду допомоги інвалідам Чорнобиля і його ке-рівниці Валентини Соларьової, яка скерована на підтримку чорнобильців, заявляє про себе численними акціями та іншими заходами. Пані Валентині вручили почесну народу організації.

Нашими дарунками на святі стали якісно видрукувані фотоальбоми про співдружність між країнами, концертні номери, підготовлені німецькою мовою, грамоти, вручені доброчинцям.

Особливо розчулили друзів із землі Гессен слова наших дітей про те, що Німеччина для них — земля вже не чужа, що вони, коли стануть дорослими українцями, неодмінно допомагатимуть тим, кому тяжче, адже в Україні також живуть хороші й милосердні люди.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.