Переглядів: 772

Маркер національної ідентичності, або Про мовні дискусії в одеській пресі 1917—1918 років

До 100-річчя Української революції

Століття тому відбувся один з найбільших історичних зламів. Для одних революційні події 1917 р. були сподіванням на визволення з-під національного та соціального гніту, для інших — крахом старанно вибудовуваної поколіннями імперської владної вертикалі. Місто Одеса, в якому перетиналися різні національні традиції, ідеологічні пріоритети, місто, що було морськими воротами у світ, можна навіть сказати «місто з обличчям моря», опинилося в епіцентрі різних геополітичних стратегій. Часописи 1917—1918 рр. — яскраве свідчення цих процесів.

100-літній ювілей газети «Чорноморські новини» — справді непересічна подія, що спонукає оглянутися в минуле. Ретроспективна панорама виокремлює як втілення певних історичних етапів назви — «Чорноморська комуна», «Вісті-Известия Одеського виконавчого комітету», а раніше — Одеського революційного комітету, ще раніше — Одеської ради робітничих депутатів. Власне перший номер газети «Извстія Совта рабочихъ депутатовъ и представителей Арміи и Флота г. Одессы» (1917—1918) вийшов друком 10 березня 1917 р., тобто менш, ніж через місяць після Лютневої революції, засвідчивши пріоритет демократичних тенденцій у суспільстві. Стрімкі політичні піке, які раз у раз переживала постреволюційна країна, зумовлювали закриття пресодруків чи ж зміну на якийсь час назви видання, наприклад на «Рабочая Газета» або ж на «Голосъ Пролетарія». Різні політичні течії, часто непримиренні, аж до збройного протистояння, віддзеркалювалися у ставленні до питання державної самостійності України та її базового складника — української мови.

Символічною в цьому контексті є назва одного з перших пореволюційних одеських видань, що вийшло друком у березні 1917 р. — «Українське Слово». Іван Липа, згадуючи про недавні сумні наслідки короткого політичного потепління після революції 1905 р., зазначав: «Та не довго ми тішилися волею… Ціла преса була знищена, Україна стала знову німа, без’язика, зосталась без проводирів, бо щедро уряд кидав до тюрем заступників народніх та редакторів, а то засилав і в Сибір неісходиму» (Організуймось! // Україн-ське Слово. — 1917. — № 1). Не варто сподіватися на те, зазначено в часописі, що допомога прийде від когось чужого й сильного, — тільки самі українці зможуть захистити себе. Як зауважував історик Олександр Варнеке, журнал складався перш за все з політичних статей, «що з них відзначаються своїм стилем якихось урочистих пророкувань статті-відозви Івана Липи»1. Видання системно висвітлювало як національну історичну традицію державотворення, так і процес формування нової владної вертикалі, створення Української Центральної Ради, багатопартійність, розвиток рідномовного шкільництва, діяльність товариства «Просвіта», новини місцевого життя.

Своєрідною національною маніфестацією стали шевченківські святкування 15 квітня 1917 р.: «У фоє театру було поставлено бюста Шевченка, а заля вся була заквітчана малими й великими вкраїнськими прапорами» (Шевченкове Свято. — Українське Слово. — 1917. — Ч. 5). Відкрив урочистість голова «Української Хати» Михайло Гордієвський, доповідь про Кирило-Мефодіївське братство виголосив голова Одеського українського керівничого комітету Сергій Шелухин, оркестром керував Іван Паліцин, а всі квитки до свята у великому міському театрі були розкуплені заздалегідь. Про цю подію напише через рік газета «Вільне Життя» у контексті нового «Шевченкового свята»: «…Тільки в прошлому році «Українська Хата» вперше вивела одеське громадянство з ріжного рода «Польських Домів», «Колізеїв», «Авдіторій» на ширшу арену та дала доказ дійсного культурного розуміння справи. Сього року свято по програмі не ріжнилося майже від прошлорічнаго, і це була його може найбільша хиба. Однак позатим цілість явилась добре видержаною і була на висоті свого завданя» (Вільне Життя. — 1918. — № 24). Постать Шевченка традиційно об’єднувала українські громади як на батьківщині, так і за кордоном, підносила, неначе прапор, дух народу серед несприятливих політичних обставин та утисків, ставала і дороговказом, і щитом, як-от у героїчні дні Майдану.

Саме з відродження мови розпочалося у ХІХ ст. національне відродження багатьох європейських народів, бо кожен народ має юридичне й моральне право дбати про кращу долю своїх дітей: «Чутко нужно прислушаться къ требованіямъ и резолюціямъ народовъ по тому вопросу, ибо вопросъ о язык, являющемся духовной сущностью, зеркаломъ народа, долженъ быть разрешенъ только этимъ народомъ, но не другими, ничего общаго съ нимъ не имеющими», — читаємо у газеті «Наше Слово» (1917. — № 1). У цьому виданні загальноучнівського союзу Одеси обговорювалися пореволюційні напрямки реформування середньої та вищої школи, зокрема доцільності міністерства освіти, врегулювання правопису, зміни системи оцінювання знань учнів та екзаменаційного контролю. Не менш актуальним було й мовне питання, що виражало сутність політичної стратегії: у статті «Автономія языковъ въ школ», підписаній криптонімом Б. В-нъ, запровадження українцями у школах принципу національної автономії потрактоване як історично справедливе, все ж цей процес мислився в рамках демо-кратизації Росії, без порушення її колишніх кордонів.

Пильну увагу на національне питання звертало й інформаційне щоденне видання «Новая Газета» (1917), яке революція поставила на порядок денний і яке apriori не могло бути вирішене в умовах Російської імперії. Замітки «Украинскій вопросъ», «Нужды украинцевъ» розповідали читачам про візит делегації УЦР до Тимчасового уряду, щоб забезпечити невідкладні потреби у сфері освіти, суду, адміністрації та державного життя. За підсумками перемовин було організовано Національну Українську раду з представників громадських організацій і політичних партій для співпраці та допомоги урядові в проведенні реформ в україн-ських губерніях. Газетні замітки інформували одеситів і про роботу Українського бюро в Швейцарії, і про цікаві дописи в українських часописах Галичини, що сприяло формуванню нового інформаційного, а в перспективі — політичного, простору.

Повертаючись до «Извстій Совта рабочихъ депутатовъ и представителей Арміи и Флота г. Одессы», варто зазначити, що газета представляла інтереси місцевих рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Редакція її вважала, що хоча й лютневий революційний переворот відбувся за підтримки усіх верств населення, перш за все робітники повинні використати його для покращення свого суспільно-політичного становища. Право націй на самовизначення декларувалося, однак контент видання засвідчував традиційну неоднозначність розуміння цього права. У публікації «Декларація объ Украин» (1917. — № 75), зазначено, що вищим органом в Україні став Генеральний Секретаріат, склад якого визначає Тимчасовий уряд зі згоди Української Центральної Ради, що триває процес українізації окремих частин російської армії аж до комплектування їх виключно українцями, але вирішення питання державного устрою та земельного питання повинно делегуватися Установчим Зборам. Редакція та автори газети захищали тезу про пріоритетність демократії на противагу національним пріоритетам.

Щоденник «Вільне Життя» так прокоментував цю доволі типову риторику: «Сучасні соціялісти пишуть, що вони борються всіма «фібрами» душі про самовизначення кожноі національности аж до відокремлення, а вимовляється так: Тільки Всоросійські Установчі Збори можуть вирішити питання про самостійність Украіні. Це виходить, як в тій казці, де лисиця сама себе призначила мировим до курей — ще й була ніби здивована, що вони не побажали приняти таку пошану з іі боку» (М. У. Запитання до російськіх социалистів. — Вільне Життя. — 1918. — № 7).

(Далі буде).

Мар’яна КОМАРИЦЯ,
доктор філологічних наук,
старший науковий співробітник,
завідувач відділу наукових досліджень української періодики Науково-дослідного інституту пресознавства
Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника.

___________________________________________________
1 Варнеке О. Українська періодична преса в Одесі 1917—1921 років / Олександр Варнеке // Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі. — Одеса, 1929. — Ч. 2/3. — С. 104.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net