Два сезони Чорногорії, або Як легко знову полюбити Батьківщину

Півторагодинний політ з Одеси до невеликого аеропорту в місті Тиват. Ще тільки-но підлітаючи, починаєте насолоджуватися приголомшливими краєвидами гір та моря. Море тут має дві особливості, й одну з них помічаєш ще з літака. Це надзвичайна прозорість води та її, якщо спробувати точно визначити, лазуровий колір. Цей колір навіть важко передати на словах: неймовірне поєднання барв — перехід від зеленого до блакитного. Ну а другу особливість Адріатики вдалося відчути й оцінити вже безпосередньо у воді. Морська вода тут, на відміну від нашого, одеського варіанту Чорного моря, значно солоніша, з різким солонувато-гіркуватим присмаком. І якщо пірнути з відкритими очима, то потім відчуваєш досить пекучу різь, яка змушує довго їх терти. Може, це якось пов’язане з її прозорістю, оскільки видимість навіть на великій глибині просто вражає. До речі, як повідомляє «Вікіпедія», прозорість морської води місцями тут перевищує 35 метрів. Ні заперечувати, ні підтверджувати цього не беруся, але те, що, плаваючи в масці, відчуваєш запаморочення, наче від вільного ширяння у висоті, можу стверджувати напевне. Причому насолоджуватися видами морського дна можна не тільки в масці: багато прогулянкових катерів обладнані скляним дном, через яке пасажири вдивляються у дивовижні глибини, навіть не занурюючись у воду.

Ну і друга, як то кажуть, «фішка» Чорногорії, яку, мабуть, з огляду на назву країни, слід було назвати першою, це, певна річ, гори. Хоча, звісно, ті, хто бував у Карпатах, аж надто чогось незвичайного тут не побачать. Єдине, в чому, і цілком об’єктивно, чорногорські гори можуть дати фори Карпатам, то це глибина річкових каньйонів. Каньйон Тари, однієї з гірських річок Чорногорії, має глибину близько 1200 метрів і є най-глибшим у Європі та другим за глибиною у світі.

Загалом же, якщо якимось чарівним чином або море пе-ренести в Карпати, або, навпаки, Карпати перенести до моря то й різниця з Чорногорією зникла б. Але це все гіпотетично. В реальності ж враження від прогулянок околицями курортного містечка Петровац, яке було моїм місцем проживання в Чорногорії, де морське повітря змішується з ароматами хвойного лісу, що стіною здіймається до вершин, були насправді прекрасні!

А якщо ще й зважити, що вся Чорногорія, попри гори, вкрита мережею чудових доріг, про якість яких ми й досі можемо тільки мріяти, то маємо весь набір об’єктивних обставин для незабут-нього відпочинку.

Втім відпочинок — поняття для кожного суб’єктивне, а тому набір красот та зручностей, ще не гарантує, що ви справді розслабитеся сповна. І перше, що весь час підсвідомо напружувало, — це те, що Чорногорія, яка наразі є тільки кандидатом у члени Європейського Союзу, вже використовує євро як грошову одиницю. На час подорожі в цю країну євро у нас коштував 30 гривень, а відтак, як я не намагався не множити кожен побачений цінник на 30, придбання найдешевшої літрової пляшки мінеральної води без газу за 80 центів або півлітрового кухля місцевого пива «Никшечка» за два євро, все ж неприємно напружували. Я вже не кажу про кілограм абрикосів за 6 євро або ціни на страви в кафе і ресторанах, які починалися від 8 євро.

Я не намагався з’ясовувати, які зарплати у місцевих жителів, щоб, бува, теж неприємно не напружитися. Але за непрямими ознаками, а саме за розпові-дями дівчат з турагентства, які займалися організацією мого відпочинку в Чорногорії, й господаря вілли, де я зупинився, зрозумів, що не так усе й райдужно. Те, що в прибережних містечках наголос зроблений винятково на обслуговуванні туристів, зрозуміло. Але, як з’ясувалося, і в решті Чорногорії акцент поставлено саме на туризм. Політика країни спрямована на всебічний розвиток ційєї галузі, і їй відданий пріоритет перед промисловістю та сільським господарством. Про це, зокрема, свідчить проголошення Чорногорії «екологічною державою», що, по суті, заморозило розвиток промисловості. У сфері послуг зайнято 76,8 % працюючого населення, і в результаті виходить, що після закінчення основного туристичного сезону, який триває з травня по жовтень, починається «мертвий сезон», коли «проїдається» все зароблене за літо. Місцевих жителів дуже налякала минула зима, під час якої температура, що зазвичай не опускається нижче +7 градусів, раптом впала до -14! А всі ж будинки у прибережній зоні не утеплені і тільки з електричним опаленням. Рахунки за спожиту енергію були катастрофічними. Як розповіли працівниці турагентства, одна з яких — наша співвітчизниця, а інша — з Білорусі, зимувати тут дуже дорого, а роботи нема ніякої. Тому вони на зиму завжди виїжджають з Чорногорії. А господар вілли зазначив, що взимку у Петроваці собаки не гавкають. Просто нема на кого.

Щоправда саме на цей «мертвий сезон» припадає основний період будівництва в прибережній зоні, оскільки під час курортного сезону будь-яке будівництво заборонене, щоб не заважати туристам. Втім, виникає питання: хто ж саме працює на цих будовах? Якщо судити з розповідей тих, з ким ми спілкувалися, основна робоча сила в Чорногорії — приїжджі. Перед-усім називали боснійців та сербів, а в сфері забезпечення туристичного бізнесу «кермує» Східна Європа. Самі ж чорногорці, якщо враження склалися не помилкові, виконують керівні і представницькі функції, або ж вельми специфічні. Так, скажімо, ті ж дівчата з турагентства запевняли, що найпрестижнішими чоловічими професіями в Чорногорії є професії офіціанта та водія туристичних автобусів. А що ті люди роблять у міжсезоння? Тож, як на мене, попри справжню красу і доглянутість, Чорногорія, все ж, не є країною, приклад якої варто наслідувати. Туризм, звісно ж, — річ добра, але, по-перше, має сезонний характер, а, по-друге, дуже залежна від зовнішньої ситуації. Будь-яке загострення міжнародних відносин, будь-який конфлікт десь поруч може злякати відпочивальників, і що тоді робити цим 70 відсоткам чорногорців, які зав’язані на їх обслуговування?

З огляду на це вельми непроста ситуація складається з основним контингентом туристів, який, якщо судити по Петровацу, складають росіяни. Справа в тому, що ще 20 квітня офіційний представник міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова заявила, що в Чорногорії почалася «антиросійська істерія», і закликала росіян «враховувати ці обставини». Такий випад був пов’язаний з тим, що Чорногорія зробила кроки на зближення з НАТО і 5 червня у Державному департаменті США у Вашингтоні відбулася офіційна церемонія приєднання Чорногорії до Альянсу. І все ж, навіть якщо кількість відпочивальників з Росії дещо зменшилася, то для стороннього ока це залишилося непомітним. В аеропорту Тиват російські літаки сідали і злітали ледве не щопівгодини. Однак непередбачуваність ро-сійської політики очевидна, а відтак, у будь-який момент цей потік можуть просто перекрити. І тоді доля того ж Петроваца, що вважається місцем сімейного відпочинку росіян, буде вельми сумнівна.

На щастя для тутешнього люду, на кінець нинішнього липня потік туристів не порідшав. Для тих, хто любить більш-менш усамітнений відпочинок, це створювало певну проблему — знайти тихе, малолюдне місце на морському узбережжі Чорногорії було дуже проблематично. Берег цей переважно складається з крутих й обривистих скель, між яких зустрічаються невеликі бухти, куди можна добратися сушею. Саме в цих бухтах і розташовані курортні містечка та зосереджені маси відпочивальників. А відтак концентрація приїжджих у таких містечках і на пляжах зашкалює. Певна річ, чудове море компенсує незручність постійно ділити його з кимось іще, та все ж присутність великої кількості людей на обмеженому просторі, напружувала. І навіть в тих місцях, куди можна було дістатися тільки морем, завдяки добре налагодженому руху катерів, відпочиваючих було дуже багато. В цьому сенсі наше чорноморське узбережжя, яке, хоч і не з таким морем та інфраструктурою, але яке при бажанні таки дозволяє знайти тихе, усамітнене місце, згадувалося з легким смутком.

Повернення додому, незважаючи на те, що знаменувало закінчення відпочинку, виявилося вельми приємним. Може, це прозвучить дивно, але втішили ціни, які після чорногорських виглядали значно доступнішими. Вселяли впевненість міцність стін наших будинків, готових до будь-яких примх погоди. Приємно було усвідомлювати, що, як би там не було, Україна в цілому є самодостатньою державою, яка не залежить від примх туристичних потоків. І навіть те, що для основної маси нашого населення нема «мертвого сезону», який змушує з острахом очікувати на майбутнє. Тому, впевнений, не варто думати й нарікати, що у нас все погано. Подорожі дозволяють переконатися, що це зовсім не так!

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Одеса — Петровац

(Чорногорія) — Одеса.