Реформа чи ширма?

Особливої ваги цьому конкурсу надавало й те, що цей склад ВС обирається на наступні 25 років. На відміну від Президента і Верховної Ради, яких можна переобрати, суддів призначають безстроково, і звільнити їх буде практично неможливо.

Аналізувати проведення цього конкурсу можна з різних аспектів:

1. політичного — щодо його впливу на реформування судової системи країни та її внутрішню політику; 
2. міжнародного — щодо впливу іноземних держав через грантові фонди на проведення конкурсу; 
3. організаційно-технічного — щодо організації та проведення такого масштабного конкурсу (за часом — майже дев’ять місяців, за кількістю юристів, які виявили бажання взяти у ньому участь, — майже півтори тисячі, за великою кількістю посадових осіб та іншого персоналу, які безпосередньо були задіяні в забезпеченні його проведення); 
4. оціночного — щодо справедливості та відкритості процедур оцінювання кандидатів на найвищі посади у судовій ієрархії.

Жодним чином не нівелюючи важливість дослідження інших аспектів, у цій статті я — як учасник конкурсу від самого початку і до фінального рейтингового списку кандидатів — хочу зупинитися саме на останньому аспекті та викласти власні думки щодо відкритості і справедливості процедур оцінювання претендентів.

Для більшого розуміння читачем масштабності події наведу деяку статистику. Електронні заявки на участь у конкурсі зробили 1436 суддів, науковців та адвокатів, з яких лише 846 подали документи і лише 653 з них отримали допуск від Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) до безпосередньої участі у конкурсі. З-поза системи на конкурс пройшло 189 кандидатів (адвокатів та науковців), які разом із суддями вищих судів та інших рівнів судової системи боролися за 120 місць у чоти-рьох палатах Верховного Суду: цивільній, кримінальній, господарській та адміністративній (по 30 суддів у кожній). Із 193 діючих суддів вищих судів участь у конкурсі взяли 143. Решта відмовилися йти на конкурс за новими правилами і під пильним наглядом Громадської ради доброчесності та журналістів. Забігаючи наперед скажу, що з Одеської області до конкурсу було допущено 29 претендентів, з яких лише двоє адвокатів, а до фінального рейтингу дійшли дев’ять кандидатів, з яких лише четверо попали в прохідні тридцятки… багато хто або добровільно відмовився від подальшої участі, або не зміг зібрати потрібні документи, або був відсіяний на етапі спецперевірки.

Окремо хочу сказати про Громадську раду доброчесності (ГРД), яка була створена та діяла на підставі ст. 87 закону «Про судоустрій та статус суддів». У ній — 20 представників громадських організацій, які функціонують за грантові кошти. Вони обрані на два роки. ГРД досліджувала досьє та декларації кандидатів, публічні реєстри, вивчала інформацію у ЗМІ та в інших відкритих джерелах і на підставі цього складала висновки щодо відповідності чи невідповідності претендента на суддівську посаду критеріям доброчесності та професійної етики. Ніде у світі, крім України, представники громадськості не отримували права на співбесідах ставити питання кандидатам у судді ВС щодо їхнього досьє. Саме це зробило ГРД унікальним органом. Саме це давало підстави сподіватися, що до нового складу ВС не потраплять одіозні корумповані судді, щодо яких нібито і нема кримінальних справ, тоді як усі навкруги знають, що ті не чисті на руку та непорядні…

Але остаточні результати конкурсу, які були оприлюднені на засіданні ВККС під покровом ночі (майже опівночі) 27 липня, засвідчили дещо інше…

Втім, повернімося трохи назад, щоб нагадати, з яких етапів взагалі складався конкурс.

16 та 21 лютого цього року претенденти на мантії суддів ВС складали дворівневий іспит: анонімне письмове тестування на знання законодавства і письмове практичне завдання, під час якого необхідно було на підставі наданих модельних позову, рішення суду першої інстанції, апеляційної скарги, рішення апеляційного суду та касаційної скарги скласти рішення Верховного Суду.

Всі охочі могли в онлайн-режимі стежити, як поважні люди, наче школярі, зосереджено вдивлялися у зошити із завданнями. Величезна зала, ряди столів, повсюди камери стеження, між рядами ходять контролери з ВККС, спостерігаючи, щоб ніхто не списував чи не підглядав у шпаргалки. Наприкінці дня підбивали деперсоніфіковані результати робіт, а вже наступного дня комп’ютер видав персоніфікований результат кожного. На мою особисту думку, анонімне письмове тестування на знання законодавства було найбільш справедливим та незалежним іспитом, бо втрутитися в таке оцінювання було просто неможливо. Вже на цій стадії з конкурсу вибули деякі судді Верховного та вищих спеці-алізованих судів, я вже не кажу про суддів нижчих інстанцій…

А от практичне завдання, до перевірки якого були залучені не комп’ютери, а люди, вже викликало зауваження та сумніви.

Упродовж п’яти годин кандидати мали написати «по-старому», від руки, судове рішення за наданими варіантами модельних завдань — реальних справ, які раніше розглядалися в українських судах. ГРД виявила, що завдання складені на основі справ, у розгляді яких особисто брали участь деякі кандидати. У своїй заяві ГРД назвала ці факти такими, «що підривають довіру до результатів конкурсу принаймні стосовно цих кандидатів». У відповідь ВККС зазначила, що модельні завдання розробляли експерти проекту ЄС на основі реальних справ. А от вибір, у яку спеціалізацію яке завдання потрапить, здійснювався автоматизовано, через комп’ютерні системи. У ВККС також пояснили, що засноване на реальній судовій справі завдання не дає будь-яких переваг кандидатам, оскільки оцінювався не стільки результат кінцевого рішення, як хід їхніх думок, мислення, логіка формування рішення.

Одна з вимог, яку озвучили активісти, — оприлюднити практичні роботи всіх кандидатів до Верховного Суду, на що ВККС відповіло запитанням: навіщо? Що з ними робити далі? Як би там не було, але, наскільки мені відомо, зараз у Вищому адмінсуді розглядаються справи за позовами конкурсантів-суддів щодо оскарження рішень ВККС про оцінювання практичного завдання.

Після професійного оцінювання наступним етапом було обов’язкове психологічне тестування конкурсантів, причому значно глибинніше, ніж кандидатів, яких, наприклад, набирали до Національної поліції. Використовувалися чотири блоки тестів. Деякі з них застосовувалися при доборі в поліцію, НАБУ, при реформуванні місцевих прокуратур та ГПУ, але така комплексна, глибока методика використовувалася вперше в Україні. Скажімо, один із тестів мав 128 шкал, деякі тести налічували аж 500 питань. Цими тестами визначалася емоційна стабільність кандидата, схильність до зловживань, комунікативні здібності, інтелектуальний рівень (йдеться не про IQ, а про здатність ефективно реагувати на повсякденні завдання та ситуації). До речі, Україна стала першою країною в Європі, яка запровадила повне психологічне тестування для всіх кандидатів у судді.

Саме на цьому етапі, я вважаю, члени ВККС могли суб’єк-тивно впливати на рейтинг кандидатів, «правильно» враховуючи результати психологічного тестування при заповненні фінальної таблиці для підрахунку балів кожного. Результати цих тестів разом з аналізом досьє кандидата, висновком ГРД (або без нього) лягали в основу співбесіди — найвідповідальнішого етапу конкурсу. Вага співбесіди — найбільша і за змістом, і за кількістю балів: максимальні 750 із 1000 можливих за всі етапи конкурсу.

Тому саме тут слід поставити риторичне питання: «А судді — хто?». Хто ж ті 16 членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, які приймали такі доленосні рішення, виставляючи на свій розсуд остаточні бали конкурсантам? Окрім професора-інтелігента і за сумісництвом голови комісії Сергія Козьякова, з яким ототожнюється ВККС, а також двох нещодавно додатково призначених молодих членів, комісія налічує ще 13 осіб, переважна більшість з яких — судді, обрані з’їздом суддів. Очевидно, в такому складі комісія не поспішала голосувати з припинення участі в конкурсі чинних суддів, а до кандидатів з-поза системи ставилася, м’яко кажучи, обережно. Це логічно: кожен тою чи іншою мірою на виборній посаді виконує волю виборців із суддів-ського корпусу.

На сайті «Чесно. Фільтруй суд», який від початку і до кінця стежив за перебігом конкурсу, склавши та оприлюднивши свої досьє на всіх кандидатів, нещодавно було розміщене дослідження «А судді над суддями хто?». У ньому привертається увага до того, що деякі члени ВККС, ще працюючи суддями, брали участь в обмеженні прав громадян на мирні зібрання, не завжди вказували майно в деклараціях або ж, навпаки, задекларували чималу кількість коштовного майна. Після цього Громадська рада доброчесності закликала цих членів ВККС узяти самовідводи в аналогічних справах щодо кандидатів у судді ВС, як того вимагає закон. Але, як мовиться, в чужому оці й скалку видно, в своєму й колоди не бачу… Попри те, що майже кожен із членів ВККС отримує 225000 гривень щомісячної зарплати, механізмів їхньої відпо-відальності за прийняті рішення закон не встановлює практично жодних. Більше того, навіть найменшої персональної відповідальності за врахування висновків ГРД комісія взяти на себе не наважилася, вирішивши голосувати анонімно за зачиненими дверима.

З огляду на сказане, після оприлюднення ВККС фінального рейтингу кандидатів можна зробити такі висновки:

• систему суддівської клановості та поруки не розірвано, про що свідчить велика кількість людей із судової системи та осіб, пов’язаних з нинішніми та колишніми політиками, які потрапили у прохідні місця, незважаючи на негативні висновки щодо їхньої доброчесності та професійної етики надані ГРД;
• кандидати з-поза меж суддівської системи, переважно адвокати, слугували лише ширмою та статистами на конкурсі, щоб додати йому в очах сус-пільства демократичності та прозорості, й опинились внизу рейтингового списку попри те, що після кваліфікаційних іспитів багато з них мали вищі бали від тих, хто пройшов;
• ВККС допустила маніпуляції щодо підрахунку балів конкурсантів, що підтверджується її раптовим рішенням про зміну порядку підрахунку балів за кваліфікаційні завдання, а відтак поверненням до участі в конкурсі 43 претендентів, серед яких були ті, хто у фінальному рейтингу потрапив до списку 120 переможців. Результат розподілу оцінок виявився статистично малоймовірним, що також може свідчити про маніпуляції;
• ВККС не виконав вимоги закону щодо прозорості конкурсу, зокрема відкритості суддівських досьє. До того ж, не оприлюднення результатів психологічних тестів дало ВККС можливості для маніпулювання фінальним рейтингом кандидатів, підтягуючи до прохідних місць бажаних та опускаючи небажаних;
• ВККС не погодилася із 82% негативних висновків ГРД, пропустивши до наступного етапу конкурсу 115 кандидатів, щодо яких виникли сумніви в їхній доброчесності та професійній етиці, і значна кількість з них потрапила до прохідних місць.

І насамкінець. Громадський рух «Чесно. Фільтруй суд» за місяць до оприлюднення ВККС рейтингу кандидатів запустив онлайн-голосування, аби дізнатися думку громадськості, хто з нових облич на конкурсі найдостойніший місця у Верховному Суді. Станом на 13 липня у голосуванні за науковців взяли участь 4174 користувачі, а за адвокатів — 6365. Тобто більше 10 тисяч людей долучилися до обговорення, що засвідчило серйозний запит українців на зміни і зацікавленість в оновленні системи. За результатами голосування, автор статті посів серед адвокатів друге місце, набравши 1520 голосів. При тому, що два адвокати, які потрапили у рейтингову тридцятку прохідних місць до цивільної палати у складі ВС, куди кандидував і я, отримали разом лише 555 голосів. Про деяких місцевих науковців з НУ «ОЮА» годі й говорити. Набравши в онлайн-рейтингу по 40—50 голосів та маючи кваліфікаційні бали нижчі, ніж у мене, якоюсь «невідомою впливовою рукою» вони були підняті до прохідних місць у відповідних палатах Верховного Суду.

Звісна річ, що цей рейтинг не був абсолютно об’єктивним відображенням стану речей, але ж засвідчив ставлення громадян — користувачів інтернету — до судової реформи та конкретних кандидатів. На жаль, позиція простих громадян України, які вкрай потребують оновлення судової влади і мають конституційне право на справедливий суд, не збіглася з позицією ВККС…

Всеволод СОКАЛЮК,
адвокат.
м. Одеса.