Криголам «Г.І. Гончарук»

Будь-які спроби знищити чи зупинити цей «криголам» безперспективні, і це вже увійшло не тільки в історію Одеського політехнічного, а й в історію Одеси, історію України.

Григорій Іванович Гончарук — доктор історичних наук, професор, дослідник історії і сучасної діяльності політичних та громадських організацій, проблем взаємовідносин інтелігенції і влади, відомий вчений не тільки на Одещині, а й далеко за її межами. Через кілька днів йому сповниться 80 років.

Він — яскравий представник нової історіографічної школи України національно-державницької доби 1991—2000 років. Його погляди сформувалися на основі аналітичних та марксистсько-діалектичних підходів минулої епохи та під впливом новітніх національно-демократичних праць українських істориків, у тому числі й діаспори, а також під впливом усної історії та документальних свідчень сучасності, які він досліджує, послуговуючись логікою, кількісно-якісним аналізом та знанням суспільної психології.

Наведемо короткі біографічні дані.

Народився Г.І. Гончарук 9 серп-ня 1937 року в с. Новогеоргіївка Ананьївського району Одеської області. Після закінчення середньої школи навчався у Васильків-ському військовому авіаційно-технічному училищі. Служив офіцером Військово-повітряних сил Радянської армії. Капітан.

У 1967-у закінчив з відзнакою історичний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, де опісля працював асистентом, старшим викладачем.

Із 1970 року — в Одеському політехнічному інституті, послідовно обіймаючи посади старшого викладача, доцента, а з 1982-го — завідувача кафедри. Посаду завідувача кафедри історії та етнографії України Г.І. Гончарук в Одеському національному політехнічному уні-верситеті обіймає 35 років.

У 1970-у захистив кандидатську, а в 1984-у — докторську дисертації. В 1985-у йому присвоєне вчене звання професора.

У 1987—1988 навчальному році Григорій Іванович працював радником ректора Кабульського університету в Афганістані, радником-консультантом Інституту суспільних наук Центрального комітету Народно-демократичної партії Афганістану. У цій країні зумів організувати викладання кількох нових дисциплін, ініціював відкриття аспі-рантури, проведення всеафганських науково-теоретичних конференцій (досвід щодо проведення наукових форумів мав значний, ще зі студентських років в Одеському університеті). Афганський період життя відображений у монографії «Афганистан, прости. Исследования пережитого» (1992).

Ці роки стають першою спробою дослідження історичних подій, виходячи з протиставлення того, що стверджувала пропаганда, і дійсності, віддзеркаленої у характерних суб’єктах-особистостях того часу. Саме з цього, можна стверджувати, почалась історична персоналістика Григорія Гончарука. Дослідження через особистий, суб’єктивний погляд на історичні постаті, їхній вплив на розвиток сучасної України та їхнє місце у національно-патріотичних процесах.

Під керівництвом Г.І. Гончарука кафедра успішно трансформувалася з викладання та дослідження історії КПРС в історію України. Так, у 1988 році на зміну кафедри історії КПРС прийшла кафедра історії та полі-тології, а в 1991-у — історії та соціології. Після відокремлення від неї кафедр соціології і психології та кафедри політології у 1993-у отримала сучасну назву — історії та етнографії України. Можемо повністю погодитися з Л.І. Сухотеріною, яка зазначала: «Неважко уявити собі, які навантаження випали на плечі Григорія Івановича у зв’язку з цим еволюційним процесом, але він, не на шкоду якості навчального процесу, вчасно й ефективно вирішував усі організаційні та кадрові питання. Саме відповідальність найвищої проби, поряд з іншими визначними якостями характеру професора Гончарука, сприяла його великій науковій та організаційній роботі».

У своєму житті Григорій Іванович пройшов шлях від професійного військового до історика, і на цьому тернистому шляху сформувався його стійкий та нелегкий характер. Долаючи труднощі та певні загрози, він завжди мобілізує не тільки себе, а й творчий колектив своїх учнів — кафедру.

Саме важкі обставини скеровують його характер та боротьбу, в якій він досягає успіху, фактично перетворюючись на криголам, що просувається крізь тороси, як крізь масло, і виходить на вільну воду. І в цьому знаходить підтримку свого колективу, власної наукової школи.

Колектив кафедри викладав такі навчальні дисципліни, як історія України, всесвітня історія, етнографія України, університетська освіта, історія соціальної роботи, історія інженерної діяльності, етнопсихологія, соціальна демографія. Сьогодні, на жаль, у зв’язку з реформуванням вищої освіти і значним скороченням дисциплін та годин кафедра викладає лише інтегровану фундаментальну дисципліну «Історія України та української культури» для студентів першого курсу всіх спеці-альностей (у 2016—2017 навчальному році на кафедрі відбулося скорочення до п’яти ставок, що значно заважає її подальшому розвитку).

Г.І. Гончарук — ініціатор і голова оргкомітетів 18 всеукраїн-ських і двох всеафганських наукових конференцій, з яких де-в’ять — з тематики «Народний рух України: місце в історії та політиці», шість — «Інтелігенція і влада», одна — «Кочубіїв — Хаджибей — Одеса», а також двох всеукраїнських конференцій з проблем викладання історії України в технічному виші.

Завдяки зусиллям Г.І. Гончарука на кафедрі вперше в тех-нічному вищому навчальному закладі у 1995 році відкрилася гуманітарна аспірантура за спеціальністю 07.00.01 — «Історія України», у 1997-у — докто-рантура, а торік була ліцензована підготовка аспірантів за спеці-альністю 032 — «Історія та археологія» за новою програмою, розрахованою на чотири роки.

Під керівництвом Г.І. Гончарука підготовлено 25 кандидатів та докторів історичних наук. Обидва його сини — також відомі науковці: Тарас — доктор історичних наук, професор, Анатолій — доктор економічних наук, професор.

Дослідницьку роботу Г.І. Гончарук розпочав ще в студентські роки, але найповніше його творчий потенціал розкрився та реалізувався в роки незалежності України, коли на порядку денному постала нова наукова проблематика, рідна його творчому кредо й патріотичним національно-демократичним поглядам. Визначним науковим досягненням у творчій біографії професора стали дослідження нової для української науки проблеми — становлення багатопартійного суспільно-політичного життя в незалежній Україні. Зокрема, багато років праці віддано темі, пов’язаній із зародженням та розвитком Народного руху України, історичного значення його діяльності в становленні суверенної Української держави. На основі власноруч зібраного архіву та архівів рухівських структур автор у своїх наукових працях, зокрема в монографії «Народний рух України. Історія», зумів дати доволі об’єктивну картину процесу формування НРУ та критично оцінити діяльність його лідерів, висвітлити місце і роль Руху у політичному житті країни. Саме історія Народного руху України стає для наукової роботи кафедри наріжним каменем на багато років, фактично дає змогу на основі кафедральної теми сформувати основні позитивні та негативні тенденції у розвитку всього національно-патріотичного руху Незалежної України із 1990-х років.

Г.І. Гончарука називають «батьком історії Руху», оскільки йому вдалося створити наукову школу з вивчення історії та діяльності НРУ, громадських та політичних організацій.

У 1997 році, як уже мовилося, вийшла монографія професора «Народний рух України. Історія». Цю тематику продовжили його учні у дисертаційних дослідженнях:

• Олена Шановська — «Діяль-ність Народного руху України з розробки національної програми та практичного втілення її в процесі державотворення (1989—1996 рр.)» (2003);
• Олена Мардаренко — «Україн-сько-російські відносини у по-літичній діяльності Народного руху України (1989—1998 рр.)» (2007);
• Станіслав Овсієнко — «Діяльність Народного руху України в умовах внутрішньопар-тійної кризи (1997—2002 рр.)» (2008);
• Юрій Діденко — «Народний рух у державотворчих процесах України (1989—2002 рр.)» (2009);
• Надія Кіндрачук — «Боротьба Народного руху України за незалежність України: 1989—1991 рр.» (2010);
• Марина Кучерук — «Роль Народного руху України в об’єд-нанні національно-демократичних сил у проведенні внутрішньої політики держави (2002—2009 рр.)» (2013);
• Олена Шипотілова — «Громадсько-політична діяльність Народного руху України на території Миколаївщини (1989—1996 рр.)» (2013).
• Суміжних проблем торкалися дисертації таких аспірантів:
• Ірини Місеври — «Внесок ВУТ «Просвіта ім. Т.Г. Шевченка в піднесення рівня національної самосвідомості громадян України (1988—1996 рр.)» (1999);
• Елли Мамонтової — «Фактор преси в конституційному процесі в Україні» (2000);
• Інни Кривдіної — «Гельсінський рух і його вплив на національно-політичні процеси в Україні (1976 — початок 1990-х років)» (2001);
• Андрія Кожанова — «Преса національно-демократичного спрямування в суспільно-по-літичних процесах України (1989—1996 рр.)» (2014).

Всебічне висвітлення діяльності НРУ знайшло своє відображення в роботах учасників всеукраїнських наукових конференцій «Народний рух України: місце в історії та політиці» (1994, 1996, 1998, 2000, 2001, 2005, 2009, 2011, 2016).

Природно, основне наукове досягнення професора — це понад 150 його власних наукових і науково-методичних праць, у тому числі 30 монографій. Серед книг — видання історико-партійного й краєзнавчого характеру, історичні персоналії, збірники документальних матеріалів. До кола наукових інтересів професора Г.І. Гончарука входить і така гостра й складна проблема, як національний повстанський рух в Україні в роки Другої світової війни, зокрема діяльність Української повстанської армії.

Г.І. Гончарук — головний редактор трьох колективних монографій, ініціатор заснування і головний редактор періодичного наукового збірника «Інтелігенція і влада» серії «Історія» (фаховий), які входять у міжнародні наукометричні бази та індексації і яких уже вийшло 35 номерів.

Григорій Іванович неодноразово призначався членом спеці-алізованої вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій при історичному факультеті Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, вже 35 років є членом вченої ради Одеського національного політехнічного університету, бере активну участь у громадському житті Одещини та країни, зокрема, є головою Одеського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, членом президії національної ради Конгресу україн-ської інтелігенції (КУІну), співголовою Асоціації істориків вищої школи України.

В останні роки Г.І. Гончарук активно працює над створенням серії спогадів-мемуарів про своє життя та діяльність, посилаючись не лише на власну пам’ять, а й на документальні джерела. Разом зі своєю ученицею, кандидатом історичних наук Л.М. Іваніченко дослідив джерела, які лягли в основу якісно нових монографій, започаткувавши серію мемуарів про одеських ректорів: «Персональна справа № 88», присвячена колишньому ректорові університету ім. І.І.Мечникова Олександрові Івановичу Юрженку, та «Ректор від Бога» — про ректора Одеського політехнічного інституту Костянтина Івановича Заблонського, талановитих керівників та видатних учених, зацькованих московською пресою.

Сучасна історична наука ставить перед ученими нові питання щодо захисту України, розвитку нових напрямів інтелектуальних досліджень у боротьбі з гібридною агресією сусідньої країни (РФ), до яких професор Г.І. Гончарук та його наукова школа готові. На жаль, його «криголамний характер» часто заважає належному поціновуванню досягнутого вченого і його школи, бо відстоюючи ідеї, Григорій Іванович не йде на компроміси. Але ж саме таким і повинен бути історик під час війни за державу.

Олег МЕЛЬНИК,
кандидат історичних наук, доцент.
Алла ФЕДОРОВА,
кандидат історичних наук, доцент.