Переглядів: 793

Прощавайте, Мироновичу...

Одне свято (100-річчя газети) і три втрати. Таким видався для нас, «чорноморців», тиждень, що минув. Остання втрата — найболючіша, бо Василь Миронович ЛАВРЕНЮК, з яким назавжди попрощалися у вівторок, був одним із нас майже 36 років. І не просто колегою-співробітником у редакції, а справжнім другом, мудрим порадником, дотепним співрозмовником, зразковим акуратистом, відповідальною, надійною людиною, на яку можна було покластися в будь-якій ситуації.

Життя Василя Мироновича видалося яскравим, насиченим, але були на його шляху й справжні виклики-випробування, підготовлені долею, — він зазнав болючих, важких утрат.

Первісток у молодій родині Антоніни і Мирона Лавренюків з’явився на світ у святкову різдвяну пору — 10 січня 1935 року. За два роки у Василька з’явилася сестричка Клавдія, а ще за три — братик Сашко. Здавалося б, жити щасливій родині, ростити дітей, радіти подарованій Всевишнім долею. Але тоді, у 1940-у, на їхній поріг прийшла страшна біда — трагічно загинули батько, дідусь і бабуся. Овдовівши у 22 роки, мати залишилася сама із трьома малолітніми дітьми на руках. Старшенького Василя, щоб мати змогла підняти менших, забрала на виховання тітка по батьковій лінії. Так із рідної Макіївки проліг його шлях на Вінниччину, а невдовзі іще далі — на Станіславщину (нині Івано-Франківщину), куди забрав хлопчину його хресний батько, про якого на все життя зберіг Василь Миронович якнайсвітліші спогади. Втім, те дитяче щастя було недовгим: хресний загинув. Довелося повертатися на Донеччину і не по роках дорослішати.

Закінчивши семирічку, вступив до Донецького аграрного технікуму. Вочевидь, сільське господарство втратило хорошого спеціаліста-агронома, бо набуті в технікумі знання все життя вміло застосовував, вирощуючи виноград, садовину-городину і даючи сусідам по дачній ділянці завжди слушні поради, зате журналістика отримала допитливого, небайдужого, залюбленого в слово фахівця. Отож із 1956 року пов’язав свою долю з пресою. Аби бути професіоналом обраної справи, у 1965-у закінчив факультет журналістики Ростовського держуніверситету. Робітнича багатотиражка, районна та обласні газети, кореспондент ТАРС-РАТАУ — такими були щаб-лі професійного зростання. Донеччина, Чернігівщина, Рівненщина, Волинь і, нарешті, Одещина — цими краями пролягли життєві шляхи.

У грудні 1981 року Василь Лавренюк влився у колектив «Чорноморки» (тоді — «Чорноморської комуни») власним кореспондентом по Ізмаїльському кущу. Понад півтора десятиліття прожив у столиці Придунав’я, з яким пов’язано багато добрих і світлих подій. Але цей край залишив на серці ще одну глибоку рану — там втратив молодшого сина Сергія. Останньою і тепер уже довічною адресою Василя Мироновича стала Одеса.

Усі, хто мав щастя бодай раз спілкуватися з Мироновичем (так по-дружному зазвичай ми до нього зверталися), відзначали його відкритість і щирість, завдяки чому він з перших фраз ставав своїм, близькою, якщо не рідною душею.

Він ніколи не ганявся за славою і за багатством. Але був по-справжньому багатим — на рідню, онуків і правнуків (яких дуже любив і якими пишався), друзів.

Тепер усі ми, а передусім його половинка Оксана Миколаївна Поліщук, син Олександр, онуки Ірина та Денис, правнуки Данилко і Михайлик, осиротіли. Глибоко сумуємо з усіма вами. Світла пам’ять про Василя Мироновича навіки залишиться у наших серцях.

Колектив «Чорноморських новин».

Правління Одеської обласної організації Національної спілки журналістів України з глибоким сумом сповіщає, що на 83-у році життя відійшов у засвіти ветеран журналістики
Василь Миронович ЛАВРЕНЮК (10.01.1935—22.07.2017).
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким покійного. Вічна пам’ять світлій людині!

У понеділок, 24 липня, в останню земну путь провели колишнього головного бухгалтера редакції «Чорноморських новин»
Тетяну Олександрівну САМОЙЛЮК.
Усе професійне життя Тетяни Олександрівни було пов’язане з надзвичайно відповідальною ланкою будь-якого підприємства — бухгалтерським обліком. Відповідальність, уважність, прискіпливість до цифр (а без цього порядку в бухгалтерії не буває) — це ті риси, завдяки яким з Тетяною Олександрівною було спокійно, на-дійно і приємно працювати, а відтак і в колективі видавництва «Чорномор’я», де понад три десятиліття працювала перед переходом на роботу в «ЧН», і в нашій редакції залишаться про неї якнайсвітліші спогади.
Попри зовнішню зосередженість і навіть суворість, була Тетяна Олександрівна доброю, турботливою людиною, при нагоді вміла дотепно пожартувати, а вже якою матір’ю і бабусею була — то тут годі й шукати епітетів. Усім би мати таких матерів і бабусь! А тому ще важчою, ще гіркішою є втрата для дітей, онуків та правнуків, для сестер і всіх рідних та близьких покійної.
Розділяємо ваше горе, сумуємо разом з усіма, хто знав Тетяну Олександрівну. Вічна їй пам’ять.
Колектив «Чорноморських новин».

20 липня після тривалої хвороби на п’ятдесят третьому році життя відійшов у вічність відомий історик, краєзнавець і громадський діяч, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова, партнер і друг бібліотеки Анатолій Іванович МИСЕЧКО. Колектив ОННБ висловлює щире співчуття рідним і близьким покійного.
Анатолій Мисечко як публічна, громадсько-активна людина був членом багатьох товариств: Національної спілки краєзнавців України, Україн-ського геральдичного товариства, Товариства дослідників Волині, ВУТ «Просвіта», ГО «Одесі — 600»; співробітником відділу історії козацтва на Півдні України при Інституті історії України НАНУ.
Анатолій Іванович зробив значний внесок у дослідження українського культурно-освітнього руху в Одесі та на Півдні України, українського національно-визвольного руху в Одесі та історії козацтва. Активний просвітянин, він цілеспрямовано працював з молоддю, брав участь у різноманітних просвітницьких заходах, які проводила бібліотека, публікувався в періодичних виданнях.
До 25-річчя його творчої діяльності та 50-ліття від дня народження працівники ОННБ підготували біобібліографічний покажчик «Анатолій Іванович Мисечко», презентації якого він з нетерпінням чекав. На жаль, не судилося… Його випуск став нашим останнім йому прижиттєвим дарунком.
Це велика втрата для всього наукового, культурно-освітнього простору Одеси й України. Пам’ять про Анатолія Івановича буде жити в його шляхетних справах і в наших серцях.
Вічна і світла пам’ять!
Колектив Одеської національної наукової бібліотеки.

Колектив Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського висловлює щирі співчуття родині та колегам давнього доброго друга нашої бібліотеки, науковця, історика
Анатолія Івановича МИСЕЧКА.
Вічна пам’ять світлій та щирій людині.

Три роки тому, в такий же спекотний липневий день, познайомився з ним на лавочці у сквері Гамова. Він вразив мене чистою україн-ською мовою, витонченою інтелігентністю і разом з тим простотою та відкритістю.
Це була людина дії, яка бралася за справу, не оглядаючись на сили і можливості, просто тому, що потрібно. Безвідмовна, енергійна.
Потім було багато зустрічей, розмов, заходів, під час яких отримував від нього мудрі поради та переймав досвід.
Таким назавжди залишиться у пам’яті один із засновників громадської організації «Одесі — 600» Анатолій Іванович МИСЕЧКО.
Валерій ЛІВЕРІНОВ.

Уточнення

У прощальному слові про А.І. Мисечка, вміщеному номері за 22 липня, з вини редакції допущено прикру помилку.
Йдеться про те, що прізвище кандидата історичних наук Людмили Іванівни Саєнко було згадане не в тому місці тексту. Правильно слід читати: «Свої погляди А. Мисечко з ентузіазмом поширював не лише в україномовній та російськомовній періодичній пресі Одеси, але й часто виступаючи на радіо та телебаченні, на просвітницьких заходах. Він був членом усіх українських культурологічних об’єднань Одеси, зокрема й відроджених «Просвіти» та «Українського клубу». Співробітничав з книгозбірнями міста. Особливо — з Одеською національною науковою та міською дитячою бібліотекою імені Івана та Юрія Лип, що на вулиці Богдана Хмельницького. Колективи цих бібліотек, зокрема Л. Саєнко, Т. Іванова, Т. Подкупко, Н. Білінська, були вагомою частиною життєвого простору Анатолія Івановича».
Просимо пробачення в автора некрологу 
О. Музичка, пані Л. Саєнко та читачів за цю неточність.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net