Не катер і не лайнер — криголам!
Без якогось місяця тридцять один рік тому практично одночасно у «Чорноморку» разом зі мною прибули на роботу ще двоє журналістів-новобранців — Олег Суслов та Андрій Березінський. Одначе лише на мою гірку дівочу долю випало працювати у відділі промисловості, чи не найтяжчому в редакції.
Я спершу розгубилася і не на жарт образилася, адже хлопцям поталанило потрапити до «елітних» відділів — листів та культури, де можна було і словом розгулятися, і цікавою темою блиснути.
— Та ти навіть порівнювати не думай складність і цікавість нашої специфічної роботи з тими «слізьми», — втішали-переконували мене завідувач відділом Рафаїл Львович Град і незамінний та вічний наш Леонід Миронович Золотарьов, трохи навіть зверхньо називаючи «слізьми» вищезгадані відділи. Там, казали, кожен зможе працювати, описуючи, як хто затанцював, а ти тут, наставляли, зможеш яскравіше проявити себе, справжнє робітниче життя пізнаєш, знатимеш, як працює конвеєр, розберешся у виробничих технологіях, у продуктивності праці, такого надивишся у цехах, що в жодному кіно не покажуть, з такими людьми познайомишся!..
Ніколи відтоді ані секунди не жалкувала про те, що стартувала з роботи у відділі промисловості. І якби й досі збереглася бодай колишня наша «легка з переробною», нікуди з мого першого відділу й не рипнулася б.
Щоправда, мене час від часу зносило до тих «сліз», адже, крім виробничих, знаходилися й інші цікаві теми, повз які не мала сили пройти, люди, про яких хотілося розповісти.
Про складне і навіть дуже складне та заплутане можна писати просто, зрозуміло й цікаво. Це були мої перші пізнані журналістські істини. До того дійшла самостійно, але не без подачі моїх дорогих наставників.
Наші редакційні пам’ятають, якою мукою було вичавити із себе кілька рядків текстівки під безбарвне виробниче фото, «добуте» нашими фотокорами. Можна було відбутися кількома рядками, але для мене це було нецікаво. Замість «відчіпного» я почала робити невеличкі цікаві тексти, які з невиразних перетворювалися на доволі читабельні.
Першою зміни в подачі фотоматеріалів привселюдно відзначила наша коректор Тамара Іванівна Єгорова.
— Непогано, — заглянувши якось до кабінету, сказала вона.
— Про що ви?
— Про текстівки. Це ви писали!
— Звідки знаєте? Там же без підпису…
— Ваш стиль, упізнаваний. Знаєте, кожен без винятку рядок газети, яку завтра візьмуть у руки тисячі людей, мусить бути поданий на високому рівні. Мені приємно, що ви це розумієте...
Отакої!
Не промину сказати, що Тамара Іванівна нас, молодих журналістів, із перших днів знайомства називала винятково на ім’я та по батькові, ніби щоразу підкреслюючи шану до нашої непростої праці. Журналістів вона дуже поважала, а нашу роботу вважала тяжкою, але такою потрібною.
Панібратства ні собі, ані до себе ніколи не дозволяла, ніби тримала усіх трохи на відстані, на що як людина мала право і що аж ніяк не заважало залишатися їй членом єдиної команди, бо ж роботу свою любила й надзвичайно цінувала.
Не дуже охоча до різних редакційних посиденьок, Тамара Іванівна і пригостити, коли був на те гарний привід, могла найкраще за всіх, і поговорити відверто й душевно.
Пригадую її слова про те, що людина, навіть найпростіша, навіть до самої землі пригнута життям, може винести все і пробачити все, окрім приниження.
Не згадаю, з якого приводу була та розмова, однак її повчальні слова я запам’ятала назавжди і незрадливо слідую їм. Мала вона талант сказати так, що прислухаєшся.
Нещодавно гортала родинні фотоальбоми. Натрапила на перші цифрові світлини у кольорі, на яких я висока і струнка. На цифрову камеру тоді нас знімали Тамара Іванівна з чоловіком. Роздруковували знімки її сини. Цифровий друк тоді був захмарно дорогим, однак усі редакційні були задаровані якісно зробленими фотографіями, які пречудово зберігаються.
Здається, того дня ми дружно проводжали її на заслужений відпочинок, казали добрі напутні слова, бажали здоров’я…
І вона, дякуючи за проголошені здравиці, згадала, як колись ось так проводжали на пенсію когось з наших коректорів. Котрийсь із журналістів, добираючи епітетів, щоб підкреслити вагомий внесок коректури, невдало порівняв їхню працю з роботою невтомних катерків, що до блиску начищають білосніжні океанські лайнери, тобто газетні публікації, які потім лебедями випливають в океани…
Тоді Тамара Іванівна сказала, що не хотіла б, аби її згадували в редакції як катерок, як підсобну робітницю…
Світла пам’ять цій неординарній високоосвіченій людині, яка назавжди залишилася гідним повноправним членом нашої величезної редак-ційної команди, набраної за століття, нашого криголама, якому нема і не буде зносу!
Ніна ЗАЛЕВСЬКА (ЗВЄКОВА),
завідувачка відділом соціальних проблем,
у редакції «Чорноморки»
з 1 серпня 1986 року.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
