№ 54-55 (21845-21846) субота 10 червня 2017 року

Міністр закордонних справ Австрії, чинний голова ОБСЄ Себастьян Курц цього тижня відвідав Україну. Він прибув до нас не з порожніми руками, а зі звісткою, що чисельність СММ (Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі) зросте із семисот до тисячі осіб.

Чим замінити спостерігачів ОБСЄ?

На перший погляд, рішення про збільшення чисельності СММ — очевидний прогрес. На засіданнях Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі постійно говорили про те, що семисот спостерігачів недостатньо для ефективного контролю за припиненням бойових дій і відведенням важкого озброєння вздовж усієї лінії поділу.

Про те, щоб стараннями семисот осіб забезпечити спостереження за переміщенням озброєнь, військовослужбовців та боєприпасів на майже п’ятсоткілометровій неконтрольованій ділянці україно-російського кордону навіть не йдеться. Така верифікація з боку СММ хоча й передбачена Мінськими домовленостями, але де-факто російська сторона і терористи перешкоджають її реалізації.

На територіях, захоплених російським агресором, підручні бойовики не допускають раптових перевірок, а в разі відхилення мобільних груп від маршрутів, прокладених терористами, погрожують застосувати зброю. Були випадки, коли машини ОБСЄ знищували на стоянках у Донецьку, а спостерігачів СММ блокували навіть на «дозволених» маршрутах.

Безпеку самих спостерігачів під час раптових або хаотичних обстрілів населених пунктів з боку терористів гарантувати не можна. І треба прямо визнати, що ефективний контроль у таких умовах неможливий, на скільки б не збільшували чисельність спостерігачів. А звіти СММ у разі раптових загострень на фронті не зможуть відобразити реального стану в зоні конфлікту.

У четвер 276 народних депутатів проголосували за внесення змін до законів «Про основи національної безпеки України» та «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», що передбачають відновлення «цілеспрямованого прагматичного курсу України на набуття членства в НАТО як стратегічного зовнішньополітичного пріоритету нашої держави». Проти виступили 25 обранців: позафракційний Я.Я. Безбах, від «Відродження» — А.І. Кіс-се та 23 представники «Опозиційного блоку» (решта членів цієї фракції або не голосували, або були відсутні).

Голова ВР Андрій Парубій, за-кликаючи колег підтримати закон, нагадав, що 9 липня сповнюється 20 років з дня підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-атлантичного договору — одного з основоположних документів у відносинах України з НАТО.

Він наголосив, що єдине об’єд-нання вільних країн, яке може  ефективно боротися проти    ро-сійської агресії, — Північноатлантичний союз. У свою чергу, наша армія, яка за три роки захисту незалежності на східному фронті набула неоціненного бойового досвіду, посилить сам Альянс. «Переконаний, — заявив Андрій Парубій, — що північноатлантичний щит, зміцнений Україною, стане надійним бар’єром від московської орди, яка, на моє глибоке переконання, ніколи не змириться з існуванням вільної України на її  кордонах. І не має різниці, який би Путін її не очолював».

«Безумовно, це рішення не тішитиме росіян, воно запроваджує чіткість намірів і політичного напряму України. Це також остаточно розвіює у російської сторони сподівання, що Україна збереже позаблоковий статус як щось постійне», —прокоментував рішення Верховної Ради колишній міністр національної оборони Польщі Януш Онишкевич, додавши, що в офіційній риториці Росія намагатиметься гостро відреагувати на позицію Києва.

Уже цієї ночі, з 10 на 11 червня, громадяни України почнуть перетинати кордон у рамках безвізового режиму з країнами Європи.

Українців, які мають біометричні паспорти, співробітники Держприкордонслужби очікують у всіх пунктах пропуску на кордоні з ЄС та в аеропортах, звідки відбуватимуться рейси в європейські країни. Водночас у відомстві нагадають про необхідність неухильного дотримання правил перетину кордону. Адже порушення цих правил,  як і нездатність обґрунтувати мету й умови перебування в країні, куди прямуєте, є підставами для відмови у в’їзді.

Перед початком пленарного засідання одинадцятої сесії обласної ради VII скликання традиційно привіта-ли іменинників.

Голова облради Анатолій Урбанський повідомив присутнім, що на прохання релігійної громади Архістратига Божого Михаїла та жителів Кодими Благословенну грамоту єпископа Одеського і Балтського Марка він вручає депутатові Миколі Сорочану за велику благодійну діяльність та активну допомогу у створенні приходу Української православної церкви Київського патріархату в цьому місті.

А ще Анатолій Урбанський за багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, соціально-економічний розвиток регіону, високий професі-оналізм та з нагоди 60-річчя нагородив Почесною відзнакою Одеської обласної ради голову сільськогосподарського виробничого кооперативу «Криничне» Болградського району, депутата Панаса Самунжи.

На тому гарному моменті почуття єдності серед депутатів вичерпалося. Забігаючи наперед скажу, що сім разів поспіль (зрозуміло, з оголошеними перервами, які тривали від 40 хвилин до двох годин) обранці голосували щодо затвердження порядку денного сесії, однак так його і не схвалили.

«Ініціаторами» зриву пленарного засідання виступили представники Опозиційного блоку, які заявили про масові порушення з боку голови та його заступників при формуванні порядку денного сесії, мовляв, до нього неочікувано вписали питання, які не були схвалені на комісіях. Та й самого документа ніхто, начебто, в готовому вигляді до початку засідання не бачив.

Цими днями наше місто приймає вже третій фестиваль мистецтв Odessa Classics.

Розпочався він 7 червня виступом на сцені Великого залу Одеської філармонії чотириразового номінанта на премію Grammy, скрипаля Даніеля Хоупа та народного артиста України, президента Odessa Classics, піаніста Олексія Ботвинова (на знімку). Крім філармонії концерти проходять в Оперному театрі, Літературному музеї і навіть під відкритим небом, на сцені, встановленій на розі Пушкінської та Ланжеронівської.

Скажімо, у четвер в Оперному театрі відбувся гала-концерт «Зірки українського бельканто». Тут поціновувачі високого мистецтва мали нагоду послухати співаків, які виступали на найкращих оперних сценах світу.

Учорашнього вечора одеситів та гостей міста запросили на ореп-air — концерт класичної музики з відеоінсталяціями під відкритим небом. Виступали піаніст Олексій Ботвинов, ансамбль «АртеХатта» під керівництвом Мирослави Которович та камерний оркестр Одеської філармонії.

Сьогодні, 10 червня, у філармонії вперше перед українським глядачем виступить німецький піаніст Себастіан Кнауер.

Найважливіше завдання школи — розкрити творчі здібності, обдарування, таланти всіх вихованців.
Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ.

Становлення української державності, інтеграція в європейське і світове товариство, побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на особистість, яка здатна до самоосвіти й саморозвитку, вміє застосовувати здобуті знання, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне вдосконалити власне життя і життя своєї країни.

Високий інтелектуальний потенціал нації — запорука найбільших успіхів у будь-якій сфері діяльності держави. Майбутнє людської цивілізації залежить винятково від реалізації обдарованості. Саме тому в системі освіти ХХІ століття великого значення набуває робота з талановитими дітьми.

Інша важлива складова навчально-виховного процесу — формування в молоді національної самосвідомості, сприяння набуттю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, прищеплення почуття поваги та любові до державної мови.

Кабінет Міністрів звільнив студентів-медиків від обов’язкового відпрацювання.

Уряд ухвалив постанову, яка остаточно скасувала обов’язкове працевлаштування випускників вишів.

«Обов’язкове працевлаштування для студентів було скасоване ще минулого року, однак саме працевлаштування студентів-медиків залишили у зв’язку з позицією профільних установ. Тепер і студенти-медики можуть розпоряджатися собою після випуску та реалізувати своє конституційне право на вільний вибір місця подальшої роботи», — пояснила міністр освіти і науки Лілія Гриневич.

Конфліктна ситуація навколо будівництва у Білгороді-Дністровському храму Української православної церкви Київського патріархату (про неї «ЧН» писали у номері за 27 травня), схоже, отримала шанс на розв’язання.

Міський голова Білгорода-Дністровського Алла Гінак, яка вийшла на роботу після лікування, заявила, що питання про будівництво храму УПЦ КП буде розглянуте вже на найближчій сесії міської ради, повідомила вчора «Думская.net».

Нещодавно довелося стати свідком досить цікавої сцени. Подружжя пенсіонерів в аптеці побилося об заклад із провізором, що вони знайдуть ліки, які були їм потрібні, за помірнішу ціну. Сіли в куточку, дістали смартфон і без поспіху почали роздивлятися цінові пропозиції. Через 10 хвилин працівник фармації був змушений розрахуватися валідолом, який він програв. А задоволене подружжя рушило на пошуки аптеки. Причому, судячи з усього, попередньо з’ясувавши оптимальний маршрут на мапі.

Усе це викликало справжній шок. Ще рік тому здавалося, що мобільний інтернет — це винятково для молоді, яка не уявляє себе без цілодобового доступу до музики, відео та популярних соціальних мереж. Та ще для бізнесу, якому важливо по-стійно бути в курсі всього, що відбувається на ринку: від новин та цінових коливань до наявних пропозицій. А тепер з’ясувалося, що завдяки якісному та доступному 3G аудиторія фанатів мобільного інтернету зростає так само швидко, як і покриття у лідера телеком-послуг — компанії «Київстар». Особливо серед тих, для кого смартфон перетворився на компактний та зручний замінник стаціонарного комп’ютера.

Випускники та студенти відтепер не лише розважаються, а й готуються до вступних іспитів та сесій, розширюють свій кругозір.

Іван, випускник сільської школи: «Якби не 3G, я навряд чи успішно склав би ЗНО. А так знайшов підготовчі онлайн-курси — і мої бали дозволили мені вільно обирати виш для вступу».

Світлана, студентка: «Моя мета — досконале знання іноземної мови. Записалася на інтернет-курси. Плюс лекції на YouTube з моїх улюблених тем. Завдяки 3G я почуваюся абсолютно вільною».

Обіцяю: про політику, цю продажну дівку, — ні слова, бо вона і святого представить вам за сатану. Ситі донесхочу! Поговорімо про щось чисте, людяне, душевне, від чого забринять найтонші струни серця. А хочете — про соловейка, сіреньку крихітку, що своїми дзвінкими трелями закохала у себе весь світ?

Уявити соловейка в Одесі, мільйонному місті, гомінкому, буремному, в наші дні навіть з пострілами й вибухами, — правда, важко? А от нашій оселі поталанило — одного дня у садку затьохкало це маленьке диво.

Поблизу ж аеропорт: літаки то йдуть на посадку, то піднімаються в небо. Поруч — залізниця: потяги гуркотять на стиках. І все ж таки щось сподобалося йому тут, у нашому садку, тішить нас своїми концертами. Так у нашу домівку увійшла тиха радість ніби зовсім мирного часу.

Вирішили поділитися нею з сусідом, бо поділена радість — подвійна радість, а поділене горе — половина горя.

— Соловейко? Та ну?! — здивувався чоловік. — А я цілими днями на роботі, то й не чув, — сказав, а сам явно над чимось замислився.

А кілька днів по тому побачила: на сусідній тополі з’явилася шпаківня — сусід вирішив переманити соловейка. Але той знехтував приманкою, мабуть, і в них, птахів, є почуття власної честі й гідності.

У дерев’яній хатинці оселилося подружжя шпаків. Соловей і тут показав свій характер — не сподобалося йому те сусідство. Востаннє розсипав над нами свої тре-лі, сказав чужим заздрощам «Прощавай!» і покинув наше обійстя.

Продовження. Початок у номері за 3 червня.

У Києво-Могилянській академії навчалися славетні гетьмани Іван Виговськаий, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович. Тут училися Григорій Сковорода, Теофан Прокопович, Михайло Ломоносов. Коли 1687 року в Москві була заснована Слов’яно-греко-латинська академія, то з Києва привезли всіх професорів, викладачів і студентів з Києво-Могилянської академії. Взагалі впродовж XVIII століття в Московській академії викладали лише українці. Крім того, як писав відомий релігійний діяч та історик культури Іван Огієнко (митрополит Іларіон), який у 1919—1920 роках був міністром освіти та віро-сповідань в уряді Української Народної Респуб-ліки, в ті часи «на всіх вищих посадах митрополитами, архієпископами, ігуменами сиділи по всій Росії самі українці». За словами того ж І. Огієнка, «українці в Москві за XVI—XVII століття завше були сіячами ліберальних думок, за що їм доводилось багато перетерпіти, а то й накласти життям».

Освіта козацької доби стала надбанням широких верств населення. Кожне село мало церкву, школу та шпиталь, практично всі володіли грамотою. Про те, що знання латинської мови було поширене серед українців, свідчить такий факт. Коли католицький чернець з французької амбасади розмовляв з шістьма козаками, що втекли з турецької неволі, він був здивований рівнем їхньої освіти та добрим знанням латини.

Архідиякон Павло Алепський із Сирії, який відвідував Україну в 1654 і 1657 роках, зауважив: «Навіть селяни в Україні вміли читати і писати…, а сільські священики вважали своїм обов’язком навчати сиріт, не дозволяючи їм тинятися вулицями як бродягам… У козацькому краю в кожнім місті та кожному селі побудовані доми для бідних і сиріт. Хто туди заходить, дає їм милостиню, не так, як у молдовському або волоському краю, де вони юрбою ходять по церквах і не дають людям молитися. Тут є скрізь лазні для мешканців, скрізь на дзвіницях і вежах я бачив гарні годинники, на площах водограї».

Із Зелених свят починається справжнє літо, а цьогоріч з ними збігся ще й Всесвітній день охорони навколишнього середовища. Це одна з найважливіших подій міжнародного екологічного календаря, яка відзначається у більш ніж 100 країнах світу. Для захисників та друзів ландшафтного заказника місцевого значення «Тарутинський степ» 5 червня організували захоплюючу екологічну екскурсію.

Свято Трійці (Зіслання Духа Святого) у християнстві відзначається на п’ятдесятий день від Великодня і в Україні має прадавню назву Зелені свята. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю. Традиційно на Зелені свята господар прикрашає оселю гілками явора, верби, липи, аїру (татарське зілля, лепеха). 

Про боротьбу екологів та активістів за унікальний заповідний Тарутинський степ уже чимало написано. Вона триває, є позиційні перемоги — засівати розорані ділянки степу заборонено. Суди продовжуються, недолюстровані хапуги в лампасах ще не втихомирилися. Обласна природоохоронна бюрократія, залежно від ситуації, роботу вправно імітує або саботує. І ще багато проблем, отже пильність втрачати не можна. Але сьогодні — свято, чудовий сонячний день і я про хороше. 

На Зелені свята степ також зелений з безліччю відтінків. Куди сягає око, розкішний килим з різно-трав’я та різнобарвних квітів. Цілюще повітря з ароматом квітучого степу п’янить міського мешканця.

Вони сиділи поряд — голова районної державної адміністрації Вадим Козачок, голова районної ради Геннадій Гладенький, сільський голова Івашкового Петро Погорілий — і слухали заслужені приємні слова промовців на їхню адресу.

Не впевнений, що вони вповні усвідомлювали значущість створеного ними проекту, та переконаються у цьому з часом, після відгуків на телебаченні і радіо, у пресі, публікаціях науковців. 

Другий рік поспіль у Кодимському районі відбувається етнофестиваль. Переконаний, це перший в Україні етнографічний проект такого змісту. І не лише тому, що село Івашків, в якому проводяться ці дійства, приймає тисячі учасників і гостей, а насамперед — завдяки змістовому наповненню. В різних регіонах нашої країни організовується чимало по-дібних заходів, але Кодимський етнофест відрізняється від інших. Якщо спробувати відповісти на запитання, а що ми очікуємо від народознавчих заходів, то відповідь, прямо чи опосередковано, стосуватиметься передусім таких ключових питань, як вивчення, збереження, популяризація звичаєво-обрядової культури, бо вона є однією із засадничих цінностей, завдяки якій ми існуємо як українці. Вона потрібна нам для укріплення національної ідентичності після століть нав’язаного ззовні процесу мовної і культурної асиміляції.

За останні кілька десятиліть не пам’ятаю, щоб в Одеському художньому музеї демонтували постійно діючу експозицію задля виставки сучасного українського малярства. Здається, щось подібне в стінах цієї установи було під час масштабного представлення творів ро-сійських художників Миколи і Святослава Реріхів ще на початку 1990-х. Маємо прецедент: 2 червня дві зали другого поверху радянського періоду «декомунізувала» експозиція графічних творів відомого українського митця і педагога, ректора Національної академії образо-творчого мистецтва і архітектури, президента Національної академії мистецтв України Андрія Чебикіна — «маестро бездоганних ліній і вогнистого контуру». Представлено близько 90 робіт мистця переважно останніх десяти років творчості.

Відомого графіка привітав директор музею Віталій Абрамов: «Андрій Чебикін, президент Академії мистецтв України, має велику честь і відпо-відальність нести еталони світової культури в сучасність. Академія є чи не єдиною художньо-освітньою установою, яка нині дотримується канону класичного мистецтва».

«Андрій Володимирович — не лише чудовий художник: він проявляє себе в різних іпостасях: це неймовірний педагог, ініціатор створення Майстерні вільної графіки, на базі якої виникла мистецька школа Чебикіна. В ній акумульовані його художній досвід і власне бачення світу, свіже й яскраве», — зазначила в своєму виступі представник ОДА Ярослава Різникова.

«В Одесі така велика кількість туристів, що, приїхавши в наше місто, ви, фактично, демонструєте свою творчість усьому світу», — наголосила начальник департаменту культури і туризму міськради Тетяна Маркова.

Проведення виставки стало справою честі для обласної організації Національної спілки художників України, яка ініціювала й зробила все можливе, щоб цей проект реалізувався на високому рівні.

І яка ж романтична, поетична душа свого часу не була полонена творами Костянтина Паустовського — його повістями та оповіданнями! Тими простими на позір сюжетами, де кожне слово, давно й добре знане, було наче осяяне новими барвами та відтінками, де звичайні люди поставали незвичайними персонажами, на місці яких читач легко міг уявити себе, а в кожному рядку та поміж ними легко прочитувалась незрадлива авторська любов до всього, що народжувалося під його пером.

Немало рядків у своїх творах письменник присвятив Україні, у якій минали його кращі роки і природа якої та її люди, без сумніву, дали йому оту наснагу, з якою написані його твори. «Я ж сподіваюся, що в майбутньому ще напишу про чарівливу велику Україну та про її народ зі всією силою, на яку здатен» — це з листа до Максима Рильського. З багатьма українськими письменниками він добре знався і дружив.

І було два міста, які він щиро любив, це Київ та Одеса. «Я покинув Одесу дуже давно, але не було дня, щоб я її не згадував» — це з книжки «Время больших ожиданий». Тож цілком логічно, що саме тут народився літературний конкурс його пам’яті. Варто згадати й про те, що є в Одесі і музей письменника на вул. Морській, що над Ланжеронівським пляжем, на якій він жив у тих непевних часах після сумнозвісного жовтневого перевороту (десь тими ж роками перебував і в Києві, який так само любив світлою незрадливою любов’ю). Той час великих очікувань приніс лише велику біду й розчарування, і письменник, звісно ж, не міг не бачити цього, тому ніколи не славословив той час, об’єктом його досліджень були, передовсім, люди… Є в Одесі і вулиця його імені, і бібліотека. Все це, до слова сказати, не лише інформація до роздумів про недостатню кількість таких пам’ятних місць, пов’язаних з нашими славетними, а й спонука до практичного увічнення славних імен, тісно пов’язаних з Одесою…

(До 125-річчя від дня народження письменника)

Закінчення. Початок у номері за 1 червня.

На київській землі, де у Костянтина Паустовського залишалося чимало хороших друзів, він бував і пізніше, в різні роки своєї «дорослої» письменницької біо-графії. Типово київські риси яскравої прози Паустовського будуть помічені критиками і в його класичних «північноросійських» оповіданнях (наприклад, «Мещерська сторона»), і в «закордонних ескізах», а Київ назавжди залишиться містом «вічної весни», до якого він ставився з ніжністю і яке знав до дрібниць.

Таким же містом особливих почуттів для Паустовського стане й Одеса, яку він пізнавав з 1906-го по 1960 рік, однак у його шеститомній епопеї «Повість про життя» найбільше місце займає Одеса 1920-х. Крім написаних раніше повісті «Чорне море» та деяких оповідань, вона виникає в «Початку невідомого століття» та «Книзі блукань», а один з найвідоміших і найулюбленіших читачами творів Паустовського «Час великих очікувань» повністю присвячений життю та неймовірним пригодам молодого літератора в чорноморському місті в лихих 1920—1921 роках. Страшний голод та холод й одночасно передчуття неймовірного щастя; анекдотичні ситуації та глибокі роздуми про життя і творчість, неквапливе дослідження одеського узбережжя та колоритні сценки міського побуту і головне — робота в редакції газети «Моряк», що друкується на різнобарвному обгорткового папері, зустрічі з Бабелем, Багрицьким, Ільфом та іншими прославленими пізніше письменниками, з якими Костянтин Георгійович продовжував дружбу в Москві, — все це переплелося на сторінках цієї повісті, яка поставила автора в ряд творців «одеського міфу».

Китайські вчені виявили докази того, що останки Ноєвого ковчега збереглися на горі Арарат.

Провівши дослідження схилу на висоті 13 тисяч футів, під товстим шаром снігу і вулканічних порід були знайдені шматки деревини, з якої, ймовірно, був збудований Ноїв ковчег, інформує еizvestia.com.

Вік деревини, за оцінками експертів, становить близько 5000 років, що узгоджується з версією про те, що в Туреччині на горі Арарат був розбитий Ноїв Ковчег під час всесвітнього потопу.

Імовірність того, що знайдені стародавні балки і палі є складовими частинами Ноєвого ковчега, сягає 99,9%, стверджують учені.

Того дня в місті Чорноморську згадували Василя Сагайдака. Доволі простора зала міської бібліотеки імені Івана Рядченка виповнена ущерть. Окрім родини, місцевих літераторів, просвітян, тих, котрі знали, а може, й не знали поета, прибув також цілий почет з Одеси. А приводом для зібрання стала книга поезій Василя Сагайдака «Іду я спомином до вас…» — дуже гарне видання, ілюстроване чисельними фотографіями та оформлене знаною художницею з міста Южного Ларисою Дем’янишиною.

Колись дуже давно львів’янка Надія Макулович відправляла посилки хлопцям до війська, також і Василеві. На вечорі пам’яті поета його дружина Ірина зачитала віршоване привітання з виходом книжки. Уривок з її поштівки: «…пригадались мені рядки з його листа: «Боже, як я навчився любити українське Слово! Аж тремтиш…». Це було в шістдесятих… А тепер ось маємо нагоду серцем і душею торкнутись цього Василевого духовного «тремтіння», що зродилося з великої любові до всього українського. Хай святиться поетове ім’я!».

…Не часто бувало, того й запам’яталось, мабуть… Він заходив до відділу культури й духовного відродження нашої газети «Чорноморські новини», з деякою осторогою поглядав на запропоноване розкішне гостьове крісло, скупо всміхався. Починалась некваплива, небагатослівна розмова… Про життя, поезію в ньому, різні новини… Потім клав на стіл кілька аркушів з віршами — як відгук на прохання принести щось для публікації в газеті. «Чому так мало? Більший був би вибір», — стандартна пропозиція. «Скільки відбереш — стільки й буде», — незвично скромно. А то, бува, приносив щойно видану книжечку, стримано радів, показуючи, та одразу ж і заходивсь писати дарчий напис. Він як би знав — а таки ж напевне знав — що його поезії вартісні. І справді: вони лягали на газетну шпальту ваговито, промовисто, бо були вистраждані і чесні. Справжній, глибокий поет завше знає, чого варте його слово (втім, як і будь-який мистець). Слово його йшло із самого серця. Те гостьове крісло хоч і було зі штучної шкіри, а проте люди, котрі сідали на нього, бува, що й царського трону у своєму ділі достойні були…

У Чорноморську, в одній із бібліотек, відбулася презентація вибраних творів вибагливого, оригінального, талановитого поета Василя Сагайдака.

Мені ж згадалися незабутні зустрічі з цим інтелектуалом, щирі розмови й купання в чорноморських водах, що відбилося і в його поезіях, і в моїх сонетах…

До Варни наплавки

Грозова хмара відпливла огварна
Й позалишала остраху борги.
Не до Стамбула нам стезя безхмарна,
Де ярмарків розбурхані торги.

Поля дивує прудконога сарна,
А нас — дельфіни й небо навкруги.
За обрії морські манила Варна
І кликали болгарські береги.

З твого напучення й легенької руки,
Не бачачи у тім нікому шкоди,

Наввимашки, на спині, наплавки,
Опісля змови, досягнувши згоди,

Пливли ми вдвох до Варни напрямки,
Та не пустили нас в нейтральні води.

На прес-конференції, скликаній обласним центром здоров’я до Міжнародного дня захисту дітей, йшлося про відповідальне батьківство. Із журналістами спілкувалися завідувачка кафедрою пропедевтики педіатрії, керівник клініки педіатрії багатопрофільного центру «Університетська клініка» Одеського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор Олена Старець і заступник головного лікаря з лікувальної роботи обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії Тетяна Косюга (на знімку).

Основи нашого здоров’я закладаються у дитинстві, з перших днів народження. Батьки, які не палять і не зловживають спиртним, мир та спокій у родині, любов до крихітки, що прийшла у цей світ, — перші цеглинки для виховання здорової, повноцінної людини. І, зрозуміло, медичний супровід, гарантований кожному державою.

Спікери нагадали про Декларацію прав дитини, прийняту у 1959 році і ратифіковану Україною. Документ міжнародної ваги та значущості диктує, що кожній дитині держава має створити «можливості та сприятливі умови, які дозволяли б розвиватися фізично, розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровою та нормальною, шляхом і в умовах свободи та гідності». 

Олена Старець розповіла, що одним із здобутків роботи університетської педіатричної клініки є створення Центру здорової дитини, де сьогодні можна отримати будь-які консультації з питань харчування, росту та розвитку дітей, вакцинації, рекомендації з догляду за ними та чимало інших речей, які повинні цікавити відповідальних батьків. Водночас центр є і методичним осередком, а відтак допомагає розвивати цей напрямок діяльності у лікувально-профілактичних закладах усієї області, що спеціалі-зуються на наданні дітям першої медичної допомоги.

Віднедавна, з лютого, тут створений блок інтенсивного нагляду (на шість ліжок) для надання допомоги дітям різного віку з невідкладними (але не екстреними) станами, що потребують постійного моніторингу дихання чи серцевої діяльності, проведення різних видів терапії так званого великого обсягу.

Перед входом до Політехнічного університету відбулася студентська акція «Обміняй цигарку на цукерку», присвячена Всесвітньому дню без тютюну.

Першокурсники Одеського національного медичного університету роздавали перехожим солодощі, інформаційні буклети з профілактики СНІДу, туберкульозу та інших хвороб, контрацептиви та тести на ва-гітність. Взамін просили лише одне — цигарку.

Людмила Кучеренко, завідувачка «Клініки, дружньої для молоді», розповідає:

— Ми орієнтуємо наші профі-лактичні заходи переважно на молодь, оскільки саме в юному віці закладається фундамент майбутнього здоров’я і формуються звички подальшої поведінки. Акція — це привід для багатьох студентів переглянути свої погляди і замислитися над перевагами здорового способу життя.

— За час проведення заходу ми заповнили цигарками майже дві порожні картонні коробки і роздали з відро цукерок, — розповідають студентки-волонтерки.

Дитячий притулок «Світанок» — один із трьох, розташованих на території нашої області, де впродовж трьох місяців перебувають діти віком від 3 до 18 років. Заклад, розрахований на 50 місць, на превеликий жаль, ніколи не залишається не заселеним. Сьогодні у його стінах — аж 53 неповнолітніх.

Що цікаво: місцевих тут не так і багато. Серед постояльців — переважно юні мандрівники із Молдови, зокрема Придністров’я, часто — з Росії та Білорусі.

З власної волі сюди практично ніхто не приходить. Дітей, знайдених на базарах, вокзалах, у підвалах, а в теплу пору року і на пляжах, привозить сюди поліція. Вони, як правило, жебракують, а дехто наймається і на тимчасову працю, щоб заробити собі на шматок хліба. За плечима кожної дитини — непроста життєва історія. З родинних гнізд, де тепло і затишно, ніхто просто так не вилітає. Часто хворі, як правило, у свої 15—18 неграмотні, ображені на всіх…

Голова облдержадміністрації Максим Степанов у Міжнародний день захисту дітей приїхав до притулку, де поспілкувався з дітьми та їхніми вихователями. Підопічні закладу раділи привезеним гостинцям — фруктам і солодощам.

— Ви, діти, — найкраще, що у нас є. Я вам це кажу відверто. Ми вас дуже-дуже любимо. Дуже. Запам’ятайте, у вашому житті все буде так, як ви самі захочете. Ви будете набагато кращими за нас, я в цьому впевнений. Вам усе вдасться... Я хочу, щоб кожен свій день ви починали з посмішки і закінчували його так само, щоб усе у вас складалося так, як ви хочете. А ми будемо вам у цьому допомагати, — сказав у розмові з дітьми Максим Володимирович.

Учені встановили одну з причин, чому населення ізольованих гірських сіл Греції живе довше.

У раціоні мешканців Мілопотамосу (північна частина Криту) багато м’яса ягнят та місцевого сиру, однак серцеві напади та інсульти у них зустрічаються вкрай рідко.

Дослідники Wellcome Trust Sanger Institute виявили в організмі жителів гірських грецьких сіл специфічний варіант гена, що захищає серце від перевантажень і впливу холестерину. Із тисячі європейців лише один може мати подібний варіант гена.

Поки що вчені не можуть пояснити, чому в організмі греків присутній такий ген. Можливо, причина криється в умовах навколишнього середовища. Втім, добре відомо, що багато ізо-льованих популяцій, наприклад, аміші в США або інуїти в Гренландії, живуть довше і мало хворіють.

Макаки, які живуть в околицях індуїстського храму Улувату, що на індонезійському острові Балі, навчилися методів організованої злочинності: вони крадуть у туристів фототехніку, одяг і гроші, потрошать квиткові каси, а віддають награбоване тільки в обмін на їжу.

Зоологи з Бельгії та Канади вирішили скористатися рід-кісним випадком і вивчити, як нехарактерні для приматів моделі поведінки закріплюються у популяції. З’ясувалося, що макаки передають свої злочинні навички з покоління в покоління, навчаючи дитинчат грабувати і шантажувати людей. Більше того, на «підвищення кваліфікації» до зграї, яка мешкає поруч з храмом, регулярно прибувають дорослі мавпи з інших місць.

«Швидкість, з якою зараз зникають птахи, ссавці і земноводні, дозволяє говорити про шосте масове вимирання в історії Землі», — вважають автори провідного наукового журналу Nature.

Попередні п’ять вимирань були спричинені природними катаклізмами: ударами метеоритів, діяльністю вулканів та іншими катастрофами. Нинішня ж загроза пов’язується з негативним впливом на природний світ самого людства — значним збіль-шенням кількості землян і зростаючим попитом на ресурси.

Інженери компанії Sana Health придумали компактний пристрій, здатний занурити у міцний сон за лічені хвилини, не вдаючись при цьому до снодійного.

Ці окуляри здатні приспати людину впродовж 10 хвилин. Весь секрет полягає в тому, що вони не тільки блокують навколишнє освітлення, а й створюють аудіовізуальну стимуляцію мозку, яка запускає в ньому особливу реакцію, що приводить до стану глибокого розслаблення і, як результат, до сну. Крім усього іншого, такі окуляри моніторять стан нервової системи і ретельно персоналізують аудіовізуальну стимуляцію, виходячи із зібраних про людину даних.

• Чистити рибу слід від хвоста до голови, зануривши її в ледь теплу воду, — тоді луска не летітиме у всі боки.
• Щоб позбутися специфічного запаху, варіть рибу у воді з огірковим розсолом (півсклянки розсолу на літр води) і пряними овочами. Якщо заздалегідь потримати її в молоці, запах узагалі зникне, а риба стане м’якшою, соковитішою.
• При смаженні риби у сковороду покладіть обчищену і порізану на кусочки картоплину і небагато солі — і запаху не буде, й олія не розбризкуватиметься.
• Щоб посуд, у якому ви готували рибу, не мав специфічного запаху, протріть його заваркою,  що зосталася після чаювання, а руки — кавовою гущею.
• Щоб кальмар був м’яким, його треба відварювати або цілком, або великими шматками, опускаючи у підсолений окріп, де вже є кріп і петрушка. Варити треба не більше 4—5 хвилин!
• Щоб заморожена риба не розповзалася, її слід смажити не повністю розмороженою.
• Рибу краще розморожувати при кімнатній температурі (в жодному разі не під водою, особливо гарячою, оскільки втрачаються всі корисні речовини).

Провід Одеської обласної організації політичної партії Народний рух України висловлює щирі співчуття голові контрольно-ревізійної комісії П.М. Агромакову облорганіації НРУ в зв’язку з непоправною втратою — смертю дружини Катерини Іванівни, справжньої україн-ської патріотки, ветерана Народного руху України, захисника українського слова на Одещині.

Пам’ять про неї назавжди залишиться у наших серцях.