№ 53 (21844) субота 3 червня 2017 року

За роки війни ми так звикли до потоку поганих новин, що хороші новини сприймаємо як несподівані. Однак надання Україні режиму безвізового перетину кордонів Євросоюзу, остаточна ратифікація Радою Європи Угоди про асоціацію Україна — ЄС і рішення Стокгольмського арбітражу на користь «Нафтогазу» були цілком очікувані. Тільки чекати довелося довго.

Є конкретні результати!

Як колишні радянські люди ми впевнені, що рішення світового масштабу приймаються вузьким складом політбюро, вашингтонським або брюссельським обкомом, вказівки спускають вниз до райкомів та первинних організацій, а далі — беззаперечне виконання. Але сучасні демократії влаштовані інакше. Рішення на всіх стадіях західні лідери ухвалюють у результаті дискусій. Політичні установки та економічні інтереси держави часто не збігаються, а судді керуються не рішенням останнього пленуму чи телефонним дзвінком зверху, а лише законом.

Як же так, дивувалися українські патріоти, наша країна воює, захищає цивілізований світ від російських варварів, а бюрократи в Європі все тягнуть і тягнуть з «безвізом»? Сенат Нідерландів більше року зволікав з ратифікацією одного з найважливіших для України документів. Дирекція Міжнародного валютного фонду висувала й висуває неприйнятні для України умови для виділення кредитів, а Інтерпол відмовляється розшукувати соратників Януковича.

Але дивуватися, а тим більше — ображатися, підстав нема. Єврокомісія не може впливати на рішення Інтерполу, Сенат Нідерландів не підпорядкований нікому, крім своїх виборців, МВФ не вирішує питання «безвізу», а судді в країнах Євросоюзу діють у рамках своєї компетенції і вказівок політиків не сприймають. У такій ситуації українським полі-тикам, чиновникам МЗС та юристам потрібно звертатися не із загальними закликами про допомогу до умовного західного політбюро, а працювати з конкретними адресатами — чиновниками середнього рівня у Брюсселі, нідерландськими сенаторами чи суддями в Стокгольмському арбітражі.

У четвер у центрі Києва скоєно замах на захисника України, який свого часу очолював міжнародний батальйон імені Джохара Дудаєва, уродженця Чечні Адама Осмаєва. Втілити задумане кілеру завадила дружина пораненого Аміна Окуєва, за плечима якої також чималий бойовий досвід у зоні АТО, де вони з чоловіком служили добровольцями.

І жертва, і нападник, сподіваються лікарі, хоч і зазнали важких поранень, житимуть. Відтак у правоохоронних структур є всі шанси розпитати у кілера, хто йому наказав знищити давнього ворога Кремля Адама Осмаєва.

За словами Аміни, чоловік, який вчинив напад, відрекомендувалася журналістом відомої французької газети, мовляв, редакція планує підготувати цикл публікацій. Відчула щось лихе. Свої підозри вирішила перевірити і зв’язалася зі зна-йомими журналістами. Проте ті підтвердили, що все гаразд, знають його. Тож погодилася на зустріч.

Всі троє були у машині, коли чоловік із начебто пакунка-подарунка від редакції вихопив пістолет й вистрелив в Адама. Аміна ж, яка при собі носить нагородний пістолет, зреагувала миттєво й відкрила вогонь по нападнику.

Наступного дня на своїй сторінці у фейсбуці вона написала: «Головна мораль всього, що сталося, особисто для мене така: наші життя і смерті лише у руках Всевишнього. А всім побратимам ще раз хочу нагадати знайому всім бійцям іс-тину: в екстремальній ситуації у нас залишаються тільки ті навички, які були відпрацьовані до автоматизму... А вороги нехай витруть соплі — цього разу кроваві!»

Як повідомив радник голови МВС, нардеп Антон Геращенко, особа, яка стріляла, у лютому 2016 року отримала і внутрішній, і закордонний паспорт громадянина України, регулярно навідувалася в Росію, останній раз — буквально в середині травня. За даними ж «Эспрессо ТВ», нападником є бандит із Санкт-Петербурга Артур Денісултанов-Курмакаєв на прізвисько «Дінго», якого ще називають особистим кілером очільника Чечні Рамзана Кадирова.

Кілька місяців розвідки, стратегічного планування і ретель-ної підготовки дали свої плоди — українським воїнам вда-лося зайняти панівні висоти, просунувшись на 1,5 кілометра вглиб території, яка перебувала під контролем ворога.

«Бійці 93-ї окремої гвардійської механізованої Харківської бригади, які зараз виконують бойові завдання в районі проведення АТО, покращили своє тактичне становище, просунувшись уперед на 1,5 кілометра ближче до Бахмутської траси, де було облаштовано нові позиції. Лінію фронту вдалося трохи вирівняти, а зайняття панівних висот дозволило краще контролювати противника та мати вигідні умови для оборони», — таке повідомлення під заголовком «Кроки перемоги» з’явилося у п’ятницю на фейсбук-сторінці цієї мехбригади.

Просуванню вперед, зазначається у повідомленні, передували місяці копіткої роботи розвідувальних підрозділів, які вивчали місцевість та поведінку супротивника, особливості мінування ворогом даної території, маршрути руху диверсійно-розвідувальних груп терористів. Після проведення підготовчих заходів та розмінування (а терористи встановили в хаотичному порядку безліч мін та вибухових пристроїв, в тому числі й заборонених міжнародними конвенціями) механізовані під-розділи бригади вийшли вперед, в окремих випадках скоротивши відстань до позицій ворога до 200 метрів, та закріпилися. Створено систему добре укріплених та облаштованих опорних і спостережних пунктів.

Територія, звільнена та взята під контроль 93-ю ОМБр, за Мінськими угодами мала бути передана Україні, що й зробили українські воїни в ході ретельно підготовленої, добре спланованої та реалізованої операції.

Втрат серед особового складу з’єднання нема, попри те, що нові бойові позиції бригади по-стійно перебувають під вогнем артилерії (в окремих випадках пропутінські сили навіть використовували 203-міліметрові самохідні гаубиці 2С7 «Піон»), мінометів калібром 120 та 82 мм, гранатометів різних типів та систем, стрілецької зброї.

Відкриваючи новий центр гемодіалізу у Білгороді-Дністровському (про цю подію «ЧН» повідомили у попередньому номері), голова облдержадміністрації Максим Степанов жорстко прокоментував результати тендеру на поставку витратних матеріалів для відділень гемодіалізу Одещини.

«Я обурений результатами тендеру! Чому ціна для Одеської області — найвища в Україні? Навіщо ви мені розповідаєте, що сьогоднішня ціна нижча, ніж у минулому році? У минулому році в Одеській області був повний хаос з управлінням! Сьогодні у Львові — 1368 гривень, а у нас — 1586 гривень! Ви що, на одеському сонці перегрілися?» — обурився голова ОДА.

Максим Степанов попередив, що наживатися на хворих не дозволить: «Вам не пощастило зі мною. Я медик за освітою, моя дружина — нефролог, тому я дуже добре розумію ситуацію. Без цих ліків люди не можуть жити, помирають».

Очільник ОДА категорично заявив, що ціна сеансу гемодіа-лізу в Одеській області буде найнижчою в Україні: «Мене влаштує ціна, дешевша, ніж найдешевша ціна в Україні. Якщо у Києві 1362 гривні, значить у нас реальна ціна — 1350 гривень. Якщо вас не влаштовує така ціна — ми скасовуємо результати тендеру і проводимо нові торги».

У середу, у день 125-ліття від дня народження відомого письменника Костянтина Паустовського відбулося віншування переможців муніципального літературного конкурсу, названого на честь цього славного майстра слова.

Приємно, що серед від-значених — одразу двоє наших «чорноморців»: лауреатом конкурсу став Володимир Кудлач дипломантом — Роман Кракалія 

Детальніше — у наступному номері.

Сьогодні в Україні офіційно зареєстровано майже 7 мільйонів позовів до суду на стягнення аліментів, а кількість матерів-одиначок за останні 15 років зросла у 20 разів.

«Кожне третє звернення, яке нині надходить до офісу Уповноваженого з прав дитини, стосується стягнення аліментів, вирішення спорів між батьками. Сьогодні ми маємо майже 7 міль-йонів позовів до суду щодо стягнення аліментів. Точної цифри нема, але, думаю, це мільярди гривень заборгованості, і це, перш за все, заборгованість перед дітьми», — про це на брифінгу заявив Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба.

Він відзначив, що проблема несплати аліментів стоїть дуже гостро. Про цю гостроту свід-чить, зокрема, і така статистика: за останні 10—15 років кількість жінок, які самі виховують дітей, зросла у 20 разів.

Микола Кулеба повідомив, що згідно з прийнятим 17 травня Верховою Радою законом про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо покращення захисту права дитини на належне утримання (законопроект №4928), відтепер власником аліментів визначено не особу, яка є представником дитини, а саму дитину. «Важливо те, що в цьому законі вперше визначено, що власником аліментів є дитина, а не її дорослий законний представник. Дорослі, з якими проживає дитина, можуть розпоряджатися алі-ментами», — цитує «Укрінформ» Миколу Кулебу.

Зараз тривають напрацювання щодо закріплення в законодавстві можливості трансформації заборгованості аліментів у право власності дитини на нерухоме майно за спрощеною процедурою. Розробляється і механізм успадкування аліментів, тобто у випадку смерті платника аліментів дитина отримує право на частку майна, як продовження сплати аліментів. Крім того, розглядається можливість залучення неплатника аліментів до громадських робіт.

31 травня на 85-у році помер предстоятель Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар. Це втрата не лише для вірян УГКЦ. Його смерть — втрата для кожного українця.

Блаженніший Любомир — один із творців відродженої Української греко-католицької церкви, кожен крок якого був прикладом молитви та терпіння, чесності та пастирської скромності.

Мені поталанило бути на реколекціях УГКЦ (реколекції — це як духовні навчання, щось як семінари), тільки-но Любомир Гузар повернувся в Україну з Італії. У мене протягом навчання у Львові було багато друзів греко-католиків і я встигла побачити красу Греко-католицької церкви. Але, потрапивши на науки Любомира Гузара, я відчула її силу. Вірність трьом монашим обітам — вбогості, послуху та чистоти — дарує тому, хто їх складав, надзвичайну внутрішню силу та магнетизм. Його голосу дослухалися праві та ліві, президенти та прем’єри, продавчині та академіки. Я добре пам’ятаю все, що казав владика Гузар тоді, 1994 року. («Вділіть молитві хоча б годину в день». «Пропонують купити крадене? Дешевше. Не знаю, чи доречні прямі поради. А ви самі як думаєте?»).

Було багато всього, але прості речі від праведної людини завжди звучать як благовіствування. Кожен крок його пастирської біографії, з одного боку, історія вигнаних з дому українців, які повернулися, як тільки змогли, щоб її будувати, і низка дуже простих побутових прикладів («якщо ви запитуєте, то я продав подаровану машину і купив скромнішу»), яким треба бути, щоб тебе слухали навіть, якщо ти говориш майже мовчки.

Правління і рада ветеранів Одеської регіональної організації НСЖУ щиро вітають усіх працівників засобів масової інформації з професійним святом — Днем журналіста.

Бути журналістом сьогодні і відповідально, і складно. Право на свободу слова доводиться відстоювати у протиборстві з бюрократизмом, корупцією, економічним диктатом та інформаційними диверсіями. В умовах неоголошеної війни журналісти часто стають об’єктами злочинних нападів, гинуть від рук терористів. Але ніщо не може перекрити нам дорогу до правди.

Вагомий внесок у здобуття незалежності України зробили ветерани журналістики. Вони доклали багато зусиль для утвердження правдивого слова в ЗМІ, підготували добру професійну зміну, яка сьогодні продовжує писати історію сучасності.

Бажаємо всім журналістам гострого пера, доброго здоров’я, сімейного благополуччя і миру в країні. Нехай ваш постійний творчий пошук завжди ґрунтується на щирому бажанні бути корисним своєму народові, рідній Україні.

Як уже повідомляли «ЧН», Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) 30 травня відкрив новий регіональний офіс в Одесі для підтримки бізнесу на півдні України.

Того ж дня відбулася прес-конференція за участі високих представників Європейського Союзу та ЄБРР.

Франсіс МАЛІЖ, керуючий директор ЄБРР у країнах Східної Європи та Кавказу:

— Відкриття ще одного офісу ЄБРР в Україні — непересічна подія. Користуючись нагодою, висловлюю щиру вдячність Європейському Союзові, адже сьогоднішня наша зустріч відбувається за його підтримки. Ми любимо Одесу. Як ви зауважили з мого акценту, я — француз, ще один з числа моїх співвітчизників, причетних до історії вашого міста.

Ми хочемо посилити підтримку малим та середнім підприємствам на півдні України. У вашому регіоні ми співпрацюємо у таких секторах, як аграрний бізнес, логістика, транспорт та інфраструктура. Сьогодні у нас відбувся візит до Одеського порту. Потужності вашої інфраструктури справді вражають. Ми знаємо, що ваш уряд активно працює над залученням у державу, зокрема в портовий сектор, коштів нових інвесторів. Скажу вам, що одна справа в парадній залі з позолотою у Лондоні говорити про великий потенціал України, а інша — перебувати на місці, безпосередньо на об’єктах і справді займатися інвестиціями та робити реальні проекти. Це якраз те, чим зараз займається Європейський банк в Україні.

ЄБРР є найбільшим міжнародним фінансовим інвестором в Україні. Тут ми працюємо з 1993 року. Цей великий досвід роботи в країні, власне, і привів нас до усвідомлення необхідності посилення підтримки в сфері малих та середніх підприємств. Працюючи з підприємцями, ми дійшли висновку, що вони потребують не лише фінансування, а й консультацій та хорошої поради. Саме тому частина нашої команди працюватиме в цьому напрямку, визначатиме та виявлятиме ті малі підприємства, яким потрібна підтримка у вигляді консультацій на початковому етапі з перспективою їх подальшого доступу до фінансування.

У відкриття в Саврані молодіжного центру «Нове покоління» мало хто вірив. Найперше потрібно було переробити, зовсім по-іншому облаштувати для нього приміщення, подбати про зручності для відвідувачів, забезпечити необхідним, у тому числі і новітньою оргтехнікою. І це в період нестабільності, економічної кризи в країні…

Та молодіжний центр не тільки почав функціонувати. За короткий час він став першим в Україні, який зумів напрацювати власний досвід.

Невдовзі ініціатора цього проекту, голову райдержадміністрації Віталія Свічинського запросили до Верховної Ради на парламентські слухання, де його виступ на тему «Ціннісні орієнтири сучасної української молоді» привернув увагу присутніх. І до Саврані потягнулися з усіх куточків країни, щоби на власні очі побачити, як працює «Нове покоління». А нещодавно адміністратор центру, волонтер Сергій Низькохат за програмою «Відкритий світ» у складі україн-ської делегації із шести осіб здійснив поїздку до США. Ми попросили Сергія поділитися враженнями від побаченого.

— Сергію, вочевидь, у тебе дуже багато цікавої інформації — про все відразу й не розкажеш. Тому спробуймо виокремити найголовніше. Спершу коротко розкажи про організацію, яка вас приймала.

— Це Рада з міжнародних справ Південної Дакоти — некомерційна організація, яка заснована й управляється громадою. Вона сприяє обґрунтованому та об’єктивному обговоренню світових справ і зовнішньої політики. Інформацію про закордонні справи та зовнішню політику вона надає у вигляді гостьових лекцій, форумів-дискусій, а також практичних можливостей і воркшопів, щоб люди були обізнані з глобальними проблемами нашого часу.

Ще давньогрецький філософ Арістотель казав: «Doctrinae est fructis dulces radices amarae — Освіта це солодкий плід гіркого коріння». Освіта відіграє важливу роль у розвитку суспільства. Вона ніби концентрує в собі багато серйозних соціальних чинників. Арістотель вказував на необхідність сумлінної праці для досягнення бажаного результату сучасного життя.

У Стародавньому Римі вважали, що справжнє пізнання має причинно-наслідковий характер: «Vere scire est per causas scire — Справжнє знання є знанням причин». Середньовічний англійський філософ Роджер Бекон (1214—1294) зазначав: «Допоки триває невігластво, людина не знаходить засобів проти зла». Уже в ранньому Середньовіччі приходить усвідомлення відповідальності за власну долю, за достовірність людини. Августин Блаженний (354—430) казав: «Незнання — не виправдання. Ті, хто не знає, потраплять до пекла». Німецький філософ Георг Гегель (1770—1831) підкреслив визначальний вплив освіти на формування особистості: «Der Mensch ist, was er als Mensch sein soll, erst durch Bildung — Людина, якою вона має бути як людина, може стати перш за все шляхом освіти».

Важливою українською традицією завше була велика повага до освіти. Початком української освіти можна вважати часи Київської Русі. Великий Київський князь Володимир (роки правління 980—1015) остаточно впровадив християнство в Україні-Русі 988 року. Це хрещення мало велике культурно-світоглядне значення, оскільки включало Русь у європейське культурне поле. Саме Володимир Великий, якого після хрещення Русі стали йменувати святим, заснував у Києві першу школу, в якій вчили читати, писати, викладали грецьку мову. Писемними були не лише князі, дружинники та духовенство, а й багато простих громадян. Отже, освіта на Русі з самого початку мала демократичний характер.

Освічені вихованці школи Володимира Великого склали підмурівок, на якому Ярослав Мудрий (1019—1054) зробив новий крок до розвитку освіти на Русі. «Батько адже його Володимир землю його зорав й розпушив … цей же засіяв книжками серця віруючих людей», — писав літописець. Ярослав Мудрий застосував певний «шкільний примус» для бояр, змушуючи їх віддавати своїх дітей до шкіл. За часів князя Ярослава у новозбудованій Софії Київській (1037) створюється школа, яка продовжує кращі традиції Володимирової. Але це вже вищий навчальний заклад, який з’явився, до речі, на століття раніше від перших вишів у Західній Європі. Тут вчився майбутній митрополит Іларіон, діти самого Яро-слава. За деякими відомостями, в різні часи в школі навчалися діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник данського престолу Герман, норвезький конунг (військовий вождь) Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці.

Завтра — свято Трійці

Свято Трійці ще називається П’ятидесятницею, бо припадає воно на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового.

Подібно до того, як новозавітна Пасха пов’язана із Пасхою старозавітною, свято П”ятидесятниці пов’язане із старозавітним юдейським святом Шавуот, бо на п’ятдесятий день після виходу народу ізраїльського з Єгипту Бог на горі Синай дарував людям Закон — Тору. І так само на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового сталося народження Церкви. Тому день Святої Трійці часто називають і днем народження Церкви. Бо в цей день на апостолів, на учнів Христових зійшов Дух Святий, що обіцяв Христос ще перед Своїми стражданнями в Гетсиманському саду: «Я піду до Отця і прийде Утішитель — Дух істини, якого пошлю від Отця».

Як свідчить Святе Письмо, учні Христа почали активну проповідь Євангелія тільки після сходження на них Духа Божого. У старозавітні часи благодать Божа діяла на людину зовнішньо, а після сходження Святого Духа почала діяти зсередини, внутрішньо — у самій людській природі. Для того, щоб проповідувати Слово Боже, замало мати тільки знання, бути підготовленим теоретично, необхідно також мати ще й внутрішню силу — Дух Божий, який саме зійшов на учнів у день П’ятидесятниці.

Щоб людина мала шлях до спасіння, Господь створив Церкву. В Святому Письмі сказано, що Христос — Глава Церкви, а всі віруючі — її тіло. Для цього, власне, і потрібна Церква, щоби люди грішні, недосконалі, поєднуючись із святим і досконалим її Главою Господом Ісусом Христом, самі набували цих якостей: святості, досконалості, довершеності.

В останній день весни відбулася чергова прес-конференція, присвячена XVІIІ Всеукраїнській виставці-форуму «Українська книга на Одещині». Цього разу її органі-затори зібралися в конференц-залі Українського дому Одеси — місці осідку Українського клубу Одеси, який з кожним роком дедалі активніше включається у цей проект.

Програма виставки-форуму передбачає широкий спектр інформаційно-рекламних заходів. Серед них: презентації нових вітчизняних видань, промоакції, мистецький ярмарок, зустрічі з видавцями, письменниками, автограф-сесії, майстер-класи за участі майстрів народної творчості, «дискусійна студія» тощо. У цьогорічному книжковому святі візьмуть участь близько 70 провідних видавництв України, які представлятимуть в Одесі свій доробок, заплановано чотири десятки презентацій книг (зустрічі з авторами, автограф-сесії та майстер-класи).

Про творчість сучасних українських письменників-презентантів нинішньої виставки (відомих далеко за межами нашої країни) розповів лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Володимир Рутківський. Серед них — закарпатський письменник і журналіст, шевченківський лауреат Миро-слав Дочинець (Мукачеве). Володимир Григорович також поділився своїми творчими планами.

Про презентацію нового соціального проекту «Історія одеських виставок. 1917—1991», який відбудеться у рамках форуму, а також про конкурс читацьких рецензій «Замовте слово про книгу» розповів заступник голови оргкомітету «Української книги на Одещині» Віктор Денисов.

2003 рік. Війна в Іраку. Перед її початком в американських військових існувала пересторога, що противник може застосувати хімічну зброю. Побоювалися, що забруднення від зруйнованого нафтового устаткування здатне заблокувати стандартне військове обладнання для хімічної розвідки.

Комусь це видасться дивним, але преса стверджує, що в за-океанських командах був намір перетнути кордон з Іраком у супроводі кліток з... курми. Розрахунок був простий: у курей відносно слабка дихальна система, що за перших ознак хімічної атаки одразу позначилося б на їхньому самопочутті. (Згадайте, колись шахтарі з тих же причин брали в забій клітки з канарками). Якби почався раптовий падіж курей, солдати швидко захистили б себе відповідним спорядженням. Але цей задум було відхилено, оскільки 41 курка із 43 не змогла пережити стресових умов подорожі до Перської затоки.

Цей факт підкреслює не лише кмітливість рейнджерів, а й значення курки, яке виходить за межі її гастрономічної цінності. Щось на кшталт того, як гуси врятували Рим...

Втім, узвичаїлася думка, що кури — дурепи. Про нетямущого кажуть: «У нього курячий мозок». Коли хтось неохайно пише, то — як курка лапою. Приділяти увагу чомусь незначному — носитися, як курка з яйцем...

Але спостережливий люд помітив й інші характеристики: «Не всі кури одної натури» (ну, як у людей), «Всяка курка не дурна: не від себе, а все до себе гребе», «Добра квочка одним оком зерно бачить, а другим — шуліку», «З курми спати лягай і з курми вставай», «І чорна курка білі яйця несе»...

Ще далі пішли у своїх висновках вчені, які заявили, що кури можуть бути ким завгодно, тільки не такими обмеженими, як їх інколи зображують. Зокрема, на сайті BBC Earth недавно вміщено статтю, яка так і називається: «Кури — не дурепи». Ось що про цих пернатих сказано:

Чому буряки бувають несолодкими?

Причин може бути кілька. По-перше, неякісне насіння, по-друге, неправильна агротехніка.

Столові буряки особливо вимогливі до вологи на початку вегетації і під час росту коренеплодів. Люблять багату перегноєм землю, добре розпушену, щоб був достатній доступ повітря до кореневої системи. Необхідне своєчасне проривання, оскільки при за-гущеному посіві коренеплоди зав’язуються погано.

Підживлення на грядках краще за все робити настоєм коров’яку, деревним попелом (3 склянки на 1 м2). Попіл, крім підживлення, ще й зменшує кислотність ґрунту, яка шкодить бурякам.

Вирощені в сухій, жорсткій землі коренеплоди мають гіркуватий присмак. А от звичайна кухонна сіль підвищує цукристість буряків. Можете спробувати підживити їх, за таким рецептом: 1 чайна ложка солі на відро води (це норма також на 1 м2).

Як врятувати зав’язь кабачків

Якщо помітите, що у кабачків починає гнити зав’язь, видаліть і її, і пустоцвіти. А ще — не допускайте загущеності!

У суцільних заростях, які не провітрюються і не прогріваються сонцем, загниває 50 відсотків зав’язі.