Друга зустріч з циганським бароном
Дізнавшись, що в Одеському історико-краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Геноцид проти ромів — пам’ятай, щоб протистояти», я з хвилюванням пригадав Березівку 1942 року й події, які сталися там у червні.
Опівдні сонячного дня, виїхавши із села Червоний Агроном (назву окупанти не змінили), я спрямував коня до Бендерського шляху. Польова дорога бігла вздовж лісосмуги, і в око впали почервонілі ягоди на одинокій вишні. Вони, звичайно ж, були ще кислі, але я не втримався, почав рвати їх, наповнюючи кошик поверх зарізаної курки та коржа з ячмін-ного борошна, подарованих дядьком, від якого віз важливі дані про військовий гарнізон керівникові нашої підпільної організації на Міщанці у Березівці Володимиру Федоровичу Дяченку. Кошик мав служити «громовідводом» на випадок з’ясування окупантами мети мого виїзду з містечка.
Але на Бендерському шляху відбулася інша — несподівана — зустріч. З підводами румунських циган. Попереду їхнього обозу верхи скакав жандарм, а за ним підтюпцем бігли досить справні коні у гарних наритниках з китицями. Правували кіньми вусаті чорняві чоловіки в сорочках навипуск, на плечі їм спадало довге волосся. А поруч сиділа чорнява дітвора, захоплена незнайомими краєвидами.
— Українян! — вигукнув, показавши пальцем на мене, один з вертлявих хлопчаків.
Я пригадав недавню розмову з Володимиром Федоровичем. Він казав: «З євреями розправилися кровопивці, тепер за циганів узялися...».
Так, це румуни виселяють до нас зі своїх країв «нижчу расу». Яка ж доля чекає нещасних?
Коли я доповів Дяченку про виконання завдання і про в’їзд у Березівку румунського циганського табору, він задумався, потім сказав:
— Біжи, дізнайся, що з ними робитимуть, мову ж розумієш. Може, чимось можна допомогти...
Підводи з виселенцями я застав по той бік тартакайської балки, неподалік лікарні. Жандарм-конвоїр попередив циганського барона, щоб його люди сиділи на місці. Дехто з березівчан уже купував у приїжджих гребінці. Цей товар тоді був дуже потрібний: степовиків обсідали воші, мила – чортма, одна надія на вичісування.
Хлопчаки-циганчата підвели мене до того, кого вони називали Наталє, і я збагнув, що то і є їхній барон.
— Кум ве кяме, камарада? — запитав його, тобто: «Як вас звати, товаришу?».
Циган приязно усміхнувся і відповів:
— Іон Стан.
Він водив свій табір перед-гір’ями Трансильванії, гуртував гарних ремісників із числа чоловіків, торгівля різними виробами годувала цих мандрівників з покоління в покоління. І ось настав час їхньої біди. Де їм дадуть притулок, Таналє не знає, а харчі вже кінчаються...
Я дав малим ромам кошика з кислими вишнями й агрусом, чим дуже їх порадував, а потім запропонував Іонові показати дорогу на близьке село Юркове, де можна гребінці та мідні тази продати й харчів придбати, поки жандарма чекатимуть.
Тільки ми рушили, як, на біду, повернувся жандарм. Помітивши мене ще по дорозі від Червоного Агронома, він зараз залаявся у три поверхи й погнався за мною.
Я кинувся в городи, однак жандарм не полишив мене, а метнувся наздоганяти. Лютим виявився настільки, що наздогнав аж у господарському дворі трудової громади, коли я вчепився за мур, щоб перескочити в сусідню садибу. Там, вхопивши люшню від гарби, що валялася під муром, жандарм ударив мене по кисті правої руки, і я знепритомнів.
Врятувала обліковець ферми Люба Нікулішенко, на очах якої все коїлося. Вона перев’язала розтрощену кисть і привезла доктора Кудінова для надання мені кваліфікованої допомоги. Він був другом підпільників.
Пізніше я дістався на близький до Березівки хутір Суха Балка, куди поселили в корівники ромів з Румунії, і побачив, як вони бідують. Не раз узимку привозив їм наламані в полі качани кукурудзи.
Яким же було моє здивування, коли під час відвідання — і раз, і вдруге — виставки про геноцид ромів, я прочитав на її стендах листи-скарги старости невільників Сухої Балки Іона Стана до румунської окупаційної влади, що прирікала нещасних на вимирання. Ці листи збереглися в історичному архіві і тепер прямо-таки потрясають.
Такою стала моя, можна сказати, друга зустріч з циганським бароном.
З депортованих у Трансністрію — окупаційну зону між Дністром і Південним Бугом — понад 25 тисяч румунських ромів половина загинула.
Хіба таке забудеться?
Борис ДУБРОВ,
учасник патріотичного підпілля в Березівці
під час фашистської окупації 1941—1944 років, кавалер ордена
«За мужність» третього ступеня.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
