Автор першої в світі конституції

Закінчивши навчальні студії, спочатку, в 1692 році, Орлик обійняв посаду консисторського писаря в Київській митрополії, певно, завдяки протекції Яворського, а пізніше опинився в гетьманській канцелярії, в чому також можна вбачати руку того ж протектора.

Потрапивши до Генеральної військової канцелярії, Пилип Орлик зробив швидку кар’єру. Перші кроки були, безперечно, найважчими: чужий у колах Гетьманщини, він мусив невсипущою працею та обережним поводженням здобувати собі пошану серед оточення. Дуже допомогло йому поріднення з родиною полтавського полковника Павла Герцика. З його донькою Анною Орлик одружився, ще будучи молодим писарем. Цей шлюб ставив його ближче до козацької аристократії Лівобережжя, серед якої фамілія Герциків, хоч і нова на цих теренах, грала помітну роль.

Але найбільшим добродієм Орлика став Іван Мазепа. Старий гетьман шукав здібних помічників, яким можна було дові-ритися, і юнак з гарною освітою, розумною головою і молодечим запалом до праці, добре знадобився у Генеральній канцелярії. Невдовзі він отримав посаду в штаті генерального писаря, яким з початку гетьманування Мазепи й аж до 1700 року був Кочубей, а потім й очолив це відомство. Як генеральний писар Орлик орієнтувався в державних справах значно ліпше, ніж будь-хто з гетьманського оточення. Мазепа та Орлик мали спільні погляди щодо облаштування України, відстоюючи їх до кінця життя. Після трагічних подій 1709 року під Полтавою Орлик пішов на вигнання разом із гетьманом, взявши з собою дружину і всю рідню.

22 вересня 1709-го Іван Мазепа помер і постало питання, кого обрати наступним гетьманом. Постать генерального писаря Пилипа Орлика переважила кандидатури Андрія Войнаровського, Мазепиного небожа, та прилуцького полковника Дмитра Горленка. На великій козацькій раді під містом Бендерами (нині Молдова), на правому березі річки Дністер, 5 квітня 1710 року схвалено угоду гетьмана всієї України Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом, яка визначала права й обов’язки сторін. Цей договір — «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» — увійшов в історію як Конституція Пилипа Орлика. Це була найперша в світі конституція, прийнята на сто з лишком років раніше, ніж конституція Сполучених Штатів Америки.

У преамбулі «Пактів...» трактувалася історія та шлях становлення Київської Русі, а надалі — Малої Русі (України), викладалася історія козацтва з позиції хазарської теорії походження козаків, популярної в ті часи. У положеннях основних статей проголошувалася незалежність Малої Русі від Російського царства і Речі Посполитої та постійний союз з Кримським ханством, незалежність православної церкви від Московського патріархату. Територія Війська Запорозького визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 року.

Документ визначав права та обов’язки гетьмана й усіх членів Війська Запорозького. Укладений двома мовами — староукраїнською (нині зберігається в Російському державному архіві давніх актів) та латиною (зберігається в Національному архіві Швеції). Угода-конституція складалася із шістнадцяти пунктів. З них найвагоміші такі. Українські землі, віддані за різними договорами Польщі, мають відійти до гетьмана. По закінченні війни з Росією всі невільники-українці, які перебувають у Московії, повинні повернутися додому. Дніпро й землі Війська Запорозького необхідно очистити від містечок та фортець московських. Щодо внутрішнього устрою україн-ської держави, то він має базуватися на демократичних засадах. Між козацькими радами управлятиме гетьман з генеральною старшиною. Скарбом Війська Запорозького розпоряджається не гетьман, а генеральний підскарбій. Утримується гетьман за рахунок його маєтностей. Важливими були пункти, які обмежували гетьманську владу і встановлювали козацький парламент на зразок розширеної старшинської ради, до якої мали входити не тільки генеральна старшина та полковники, а й представники Запорожжя й кожного полку — по одній значній і заслуженій особі. Цей парламент мав збиратися тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову.

Зважившись стати гетьманом України, Пилип Орлик приносив своє приватне життя в жертву патріотичним завданням Батьківщини, як їх розумів. Від шведів він вимагав виразної підтримки й дотримання обіцяного — доти не складати зброї, поки Україна й козацтво не будуть визволені з московського ярма. Шведський король Карл ХІІ, який був присутнім у Бендерах на зборах козацтва, гарантував дотримання цих статей як «захисник України». Оригінальний текст «Пактів...» і підтверджувальний диплом Карла ХІІ на обрання Пилипа Орлика гетьманом були скріплені власноручним підписом гетьмана та печаткою Війська Запорозького на рожевому воску з червоною стрічкою, а також власноручним підписом шведського короля Карла ХІІ.

Отже, 5 квітня 1710 року відбувся традиційний виборчий акт, на підставі якого колишній генеральний писар Мазепи став гетьманом України. Очевидно, тоді ж була уконституйована нова генеральна старшина. Генеральним обозним залишився Іван Ломиковський, який обіймав цю посаду за Мазепи, генеральним суддею став Клим Довгополий, генеральним писарем — Іван Максимович, генеральними осавулами — Григорій Герцик і Федір Миронович.

Особливо важливими особами були, з одного боку, Кость Горді-єнко, який стояв на чолі Запорозького Війська, а з другого — Дмитро Горленко, що користувався загальною повагою як найстарший полковник Гетьманщини на еміграції (він був прилуцьким полковником із 1693 року).

Підписаний від козацької старшини кошовим отаманом Костею Гордієнком та затверджений шведським королем Карлом ХІІ договір, однак, не набув чинності, оскільки був складений в умовах вигнання. На материковій Україні за рекомендацією російського царя Петра І гетьманом України був обраний Іван Скоропадський. Орлик намагався співпрацювати зі Скоропадським в питанні створення соборної демократичної України. Під час походу Пилипа Орлика 1711 року на землі Правобережної України населення прихильно ставилося до нього й підтримувало його, за винятком Білоцерківського полку. Орлик намагався не допустити на Правобережну Україну поляків, але сили були нерівними і він мусив відступити. Вів дипломатичні переговори з Туреччиною для створення союзу, але вони не увінчалися успіхом. Переговори Росії з Туреччиною закінчилися тим, що Лівобережна Україна з Києвом відійшла до Московії.

Наприкінці 1713 року на запрошення Карла ХІІ частина козаків на чолі з Орликом, Войнаровським, братами Герциками і Федором Мироновичем виїхала до Швеції. 1718-го на полі бою в Норвегії Карл ХІІ, з яким Орлик пов’язував надії на визволення України, постійно схиляючи його до війни з Московією, загинув. Гетьман з родиною був змушений покинути Швецію, жив певний час у Німеччині, в Ганновері, а згодом у Бреславлі. Перебуваючи в Західній Європі, надсилав листи до різних королів, налаштовуючи їх проти Московії, нагадуючи про поневолений край український…

В еміграції гетьман Пилип Орлик проводив активну діяльність. З Німеччини він перебрався до Франції, потім — до Туреччини, де оселився в Салоніках (Греція). Їздив до кримського хана, звідки надіслав великого листа на Запорозьку Січ, дорікаючи запорожцям, що вони, поховавши кошового Костя Гордієнка, знову віддалися московській державі…

Треба дивуватися завзятості, з якою Пилип Орлик і його син Григорій працювали задля добра української нації. Старий гетьман залишився вірним Україні до кінця свого життя. Помер він 24 травня 1742 року у турецьких володіннях, у Яссах, проживши бурхливих сімдесят літ. Багато з них — на самоті, без надії побачитися і пожити зі своїми рідними, з українським народом.

Узагальнюючи образ гетьмана Пилипа Орлика, хочу акцентувати увагу на тому, що він був поборником створення незалежної держави, активним продовжувачем задумів Івана Мазепи щодо звільнення України від московської залежності. Це була високоосвічена людина, європеєць за духом. Крім рідної мови, знав латину, давньогрецьку, французьку, німецьку, шведську, польську, російську. Залишив по собі поетичну й публіцистичну спадщину. Автор книг «Алкід Російський» (присвячена Іванові Мазепі), «Гіппомен Сармацький» (на пошану ніжинського полковника Івана Обидовського), «Діаріуш подорожній» (щоденники), «Вивід прав України», «Маніфест до європейських урядовців».

Його невтомна праця не могла пропасти задарма. Люди вмирають, а їхні ідеї живуть. Сьогодні незалежна Україна йде в європейський простір, враховуючи досвід поколінь, що відійшли у вічність, зокрема й зміст основних положень першої в світі Конституції, автором якої назавжди залишився в історії гетьман Пилип Орлик.

Микола БЕЗОТОСНИЙ,
кандидат історичних наук, доцент.
м. Южне.