Нехай ця сповідь буде почута!
Зовсім недавно — 19 січня цього року — у «Чорноморських новинах» була опублікована добірка віршів десятикласника Одеської гімназії №9 Владислава Єрьоменка. Нині ж маємо нагоду представити Владислава вже як автора першої поетичної книжки «Ліквідація підліткових мрій», що побачила світ у видавництві «Прес-кур’єр».
Увазі читачів пропонуємо передмову до збірки В. Єрьоменка, яку написав член Національної спілки письменників України Василь Полтавчук, та відзив про неї Володимира Панченка — відомого літературознавця, доктора філологічних наук, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія».
З покоління правдорубів
«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».Ці рядки Ліни Костенко не раз згадувалися мені, коли читав я написану верлібром першу збірку Владислава Єрьоменка, яку юний автор назвав криком власної душі. Дуже можливо, що таке визначення спровоковане притаманним підлітку максималізмом, але точність і доречність його визначення є, на мою думку, безсумнівними.
Сповідь ліричного героя (читай: автора) перейнята тривогою за себе і своє покоління, за вибір шляхів у завтрашній день, якими сьогоднішній підліток буде іти або якими його будуть вести. Для Владислава Єрьоменка у цьому альтернативи нема: він — за те, щоб іти самому, усвідомлюючи труднощі і долаючи їх, відкидаючи неприйнятну для нього тезу про те, що «наша брехня найкраща». Вибір автора поетичної сповіді — це вибір підлітка «доби переходової», який багато знає і якого пізнане змушує позбуватися характерних для його віку ілюзій. Звідси — й назва поетичної збірки: «Ліквідація підліткових мрій».
Чи не є дочасною отака дорослість? Мабуть, ні, адже судилося жити юному авторові у час доленосного вибору для всіх українців і для кожного з них зокрема. І саме цей час засіяв юну душу непідробною тривогою за теперішнє та майбутнє і нагальною потребою самовизначитися…
А щодо верлібру скажу таке: це якраз те, що робить сповідь авторової душі щирою, адекватною літературі наших днів.
Нехай ця сповідь буде почута!
Василь ПОЛТАВЧУК.
Владиславе, привіт!
Я пам’ятаю тебе ще маленьким — може, 5-річним, — хлопчиком: було це в Саврані, куди вдвох (я й дружина, яку ти називав не інакше, як «наша Людочка») приїздили погостювати… Все це було, виявляється, страшенно давно; я в цьому переконався, читаючи твою збірку віршів.
Вітаю тебе з її появою! І з «ліквідацією підліткових мрій» — вітаю. Добре, що ти зумів (устиг) зафіксувати в словах цей відповідальний момент — це мало кому вдається. Пригадую, коли я був одеським першокурсником і кинувся якось шукати збірку Леоніда Кисельова «Стихи. Вірші», яка тоді тільки-но вийшла, і таки знайшов її аж у книгареньці на Молдаванці, і був вражений тим, що в ній прочитав. Леонід теж зумів зафіксувати в словах свою «ліквідацію підліткових мрій»… Він і досі один з улюблених моїх поетів…
Найперша асоціація, яку викликали твої речитативи, — РЕП. Читаючи, мовби чув їх у виконанні, ну, скажімо, Сашка Положинського. Твої вірші дуже несподівані (як на мене). І не тільки своєю речитативністю. Вони відбивають ритм неспокійної душі, яка прагне самовизначення, шукає відповідей на складні запитання. Часом їй здається, що вона всі відповіді вже має, але така «доросла» категоричність тільки оголює неспокій шукання…
Найбільше мене зачепив вірш «Не треба нас вчити жити» (зі зрозумілих причин). Він дуже характерний для пори «ліквідації», коли ще зовсім не думається, що лише якихось 30-40 років — і вже хтось інший, юний, скаже з таким самим максималізмом : «Не треба нас вчити…» Але така вже «парабола» життя, нічого не поробиш… І добре, що ти встигаєш вчасно висловити теперішнє СВОЄ. А інше, пізніше СВОЄ, висловиться вже згодом… На все свій час.
Відчувається, що ти багато знаєш, що ерудиція твоя органічна, не натужна й не демонстративна. В юності часом хочеться видаватися «бувалим», — я цей наліт «бувалості» також відчув. А насправді за нею криється щось крихке, тендітне. І слава Богу!
Так що дякую тобі, Владиславе, за те відчуття парадоксальності юнацького віку, яке ти нагадав мені своїми віршами. Сподіваюся, що вони являтимуться тобі й надалі, уже в «постліквідаційний» період.
Успіхів! І бажаю тобі «творити життя зараз». І нехай ніхто не вчить вас жити…
Володимир ПАНЧЕНКО.
Владислав ЄРЬОМЕНКО
Не треба нас вчити жити…
Не треба нас вчити житищоб стати самостійними
повинні вміти
рішення прийняти
щоб стати дорослими
потрібно відповідальність
за скоєне нести
як батьки за народжене немовля
яке має вирости
як держава за права громадян
які мають почутими бути
не треба нас вчити жити
у нас так багато
викладачів-теоретиків
і так мало
вчителів-практиків
які власним прикладом
допоможуть щось вирішити
щоб не доводилось
малюнок життя перешити
не треба нас вчити жити
і носом у помилки тикати
ми творимо життя зараз
ви творили його раніше.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
