Одна любов на все життя

«До нього ніби повернулась молодість», — перешіптувалися люди. Але його друзі, знайомі, ті, хто з ним близько спілкувався, знали, що повернулася не молодість, а жінка, яку він кохав усе життя. До речі, історія кохання Костомарова вразила уяву не одного письменника і покладена в основу романів Д. Мордовця «Професор Ратмиров» та В. Домонтовича (В. Петрова) «Аліна і Костомаров».

Аліна Крагельська народилася в польській родині, була не тільки надзвичайно вродливою, а й талановитою, «відмінницею з першої лави» у різних науках. Своєю грою на піаніно вона зачарувала навіть великого Ференца Ліста, який, перебуваючи на гастролях у Києві, одного разу випадково зустрівся з нею у графині Меліної. На прохання господині дівчина виконала кілька увертюр. Пророкуючи Аліні велике майбутнє, композитор запропонував їй продовжити навчання у Віденській консерваторії. Але мати дівчини відмовила. На останньому своєму концерті в Києві Ференц Ліст привселюдно виявив своє захоплення юним даруванням. Звичайно, після цього почали подейкувати, що великий композитор закохався в дівчину. 

Аліна ж була у тому віці, коли дівчата в тривожному очікуванні зустрічі з юнаком, якого покохають на все життя. Їй пощастило — вона його зустріла, ще навчаючись у випускному класі приватного зразкового пансіону. Це був старший учитель історії 1-ї Київської гімназії Микола Костомаров, який одночасно почав викладати історію і в пансіоні. Тоді йому було 28 років. Пізніше Аліна згадувала: «...це був молодий чоловік зі свіжим лицем, середнього зросту, міцної, навіть кремезної статури. Через золоті окуляри світились розумні голубі очі». 

Зацікавившись новим викладачем, дівчата відразу почали збирати факти з його життя. Так дізналися, що Микола Костомаров народився кріпаком... Матір його, Тетяну Петрівну Мельник, кріпачку, уподобав місцевий поміщик, дворянин Іван Петрович Костомаров. Лише згодом він одружився на ній, проте син його, Микола, ще довго юридично залишався у кріпацькому стані. Батько не встиг здобути синові «вільну» — 1828 року він трагічно загинув. Це питання вирішила мати, продавши значну частину вдовиного майна. 

Шістнадцятилітнім, єдиним з усіх гімназистів, Микола вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, а вже у двадцять років радою університету був затверджений у ступені кандидата наук. Багато з того, що про Костомарова розповідали його друзі та знайомі, ще більше підносило його авторитет: пише вірші, готує дисертацію, має феноменальну пам’ять — він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, а й цілі акти та документи. Напам’ять знав твори багатьох поетів.

Ну як у такого було не закохатися? Він теж звернув увагу на розумну, чарівну, веселу Аліну, але ж дати волю почуттям не міг: він — учитель, вона — учениця.

Доля звела їх знову під час відпочинку в 1846 році в Одесі. На той час Микола Іванович був уже професором Київського університету. Під час зустрічі вони не могли наговоритися, відчували, що їм дедалі важче розлучатися хоча б ненадовго, тож вирішили, повернувшись до Києва, одружитися. Костомаров згадував: «13 лютого я заручився з дівицею Аліною Крагельською… Весілля наше було призначене після Великодня, на Хоминому тижні, 30 березня 1847 року… Вважаючи свою стару квартиру тісною і незручною для майбутнього сімейного життя, я переїхав на іншу... біля Андріївської церкви. Квартира ця вирізнялася чудовим видом, з галереї відкривався прекрасний пейзаж: унизу розкинувся Поділ, далі — світла смуга Дніпра, а за нею — широка панорама лугів і лісів». 

Але в цій квартирі їм не судилося жити. Саме тут, 28 березня 1847 року, за день до весілля, Миколу Костомарова і його друга Тараса Шевченка, який на це весілля приїхав, заарештували як членів Кирило-Мефодіївського братства і згодом відправили на заслання.

Лише 14 червня 1847 року Костомарову було дозволено побачення з нареченою. Вона просила «берегти здоров’я і надію», запевняла, що розлука не завадить їхній любові, що вона готова розділити з ним долю. Але він так кохав Аліну, що не хотів ускладнювати її життя. Крім того, як глибоко релігійна людина, не хотів брати шлюб без благословення її батьків, які були категорично проти, щоб донька вийшла заміж за арештанта. Якийсь час закохані листувалися, а 1851-го батьки умовили Аліну вийти заміж за полковника М.Д. Кисіля. За спогадами Аліни, Марко Дмитрович був добрим, чуйним чоловіком. Якось побачивши книжку Костомарова з посвятою: «незабутній А.Л.К. на згадку 14 червня року 1847», купив і подарував її дружині. У них було троє дітей. У сім’ї панувало взаєморозуміння і повага.

Весною 1865 року тяжко хворий Марко Кисіль з сім’єю переїхав з Києва до Дідівець у свій родовий маєток. Тут родина жила до його смерті у 1870-у...

Дізнавшись, що Аліна овдовіла, Костомаров вирішив зустрітися з колишньою нареченою. Він продовжував її кохати, проте на взаємність не розраховував — вважав, що її почуття до нього давно вже згасли. Та під час зустрічі через 26 років з’ясувалося, що це не так. Її кохання також витримало випробування часом. У травні 1875-го Микола Костомаров обвінчався з Аліною — або, точніше, Галиною, як він почав називати свою дружину. Саме кохання додало йому сил та енергії.

Він диктував їй свою «Автобіографію», готував до видання нові історичні дослідження. Дружина акуратно переписувала їх начисто. Вони щасливо прожили десять років. 19 квітня 1885-го Микола Іванович Костомаров помер.

Аліна Леонтіївна багато зробила, щоб у світі належним чином оцінили життєвий подвиг її коханого. Вона написала спогади «Микола Іванович Костомаров» та «Останні дні життя Миколи Івановича Костомарова». З них не лише постає перед нами образ поборника української ідеї, а й відкривається багато цікавих сторінок про епоху, в яку він жив і творив, про минулі події. Вона планувала підготувати до друку повторне видання творів покійного чоловіка, зробити записки-спогади про вченого, але в останні роки свого життя майже осліпла. Померла 4 лютого 1908-го. Похована її в Києві.

Стосунки Миколи Костомарова та Аліни Крагельської підтвердили істину, в якій багато хто сумнівається: є таки одна любов на все життя.

Джерело: www.ukrinform.ua.