Заплямована вітрина

А яку красиву картинку півтора року тому малював голова Маразліївської об’єднаної територіальної громади О.О. Чумак! Що школи існуватимуть у своїх статусах, що будуть забезпечені новітніми приладами і т.п. Але тільки-но навчальні заклади перейшли в комунальну власність Маразліївської сільської ради, то всі забули про свої обіцянки.

Мовляв, у закладах надавалася неякісна освіта, вчителі одержували велику зарплату, школи стали для громади економічно збитковими. Всі ці аргументи голови сільради базуються не на обґрунтованих фактах. На думку О.О. Чумака, покращення в села прийде тільки тоді, коли ліквідують школи.

І це все відбувалося всупереч основним принципам законів про місцеве самоврядування і про ОТГ. Де ж та відкритість та глас-ність, прозорість та законність? Де ж узагалі народовладдя? Ні рішення загальних зборів громад, ні рішення комісії, яка складалася з депутатів та членів батьківських комітетів, ні акції протесту не зупинили безглуздого рі-шення голови Маразліївської сільської ради та купки бізнесових депутатів. Порушуючи регламент сесії сільської ради, закон «Про місцеве самоврядування», прийняли ганебне рішення про ліквідацію освітніх закладів. А вчителів та техперсонал, які в цих школах пропрацювали не один десяток років, звільнили без згоди профспілкового комітету.

То яке ж покращення настало після об’єднання?

У класних кімнатах опорної школи та у філіях температура повітря не піднімалася взимку вище 13 градусів тепла. Автобуси, придбані для перевезення школярів до опорного закладу, постійно ламалися (навіть горіли). Діти дуже часто мерзли на зупинках, чекаючи їх, пропус-кали перший та другий уроки.

Позакласна робота в школах громади не проводиться. Та й коли її проводити? Додому діти приїжджають о 16-й годині, а інколи і пізніше.

Про яку якість навчання може йтися, коли від холоду тремтить тіло, а в шлунку — пусто?

Закінчується навчальний рік, а музичне мистецтво в опорній школі так і не викладається. Учні в рідній школі вивчали німецьку мову, а у 8—9-х класах переключилися на англійську. Про роботу гуртків узагалі забули. А в рідній школі діти не тільки відвідували гуртки, а й були активними учасниками районних та обласних конкурсів.

Економія на школярах — це економія на інтелекті держави в майбутньому та здоров’ї дітей уже сьогодні.

У клубах звільнили керівників, обіцяли фахівців, та наразі ці заклади взагалі не функціонують. По закутках молодь вечорами розпиває чергову пляшку оковитої.

Лікарню теж ліквідували. Зосталася (дякувати Богу) «швидка», але по наших дорогах це, скоріше, не «швидка», а черепаха. А в Долинівці навіть ФАП не працює.

За півтора року найвищі досягнення Маразліївської об’єд-наної територіальної громади — збільшення штату сільської ра-ди, ліквідація шкіл та лікарні, безробітні працівники та вкрадене дитяче дозвілля.

Тож якось не видно покращення. А лише погіршення. Хто винен?

Про всі негаразди, які сталися, люди попереджали, та, на жаль, ні місцева влада, ні Офіс реформ не дослухалися до думки мешканців сіл. Як тут не згадати анекдот про громадську думку. Тітку Соню запитали про те, що таке громадська думка, на що вона відповіла: «Це думка, до якої ніхто не дослухається».

Реформи треба проводити на користь людям та державі, а не на користь місцевим князькам. Насамперед, реформа буде дієвою, якщо рішення прийматимуться жителями сіл, а не купкою депутатів, які озираються на свій бізнес. Однобока реформа користі не принесе, а, навпаки, є згубною. Імітація реформи заради отримання разової фінансової подачки — злочин. Чомусь нема розуміння того, що для сприйняття людьми цих змін недостатньо лише тиснути на них. Реформа під тиском — це як кулька у лещатах. Іде знищення інфраструктури села, села — осередку національної культури. Замість шкіл, лікарень, ФАПів, клубів у селах зростають різного роду молитовні будинки та будинки престарілих.

Більшість експертів, у тому числі й представники Асоціації міст України, зазначають, що територіальна реформа та децентралізація повинні здійснюватися у демократичному руслі, спираючись на принципи Європейської хартії місцевого самоврядування, які є частиною законодавства України.

Єжи Стемпень, колишній сенатор, екс-голова Конституційного суду Польщі, один з головних реформаторів цієї держави, звертає увагу на те, що Захід при будівництві міст завжди опирався на право, а Схід — на бажання чи волю однієї людини. Як бачимо, мало що змінилося. Місцева демократія наразі потрібна хіба що задля виборів. Децентралізація декларує звільнення як від партійного, так і від державного патронажу над місцевим самоврядуванням, посилення значення безпосередньої участі громадян у задоволенні їхніх потреб. Та, на мій погляд, великою перешкодою в цьому є місцева аристократія, місцеві князьки, які діють на свій розсуд та в інтересах свого бізнесу. На жаль, право територіальної громади — жителів сіл — самим вирішувати свої питання залишається тільки на папері.

Олена Сас, експерт зі зв’язків з громадськістю швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO, в одному з інтерв’ю сказала просто: «Головний акцент уряд, разом з донорськими міжнародними організаціями, робить на підтримці об’єднаних громад. Мета — зробити ці громади вдалою, яскравою вітриною реформи, щоб у всіх інших не виникало сумнівів щодо доцільності об’єднання». На жаль, на моє переконання, голова, депутати Маразліївської сільської ради за методичними рекомендаціями Одеського офісу реформ заплямували цю вітрину своїми поспішними, а головне — незаконними рішеннями. Рішеннями, які суперечать думці громади та букві Закону.

Віктор ТОМА.
Білгород-Дністровський район,
с. Долинівка.