Спогади, підтверджені документами

Писати спогади, стверджує Григорій Іванович, він не збирався, але коли прочитав «Мемуари факультету» одного зі своїх колег з університету Мечникова, дуже обурився непідтверджувальністю написаного і вирішив свою думку змінити. «Там були лише емоції й домисли, жодного документа. Тож я вирішив теж взятися за мемуари, але політеху, і, на противагу своєму колезі, зробити власні спогади «доказовими», — кожне слово підтвердити документами. В цьому нам допомогли Державний архів Одеської області та архів Одеського національного політехнічного університету. Також ми використали публікації з одеських та московських газет, спогади учнів, соратників і сучасників Заблонського», — зазначив Григорій Гончарук. Для професора це вже четверта книга мемуарів. Книга, до речі, як зазначається у ній, «надрукована за рахунок пенсійних заощаджень автора».

«Скажу вам чесно, я допустив великий ризик при публікації цієї книжки — показав, як дерибанився найкращий гуртожиток, який збудував Костянтин Заблонський для аспірантів і сімейних студентів. Проектував він його за європейським зразком: двокімнатні помешкання з усіма зручностями. До 1996 року все було нормально. А от при наступному ректорові Валерію Малахову його оточення придивилося до цього гуртожитку на 608 місць і захотіли забрати собі. Підготували лист у Міністерство освіти, буцімто, студентам до цього гуртожитку далеко добиратися й доцільніше буде віддати його працівникам університету», — зауважив Григорій Іванович. За словами історика, у відомстві ніхто докопуватися до суті справи не став, звідти на-дійшла «дипломатична» від-повідь: статус гуртожитку можна змінити, щоправда, про його приватизацію там не було ні слова. Що сталося далі, кожен зацікавлений може прочитати у самій книзі.

«Ми б цього так і не дізналися, але коли працювали з архівом, звернули увагу на те, що нам не дають документів по цьому гуртожитку. Та коли політехніки часів Заблонського дізналися, що ми працюємо над цією книжкою, допомогли розкопати цю темну історію, підтвердивши її документально», — повідав Григорій Гончарук.

Щойно з’явилася книга (а вона оприлюднювалася спочатку частинами, в електронному варіанті), на адресу автора посипалися дзвінки з погрозами. Та він на них не зважив і від ідеї повноцінного видання мемуарів не відмовився. Для нього, сказав на презентації, правда — понад усе. «Я їм казав: ну, вб’єте ви мене, мені 80 років, але ж книжка залишиться. Треба було мене раніше вбивати. Тоді мені почали натякати, що, мовляв, у вас же ж діти є...», — поділився пережитим Григорій Іванович.

Сьогодні він не виключає ймовірності судових розглядів: «Очевидно, будуть позовні заяви, але я готовий відповідати. Я не всі документи ще оприлюднив... Я за все написане готовий відповісти перед судом».

Книга «Ректор від Бога» вже є в бібліотеках Одеси, а також в електронному форматі на сайті ОНПУ. Ознайомившись з нею можна скласти власну думку як щодо постаті головного героя оповіді — Костянтина Заблонського, так і щодо історії навколо гуртожитку.

Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.