«Нас виписали — і ми пішли»

І заходи щодо обмеження діяльності російських банків в Україні, з торговельної блокади окупованих територій, з усього, що пов’язано з різким загостренням гібридної війни, українській стороні перед Заходом доведеться виправдовувати самостійно. З презумпцією винуватості, до речі.

При цьому на Заході ніхто не заглиблюватиметься в історію російсько-українських відносин, а вимагатиме від України дотримання формальних, часто неприйнятних у воєнний час правил та виконання підписаних у мирний час договорів. Незважаючи на те, що такі правила і договори насамперед порушує Росія.

На кону — мільярди доларів

Важливою складовою гібридної війни між «братніми» країнами задовго до гарячої фази стала війна економічна. А головною російською зброєю в цій війні були ціни за постачання Україні природного газу і за транзит газу з Росії до Європи українською територією.

Про газову війну можна романи писати. Чаша терезів у битвах за блакитний вогник схилялася то в один, то в інший бік, але на початку 2009 року український «Нафтогаз» у результаті рішення, прийнятого прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, пішов на капітуляцію і підписав з російським «Газпромом» кабальний договір.

У цьому договорі ціна газу для України була вищою, ніж для країн Європи, а ціни на його транзит українською територіїєю — набагато нижчі від цін на транзит європейським країнам. До того ж у договорі фіксувався величезний обсяг заку-півель. І за принципом «take-or-pay» слід було платити за не спожитий покупцем газ.

За кілька років роботи за цим договором «Нафтогаз» фактично переплатив «Газпрому» мільярди доларів, а президент Янукович у 2010-у, домагаючись зниження невигідної ціни, уклав «Харківські угоди» щодо продовження терміну перебування бази Чорноморського флоту Росії в Криму.

Це перебування через чотири роки закінчилося політичною катастрофою — анексією Криму. А буквально цими днями (точна дата невідома) Стокгольмський арбітраж перейде до фінальної стадії слухань. Щоб у підсумку прийняти рішення, яке для України може закінчитися другою катастрофою — економічною.

Мова про взаємні позови «Газпрому» і «Нафтогазу» щодо дотримання/недотримання згаданого договору. Важко передбачити рішення арбітражу з великого спектру взаємних претензій. Вони оцінюються в десятки мільярдів доларів і стосуються всіх сторін угоди компаній. Боргу за поставлений газ Україні в 2013—2014 роках, «боргу» за неспожитий газ, переплат, несправедливої ціни за транзит і так далі.

Не газом єдиним

Слухання у Стокгольмі з участю сторін закінчилися в грудні 2016 року, і відтоді в російських та українських ЗМІ «стокгольмська» тема не сходить зі сторінок газет та екранів ТБ. Для Росії можлива втрата «Газпромом» десятків мільярдів доларів, звичайно, велика неприємність. Але не смертельна. Чого не скажеш про Україну.

Формально Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» комерційно незалежна. Держава з її борги відповідальності не несе. Тож у разі програшу в Стокгольмі державні активи (газотранспортну систему, права на газовидобуток і т. д.) примусово розпродувати не доведеться. Але борг є борг, а компанія, як не крути, стовідсотково належить Україні, сама по собі є її найбільшим активом.

Погодитися з банкрутством, втратити подібний актив після того, як держава вклала величезні кошти, щоб перетворити «мертвого гіганта» на прибуткову корпорацію, — такий результат навіть важко уявити.

До фінансових і судових неприємностей, які підстерігають нашу країну, треба додати і невизначеність становища на фронтах. В інтерв’ю, які направо й наліво роздають вожаки терористів, містяться обіцянки перейти в наступ і до осені «звільнити» підконтрольну Україні частину Донбасу.

Такі заяви вони, щоправда, робили і раніше, але останні події — запеклий бій на південному напрямку під Водяним, безперервний вогонь гармат великого калібру і танків уздовж всієї лінії поділу, масштабна диверсія на українському складі боєприпасів у Балаклії, незамасковане пересування колон російської бронетехніки у Ростові і Ростовській області свідчать, що ці погрози — не порожній звук.

У такій обстановці передчасно стверджувати, що ми встали на ноги, що з лікарні «нас виписали — і ми пішли». У будь-який момент ми можемо спіткнутися або прийти не туди, куди збиралися.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.