Пенсійна реформа: про що мовчать посадовці?

Що саме хочуть реформувати і чому?

Спочатку коротко про те, чому нинішня модель пенсійного забезпечення — так звана солідарна — вже не може працювати ефективно, а всі заяви про підвищення пенсій можуть бути реалізовані тільки за радянським принципом: в одних (тих, хто працює) забиратимуть, а іншим (пенсіонерам) віддаватимуть.

Що таке солідарна пенсійна система? Це система, яка передбачає, що всі, хто працює, поки вони не досягнуть певного віку й самі не вийдуть на пенсію, зі своїх заробітків віддають частину грошей на утримання тих, хто працювати вже не може. І так — покоління за поколінням. Власне, звідси й назва — від ідеї солідарності поколінь.

Створена ще у ХІХ столітті, солідарна пенсійна система дісталася Україні в спадок від УРСР. Але якщо в перші роки незалежності Пенсійний фонд не відчував дефіциту, мав навіть певний надлишок коштів, з часом ситуація почала стрімко погіршуватися. 

...Відтак уже в тому ж 1996-у українські фахівці разом із закордонними експертами взялися за розробку пенсійної реформи.

У 1998-у тодішній президент Леонід Кучма видав указ «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні». Того ж року українські можновладці вперше (але не востаннє) в межах співробітництва з МВФ офіційно пообіцяли взятися за реформу пенсійної системи. Щоправда, тоді це була тільки обіцянка розробити нову системну модель пенсійного забезпечення, яка включала б накопичувальну систему та поступове підвищення пенсійного віку.

Вже тоді — майже 20 років тому — було очевидно, що дефіцит Пенсійного фонду зростає, а система буксує. Ось цитата із згаданого указу Л. Кучми:

І це при тому, що на початку 2000-х економічній команді Л. Кучми вдалося знову на деякий час зробити Пенсійний фонд бездефіцитним.

Тодішній президент визнавав, що для вирішення всіх перелічених проблем необхідні не тільки зміни в середині солідарної пенсійної системи. За планами Л. Кучми та його радників, до 2009 року в Україні вже мала б і завершитися пенсійна реформа (повинні були запровадити систему обов’язкового державного пен-сійного страхування та перейти до обов’язкової накопичувальної моделі).

Звісно, створити законодавчу базу для цього мав парламент. Перший законопроект про обов’язкове державне пенсійне страхування Кабмін вніс до Верховної Ради ще у 1998-у. Далі президент п’ять разів присвоював проекту статус «невідкладного». Кілька разів замість президентського вносилися альтернативні законопроекти. Та фінальна версія закону була ухвалена парламентом тільки через п’ять років — у 2003-у. І набрав він чинності 1 січня 2004-го.

Вибори проти реформи

Але, як відомо, 2004-й був роком президентських виборів. І кандидат від влади — тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович — за дев’ять місяців цього виборчого року майже втричі підвищив рівень мінімальних пенсій — зі 102,8 гривні до 294,6.

Оскільки економічного підґрунтя для цього не було, пішли традиційним адміністративним шляхом. Спочатку голова уряду В. Янукович видав постанову, а потім внесли зміни до вже ухваленого закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». І пенсії прирівняли до мінімального прожиткового мінімуму. З формальної точки зору це виглядало логічно й дуже привабливо для виборців. За фактом же — не було підкріплене реальними надходженнями до бюджету.

Далі — вже за часів президентства Віктора Ющенка — уряд очолила Юлія Тимошенко. І попри задекларовану різність ідеологічних підходів засоби «впливу» на виборців політичні опоненти використовували однакові. На підставі змін, внесених у законодавство ще кандидатом у президенти та прем’єром Януковичем, із 2004-го темпи росту пенсій випереджали не тільки темпи росту ВВП, а й навіть темпи зростання мінімальних зарплат. Нагадаємо, що бюджет Пенсійного фонду формується саме з відрахувань із заробітних плат. Чим більша зарплата — тим більші відрахування. Але якщо із 2002-го до 2010-го середній розмір зарплат — бази нарахувань до ПФУ — зріс у 3,4 раза, то пенсії — у 9 разів. Та економічні розрахунки з міркувань політичної доцільності, схоже, не всіма бралися до уваги. Зрештою, в 2010-у видатки Пенсійного фонду, за даними Міністерства фінансів, уже становили майже 18% ВВП.

Очевидно, що тривати безкінечно це не могло. На той момент Президент В. Янукович став заручником власних популістських рішень. І в 2011-у голосами парламентської більшості, сформованої на основі Партії регіонів, була ухвалена так звана «пенсійна реформа Тігіпка». Закон «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пен-сійної системи» мав на меті скоротити дефіцит Пенсійного фонду. Документ також ухвалювали в рамках узгодженої з МВФ програми дій уряду Миколи Азарова. Розробником й «обличчям реформи» став тодішній віце-прем’єр із соціальної політики Сергій Тігіпко.

Ухвалений «регіоналами» закон, проти якого виступала тодішня опозиція (сьогодні це, в тому числі, й представники нинішньої коаліції), збільшував пенсійний вік жінок із 55 до 60 років та чоловіків-службовців до 62 років. Крім того, містив норму про переказування страхових внесків громадян до Накопичувального пенсійного фонду.

Ухвалення документа відкривало можливості для отримання кредиту від МВФ. Але не спонукало до реальних змін у системі пенсійного забезпечення. Адже в законі зазначалося, що формуватися накопичувальна система почне тоді, коли Пенсійний фонд стане бездефіцитним. А до 2015 року Україна дійшла з фактичним дефіцитом бюджету цього фонду у 77 млрд грн. Щоб закрити цю дірку, гроші знову брали з держбюджету, тобто з наших податків, які, звісно, призначалися на інші потреби.

За три роки після Революції Гідності в парламенті осіли ще як мінімум два законопроекти — вже від представників нової коаліції. Питання запровадження нової моделі пенсійного забезпечення було прописане в Коаліційній угоді, його називали пріоритетним у своїх виступах Президент України Петро Порошенко та члени створеної Нацради реформ.

Про те, що пенсійної реформи цього року нашій країні таки не уникнути, українці дізналися в лютому із заяви директора прес-офісу МВФ Джеррі Райса.

Нинішній віце-прем’єр-міністр з соціальної політики Павло Розенко на початку березня написав у «Фейсбуці», що остаточний варіант пенсійної реформи подасть за один-два місяці. А секретар Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення, нардеп від фракції «Самопоміч» Наталія Веселова місяць тому анонсувала парламентські слухання щодо необхідності проведення такої реформи. Щоправда, ці слухання заплановане аж на червень. 

Ми ж обговорюємо тему вже сьогодні.

(Повний текст публікації читайте у газеті за суботу, 25 березня).