За крок від прірви

До середини минулого року в Росії було остаточно відкинуто план, пов’язаний з «федералізацією» України, і прийнято варіант, уже випробуваний в Абхазії та Південній Осетії. План визнання незалежності «народних республік» і тіс-ної співпраці маріонеткової влади з Росією. У політичній, військовій та економічній сферах.

Зміни сценарію не можна було не помітити. В засобах масової інформації, російських, україн-ських і західних, про це трубили в один голос. Перетворення банд терористів на регулярну армію під командуванням російських офіцерів за південно-осетинським зразком у 2014 році успішно завершилося. Зачистка адміністрацій у «ЛНР/ДНР» закінчилася ліквідацією «героїв» «російської весни». Незачищеною, неготовою до інтеграції в Росію до початку 2017-го залишалася тільки економіка захопленої частини Донбасу.

Чому влада не помічала небіжчика в будинку

Петро Порошенко схвалив «Мінськ-2» тому, що сподівався зупинити війну. Після наступу російських військ під Дебальцевим стало ясно, що угоди війну зупинити не можуть, але здатні відтягнути фатальну розв’язку, запобігти захоплення нових українських територій Росією. Про інші небезпеки, пов’язані з «Мінськом-2», глава нашої держави, мабуть, не думав. А такі небезпеки були.

У Тристоронній контактній групі впродовж двох років українські представники вимагали дотримання перших пунктів Мінських угод, тих, що пов’язані з безпекою (припинення вогню, відведення озброєнь тощо). Постійно обговорювали питання обміну полоненими, гострі ситуації, що виникали після обстрілу об’єктів інфраструктури. Часом точилися гострі дебати щодо організації місцевих виборів в ОРДЛО.

Обговорювали іноді і пункт Мінських угод, де йдеться про економічні зв’язки, відновлення оподаткування в рамках правового поля України. Під час обговорень найчастіше йшлося про виплату пенсій, а питання про власність на захоплених територіях практично не порушувалося. Тим часом, бізнес україн-ських власників, у тому числі шахти і навіть заводи, бандити впродовж трьох років постійно захоплювали, нерухомість привласнювали, а торгівля «віджатими» в ОРДЛО автомобілями стала помітним явищем у Ростовській області Росії.

З надійних джерел відомо, що питання про власність на засіданнях Тристоронньої контактної групи не ставилося тому, що в Мінську негласно обумовили недоторканність підприємств вугільної та металургійної галузей, що належать Ринату Ахметову та іншим олігархам. Включаючи тих, хто пов’язаний з родиною Януковича і разом з ним ховається в Росії.

Їхні шахти, металургійні і гірничодобувні підприємства розташовані по обидва боки лінії розмежування. Вони пов’язані між собою так званим вертикальним циклом виробництва, розрив якого загрожує великими збитками.

Поки олігархічна «вертикаль» працювала, поки приносила в бюджет України щорічно близько 16 мільярдів гривень, а в кишені чиновників — фантастичні «відкати», «Мінськ», з точки зору української влади, був живим. І наплювати, що громадяни, в тилу і на фронті, думають інакше.

Причини і наслідки

Розбиратися, що стало приводом для нинішньої кризи — сти-хійна торгова блокада ОРДЛО чи експропріація власності українських олігархів, те саме, що розмірковувати, що з’явилося раніше — курка чи яйце. У рамках прийнятого рішення про інтеграцію частини Донбасу Кремль, аби отримати результат, міг використати кого завгодно.

Найвірогідніше, ворог використовував усе і всіх. Українську владу, яка три роки не дбала про реальний захист своїх економічних інтересів. Блокадників, яких бездіяльність влади спровокувала на активні дії. Опозицію у Верховній Раді, яка у зв’язку з політичною кризою вимагає позачергових виборів і негайної відставки уряду.

Якщо заглибитися в розбирання і зайнятися пошуками внутрішніх ворогів та агентів Москви, можна втратити не тільки ОРДЛО, а й усю українську державу. Протидіючи цьому, треба хоча б на час знизити градус взаємних претензій громадян і влади, влади й опозиції. Спробувати разом відійти, вірніше, відповзти від краю прірви, до якої ми спільно наблизилися.

Рішення Ради національної безпеки і оборони заборонити з 15 березня переміщення вантажів на непідконтрольні україн-ському уряду території, вимога запровадити санкції проти ро-сійських банків за операції з використанням «паспортів народних республік», певна річ, паліатив. Це не заходи, які можуть завдати агресору реальної шкоди, а лише кроки в правильному напрямку.

Але крокувати в цьому напрямку треба разом. У підсумку, можливо, приймемо спочатку закон про відновлення територіальної цілісності України, потім — закон про окуповані території, а згодом доб’ємося, щоб таких територій в Україні не було взагалі.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.