Сім футів під кілем!

А сто років — це ж сонмища поколінь, для яких вона — товариш, друг, порадник і захисник. І це попри те, що російськомовна Одеса-мама не завжди прихильна й ласкава до україномовної доньки. Бо того одвіку вимагав наш північний сусід, невсипне бажання якого — зламати український дух, загнати отих «хохлів» і «бендерівців» у ро-сійське стійло. «А їм, бачте, подавай свободу і справедливість!».

Тим часом упродовж останнього століття творилася нова історія, жорстока і трагічна. Вирували бурі-революції, гримотіли війни, тріщали й перекроювалися кордони, сильний поглинав слабшого, брат ішов на брата. І весь цей час «Чорноморка» була неупередженим літописцем тих подій і йшла своїм твердим курсом: Україна була, є і буде!

Таким же неупередженим літописцем й активним бійцем стала вона і в дні наших революцій-майданів — Помаранчевої та Революції Гідності, а сьогодні — у гібридній вій проти агресора зі сходу.

І, може, то була й заслуга газети, коли туземця з якогось племені запитали, які міста у світі він знає, на що той відповів:

— Одеса і Москва.

Першою, отже, назвав Одесу, бо добра слава біжить попереду, а лиха... Втім, про лиху ще встигнемо трохи нижче. Як бачимо, хороша слава добігла навіть до забутих Богом туземців.

Цікава річ — у житті трапляється й не таке. Трапляються дивні збіги, бо саме десь у ці дні відзначається ще одне століття — вже приватного листа.

Видатний французький письменник, нобелівський лауреат Ромен Роллан привітав з днем народження Максима Горького, хоча зізнався, що точної дати й місяця не знає. Як на мене, то було не просто поздоровлення. То був епохальний зразок епістолярного жанру. З вишуканими, дуже теплими і навіть ніжними словами до іменинника.

Ось він, цей лист, занотований десятки років тому в моєму товстому і важкому записникові:

«Ви народилися на зламі зими і десь на рубежі зародження весни. Цей збіг символізує Ваше життя, пов’язане із загибеллю старого світу і з виникненням серед бур світу нового!

Ви були, як та висока арка, що з’єднує два світи, Росію і Захід, минуле і майбутнє.

Вітаю арку! Вона царює над шляхом. І ті, що прийдуть слідом за нами, бачитимуть її. А я, людина, якій випало щастя жити в один час з Вами й далеко від Вас поділяти Ваші сумніви і надії, я сьогодні бажаю Вам, великий трудівничий, щоб тихий вечір опустився на пажиті, які Ви зорали ранньою зорею.

По-братськи обнімаю Вас.

Ромен Роллан.

Париж. Франція. Вілла «Ольга».

Пишу зараз ці рядки і до щему сердечного жалкую, що не маю такого хисту в епістолярному жанрі — сказати найтепліші слова своїм колегам із «Чорноморки» з нагоди ювілею.

Але сталося несподіване. Ще раз перечитала Ролланового листа — і серце тьохнуло: «Господи! Та ці ж слова і майже весь текст француза, як у своє гніздечко, лягають на столітню історію «Чорноморки!».

Погляньте, які паралелі — усі війни, всі останні революції уже вкарбовані в історію й величезний доробок найстарішої української газети: Помаранчева революція, Євромайдан, Революція Гідності, подвиги й мужність наших нинішніх захисників — це ж як знак єднання незалежної України із Заходом!

А тепер про славу лиху, погану, навіть наднебезпечну. Про людиноненависницьку природу імперської Росії й особливо її самодержців. Для них життя людини не варте навіть ламаного гроша: «Бабы новых нарожают!».

Великий француз уособлював Максима Горького, класика російської літератури, бунтівника і Буревісника, з Росією.

А що таке Росія впродовж останнього століття, особливо десь із 1980-х років? Сатана, що править бал. Вона скрізь, де локальні війни, де кровопролиття і людські жертви. А несподівана, підступна війна проти України — окупація Криму, бойові дії на Донбасі! А бомбардування російською авіацією території Сирії й ущент знищене місто Алеппо! Тероризм, агресія, захоплення чужих територій, торгівля полоненими, погроза ядерною війною — все це синоніми нинішньої Росії та її кремлівських коршунів.

Світ стривожений. Нікому не потрібна третя світова війна, яку сьогодні намагається розв’язати Путін усередині Європи, з території незалежної України. Й тому нарощує м’язи міжнародна антипутінська коаліція, об’єднуючись у боротьбі з агресором.

Хотілося б, щоб у ці неспокійні часи голос України звучав на світовій арені на повну силу, бо ж йдеться про захист не тільки наших національних інтересів, а й Європи, і всієї цивілізації.

Саме у цей тривожний час ми відзначатимемо славний ювілей газети всього Причорномор’я — «Чорноморських новин».

Невтомна столітня праця «Чорноморки», газети-бійця, літописця й інформатора, — як та висока райдуга у небі, бо веселка-райдуга завжди провіщає після грози та буревіїв теплінь і земну благодать.

«Чорноморка», піднімаючись над прозою наших драматичних буднів, завше утверджує прагнення миролюбного українського народу до єднання і з Європою, і з усією світовою спільнотою. І тому кожен її працівник — від редактора до коректора — несе свою відповідальну трудову вахту повсякчас — у будні, вихідні та свята, про що точніше сказав поет: «І ніч твоя була робочим днем». Так-от, колектив «Чорноморки» повсякчас виходить на цілодобову вахту, бо ж ви, наші друзі, з редакції саме «Чорноморських новин». А коли моряки виходять у тривале плавання, їм щонайперше бажають: «Сім футів під кілем!». Отож і всі ми — шанувальники газети, дописувачі, читачі, передплатники — теж бажаємо вам сім футів під кілем, щоб усі шторми й цунамі оминали вас. А головне — здоров’я! Адже плавання буде тривалим — ваше наступне століття! Зі святом вас, дорогі колеги й друзі!

Завжди ваша —
Майя ФІДЧУНОВА.