Від усіх небезпек її захистив талант

Картини Тетяни Яблонської — це, безумовно, класика, яка має бути не в музейних запасниках, а в постійних експозиціях. Так само, як книжки письменників-класиків стоять на полицях бібліотек. Щоби не лише ті, що хочуть стати художниками, навчалися чогось, а й кожен, хто зайшов до музею, побачив це й зупинився надовго, вдивляючись та розмірковуючи. Щоби — ахнув. І нема тут ніякого секрету: одні легкодухо приймали соцреалізм, інші — використовували його, йдучи, можливо, як по лезу ножа. Це була війна, невидима, хоч інколи й з кров’ю. У певні періоди творчості Тетяну Яблонську звинувачували то у сповідуванні імпресіонізму, а то й в українському буржуазному націоналізмі — що під ту пору було справжнім вироком. Через це непросто складалися її стосунки з владою. Був момент, коли їй мали дати Державну премію, але тут з’явилася розгромна стаття в газеті «Правда», стосувалася вона інших мистців, але її роботи потрапляють до запасників. А то якось виходив альбом з її репродукціями і баладою Івана Драча. Та вже навздогінці щось там крамольного добачила цензура, і весь наклад пішов під ніж. А було й таке: її роботи показують у Москві, повезли навіть до Будапешта на виставку, а в Києві — заборона. Таке-от хохляцтво…

Насправді ж були в її творах елементи і соцреалізму, й імпресіонізму, і традиційні українські мотиви. Мисткиня не ставила собі за мету творити в тій чи іншій манері, вона просто писала життя, відтворюючи свої відчуття, надто коли писала природу. «Треба бути другом природи. Любов до природи — це нескінченний шлях нашого розвитку. Ми народилися на землі і входимо в цю землю. Людина — вінець природи, та вона не повинна глумитися над нею. Ми всі — діти природи, її листя», — писала художниця.

Коли очам відвідувачів Третьяковської картинної галереї в Москві відкрилося полотно Тетяни Яблонської «Хліб», натовпом прокотилася хвиля вигуків: «Україна приїхала!», «Це Україна!», «Український хліб!»… Попри мистецькі враження, тут багато важило ще й те, що для Москви український хліб завше був порятунком. А тут — гори золотої пшениці на току, розпашілі українські жінки, прекрасні у своїй праці, тут світло й радість, тут — саме життя. І — щирість. «Хліб» я писала з віддачею, серцем, любові повним до цих жінок, зерна, сонця», — згадувала опісля художниця. Вона й сама якийсь час працювала в колгоспі на різних роботах, постійно малюючи у вільний час. Були то, в основному, портрети загиблих чоловіків тих колгоспниць. Картина «Хліб» вважається еталонною для соцреалізму, та чомусь усе-таки зроджує в душі отой цілком зрозумілий щем. Чогось, отже, недобачили ті, що зробили такий висновок.

Україна для неї була — все, вважала її своєю Батьківщиною і дуже любила, хоч народилася у Смоленську. У перших днях жовтневого перевороту її батько, також художник, втікаючи від більшовиків, вивіз родину до Одеси, сподіваючись вибратися звідсіля за кордон. Але нічого з того не вийшло. По двох роках переїхали до Кам’янця-Подільського. Там вона й стала художницею, прийняла Україну в свою душу. Знала багато українських пісень. Захоплювалась українськими краєвидами. Та найбільше любила Седнів: там бував Шевченко, там нині Будинок творчості українських художників. У перших днях Незалежності не могла стримати сліз перед телекамерою. А проте, вже тоді Тетяна Яблонська була названа радянською художницею — в негативному, звісно, сенсі. Її роботи прибрали з музейних експозицій. Можливо, то були ті самі знавці, котрі причислили її творчість до соцреалізму. Та вже по кількох роках прийшла Шевченківська премія (1998), то було визнання, якому вона безмірно раділа: її визнала незалежна Україна… У 2001-у за самовіддане служіння на ниві образотворчого мистецтва, визначні творчі здобутки і заслуги мисткиню нагороджено орденом Держави й удостоєно звання «Герой України».

Сьогодні роботи Тетяни Яблонської становлять гордість музеїв. Пишається своєю колекцією й Одеська картинна галерея. При підготовці виставки було знайдено недатовану роботу «Гуцульська пара», тепер дата її створення встановлена: 1939 рік — дуже прикметний для Західної України. Після реставрації ця робота буде показана на «Виставці однієї картини».

Роман КРАКАЛІЯ.