Забутий Арнольд Гріншпунг

Швидше за все, саме за рекомендацією Бориса Едуардса, кавалера ордена Почесного легіону, молодий одесит вступив до Паризької академії мистецтв у майстерню популярного тоді скульптора А. Мерс’є, де пробув лише три роки (1908—1911). (У Мерс’є в 1887-у студіював Едуардс). Арнольд Гріншпунг також брав уроки в О. Родена, чим дуже пишався. Академію довелося залишити, і до закінчення Першої світової війни впродовж майже восьми років він утримував у Парижі власну студію, працював творчо і викладав скульптуру. Парадоксальна ситуація: у 1919-у, коли Едуардс утік із більшовицької Росії на Захід, Гріншпунг повернувся до Одеси. А це були драматичні часи в історії міста.

Про його творчу діяльність у 1920—1930 роках відомо мало. Із 1919-го по 1921-й працював в управлінні культури, у відділі охорони пам’яток старовини. У 1925-у після пожежі в Одеському оперному театрі брав участь у його реставрації. Початком творчої діяльності сам Гріншпунг вважав 1930 рік, що пов’язано з його першою участю у виставках.

У 1941-у був евакуйований у Середню Азію, в Коканд (Узбекистан), де як скульптор-оформлювач брав участь у реставрації місцевого оперного театру. Через три роки долучився до реставрації «оперного» у Харкові.

Скупі відомості автобіографії дозволяють скласти певне уявлення про його сімейний стан. Арнольд Йосипович був одружений на жінці, на чотири роки молодшій від нього. Вони мали сина. Листувався зі своїм рідним братом, за професією ливарником, який емігрував до Палестини, швидше за все, у 1919 ро-ці в місто Хайфу, а після смерті брата продовжував підтримувати контакт з його сім’єю. Не виключено, що брат Арнольда міг бути одним з помічників Едуардса, який заснував в Україні першу бронзову ливарню для відливання скульптур. Мешкала сім’я Арнольда Йосиповича в однокімнатній квартирі № 3 на вулиці Свердлова (Канатній), 45.

Прогулюючись милим нашому серцю центром Одеси, можна знайти окремі роботи митця, який працював у жанрі монументально-декоративної скульптури. Для Музею імені О.С. Пушкіна у 1949 році він виконав меморіальну дошку поетові, а для Театральної площі — скульптури робітника і колгоспниці, створені, як і більшість його робіт у дусі соцреалізму (сьогодні збереглася лише фігура робітника).

Потрапивши у літній спекотний день на Соборну площу, вас заспокоїть животворна волога, якою наповнює простір фігурний фонтан — одна з робіт Арнольда Гріншпунга (1940). До речі, у тому ж 1940-у він почав викладати в Одеському будівельному інституті. Тримав також студію, яка була зруйнована під час війни.

Одеса у різні періоди свого бурхливого містобудування в сенсі монументально-декоративної скульптури була «хлібною» для багатьох творчих особистостей. Інший фонтан роботи Гріншпунга прикрашав площу біля залізничного вокзалу, але був знищений (як і сам старий вокзал) під час бомбардувань у період Другої світової війни.

Політичні умови, в яких творив скульптор, нав’язували й відповідну тематику. Раніше цей шлях в іншому історичному контексті пройшов той же Борис Едуардс.

Одне з найпрестижніших замовлень, яке отримав Арнольд Гріншпунг, –скульптурне оздоблення воріт Одеського порту (1950). Це 22-метровий горельєф, який охоплює верхню частину двох стовпів воріт по периметру. Для порту створив також бюст Сталіна, згодом демонтований. Цікаво, що все своє життя він був позапартійним.

Арнольд Гріншпунг є автором вісімнадцятифігурного горельєфа «Кросовий біг» у колишньому санаторії імені ВЦРПС, двох мозаїчних фігурних робіт на вокзалі «Одеса-Головна» (1952).

Серед інших, більш ранніх, творів — «Парашутистка» (1938, гіпс), «Нескорені» (1947, гіпс), які були представлені на всеукраїнських виставках. Гріншпунг брав участь у конкурсах на зведення пам’ятників Марксу в Одесі і Чкалову в місті Горькому (друга премія), відповідно у 1936 і 1939 роках. Згодом створив скульптурні зображення інших культових на той час історичних осіб. Як-от пам’ятник-бюст Максиму Горькому, встановлений в Одеському палаці моряків (на той час – «імені Горького», 1952). Більшість монументальних робіт створювалися бригадним методом у художньо-виробничих майстернях Худфонду. Серед пізніших робіт — мармуровий надгробок Котовському в місті Подільську (тодішній – Котовськ, 1960). На Другому християнському кладовищі є меморіальна дошка художнику Василеві Волошинову (батькові відомого живописця Олега Волошинова).

Із 1919 року був членом «ВСЕРАБИСА» — профспілкової організації працівників мистецтва. Після повернення із Харкова у 1945 році став членом Спілки художників.

Володимир КУДЛАЧ.