Близькосхідна політика Дональда Трампа

США — Іран. З перших днів перебування у Білому домі Д. Трамп зайняв щодо Ірану безкомпромісну жорстку позицію, яка виключає будь-який нормальний діалог. Зокрема, він погрожував «вибити іранців з Перської затоки, якщо ті продовжать свої провокації проти ВМС США». 

5 лютого Д. Трамп назвав Іран «терористичною державою номер один».

Ще в ході передвиборної кампанії Д. Трамп неодноразово заявляв, що розірве угоду в ядерній галузі з Іраном, яку 14 липня 2015-го уклали США і ще п’ять світових держав (Росія, Китай, Франція, Велика Британія, Німеччина), а також Європейський Союз. Зі свого боку, Тегеран виступив із заявами, що Америка має дотримуватися домовленостей, в іншому випадку Іран «може завдати ударів по американських інтересах».

3 лютого адміністрація Трампа ввела санкції проти 13 фізичних осіб та 12 компаній з Ірану. У відповідь на це 4 лютого ЗС Ірану здійснили серію пусків ракет під час навчань військ КСІР. При цьому слід зазначити, що резолюція РБ ООН 2231 від 20 липня 2015 року не забороняє Ірану проводити випробування ракет середньої дальності, а лише закликає його утриматися від подібних випробувань. Тому жодних міжнародно-правових наслідків для Ірану розвиток його ракетної програми не може мати.

На думку деяких американських експертів, Білий дім шукає спосіб «вбити клин» у відносини між Росією та Іраном. При цьому наголошується, що президент РФ В. Путін може «попросити високу ціну» за припинення тісної співпраці з Іраном, зокрема — пом’якшення санкцій і позиції США щодо російсько-українського конфлікту на Донбасі, а також обмеження розширення НАТО на схід.

За даними газети The Wall Street Journal, адміністрація Д. Трампа проводить консультації з КСА, ОАЕ, Йорданією та Єгиптом щодо можливості створення антиіранського військового союзу. При цьому передбачається, що союз взаємодіятиме з Ізраїлем у плані обміну інформацією. Самі США в альянс входити поки що наміру не мають, але планують надавати йому військову підтримку. Прикметно, що в цей альянс не запрошені ні Туреччина, ні Катар.

На наш погляд, якщо Д. Трамп і зважиться вийти з «ядерної угоди» з Іраном, то це ще не означає, що його підтримають європейські союзники США. Більше того, такий крок Вашингтона стане причиною ускладнення і так непростих відносин між США і ЄС, враховуючи, що європейські країни дуже зацікавлені в економічному співро-бітництві з Іраном й особливо — в отриманні доступу до його незліченних енергетичних ресурсів.

США — КСА та інші країни Перської затоки. Незважаючи на досить складну внутрішньополітичну та соціально-економічну ситуацію в Королівстві Саудівська Аравія й ускладнення в останні роки американсько-саудівських відносин, ця найбільша арабська монархія все ще зберігає свої позиції одного з провідних партнерів США на Близькому Сході.

Спроби адміністрації Д. Трампа створити «антиіранський альянс» свідчать про те, що Вашингтон і надалі гарантуватиме безпеку Саудівській Аравії від, на наш погляд, навмисно перебільшеної «іранської загрози», значною мірою на догоду Ізраїлю та КСА. Ухвалення при Б. Обамі закону, який дає право сім’ям жертв нападів міжнародних терористичних організацій подавати позови проти країн, що їх підтримують, викликало обурення в Ер-Ріяді, оскільки багато американців, які втратили рідних під час терактів 11 вересня 2001 року, подали в суд на Саудівську Аравію, вимагаючи компенсацій. Саудівці сподіваються, що Д. Трамп якщо не скасує цей закон, то хоча б «загальмує» його дію. Наразі невідомо, чи спробує Д. Трамп у рамках оголошеної ним тотальної боротьби з «ісламським тероризмом» поставити заслін на шляху фінансових потоків від численних членів правлячого клану Аль-Сауд у розпорядження екстремістських ісламістських угруповань на Близькому Сході, передусім, у Сирії та Іраку.

Д. Трамп має намір активізувати військову співпрацю з КСА та іншими арабськими монархі-ями Перської затоки. Так, Сенат Конгресу США очікує схвалення Білим домом продажу Бахрейну партії з 20 винищувачів F-16E/F на суму 2.8 млрд дол. Як відомо, на території королівства в Джуффейрі, біля столиці Манами, розміщена головна оперативна база П’ятого флоту США. Отже, відносини США з монархіями Перської затоки розвиватимуться у колишньому форматі: американська зброя і гарантії безпеки в обмін на аравійську нафту.

США — Єгипет. Президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі стверджував, що він був першим «світовим лідером», який привітав Д. Трампа з перемогою на президентських виборах. Міністр оборони Єгипту генерал ас-Сісі прийшов до влади в результаті перевороту 3 липня 2013 року, під час якого усунув від влади і запроторив до в’язниці законно обраного президента Мухаммеда Мурсі. Д. Трамп, якому подобаються рішучі й сильні лідери, високо оцінив військовий переворот у Єгипті і назвав ас-Сісі «фантастичним хлопцем». Схоже, що Д. Трамп має намір встановити тісніші зв’язки з єгипетським лідером, незважаючи на проблеми з демократією і правами людини у цій країні

23 січня президенти Єгипту та США обговорили по телефону питання двосторонніх відносин і боротьбу з тероризмом. Д. Трамп «підтвердив міцність єгипетсько-американських взаємин, які мають стратегічний характер», підкресливши прагнення в майбутньому «просувати вперед двостороннє співробітництво в різних сферах і підняти його на новий рівень». Д. Трамп також заявив, 

що «з нетерпінням» чекає візиту до Вашингтона А.Ф. ас-Сісі, аби продовжити «консультації між двома сторонами з метою реалізації сподівань дружніх народів». А.Ф. ас-Сісі, зі свого боку, висловив надію на те, що «правління Д. Трампа надасть нового імпульсу стосункам двох країн».

Слід зазначити, що цього ж дня, 23 січня, А.Ф. ас-Сісі прийняв рішення про розширення єгипетської участі в забезпеченні свободи мореплавання в Червоному та Арабському морях, Баб-ель-Мандебській протоці і Перській затоці. Зазначається, що це завдання пов’язане із забезпеченням національних інтересів Єгипту. Таким чином, це рішення А.Ф. ас-Сісі «вписується» в ініціативу Вашингтона про створення антиіранського альянсу.

* * *

Американські президенти, на відміну від президентів пострадянських країн (за винятком бал-тійських республік), не можуть розгорнути державний корабель не те що на 1800, а й навіть на 150. У своїх діях вони обмежені Конституцією, непорушними законами, Конгресом, громадянським суспільством і навіть власними адміністраці-ями, представники яких не завжди виконують розпорядження президентів, якщо бачать, що ті суперечать законам. Крім того, в практиці більшості американських президентів присутнє таке поняття, як «self-restraint», тобто самообмеження. Президент США ніколи не нав’язуватиме суспільству якогось рішення, якщо воно не буде підтримане в цілому американським сус-пільством. Сподіватимемося, що Д. Трамп не стане винятком.

Найбільше проблем на Близькому Сході очікує Д. Трампа в Сирії, де на даний момент уже практично склався альянс, хоч і досить хисткий, у складі Туреччини, Росії та Ірану. Приєднуватися до цього альянсу в ролі одного з його учасників США не будуть апріорі. По-перше, США як супердержава в будь-якому міжнародному військово-політичному об’єднанні може виступати тільки лідером, але аж ніяк не рядовим учасником. По-друге, складно уявити, що США та Іран можуть бути членами одного антитерористичного альянсу. По-третє, ще не зовсім ясно, як складатимуться відносини між Д. Трампом і В. Путіним, а також між Вашингтоном та Анкарою, які значно ускладнилися при президентові Б. Обамі. Отож, швидше за все, в Сирії США діятимуть спільно зі своїми союзниками по НАТО, включно з Туреччиною, при цьому намагаючись уникнути зіткнення або конфлікту з Росією.

Після введення восени 2015 року авіаційної групи військово-космічних сил РФ у Сирію і збільшення кількості кораблів оперативного з’єднання ВМФ РФ у Східному Середземномор’ї у деяких оглядачів склалося враження, що Росія «повертається» на Близький Схід і починає виступати суперником або конкурентом США в цьому регіоні. Однак таке враження дещо поверхове. Цілком очевидно, що можливості США та РФ впливати на ситуацію на Близькому Сході абсолютно непорівнювані. РФ взагалі не може розглядатися як конкурент США на Близькому Сході. Втім, це зовсім не означає, що США і країни ЄС не повинні взаємодіяти з Росією у цьому регіоні світу. Навпаки, цивілізована взаємодія США і РФ з метою стабілізації обстановки на Близькому Сході може тільки вітатися міжнародною спільнотою.

Олексій ВОЛОВИЧ.