Прилетіли шпаки

Та минулого року й вони стали безробітними, бо так і не дочекалися обіцяних Кабміном замовлень. І це завод, чиї трактори втричі дешевші від імпорт-них і надійніші в експлуатації. Попит на них був неабиякий.

А тим часом керівники держави замість того, щоб з кращими професіоналами, досвідченими практиками детально розробити тактику і стратегію відродження економіки, досі ходять по світу з простягнутою рукою. Скажімо, до того ж МВФ — дайте ще один транш. І тим самі ж розписуються у своїй безпорадності.

Цілком слушно зауважив у програмі в Гордона перший прем’єр-міністр незалежної України пан Фокін: догосподарювалися, що Україна сьогодні практично опинилася в точці неповернення. Це пролунало як вирок. І це у країні, де знічев’я кинь камінець — і втрапиш як не в олігарха-мільярдера, то в мультиміліонера. А чого варті декларації наших нардепів, суддів, прокурорів! Суспільство приголомшене тим рухомим і нерухомим багатством, тими статками, якими володіють звичайнісінькі чиновники. Звідки все те у них?

І думка у людей одна: коли ж вони вже наїдяться й почнуть дбати про державу і народ, який найняв їх на роботу?

Й ось знайшлася  людина, теж багата, але совісна, яка дала фору всім олігархам — Олександр Ярославський. Він сказав: «Обі-йдемося без іноземних інвесторів! Самотужки впораємося!» І виділив на зарплату колективу ХТЗ та на запуск виробництва мільйони власних коштів. І капі-тал, який досі лежав мертвим вантажем десь у скринях, за-працював — на країну, на колектив і на самого інвестора. Бо гроші люблять крутитися.

Нинішні плани колективу ХТЗ — до кінця 2017-го випускати щомісяця 150 тракторів, а потім щороку  з конвеєра має сходити дві тисячі залізних коней.

— Я взявся за цю справу і відповідаю за все, — сказав пан Ярославський.

Отже, маємо дві березневі втішні новини. Перша — запрацював велетень-завод (переконана — він знову стане велетнем). Друга — впрягся у важкого воза перший серйозний вітчизняний інвестор. Українські гроші почали працювати на Україну!

Цей приклад інвестування в народне господарство капіталів заможних українців вартий всілякого наслідування. Відтак — хто наступний? Кому по-справжньому болить Україна і доля всього 40-мільйонного народу — побачимо невдовзі.

Свого часу наш Петро Олексі-йович сказав красиву фразу: «Любити Україну можна будь-якою мовою: українською, ро-сійською, білоруською, татар-ською».

Олександр Ярославський любить її ще й щедрим внеском. Чому б не наслідувати й іншим? У тому числі й президентові.

А тим часом додасться роботи Кабміну на чолі з паном Гройсманом. Він, пам’ятаєте, обіцяв працювати 25 годин на добу. Працюйте, шановний, якщо й справді знаєте, як керувати державою. І забезпечте ринок збуту продукції Харківського тракторного. Це буде ваш іспит на зрілість, професійність і державницьку позицію.

Немаловажне й інше: перегляньте, шановний прем’єре, своє ставлення до професійно-технічних училищ. Вони сьогодні через ваші новації у підвішеному стані. Хто насправді їх фінансуватиме? Периферія б’є на сполох! Підготовка спеціалістів робітничих професій справа державна. Адже саме з цих ПТУ виходили фахівці, знані далеко за межами підприємств.

Хто у Харкові не знає прізвища верстатника Ортинського? Його називали професором своєї справи. Він і на роботу йшов, як на університетську кафедру  — охайний, з великим пузатим портфелем. Але дайте йому токарний верстат і скажіть, щоб виконав на ньому  фрезерні роботи — виконає не моргнувши. Або на свердлувальному верстаті — операції для токарного — запросто. Бо він досвідчений раціоналізатор. І в його пузатому портфелі — різні насадки, з допомогою яких він дивував своїх колег і передавав власний досвід. І саме таких професіоналів здатні випускати профтехучилища.

Отже, думайте, панове керівники, перш ніж продавлювати через парламент недолугі закони.

А з Харківським тракторним у мене пов’язане й особисте. Саме там редактор багатотиражки подарував мені зеленого кольору книжку-календар на 1970 рік. Для нотаток. Того дня ні той молоденький редактор, ні я не могли й думати, яке багатство потрапило до моїх рук. Голодна на літературу, на поезію, я читала все підряд і все, що вразило, схвилювало чи примусило замислитися — занотовувала до того зеленого щоденника. Не лінувалася записувати, бо знала: найблідіше чорнило краще найяскравішої пам’яті. Записувала визначні дати, пам’ятні події, думки видатних діячів, крилаті слова… Тут у мене і хороша поезія, і підслухане десь влучне слово...

Цим нотаткам уже десятки літ, а вони у моїй роботі як паличка-стукалочка. Хоч уже давно з’явився інтернет й інші технічні новації, а мій зелений записник для мене справжній банк даних, куди звертаюся в разі потреби.

Назву кілька нотаток, не вибірково, а те, що потрапило під руку.

«Запитання до знаного Пирогова:

— До чого ви готує свого сина?

— Щоб був людиною».

«Запитання до Едіт Піаф:

— Ви шкодуєте, що у вас нема дітей?

— Ми не знаємо, від чого більше страждаємо».

«Запитання до американського президента Кеннеді про ймовірність ядерної війни:

— Нікому не потрібна перемога з ядерним попелом у горлі!»

А ось філософська думка: «Якщо ти хочеш бути щасливим п’ять хвилин — відомсти! Якщо хочеш бути щасливим усе життя — прости!»

Увага, журналісти, мої молоді колеги по професії. Кожна з  перелічених нотаток — готова тема для ваших начерків, статей, публіцистики. І не тільки ці. Теми лежать під ногами, довкруж — піднімайте їх, пишіть. І це буде ще одна цеглинка у розбудову нашої держави, бо множитимуться лави свідомих трудівників, громадян і патріотів. А коли нас багато і ми вмотивовані любов’ю до рідного краю,  ми — сила! Лісоруб — добре. Але лісівник — краще, бо він і насаджує, і стереже-оберігає. А нам будь-що треба зберегти й розбудовувати Україну, і кожне наше щире правдиве слово, чуття єдиної родини — це теж і наша інвестиція в майбутнє Батьківщини.

...А на ХТЗ трудове піднесення, посмішки: весна! Шпаки! І руки, які так скучили за роботою. Треба витримувати заданий ритм — 150 тракторів щомісяця! А ще тут налаштовані випускати броньовані автомобілі для наших військовиків. Тож чекайте, хлопці на передовій, броньовані привіти від харківських тракторобудівників!

Майя ФІДЧУНОВА.