Пам’ять матері стукає в її серце
Волонтерка проекту «Місце зустрічі — діалог», що реалізується громадською органі-зацією «ІТ-бабусі» за підтримки фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє», пен-сіонерка Людмила Варавва — одна з надійних помічниць, на яку завжди можна розраховувати.
Вона — колишній медпрацівник. Окрім того, людина, яку Бог наділив багатьма талантами. І легеньку, спокійну гімнастику для пенсіонерів чудово проведе, і на сцені почувається впевнено в будь-якій ролі, і на кухні — охайна й турботлива господиня, що готує чаювання для старших учасників проекту.
Людмила прийшла до нас не випадково, а за покликом серця. Лише незадовго до материної смерті вона довідалася, що її ненька — Ніна Афанасенко — була остарбайтеркою. Повернувшись з Німеччини, все життя приховувала свою історію від людей, бо боялася наразити на небезпеку та переслідування не лише себе, а й своїх дітей. Про те п’ятирічне перебування у Німеччині пані Людмила дізналася вже дорослою від своєї тітки, материної сестри Параскеви.
— Моя мама, Ніна Афанасенко, народилася у селі Алефіно Стародубського району Брянської області в родині заможних селян у 1925 році, — розповідає Людмила. — Дідусь та бабуся мали великий дім, хороше господарство, вулики, худобу, птицю та чимало землі. Усі п’ятеро їхніх дітей вчилися, здобували освіту. Коли почалася війна, один із синів — Льоня, льотчик — загинув на фронті. Старшу мамину сестру, Параскеву занесли до списку тих, кого вивозити на роботи в Німеччину. Параскева вже була заміжньою, її чоловік воював, а вона носила під серцем свого первістка. Тітка розповідала, що моя мама Ніна, яка мала тоді 16 років, дізнавшись про те, що Параскеву забирають у Німеччину, мовчки одяглася і замість сестри пішла на місце збору — вона пожертвувала собою, щоб зберегти свою, ще не народжену, племінницю. Так Ніна потрапила у неволю.
Пані Людмила зізнається, що майже нічого не відає про те, як жилося її матері у Німеччині. Лише зі слів тітки Параскеви, врятованої мамою, знає, що та працювала у місті Майн-Таунус. Там, у Німеччині, захворіла на гепатит і могла загинути, бо шкіра її була вже жовтого кольору, а німці не церемонилися з недужими. Дівчинку з України врятував польський лікар на ім’я Йозеф, який працював разом з нею. Він пішов по бараках і знайшов там кілька вошей. «Дівчино, мусиш їх з’їсти живими, бо, якщо будеш така жовта, тебе швидко відправлять у крематорій, — суворо наказав він Ніні. Та послухала, і на ранок її шкіра вже була нормального кольору. Правда це чи ні — сьогодні вже не доведеш, але саме так оповідала про порятунок тітка Параскева.
У березні 1945-го до міста увійшли радянські війська. Серед тих, хто визволяв остарбайтерів, був офіцер Лука Скоробагатько. Він побачив виснажену дівчину, від якої залишилися лише шкіра та кістки, і звелів віднести її на шинелі до поїзда. Закохавшись, через деякий час запропонував Ніні руку та серце. Їхня донька Валентина народилася 1 червня 1946 року.
— Лука невдовзі помер, і мама ще раз вийшла заміж — вже за мого батька, — розповідає Людмила. — Вона була вчителькою, любила людей і завжди була дуже гостинною. У нашому домі збиралися мої шкільні друзі й подруги, мама це дозволяла, на відміну від інших батьків. Вона вчила мене уважно ставитися до людей, допомагати їм. Завжди потай вірила у Бога, хоча цього не дозволялося при радянській владі. Лише на початку 1990-х, коли Німеччина почала виплачувати допомогу колишнім остарбайтерам, тітка Параскева розповіла мені історію моєї мами. Я написала листа до Брянського обласного архіву. Відповідь прийшла дуже швидко. Невдовзі отримали й папери з Німеччини, за якими значилося, що саме моя мама, а не тітка Параскева, працювала там у роки війни.
«На жаль, — продовжує пані Людмила, — мамі не довелося скористатися цією німецькою компенсацією. До нас додому постукали двійко елегантних чоловіків у краватках і костюмах, які запропонували отримати дойчмарки в одному з банків. Я їх отримала і за ці кошти обладнала мамине місце останнього спочинку. На скромному пам’ятнику у вигляді книжки — її ім’я та прізвище, дати народження й смерті, а ще — слово «Воскресни».
Тож не випадково волонтерка Людмила Варавва прийшла до проекту, мета якого — зробити кращим і щасливішим життя людей, чиї дитинство і юність були обпалені вогнем Другої світової війни. Це пам’ять матері стукає в її серце...
Ольга ФІЛІППОВА.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
