№ 18 (21809) четвер 23 лютого 2017 року

20 грудня, у День Героїв Небесної Сотні, ініціативна група «Першого грудня» оприлюднила  звернення до співвітчизників

Війна, яку агресор Російська Федерація вже майже три роки веде проти України, суттєво змінила наше життя. Ця війна принесла та приносить нашій країні численні людські втрати й тяжкі економічні та моральні наслідки. Всі події в країні і вчинки тих, хто обтяжений владою та впливами, сьогодні слід аналізувати на тлі невинних жертв, покалічених тіл та зруйнованих хат. І, на жаль, далеко не всі з нас витримують це випробування.

Все це приносить із собою війна — і все це є метою агресора. Він, сповнений ненависті, хотів би, щоб сповнились ненавистю й ми. Він, що розкошує облудою, прагне, щоб облудним стало і наше слово. Він, агресор, мріє, щоб насильство стало законом і нашого життя. Головна його мета — зробити нас такими, як він. І рано нам говорити, що ці зусилля його цілком безуспішні.

В тумані духовних низин

Кожен, хто прикладе вухо до народних грудей, почує в них хворобливі хрипи. Люди щораз легше впадають у злість, стають щораз агресивнішими й вихлюпують одне на одного потоки жагучої ненависті. Наростає мовчазне, внутрішньо агресивне звикання до щоденних смертей — на війні, у ДТП, внаслідок дій злочинців. Смерть перестає вражати. Людина деградує.

Голова Одеської обласної державної адміністрації Максим Степанов 20 лютого здійснив робочий візит у Чорноморськ.

Першою зупинкою на маршруті стало підприємство «Тумен». Директор цієї компанії Руслан Корнисюк ознайомив гостей з виробництвом провідниково-кабельної продукції та розповів про перспективи розвитку «Тумена» у Чорноморську:

— Ця продукція застосовується у всіх галузях народного господарства. Найбільше — у будівництві, а також у структурованих кабельних і комп’ютерних системах. Підприємство існує близько двадцяти років, головні потужності компанії — в Одесі, тут — дочірнє підприємство. Ми спеціалізуємося на виробництві будівельних проводів, також почали виробництво LAN-кабелю, це так звана вита пара, яка застосовується для комп’ютерних систем. Виробляємо дуже великий асортимент продукції, яку споживає вся Україна. Ми розвиваємося, цього року плануємо поставити спеціальне обладнання, на якому виготовлятимемо волоконно-оптичний кабель. Це перспективний напрямок, який дасть додаткові робочі місця і, відповідно, наповнення бюджету, сплату податків.

Після цього голова ОДА проінспектував хід спорудження мосту через Сухий Лиман.

— Влітку через великий потік машин переправа не справляється, виникають затори, а відтак і незручності. Це аж ніяк не вписується в концепцію розвитку туризму, тому вирішувати цю проблем вкрай необхідно, — зауважив Максим Степанов. — Я вже говорив з керівництвом Адміністрації морських портів України, оскільки понтонна переправа перебуває на їхньому балансі і вони щорічно витрачають певні кошти на підтримання її в нормальному стані. Еконо-мічного сенсу в цьому нема, краще побудувати цей мостовий перехід і закрити питання.

Далі було село Малодолинське, що по дорозі на Чорноморськ. Тут керівник області оглянув новозбудований малосімейний гуртожиток для учасників АТО та інших пільгових категорій громадян.

У вівторок відбувся спільний брифінг голови Служби безпеки Василя Грицака та генерального прокурора Юрія Луценка, на якому вони оприлюднили низку доказів того, як Росія докладає зусиль для дестабілізації ситуації в Україні, фінансує відповідну діяльність на території нашої держави.

СБУ, повідомляє прес-центр відомства, перехопила розмови офіційного представника т.зв. «міністерства закордонних справ «ДНР» Костянтина Долгова зі співробітником російських спецслужб Олександром Чуліндіним, який детально інструктує «протеже» щодо організації акцій протесту до річниці Революції Гідності. «Ключові настанови росіян традиційні: зробити красиву картинку для пропагандистських сюжетів, посіяти паніку серед населення та створити атмосферу недовіри до української влади», — прокоментував запис Василь Грицак. За його словами, СБУ за-фіксувала численні контакти представника ро-сійських спецслужб з громадянами України. «Червоні прапорці для цих людей нами розставлені», — запевнив голова безпекового відомства.

Присут-нім на брифінгу запропонували прослухати фрагменти переговорів російських кураторів з групою громадян України, з-поміж яких є і помічники народних депутатів та лідери громадських організацій. Записи перемовин доводять фінансування російськими спецслужбами штучних ініціатив федералізації України, створення так званих спеціальних економічних зон, виборності губернаторів та керівників регіональних правоохоронних органів, відновлення економічних зв’язків з Росією та надання російській мові особливого статусу. «Російські куратори хочуть створити враження недієздатності української влади та нав’язати своє бачення державного устрою нашої країни», — наголосив Василь Грицак, додавши, що проплачені агенти Кремля просувають ці наміри відразу за двома напрямками: на рівні окремих регіонів, через депутатів обласних, місцевих та районних рад, і на загальнодержавному — через Верховну Раду. Вони організовують форуми, «круглі столи», конгреси з прийняттям підсумкових звернень до Верховної Ради та Президента України для створення ілюзії масової підтримки ініціатив і здійснення політичного тиску на владу. «Ми нікого не звинувачуємо, але сподіваємося, що громадяни здатні аналізувати ситуацію, зрозуміють, звідки, ким і через кого генеруються подібні ідеї», — зауважив Василь Грицак.

Упродовж життя скільки книжок прочитано і перечитано — хороших і різних! Але ця — «Нас єднає нитка золота», щойно подарована мені автором з дарчим написом, торкнулася усіх струн мого серця. Цьому сприяло вже навіть саме видання: тверда барвиста обкладинка, вгорі синіє небо, під ним  — вервечка високих тополь. Ще нижче — зелений рай рути-м’яти, де квітують червоні маки. А може, то й тюльпани?

Отже, знайомий пейзаж рідної землі — небо, тополі, квіти. Гармонія життя!

Та нараз ту гармонію порушено. Вгорі обкладинки прізвище автора: Борис Рудой. Щось не те. Чому Рудой? Адже за українським правописом мало б бути Рудий? Зауважуємо цю явну недоречність і гортаємо сторінки далі.

Знову подив, бо у книжці зібрано все, написане автором за всі десятиріччя. І тому тут сусідять  лірика і сатира, поетичні пейзажі і присвяти, афоризми і вірші на дитячу тематику  — одне слово, змішано всі жанри.

Але дивно: читаючи далі, ти вже чомусь не помічаєш цього, бо ти вже у полоні. Уже не ти тримаєш книжку, а вона тебе не відпускає. Чим тримає? Українським словом, самобутнім, мелодійним і влучним, як постріл. Читаючи, відчуваєш його магію, ніжність і навіть пахощі. І тому це не рецензія на книжку, до речі, першу і єдину цього автора. Це — своєрідний гімн українському слову, що народжується з-під пера простого одеського вчителя.

У понеділок, 20 лютого, Президент України підписав розпорядження, згідно з якими із займаних посад звільнено голову Подільської райдержадміністрації Едуарда Доценка (відповідно до поданої заяви) та голову Ренійської райдержадміністрації Сергія Білюка (відповідно до частини десятої статті 118 Конституції України).

Наступного дня глава держави підписав розпорядження №43/2017-рп, згідно з яким оголошено конкурс на зайняття вакантних посад голів районних державних адміністрацій у кількох областях, зокрема й на Одещині.

Отож претенденти на керівників Захарівської, Лиманської, Окнянської та Саратської РДА повинні до 9 березня (18.00) передати пакет необхідних документів (ознайомитися з їх переліком, умовами конкурсу та вимогами до кандидатів можна на сайті Президента України: www.president.gov.ua/documents/432017-rp-21346). Сам конкурс має відбудеться у Києві 14 березня.

Небайдужі одесити зібралася на «круглий стіл», щоб обговорити важливість запуску міською радою сервісу електронних петицій. За словами активістів, Одеса — чи не єдине місто в Україні, де й досі не запроваджено такого механізму впливу громади на владу. У міськраді обіцяли зробити це ще 1 червня минулого року, але віз, як то кажуть, і нині там. І це при тому, що кошти на «петиції» давно виділені і — за паперами муніципалітету — успішно освоєні.

«Кошти — це 98 тисяч гривень. Перша транзакція — 62 тисячі гривень — здійснена в 2016-у. В базі даних є квитанція про те, що гроші переведені, а сайта й досі нема. При цьому в міській раді вже є всі акти виконаних робіт. Як же їх виконано, якщо механізм так і не запущений?» — обурюється Катерина Меденс із громадської організації «Ініціативна молодь України».

Активісти переконані, що маємо справу з підтасуванням фактів, а це тягне на підсудну справу.

«Департаменти не виконали покладених на них обов’язків. Відповідно до рішення міської ради департамент інформації та зв’язків із громадськістю зобов’язаний був пред’явити до 1 червня 2016-го сервіс електронних петицій. Зараз на сайті міськради розміщено лише одну вкладку — збір підписів місцевих ініціатив, яка зовсім не виглядає як електронні петиції і функціонує абсолютно інакше. Тобто «кошти освоєні», а робота не виконана», — каже Катерина Меденс. Існування ж механізму петицій дуже важливе. У громадськості, за словами активістки, накопичилося чимало питань до міського голови і люди хочуть, щоб їх почули. «Про ті ж Потьомкінські сходи, про збереження пам’ятників архітектури... І таких питань чимало», — пояснила Катерина.

Через конфлікт, який з різною інтенсивністю триває у східній Україні вже три роки, мільйон дітей нині потребують невідкладної гуманітарної допомоги — майже вдвічі більше, ніж торік, наголошує Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ).

Таке збільшення — а йдеться про ще 420 тисяч дівчат і хлопців — пов’язане з бойовими діями та постійним погіршенням умов життя у східній Україні, звідки до інших регіонів держави вимушено переїхали близько 1,7 мільйона осіб, багато сімей втратили джерела доходу і доступ до соціальної допомоги та охорони здоров’я, а вартість життя різко зросла.

«Це невидимий надзвичайний стан — криза, про яку більшість світу вже забула, — зауважує Джованна Барберіс, голова представництва ЮНІСЕФ в Україні. — Впродовж останніх трьох років діти на сході України живуть у постійному страху непередбачуваних бойових дій та обстрілів. Їхні школи були зруйновані, а самі вони були змушені залишити свої домівки і втратили доступ до таких базових благ, як тепло і вода».

Сотні випадків порушення режиму припинення вогню щодня збільшують ризики для фізичної безпеки і психологічного благополуччя дітей. Ця ситуація особливо гостра для приблизно 200 тисяч дівчат і хлопців, які проживають у межах 15 кілометрів з обох сторін від лінії конфлікту — лінії, що розділяє підконтрольні та непідконтрольні уряду території, і де бойові дії найінтенсивніші. 19 тисяч дітей у цій зоні наражаються на загрозу постраждати від мін та нерозірваних боєприпасів, а 12 тисяч живуть у населених пунктах, що зазнають обстрілів щонайменше раз на місяць. Тисячам неповнолітніх доводиться регулярно шукати сховок в імпровізованих бомбосховищах.

Волонтерка проекту «Місце зустрічі — діалог», що реалізується громадською органі-зацією «ІТ-бабусі» за підтримки фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє», пен-сіонерка Людмила Варавва — одна з надійних помічниць, на яку завжди можна розраховувати.

Вона — колишній медпрацівник. Окрім того, людина, яку Бог наділив багатьма талантами. І легеньку, спокійну гімнастику для пенсіонерів чудово проведе, і на сцені почувається впевнено в будь-якій ролі, і на кухні — охайна й турботлива господиня, що готує чаювання для старших учасників проекту.

Людмила прийшла до нас не випадково, а за покликом серця. Лише незадовго до материної смерті вона довідалася, що її ненька — Ніна Афанасенко — була остарбайтеркою. Повернувшись з Німеччини, все життя приховувала свою історію від людей, бо боялася наразити на небезпеку та переслідування не лише себе, а й своїх дітей. Про те п’ятирічне перебування у Німеччині пані Людмила дізналася вже дорослою від своєї тітки, материної сестри Параскеви.

— Моя мама, Ніна Афанасенко, народилася у селі Алефіно Стародубського району Брянської області в родині заможних селян у 1925 році, — розповідає Людмила. — Дідусь та бабуся мали великий дім, хороше господарство, вулики, худобу, птицю та чимало землі. Усі п’ятеро їхніх дітей вчилися, здобували освіту. Коли почалася війна, один із синів — Льоня, льотчик — загинув на фронті. Старшу мамину сестру, Параскеву занесли до списку тих, кого вивозити на роботи в Німеччину. Параскева вже була заміжньою, її чоловік воював, а вона носила під серцем свого первістка. Тітка розповідала, що моя мама Ніна, яка мала тоді 16 років, дізнавшись про те, що Параскеву забирають у Німеччину, мовчки одяглася і замість сестри пішла на місце збору — вона пожертвувала собою, щоб зберегти свою, ще не народжену, племінницю. Так Ніна потрапила у неволю.

Нещодавно Верховна Рада внесла зміни до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення окремих категорій осіб із числа учасників антитерористичної операції. За роз’ясненнями щодо цих новацій ми звернулися до начальника управління пен-сійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Олени РОДІНОЇ.

Як зазначила Олена Рудольфівна, цим законодавчим актом розширено коло осіб, які мають право дострокового виходу на пенсію за віком після досягнення чоловіками 55, а жінками — 

50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. Тепер право більш раннього виходу на пенсію надано військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, добровольцям, резервістам, військовозобов’язаним, яким надано статус інваліда війни або учасника бойових дій у зв’язку з безпосередньою участю в антитерористичній операції, а в разі загибелі (смерті) таких осіб — членам їхніх сімей.

Зазначений закон набув чинності 6 лютого цього року. Отож, починаючи саме з цієї дати вказані категорії громадян можуть скористатися своїм правом дострокового виходу на пенсію та подати заяви про призначення пенсії у будь-яке управ-ління Пенсійного фонду, оскільки пенсії призначаються без «прив’язки» до місця фактичного проживання.

2 березня з 10.00 до 11.00 відбудеться «пряма телефонна гаряча лінія» начальника головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Олександра Євгеновича Буряченка.

Тема — реформування пенсійної системи та оптимізація кількості територіальних органів ПФУ в Одеській області. Дзвінки прийматимуться за телефоном (048) 728-29-88.

Головне управління ПФУ в Одеській області.

2 лютого 1919-го — 25 лютого 1996-го. Дві крайні віхи земного життя доктора філологічних наук, професора, літературознавця, члена Спілки письменників України Григорія Андрійовича В’язовського. Обидві пов’язані з лютим.

Педагог і письменник Сергій Мефодовський, випускник Одеського університету ім. І.І. Мечникова 1970 року, ділиться спогадами про свого викладача, завдяки якому і його побратимам «моя душа лишилася на філфаці, душа філфаку б’ється у мені» (публі-кується за книжкою «Дякую долі»: Одеса, «Астропринт», 2008).

Дивна річ: коли мені запропонували сказати своє слово про одну з філфаківських зірок Одеського університету ім. Мечникова другої половини ХХ століття Григорія Андрійовича В’язовського, означений заголовок моїх спогадів народився одразу. Однак «підступитися» до викладу виявилось не так то просто.

Тому одразу хочу зауважити, що під «оригіналом» маю на увазі тільки те з чотирьох значень, що ця людина була несхожою на інших ні в чому, дивною, але не диваком.

Можна послатися й на марксівське «Стиль — це людина». І стає очевидним, що життя Григорія Андрійовича — то оригінальний стиль поведінки, вигляду, спілкування. Власне, яскравий прототип для художника-портретиста чи письменника-біографа.

Так склалася доля українців, що у різні історичні періоди були змушені вони залишати свої домівки і вирушати до інших земель, іноді дуже далеких. Так з’являлися українські діаспори у багатьох країнах Європи, Азії, Америки, Австралії. Одна з найчисельніших — у Канаді.

Цього року Канада відзначає 150-ляття своєї Незалежності й 125-ліття перших українських поселень. У зв’язку з цим громадська організація O.W.L. (Open World Learning Society), яка займається створенням можливостей для молодих людей отримувати високоякісну освіту та профе-сійний досвід у Канаді, оголосила конкурс для українських школярів 9—11 класів та студентів 1—3 курсів будь-яких спеціальностей. Щоб взяти участь у конкурсі, потрібно було обрати видатну особистість канадсько-українського походження і розповісти історію її життя. Фіналісти зможуть поїхати до Країни кленового листка нинішнього літа.

Оскільки я вивчаю журналістику і вже співпрацюю із засобами масової інформації, вирішила взяти участь у конкурсі. Для своєї розповіді обрала відому канадку українського походження, добре знану акторку комедійного жанру, нашу сучасницю Любу Ґой. Історія її життя зацікавила мене тим, що попри всі труднощі, які випали на долю її родини, біженців з України, вона змогла не просто вистояти, а обрати собі творчу справу до душі, реалізувати талант і стати справжньою знаменитістю.

Народилася Люба Ґой 8 листопада 1945 року в німецькому місті Хальтерн. Батько майбутньої артистки був справжнім патріотом України, мріяв про її Незалежність. Після звільнення з концтабору не захотів повертатися додому, бо категорично не сприймав комуністичний режим. Тож вирішив шукати кращої долі у вільному світі. Так родина переїхала до Бельгії, а в 1951 році оселилася у Канаді, в Оттаві, де пані Люба проживає і нині.

Як часто ми з незнання чи зі своєї власної безпечності наживаємо великих проблем. І зі здоров’ям зокрема. Скажімо, сезонну недугу — грип — часто сприймаємо як легке захворювання, переносячи його на ногах. Для когось така легковажність обертається тяжкими ускладненнями, аж до летального фіналу. До найстрашнішого іноді призводить і паніка батьків та їхня необізнаність з найелементарнішими правилами надання допомоги дитині, яка вдавилася чи проковтнула якусь дрібну річ.

Про прості, але такі важливі життєві речі, які необхідно знати кожному, йшлося під час зустрічі журналістів із Станіславом СЕРВЕЦЬКИМ, кандидатом медичних наук, доцентом кафедри «Інфекційні хвороби» Одеського національного медуніверситету, та Олександром ПРАВОСУДОВИМ, лікарем-ендоскопістом обласної дитячої клінічної лікарні (їх ви бачите на знімку).

Вірус грипу, розповів Стані-слав Сервецький, циркулює впродовж усього року. Так, практично щороку віруси групи А викликають сезонний підйом захворюваності, раз на два-три роки відбуваються спалахи його епідемії, а кожні 10—30 років трапляються пандемії, коли масштаби хвороби в багато разів перевершують епідемічні спалахи. Що стосується вірусу В, то він не спричиняє пандемій, сезонні спалахи його простежуються кожні 3—4 роки, а епідемічний ріст буває через кожні 5—7 років. Невеличкий спалах прогнозується і на кінець лютого — початок березня цього року. Тож грип ще загрожує нагадати про себе.

Нежить, підвищена температура тіла, біль у м’язах… Це відомі нам симптоми захворювання. Температура при грипі — це наша захисна реакція. Якщо людина в принципі здорова, то температуру до 39 градусів можна перетерпіти. «Збивання» температури — боротьба із захисною реакцією організму, а не з її збудником.

Без своєчасного лікування ускладнення і наслідки грипу можуть бути непередбачуваними, аж до летального результату.

Сучасне життя повне випробувань та спокус. Картинно затягується своєю сигареткою сексуальнзий і впевнений у собі Джоні Депп, аромат кави з рекламного ролика, здається, насичує нашу кімнату, піратські кліпи з музичного фестивалю «Казантип» барвисто описують радісне і безтурботне життя під ЛСД... Хто тут встоїть?

Свій варіант лідерів серед найшкідливіших звичок, які, день за днем даруючи примару задоволення, неухильно ведуть нас до смерті, пропонує сайт http://www.epochtimes.com.ua і закликає залежних схаменутися, поки не пізно.

Поза сумнівом, першість за шкідливістю належить наркоманії, алкоголізму та курінню.

Ці найзгубніші звички давно вже віднесені до розряду хвороб. Ми не будемо всоте повторювати прописні істини щодо ризиків вживання цих отрут. Красномовніше за нас скажуть цифри (усереднені статистичні дані): щороку від наркотиків у світі гине 200 тисяч осіб (з них українців — близько 10 — 12 тисяч), зловживання алкоголем призводить до смерті 2,5 мільйона людей (у тому числі в Україні — понад 40 тисяч), а цигарки забирають 5 мільйонів життів (110 тисяч із них — україн-ських). Вдумайтеся: хіба це не зброя масового ураження?

Далі за згубністю йдуть ненажерливість та інші шкідливі звички харчування. Усім відомо, що дверцята нашого холодильника о 18.00 повинні закриватися до наступного ранку. Але яка сучасна людина дотримується цього «здорового закону»? Найчастіше виправдовуємося: «Сьогодні у мене був важкий робочий день, я заслужив/ла щедру вечерю з десертом». Це «самозаохочення» з часом стає потребою. У результаті ми стикаємося з проблемами ожиріння і низької самооцінки. Так і стаємо заручниками свого організму.

Антарктида не завжди була такою холодною і сніжною, але обледеніла вона дуже стрімко, вважають учені. 

Близько 34 мільйо-нів років то-му Антарктида охолонувши і перемістившись до Пів-денного по-люса  (до то-го вона була помірно холодною), дуже швидко покрилася льодом. До нашого часу антарктичний крижаний щит став найбільшим на планеті. У ньому міститься близько 30 млн куб. км льоду — до 80 відсотків усієї прісної води на Землі, а сама Антарктида стала найхолоднішим місцем на ній.

У статті, опублікованій у журналі Nature Geoscience, геологи пояснили настільки потужне та стрімке охолодження материка дією двох факторів. По-перше, протока Дрейка, яка розділяє Антарктиду та Південну Америку, стала глибшою й ширшою, що посилило перемішування води у полярних широтах Тихого та Атлантичного океанів. Теплі течії, як-от Гольфстрім, почали швидше прямувати на північ, забезпечуючи прискорене охолодження Антарктики. Все це дозволило проявитися другому фактору — зниженню рівня вуглекислого газу в атмосфері. Цей рівень падав ще з початку кайнозою, понад 60 мільйонів років тому, однак зміни в океанських течіях різко прискорили цей процес. Дощі, що почастішали, «вимивали» з повітря вуглекислий газ, який, взаємодіючи з гірськими породами, зв’язувався в них. Відповідно, знижувалася і його зігріваюча «парникова» дія.