Творчість Бориса Едуардса: український аспект

Виготовлення пам’ятника комісія доручила петербурзькому скульптору Михайлові Попову, роботи з підготовки фундаменту, п’єдесталу та відливання в бронзі — Борисові Едуардсу та власникові магазину скульптурних виробів Леопольду Менціоне. Після смерті Попова у 1898-у доопрацювання моделей узяв на себе Едуардс. Загальна висота монумента складає більше одинадцяти метрів, висота фігури імператриці — майже чотири. В архітектурний ансамбль Катерининської площі стилістично й пропорційно монумент вписаний дуже вдало. (Часто звертають увагу на той факт, що цей пам’ятник визнаний Паризькою конференцією архітекторів (1901) як кращий у Європі. Варто уточнити, що архітектори давали оцінку не окремо скульптурній групі, а всьому архітектурно-монументальному комплексу Катерининської площі в Одесі. Завдання Дмитренка полягало в тому, щоб «вписати» монумент в архітектурне середовище площі, і він з ним блискуче справився). Його відкриття, яке відбулося 6 травня 1900 року, перетворилося у прославлення монархії та демонстрацію чиновниками їхніх вірнопідданських почуттів.

Як уже зазначалося, ще за життя скульптора йому почали приписувати авторство цього пам’ятника. Десять років по тому, звертаючись в одну зі столичних газет, Едуардс висловився так: «Памятник Екатерине II в Одессе сооружён по проекту архитектора Дмитренко, получившего 1-ю премию на конкурсе... Что же касается меня, то я был лишь исполнителем технической стороны сооружения, т.е. исполнил гранит и бронзы, а модели были, за исключением двух фигур, исполнены академиком Поповым. Т. ч. мне чужие грехи не приписывайте». Невдоволення скульптора, яке відчувається у цьому листі, можна пояснити й тим, що з оплатою за виготовлення монумента виникли свого часу непорозуміння із сім’єю покійного Попова й Едуардса втягнули у судовий процес.

Чи був Едуардс українофілом?

Існують й інші факти, які гіпотетично могли б прояснити стриману позицію Б.В. Едуардса з цього питання (долі пам’ятника цариці). На мою думку, він розглядав цю доволі статичну композицію як стандартну, адже за зразок брали пам’ятник Катерині ІІ, створений М. Мікешиним, у Петербурзі. Не варто недооцінювати також українські корені скульптора по лінії матері — Софії Юріївни Кірякіної, яка походила із роду Максимовичів (як відомо, її родич, Михайло Максимович, був другом Тараса Шевченка). Про те, що Борисові Вільямовичу були властиві певні українофільські настрої, свідчить і його творчість. Як приклад — скульптура «Катерина» за мотивами однойменної поеми Т.Г. Шевченка (1880-і). Важко визначити, під чиїм впливом Едуардс захопився творчістю Шевченка — своєї матері,  кузена Анатоля Максимовича або ж відомого скульптора Пармена Забелло (Забіли), бюст якого він свого часу створив. Тоді, на загал, звернення до творчості Тараса Григоровича було вираженням настроїв революційно-демократичної та ліберально налаштованої інтелі-генції, яка певним чином поді-ляла ідеї О. Герцена, М. Чернишевського, М. Добролюбова та інших.

У колах одеської інтелігенції особа Шевченка була популярною, про що свідчать, зокрема, не тільки лекції педагога Олексія Андрієвського на вечорах в Одеському літературно-артистичному товаристві, а й численні публікації останнього в пресі, присвячені життю і творчості поета, а також той факт, що саме одесити в 1878 році ініціювали збирання коштів на впорядкування могили Кобзаря у Каневі та спорудження школи його імені. Цю акцію підтримала газета «Одесский вестник», яку тоді очолював майбутній міський голова Павло Зелений. Завдяки зусиллям Андрієвського та його однодумців із 1878-го стали регулярними вшанування пам’яті Шевченка в Одесі — традиція, яка не переривається дотепер.

Повертаючись до роботи скульптора над пам’ятниками Катерині ІІ, варто нагадати, що в суб’єктивному сенсі є ще одна обставина в біографії Едуардса, яка, на мою думку, могла вплинути на його умонастрої. Мова — про пам’ятник Катерині ІІ, створений Михайлом Мікешиним для Єкатеринодара (1896 —1907), нині —Краснодар. Після смерті автора Борисові Едуардсу також довелося доробляти цю скульптурну композицію. Він є також автором фігур кобзаря і поводиря, що встановлені біля підніжжя постаменту цього пам’ятника. Працювати довелося у досить несприятливих умовах. У цей період Едуардс, котрий взагалі не вирізнявся міцним здоров’ям, захворів на малярію, від якої так і не вилікувався.

Слід зауважити, що робота над пам’ятниками цариці виявилася фатальною для згаданих авторів: пішли передчасно з життя Попов і Мікешин, тяжко захворів Едуардс. Випадковість чи містика? Перші двоє відійшли у вічність у віці 61 року, а одеський скульптор помер на Мальті від крововиливу в мозок на 65-у році життя.

Українська тематика у творчості Едуардса — явище непо-одиноке. Так, у 1910-у на пропозицію історика Дмитра Яворницького він виготовив обеліск на честь гетьмана Богдана Хмельницького у фортеці Кодак. Можна навести й інші факти, що свідчать про певні симпатії цього скульптора до вільнолюбних українських козаків. У квітні 1911-го Борис Едуардс працював над пам’ятником для станиці Таманської загиблим запорожцям, насильно переселеним на Кубань у 1792 році.

Володимир КУДЛАЧ.