«Іспанець» ще повернеться...
Місто на березі теплого моря, хвилі якого хлюпаються в лагідних променях південного сонця... Життя звичайного українця в Іспанії уже 17 років було розміреним і визначеним, аж поки Батьківщина не защеміла в серці кличем про допомогу, поки в його домівку не прийшла війна…
Віталій Тенкач родом з Іршави, що на Закарпатті. Його голос тихий, а погляд неймовірно сильний. До таких, як він, навіть смерть, перш ніж завітати, спочатку постукає й запитає: «Чи можна ввійти?»…
Коли українці повстали на захист своєї гідності, він теж не міг зостатися осторонь того, що робиться в країні, яку він любить усім серцем. Вона для нього — понад усе. Це не пафос і не перебільшення, а правда, виболена й усвідомлена. То ж чи міг він продовжувати спокійно жити за кордоном, коли його держава в небезпеці? Звісно, ні. Й Віталій повернувся в Україну.
— Коли в 2014-у дізнався, що відбувається в Україні, то без роздумів разом з однодумцями з нашої діаспори одразу прилетіли додому. Нас було 35 осіб, — розповідає Віталій Тенкач. — Боротьба почалася ще з Майдану. Коли на сході України сталася біда, то спочатку знайшов себе у волонтерстві. З перших днів їздив з Ізюма на Слов’ян-ськ. Возили воду, їжу… Важко було нам попервах. Навіть дуже…
Сьогодні ж ворог добре знає «Іспанця», командира розвідроти 34-го ОМпБ.
Підлеглі називають його ще й «Батя». Й не дивно, адже Віталієві не з чуток відомо, що таке війна.
— При Союзі я служив прапорщиком, після розпаду — поїхав до Чехії, згодом — в Югославію. Там почалася війна, і я залишився вільнонайманим. Далі на мапі мого життя з’явилася Іспанія. Там у 1999 році отримав громадянство, багато працював, мав свою фірму. А в період з 2008-го по 2010-й служив в Іспанському легіоні в Афганістані, — згадує Віталій.
На думку бойового командира, порівнювати ці війни, звісно, не можна, проте візитна картка росіян залишилася незмінною. Як у Югославії (та й не лише) так і на сході нашої країни вони всюди пхаються зі своєю «до-помогою». Віталій свого часу об’їздив Росію вздовж і впоперек тож знає, що у них і своїх проблем вистачає. Запорука ж щастя й процвітання нашої країни, за його словами, доволі проста — щоб інші держави не втручалися.
Віталій Тенкач брав участь у боях під Горлівкою, Зайцевим, побував у Пісках.
— У 2014 році у нас не було нічого: ні форми, ні техніки, ні належного забезпечення. Пригадую, як мені з Іспанії прислали форму, багатьох тоді одягнув, а недолуга ворожа пропаганда роздула «новину», мовляв, це Іспанський легіон прийшов нам на допомогу, — з посмішкою згадує боєць. — Зараз легше. Місцеве населення, принаймні більшість, за Україну, чимало пристають на наш бік, люди потроху прозрівають…
За час служби у Віталія було чимало і сумних, і веселих випадків. Доводилося, наприклад, вітатися з ворогом у засідці обличчя в обличчя, й поки ті не оговталися, вивести з ладу кулемет, закріплений на даху. Часто рота «Іспанця» заходила на ворожі території. Якось навіть зораним полем між «ДНР» і «ЛНР» довелося повзати, відшукуючи безпілотник…
— По-різному бувало. Але я завжди говорив хлопцям перед боєм: головне — не втікати, не давати страхові опанувати собою. Згодом призвичаїтеся. Війна — то не жарти, і соромитися нема чого, — каже Віталій.
«Іспанець» назавжди запам’я-тав обстріл під Зайцевим. Тоді у них згоріло все: техніка, зброя. Один «кунг» уцілів. Та не свист куль і гучні вибухи найбільше закарбувалися в пам’яті бувалого воїна, а кіт, який, добре знаючи, що робити під час обстрілу, скочив під танк разом з Віталієм. Дикий і самостійний котяра, який ніколи не йшов до рук, заліз за пазуху бійцеві й півдня там просидів. А ще ніколи не забуде він, як після обстрілу із напівзгорілого намету виліз кухар і, струшуючи попіл з чола, запитав: «А що то було, хлопці?». Ось такий богатирський сон чоловік мав!
Ще не раз згадає Віталій бій під Дзержинським.
— Тоді ми пішли в наступ, почали гнати ворога, мов пса шолудивого, з Костянтинівки на Дзержинськ, пішли на Горлівку. Такого шуму наробили, хоч численна перевага аж ніяк не була за нами. Зіткнулися ми й з іншим. Ворог не забирав тіла своїх, попри те, що «русские своих не бросают». Ось такий цинізм війни. Це в нас з героями прощаються, схиливши голови і ставши на коліна…
Під крило свого командира залюбки повертаються служити хлопці. Це й зрозуміло, адже Віталій живе з Україною однією душею. Коли ж доводилося бути у відпустці, то не розумів 50-літній чоловік, чому молоді й здорові не в армії, а протирають штани у дворі. У цьому він весь. Прямий і непримиренний борець за незалежність Батьківщини.
Сьогодні Віталій Тенчак після автокатастрофи перебуває у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. Після того як лікарі зробили неможливе, його опікує, мов добрий янгол, волонтер Андрій Танцюра.
— Він потрапив у шпиталь у важкому стані. Пошкоджений хребет, переломи ребер, кісток тазу, ніг, розірвана легеня... Коли «Іспанець» опинився на операційному столі, шанси, що він виживе, були мінімальні, але лікарі госпіталю зробили диво і він залишився живий, — розповідає Андрій Танцюра. — Життя Віталія висіло буквально на волосині. Нині ж наш герой потребує дороговартісних препаратів для лікування.
Поруч з Віталієм і його Тетяна… Історія кохання цих людей така ж незвичайна, як і вони самі. Вона — перша і світла шкільна любов. Однак лукава доля розвела їх так далеко, як тільки могла — аж по різних країнах. Тетяна працювала в Італії, Віталій — в Іспанії. Але за духом ця красива й сильна жінка не поступається нашому героєві, тож у 2014-у вона повернулася в Україну і нині проходить службу у 80-й окремій аеромобільній бригаді й готується незабаром захищати країну в зоні АТО. Поки ж у неї є можливість побути з Віталієм — вона поруч, аби не розгубити тих дорогоцінних секунд…
«Іспанець» має чимало нагород. Але не за них він воює. Він захищає свою країну від росій-ського агресора, бо за спиною у нього донька і двоє онуків, а ще — віра у те, що рано чи пізно все зміниться. Нехай сьогодні він живе війною, але, як полюбляє говорити: «Нас не роз’єднали, а об’єднали! Ми тепер ядро! Ми, українці, — дуже сильна нація. Споконвіків так повелося, що роздражнити нас важко, але якщо вдалося, то вже не зупинити. А я ще повернуся. Тільки-но на ноги стану. Там у мене залишився боржок!».
Наталія ЗАДВЕРНЯК.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
