Приборкувач «чорної смерті»

Після звільнення з тюрми Данило Заболотний влаштувався працювати на Одеську бактеріологічну станцію, створену І.І. Мечниковим, і на все життя захопився бактеріологією. Він переконується, що саме бактеріологія та епідеміологія повинні захистити людство від жахливих смертоносних епідемій. Тоді ж одружився з фельдшеркою Анастасією, донькою священика з Куяльника. Та сімейне життя не склалося. Менш як за рік подружжя вирішило розійтися. Церква відмовилася розривати шлюб. Заболотний мусив звернутися по допомогу до імператорської родини: за нього замовила слово принцеса Євгенія Ольденбурзька.

Під керівництвом Я.Ю. Бардаха та М.Ф. Гамалії Данило виконав свої перші наукові праці з бактеріології, завдяки яким, а також заступництву І.І. Мечникова та Я.Ю. Бардаха через два роки після виключення йому дозволили екстерном скласти іспити про закінчення університету, і він отримав диплом І ступеня. Молодому вченому присудили ступінь магістра природничих наук. Восени 1891-го Заболотний вступив на третій курс медичного факультету Київського університету св. Володимира. Цього ж року одружився з Людмилою Радецькою. У весільну подорож молоді відбули до рідної Чоботарки.

Д.К. Заболотний разом зі своїм викладачем І.Г. Савченком у лабораторії професора В.В. Підвисоцького і під його безпосереднім наглядом поставили сміливий дослід на собі. Молоді науковці з березня по травень тричі приймали розведену культуру вбитих холерних вібріонів. Проте експериментатори не захворіли, хоча зараження відбулося. Так уперше було доведено бацилоносійство здорових людей під час холери, що мало винятково важливе епідеміологічне значення.

Після закінчення Київського університету Данило Кирилович працює лікарем у Кам’янці-Подільському. На той час у центрі Поділля  лютувала епідемія дифтерії і молодий лікар уперше в світі робить масове протидифтерійне щеплення. За кілька місяців епідемію вдалося пригасити.

У 1897 році в Індії спалахнула холера. Д.К. Заболотний увійшов до складу російської експедиції. Там він встановив низку важливих фактів щодо перебігу цієї страшної хвороби та її лікування. По дорозі додому, Дмитро Кирилович заїхав на Аравійський півострів, де на той час ширилася епідемія чуми. Там він здійснив обстеження стародавніх осередків чуми, щоб з’ясувати джерела її поширення та причини ендемічності. Повернувшись з експедиції в Індію, через кілька місяців формує експедицію на боротьбу з чумою в Східній Монголії. В цій експедиції Заболотний зрозумів, що тільки медичним шляхом неможливо подолати цю хворобу. Він пропонує спалювати трупи хворих на чуму, що релігія забороняє. Йому довго довелося доводити, що це необхідно робити задля майбутніх поколінь, бо мікроби чуми не гинуть, коли їх захоронити в землю. Через 50—100 років вони виносяться на поверхню дикими гризунами, і знову вимиратимуть нові покоління. Дослідження чуми, проведені Данилом Кириловичем, зробили величезний вплив на розвиток всієї мікробіології та епідеміології в світі. Для Д.К. Заболотного як провідного чумолога не було державних кордонів, національних, регіональних та інших перешкод. Щоб подолати чуму, він відвідує багато країн Азії, Африки та Європи.

На початку ХХ століття Данило Кирилович хотів відкрити в рідному селі ремісничу школу, але волосний староста не бажав іти назустріч професорові зі столиці. Тоді він попросив відомого співака Федора Шаляпіна зіграти роль царя Миколи II. Коли староста був на прийомі у «царя», туди «випадково» зайшов Заболотний. Волосний урядовець під враженням погодився надати необхідну ділянку землі.

У 1910 році Данило Кирилович вдруге ненадовго приїздить до Одеси під час боротьби з епідемією бубонної чуми. Тоді завдяки його активній та цілеспрямованій діяльності вдалося уникнути важких наслідків для мешканців та гостей міста.

Жовтневий переворот Д.К. Заболотний зустрів у Петрограді. Він був лікарем і був відданим клятві Гіппократа. У листопаді 1918 року за сімейними обставинами змушений був приїхати в рідну Чоботарку (поховати дружину) і повернутися назад не зміг, бо йшла громадянська війна. Залишається жити і працювати в своєму селі. Його обирають комісаром народної освіти Тульчинського повіту. Тут він пише медичні поради для селян, у яких розповідає про шляхи зараження інфекційними хворобами та методи їх лікування в умовах села, звідусіль приймає хворих. «Весною 1919 року радянська влада залишила Ольгопіль, — згадував комісар освіти повіту Гнат Западнюк. — Прийшов отаман Заболотний, син двоюрідного брата Данила Кириловича. Отаман зайшов до кабінету професора, й вони дві години розмовляли. Після того отаман наказав своїм козакам привселюдно покарати Данила Кириловича за зраду більшовиків. Дали шомполами по сідниці». Наприкінці року в Ольгопіль зайшла Українська галицька армія. Д.К. Заболотний за два тижні поставив на ноги важкохворого генерал-майора УГА Осипа Микитку.

На початку 1919-го Данила Кириловича запросили на посаду ректора Одеського медичного інституту, де наступного року він відкрив кафедру епідеміології з курсом дезінфекції, та читав її основні дисципліни. Виступав з лекціями, вів роз’яснювальну роботу щодо плямистої гарячки і висипного тифу.

У 1922 році Д.К. Заболотний був обраний дійсним членом Всеукраїн-ської академії наук (ВУАН), а в 1928-у — очолив її. У травні того ж року він заснував у Києві Інститут мікробіології та епідеміології і став першим його директором. У 1926-у — дійсний академік АН СРСР. Перебуваючи на посаді президента ВУАН, Данило Кирилович періодично їздить до Ленінграда з курсом лекцій для студентів із мікробіології. Повертаючись з однієї із звичних подорожей, у потязі захворів на грип, який дав ускладнення — запалення легенів, потім — інсульт, інфаркт. Серце світового чумолога, доктора медичних наук, академіка, професора, президента Всеукраїнської академії наук зупинилося 15 грудня.

Свій заповіт В.К. Заболотний залишив учневі і товаришу К.М. Бродському. Заповідав, щоб поховали його на батьківщині, в селі Чоботарці, біля рідної хати, поруч з дружиною. Заповіт цей виконано.

Майже 20 років життя та науково-педагогічної діяльності Д.К. Заболотного пов’язані з Одесою. Значний вплив на формування наукових поглядів майбутнього мікробіолога справили видатні вчені нашого університету І.І. Мечников, О.А. Веріго, О.О. Ковалевський, Я.Ю. Бардах. Дмитро Кирилович до кінця своїх днів не поривав зв’язки з рідним університетом і піклувався про продовження славетних мікробіологічних традицій в alma mater, які започаткували його великі вчителі.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець.