№ 112-113 (21790-21791) четвер-субота 29-31 грудня 2016 року

Щодня у потоці інформації мигтять нові події. Скельця в політичному калейдоскопі так швидко змінюють малюнок, що, здається, ніякої картинки й не було. Але вона була. І є. Варто тільки зосередити на ній увагу.

Короткий курс історії нових еліт

Три українські революції — 1991, 2004 і 2014 років — вирішували одне-єдине завдання і, як тепер стає зрозуміло, за двадцять п’ять років його по-справжньому не вирішили. Цим завданням є створення справді незалежної держави. У широкому сенсі незалежність об’єднує безліч актуальних завдань — політичних, військових, економічних і культурних. А у вузькому сенсі, як проблему розуміє так звана «елі-та», суть незалежності полягає в повній свободі від начальства і від закону.

Зараз, роздаючи інтерв’ю з приводу розпаду СРСР, учасники зустрічі у Вискулі, які підписали Біловезькі угоди, а також їх сучасники, політики, політологи, експерти, без запинки називають масу причин розвалу радянської імперії. Від падіння цін на нафту до неповороткого планового господарства і неспроможності комуністичної номенклатури реагувати на виклики Заходу.

Запинаються вони тільки тоді, коли мова заходить про взаємини керівництва радянських республік (передусім, Єльцина) з Горбачовим. Й уникають відповіді, як на розвал СРСР вплинув людський фактор. Іншими словами, замовчують про те, як колишні комуністичні підлеглі поспішали спекатися від ослабленого путчем комуністичного начальства.

Перший президент України Леонід Кравчук у недавньому інтерв’ю Бі-Бі-Сі про події двадцяти-п’ятирічної давнини розповідав, що після утворення нової спів-дружності демократичних держав почався відлік нової епохи. І що ця подія досі не оцінена світовою спільнотою належним чином.

Оцінку світовим співтовариством взагалі простежити важко. Набагато легше оцінити демо-кратію, яка прийшла на зміну комуністичному режиму. Для її утвердження в більшості колишніх республік СРСР довелося вдаватися до насильства. Стріляти з танків по парламенту, як у Росії. Штурмувати резиденцію і скидати президента країни, як у Грузії. Воювати зі збройними сепаратистами, як у тій же Росії, Грузії, Молдові та Азербайджані.

Нещодавно до Одеси в короткострокову відпустку приїздив доброволець батальйону «Миротворець» Рейім-бай Мадемінов. Із червня 2014 року він, громадянин і великий патріот України, воює на Донбасі проти російських окупантів. Лейтенант поліції. Будучи в Одесі, завітав як давній друг і до нашої редакції. Головною ж метою його візиту до нашого міста була зустріч з другом-наставником, кандидатом філософських наук Євгеном Акимовичем. Діалог-розмірковування двох непересічних особистостей пропонуємо сьогодні вашій увазі.

Рейімбай МАДЕМІНОВ: Я народився у Туркменістані у 1960 році в родині юриста. У 1991-у закінчив Одеський інститут народного господарства. Ще в 1989-у вступів у Народний рух України. Брав активну участь у боротьбі за незалежність України, у Помаранчевій Революції 2004-го та Революції Гідності 2013—2014 років. Тоді, 3 грудня 2013-го, приїхав на Майдан до Києва та у складі 38-ї сотні боровся проти режиму Януковича. 19 січня 2014-го на вулиці Грушевського були запеклі сутички майданівців з «беркутівцями». Влада взяла курс на силове ви-рішення конфлікту, що призвело згодом до краху режиму Януковича. 20 лютого після консультацій з Москвою Янукович починає жорстоке вбивство українських патріотів. Влада вбила понад сотню героїв Майдану. Й це був кінець режиму Януковича, який втік до своєї духовної батьківщини — Росії. Люди на Майдані були наївними, красивими й мужніми. І вони перемогли. Президент Єврокомісіії Жозе Мануель Баррозу сказав тоді: «Українці пишуть нову європейську історію».

Євген АКИМОВИЧ: Євромайдан — це світове явище. Світ не знав нічого подібного після Другої світової війни. На Євромайдані у Києві взимку 2014 року у складі 14-ї сотні захищали Україну відомі одесити Сергій Гуцалюк, Михайло Аксанюк та Микола Коваль. Кореспондент Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» Михайло Аксанюк переконаний: «Євромайдан переміг тому, що у нас була висока мотивація. Ми стояли не за гроші та власний добробут, а за честь, гідність, свободу». Влада тепер розуміє, що суспільство не стерпить насильства та дасть гідну відсіч намаганням силового тиску на українську націю. Це вже ознака цивілізованої країни.

Р.М.: 17 червня 2014 року я пішов добровольцем на фронт. У складі батальйону «Миротворець», який в липні 2015-го був реоргані-зований на однойменний полк. Батальйон «Миротворець» брав участь у боях в Іловайську. Це було одним з перших зіткнень українських вояків з підрозділами армії Російської Федерації. Сьогодні ми охороняємо об’єкти та комунікації державного значення і забезпечуємо громадський порядок у фронтовій зоні. Слід зауважити, що забезпечення української армії за цей час суттєво покращилося. Якщо на першому етапі війни наше військо забезпечувалася великою мірою волонтерами, то зараз істотно збільшилася державна підтримка.

Серед захисників Вітчизни, з якими пліч-о-пліч ми були на фронті, є багато чудових людей, справжніх героїв. Є, щоправда, як і в усьому суспільстві, не дуже ретельні, недисципліновані. Але других меншість. Офіцери нової формації — щирі патріоти України, справжні фахівці, здатні дати відсіч російськім окупантам. Захист Вітчизни зі зброєю в руках вимагає сміливості, мужності та жертовності. Люди, які виправдовують власну нерішучість та боязливість розсудливістю, лукавлять. Вони просто ще не стали справжніми громадянами.

Курс на ощадливість, енергозбереження і подолання соціально небезпечних інфекцій

Остання цьогорічна сесія обласної ради, яка відбулася минулої п’ятниці, була присвячена схваленню бюджету на 2017 рік. Загалом же порядок денний містив понад 60 питань.

На початку засідання голова облради Анатолій Урбанський прозвітував про свою діяльність на цій посаді впродовж року, що минає, подякувавши депутатам за плідну співпрацю, яка сприяла збереженню миру на Одещині.

Далі розпочалася тривала сесійна робота.

Обласна рада звернулася до Кабміну з клопотанням не зупиняти роботу Одеського припортового заводу. Автор тексту звернення, підтриманого більшістю, — депутат від БПП «Солідарність» Анатолій Артеменко.

Варто нагадати, що на початку грудня, після другого безуспішного аукціону, Фонд держмайна України заявив, що ОПЗ знову спробують або продати, або передадуть в управління, бо, мовляв, інакше потужне бюджетоутворююче підприємство доведеться зупинити, щоб не працювало на збиток. Зрозуміло, що зупинка гіганта призведе до соціальної напруги в місті Южному, яке живе з припортового. Цього, наголошували депутати, в жодному разі не можна допустити.

Більшістю голосів депутати схвалили низку регіональних програм, серед яких — з енергоефективності, розвитку книговидання та засобів масової інформації, розвитку туризму та курортів області, «Власний дім» (з підтримки індивідуального будівництва на селі), «Культура Одещини» та інші. Підтримали також проекти рішень щодо внесення змін до вже існуючих програмних документів («Сім’я та молодь Одещини», «Електронна Одещина», із цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки тощо) та обласного бюджету на 2016 рік (з урахуванням усіх поправок).

Було схвалено три програми з енергоефективності, одна з яких — про стимулювання до впровадження енергоефективних технологій об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ, ЖБК). Суть механізму реалізації цієї програми, розрахованої на 2016—2018 роки, полягає у тому, що з обласного бюджету позичальникам (ОСББ, ЖБК), після підписання договору про співробітництво з банками, відшкодовується відсоткова ставка за кредитами, які залучені ними на впровадження заходів з енергозбереження. Все доволі просто: якщо фінансова установа встановлює 25% річних за користування кредитними коштами, то за програмою з бюджету області буде відшкодовано 10% річних, а решту — 15% — виплатить позичальник. На ці економні кредити на два роки область виділяє 5 мільйонів бюджетних гривень.

Депутати схвалили рішення про створення Агенції регіонального розвитку Одеської області, робота якої буде спрямована на залучення інвестицій для реалізації місцевих ініціатив, загалом на регіональний розвиток. Така структура, що фінансуватиметься з державного бюджету, — не наша вигадка, а європейська практика, яка керується Європейською асоціацією агентств національного розвитку.

У концертно-виставковому комплексі Одеського морвокзалу відбулося велике новорічне свято для дітей з усіх куточків нашої області.

— На це яскраве свято ми запросили діток з різних сімей, вихованців будинків-інтернатів різного профілю, дітей, чиї батьки брали чи беруть участь в антитерористичній операції на сході України. Діти — це головна складова нашого єднання, це наша перспектива, наше добре майбутнє. Тому, незважаючи на економічні труднощі, обласна рада і я особисто приділятимемо їм найпершу, найбільшу увагу, — зазначив перед початком передноворічного шоу голова облради Анатолій Урбанський.

А потім на сцені для дітлахів розпочалася справж-ня казка-мюзикл «Кришталевий голос Аріель». Їхні радість та захоплення, спільні пісні-танці з артистами, бурхливі овації по закінченню вистави були яскравим підтвердженням того, наскільки важливі й потрібні такі свята. Ну а солодкі подарунки, вручені малюкам, стали приємним доповненням до видовищного шоу.

Після сесії Одеської облради (матеріал про неї читайте на 2-й сторінці), яка відбулася у п’ятницю і на якій депутати схвалили бюджет на 2017 рік, виконувач обов’язків голови облдержадміністрації Соломія Бобровська скликала екстрену прес-конференцію, де заявила, що рішення про кошторис-2017 ОДА має намір оскаржити в суді й добитися його скасування.

Претензії до ухваленого бюджету Соломія Бобровська пояснила так: «Мало не кожне друге питання на сесії Одеської обласної ради вносили сьогодні без належного погодження з відповідними департаментами ОДА і профільними комісіями, що є протизаконним. А найгірше, що поправки, внесені бюджетною комісією вночі перед сесією, теж не погоджені з профільним департаментом облдержадміністрації. Через це департамент фінансів ОДА не подав свого висновку до проекту обласного бюджету, хоча ця норма чинного законодавства є обов’язковою для виконання. Тому будемо оскаржувати в суді рішення облради про бюджет-2017 — нехай судді дадуть оцінку законності ухваленого рішення».

А ще, за її словами, в ухваленому рішенні про обласний бюджет можна знайти дивні речі. Як-от вставлення вікон на сходових прольотах у житловому будинку Чорноморська і ремонт дахів в Одесі замість ремонту театрів — Українського музично-драматичного та Юного глядача.

Соломія Бобровська також наголосила, що бюджет розвитку Одещини на 2016 рік виконаний лише наполовину, а це, впевнена, «свідчить про некомпетентність фахівців облради, зокрема комунального підприємства «Облтрансбуд», яке з нинішнього року замість облуправління капітального будівництва виконувало роботи в усіх соцзакладах». На підтвердження такої оцінки навела приклад: «Освоєння коштів на об’єктах капітального будівництва (школи, дошкільні заклади та інші об’єкти) склало в 2016-у лише 37%, тобто більше половини з асигнованих 187 мільйонів гривень за призначенням не використано».

Керівник департаменту фінансів облдержадміністрації Марина Зінченко, котра також взяла участь в екстреній прес-конференції, розкритикувала апарат облради, який, за її словами, істотно скоригував проект рішення про облбюджет-2017, не погодивши змін з фахівцями ОДА.

«Облдержадміністрація розробила бюджет області в повній відповідності з вимогами Бюджетного кодексу, залишивши в ньому частину коштів бюджету розвитку нерозподіленими, щоб можна було на початку року оплатити роботи, розпочаті у 2016-у. Однак облрада, яка в ніч перед сесією внесла істотні корективи в проект рішення, розподілила 300 мільйонів гривень на свій лад. Причому мене навіть не запросили на засідання бюджетної комісії, де приймалися так звані поправки до проекту, які повністю перекроїли бюджет», — наголосила Марина Зінченко.

У Савранському районі — новий голова райради, а в Окнянському — голова РДА з «недовірою».

Кілька днів депутатський корпус Савранського району був обезголовлений, адже минулого четверга скандальна сесія, що тривала понад п’ять годин, закінчилися відставкою голови райради Миколи Базея. Опоненти звинуватили його в антидержавних поглядах, недостатньому лобізмі інтересів району на обласному рівні тощо.

Цього вівторка новим очільником ради депутати обрали Олександра Хапатнюковського, який до того працював заступником голови РДА з економічних питань. Таким чином, у районі перемогла молода команда голови райдержадміністрації і депутата обласної ради Віталія Свічинського.

А от у сусідньому, Окнянському, районі сталося навпаки: на сесії, що відбулася у понеділок і пройшла у закритому (!) режимі, депутати більшістю голосів висловили недовіру тамтешньому голові РДА Володимиру Гавришу. Ось як він сам прокоментував ситуацію на своїй сторінці у «Фейсбуці»:

«Районна рада вирішила не прислухатися до позиції громадськості, провівши засідання в закритому режимі, по суті, відмовившись отримати докладний звіт про сумнівну діяльність керівництва КП «Універсал». Апофеозом стало висловлення мені кворуму недовіри. Це очікувано, оскільки наша команда не йде на компроміси. Залякування «недовірами», будь-які способи тиску на нас не подіють: продовження фінансування будь-якого бюджетного підприємства можливе тільки після отримання документів. Працюємо далі, реалізуємо розпочаті програми й уважно ставимося до бюджетних коштів та способів їх використання.

Рішення районної ради буде оскаржене в суді.

PS. Велике спасибі команді і людям, які не побоялися і підтримали! Радий, що в Окнах чесних людей, справжніх патріотів більшість. Час усе розставить на свої місця».

Їй би народитися чоловіком: надміру впевнена, надто рішуча і безкомпромісна. Таких у народі називають відчайдухами. Портрет доповнює зовнішність: коротка чоловіча стрижка, на камеру дозволена вулична лексика, хвацько демонстративне вгамування спраги, просто з пляшки у високо піднятій над головою руці — не кращий приклад для молоді.

А ще якась хлоп’яча зверхність над ровесниками — все ж таки хоч і маленька, але влада, а від цього — самовдоволення. Пізніше, уже після повернення з полону, в аеропорту вона не без гордості згадає: «Мені хлопці сказали: Надюхо, ти тільки свисни — і ми зразу прибіжимо до тебе!».

Надія Савченко, офіцер україн-ських Збройних Сил, льотчик, учасник АТО, яку Путін, полонивши, запроторив на два роки у тюрму. Її ім’я не сходило тоді із сторінок вітчизняних і зарубіжних видань, а обличчя — з телеекранів.

Її славословили, дивувалися стійкості й навіть зухвалості цієї молодої жінки щодо своїх катів. За кордоном називали українською Жанною д’Арк. Ще вчора нікому не відома вертольотчиця стала у всьому світі символом незалежної і незламної України.

Таку несподівано високу оцінку особистості, такий шалений злет популярності витримає психіка не кожної людини. Невипадково народна мудрість застерігає: не створи собі кумира. А ми, народ, бува, необачно ліпимо собі кумирів з тієї глини, що тут, під рукою.

...У той час, коли по світу ширилися легенди про нескорену українку, про її тривалі голодування, в тому числі й смертельно небезпечні для життя, Україна била на сполох, вимагаючи від Путіна виконання Мінських угод, зокрема про обмін полоненими — усіх на всіх. І передусім лунало там ім’я офіцера Савченко.

Партія «Батьківщина», не вагаючись, внесла це прізвище першим номером у виборчий список до Верховної Ради. Так Надія, перебуваючи у полоні, стала народним депутатом, що могло гарантувати їй хоч якусь недоторканність.

Спільними зусиллями прізвище Надії Савченко було введене і до складу ПАРЄ — теж хоч маленька, але ймовірність недоторканності. Для її визволення було задіяно все: протести, акції, збір підписів, звернення світових світил до Путіна з вимогою: «Свободу Надії Савченко!».

Дві групи російських інтелектуалів звернулися до президента Росії Володимира Путіна із закликом звільнити українського режисера Олега Сенцова, який у російській колонії відбуває 20-річне покарання за сфабрикованим окупантами звинуваченням.

Члени російського ПЕН-центру підтримали висловлене 2 грудня на засіданні з участю Путіна прохання режисера Олександра Сокурова про звільнення Олега Сенцова, інформує видання Colta.ru.

Понад 80 літераторів та вчених нагадують, що звинувачення проти українця «будувалося на свідченнях одного з підсудних, повністю спростованих ним самим під час суду — як даних під тортурами».

«Сьогодні Сенцов перебуває в якутській колонії, його друзі та колеги кажуть, що зв’язок із ним перервався, він відмовляється від побачень і не відповідає на листи. Це вказує на вкрай небезпечний психологічний стан, свідчить про важкі моральні (а, можливо, і про фізичні) страждання», — зазначають автори звернення. Вони просять Путіна «застосувати до Олега Сенцова норму закону, що дозволяє главі держави ухвалювати рішення про помилування засуджених без визнання провини з їхнього боку».

Із закликом «виявити милосердя і помилувати кінорежисера Олега Сенцова, який відбуває в украй важких умовах північного табору 20-річний термін за сумнівним, неправосудним звинуваченням у тероризмі» звернулися до російського правителя члени Конгресу інтелігенції проти війни, самоізоляції Росії, реставрації тоталітаризму. Під цим листом, зокрема, підписалися правозахисники Лев Тимофеєв, Людмила Алексєєва, акторка Лія Ахеджакова, письменник Віктор Шендерович, співак Андрій Макаревич та інші.

Нагадаємо, Олег Сенцов був затриманий російською ФСБ в окупованому Криму 10 травня 2014 року. У серпні 2016-го суд у російському Ростові-на-Дону засудив кінорежисера до 20 років в’язниці, а активіста Олександра Кольченка — до 10. Російські слідчі звинуватили їх в організації терактів в анексованому Криму. Сенцов і Кольченко не визнали провини. Правозахисний центр «Меморіал» визнав їх політв’язнями.

Місто на березі теплого моря, хвилі якого хлюпаються в лагідних променях південного сонця... Життя звичайного українця в Іспанії уже 17 років було розміреним і визначеним, аж поки Батьківщина не защеміла в серці кличем про допомогу, поки в його домівку не прийшла війна…

Віталій Тенкач родом з Іршави, що на Закарпатті. Його голос тихий, а погляд неймовірно сильний. До таких, як він, навіть смерть, перш ніж завітати, спочатку постукає й запитає: «Чи можна ввійти?»…

Коли українці повстали на захист своєї гідності, він теж не міг зостатися осторонь того, що робиться в країні, яку він любить усім серцем. Вона для нього — понад усе. Це не пафос і не перебільшення, а правда, виболена й усвідомлена. То ж чи міг він продовжувати спокійно жити за кордоном, коли його держава в небезпеці? Звісно, ні. Й Віталій повернувся в Україну.

— Коли в 2014-у дізнався, що відбувається в Україні, то без роздумів разом з однодумцями з нашої діаспори одразу прилетіли додому. Нас було 35 осіб, — розповідає Віталій Тенкач. — Боротьба почалася ще з Майдану. Коли на сході України сталася біда, то спочатку знайшов себе у волонтерстві. З перших днів їздив з Ізюма на Слов’ян-ськ. Возили воду, їжу… Важко було нам попервах. Навіть дуже…

Сьогодні ж ворог добре знає «Іспанця», командира розвідроти 34-го ОМпБ.

Підлеглі називають його ще й «Батя». Й не дивно, адже Віталієві не з чуток відомо, що таке війна.

— При Союзі я служив прапорщиком, після розпаду — поїхав до Чехії, згодом — в Югославію. Там почалася війна, і я залишився вільнонайманим. Далі на мапі мого життя з’явилася Іспанія. Там у 1999 році отримав громадянство, багато працював, мав свою фірму. А в період з 2008-го по 2010-й служив в Іспанському легіоні в Афганістані, — згадує Віталій.

На думку бойового командира, порівнювати ці війни, звісно, не можна, проте візитна картка росіян залишилася незмінною. Як у Югославії (та й не лише) так і на сході нашої країни вони всюди пхаються зі своєю «до-помогою». Віталій свого часу об’їздив Росію вздовж і впоперек тож знає, що у них і своїх проблем вистачає. Запорука ж щастя й процвітання нашої країни, за його словами, доволі проста — щоб інші держави не втручалися.

Другий одеський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги надає безкоштовні юридичні послуги, первинну та вторинну правову допомогу.

Первинна правова допомога полягає у безкоштовному консультуванні і складанні документів непроцесаульного характеру (заяви, скарги, звернення, листи тощо). Вторинна — представництво інтересів у суді, а також складання процесуальних документів (позовів, апеляційних та касаційних скарг, клопотань і т.п.).

Право на первинну правову допомогу мають абсолютно всі громадяни, що перебувають під юрисдикцією України.

Вторинна правова допомога надається певним категоріям громадян, перелік яких міститься в ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Найближчим часом коло осіб, які мають право на безкоштовну вторинну правову допомогу, істотно розшириться. Таке право пошириться на:

• внутрішньо переміщених осіб та осіб, що претендують на отримання такого статусу;
• осіб, що претендують на отримання статусу ветерана війни, в тому числі учасника бойових дій.

Безкоштовна вторинна правова допомога ветеранам війни, у тому числі учасникам бойових дій, надаватиметься не лише з питань їх соціального захисту, як це було раніше, а з будь-яких питань.

Крім того, підвищиться поріг малозабезпеченості для отримання доступу до безоплатної вторинної правової допомоги. Відтепер враховуватиметься дохід особи, а не сукупний дохід сім’ї, як було досі. Будь-хто матиме право на допомогу, якщо його дохід не перевищує двох прожиткових мінімумів. Інвалід матиме таке право, якщо пенсія або соціальна допомога не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Це стало можливим завдяки тому, що 21 грудня Верховна Рада внесла зміни до Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Нагадуємо, що безкоштовні роз’яснення законодавства і консультації з правових питань можуть отримати всі, незалежно від статків та соціального статусу, хто звернеться до Другого одеського місцевого центру за адресою: м. Одеса, вул. Коблевська, 40. Тел. (048) 726-14-45.

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 21 грудня Одеса зустріла вже четверний спеціальний потяг єднання України «Труханівська січ». Цьоріч він курсував країною під символічною назву «Різдвяний поїзд Святого Миколая».

Його пасажири — волонтери, студенти, активісти й військові зі східних та західних областей. Олена Іванова та Микола Бондар, співорганізатори акції, розповідають, що цей поїзд за час мандрівки об’єднав всіх її учасників і став справжньою домівкою для них...

Акція ініційована волонтерами та громадськими діячами в рамках реалізації програми Президента України з підтримки національної єдності. Мета заходу — сприяти консолідації суспільства та взаєморозумінню мешканців різних куточків країни, піднесенню патріотичного духу українців, а також популяризація національної культури.

Вирушив поїзд у подорож 12 грудня з київського Центрального вокзалу. Наступною зупинкою стало славне місто Чигирин, де учасники акції завітали до резиденції Святого Миколая та отримали від нього численні подарунки, які потім передали дітям та військовим у зоні АТО. 13 грудня потяг відвідав Дніпро, 14 грудня — Запоріжжя, 15 грудня — Волноваху, 16 грудня — Маріуполь, 17 грудня — Бердянськ, 18 грудня — Генічеськ, 19 грудня — Херсон, 20 грудня — Миколаїв. Й от 21 грудня він прибув до нашого міста.

Одеса зустрічала пасажирів поїзда чудовим співом вокально-інструментального ансамблю «Джерела» Одеського училища мистецтв і культури імені К.Ф. Данькевича (керівник — Жанна Козаченко) та вогнем з Вифлеєму. Потім були зустріч з в.о. голови облдержадміністрації Соломією Бобровською, вшанування спільно з єпископом Одеським та Балтським УПЦ КП Марком пам’яті всіх Героїв, полеглих за незалежність та єдність України, екскурсія містом, відвідування флагмана українського флоту «Гетьман Сагайдачний», спілкування з українськими військовими моряками та з курсантами Інституту Військово-Морських сил національного університету «Одеська морська академія»…

22 грудня поїзд повернувся до Києва.

Із благодійним концертом «З Новим, 2017 роком!» вихованці Одеської дитячої музичної школи №3 завітали у спеціалізований санаторій «Салют».

Дарувати добро і нести радість стало девізом педагога Олени Паєрелєвої. Впродовж усього 2016-го на кожне свято її підопічні з благодійними програмами виступали в дитячих будинках та санаторіях, навідувалися з концертами в багатодітні родини, до воїнів АТО, переселенців та інвалідів.

«Сьогодні поміж нас живе багато людей, які не можуть відвідати театр, сходити в кіно чи на концерт. Ми не маємо права забувати про них. І я як педагог особливо маю дбати, щоб для моїх підопічних турбота про тих, хто поруч, співпереживання з ближнім, були їхніми моральними потребами. А тому напередодні свят ми неодмінно відвідуємо тих, хто у скруті, готуємо для них музичні дарунки», — каже Олена Вік-торівна.

Вихованці ДМШ №3 (а це дітки від п’яти років) виконували новорічні й різдвяні пісні, декламували вірші. Своєю вокальною і хореографічною майстерністю особливо потішили присутніх переможці міських, районних, обласних, всеукраїнських і міжнародних вокальних конкурсів: Софія Руда, Карина Кардаш, Никон Рудой, Ірина Константинова, Ганна Недєлько, Вадим Подуст. Глядачі не скупилися на оплески й охоче підспівували.

Сценарій та художнє оформлення свята підготували учні вокального класу на чолі зі своїм керівником Оленою Паєрелєвою, акомпанували кращі концертмейстери ДМШ №3 Наталія Кузнецова та Вікторія Кукса.

«Талановиті, веселі діти! Вони нам влаштували справжнє новорічне свято з піснями, жартами, конкурсами. Я аж забув про свої болячки. Все погане, важкі буденні думки-клопоти відійшли на другий план. Дай, Боже, всім здоров’я!» — поді-лився враженнями інвалід другої групи Сергій Іванович Прохоров, який приїхав із Харкова в санаторій «Салют», щоб оздоровитися.

Напередодні Різдва, яке в більшості країн світу святкували минулої неділі, у Білому домі (Вашингтон) з великим успіхом виступили український дует «Дві скрипки» та джаз-бенд «Наталія Лебедєва — тріо».

Візитівкою українських музикантів був всесвітньо відомий «Щедрик» Миколи Леонтовича, століття від першого хорового виконання якого сповнилося у 2016-у. «Щедрику» — 100 років, і він знову завойовує США», — зазначається на фейсбук-сторінці посольства України в Америці.

Наші амбасадори підкреслюють, що завдяки поєднанню таланту артистів та дипломатичних зусиль українські виконавці — єдині іноземці, включені до святкової програми, глядачами якої стали тисячі американців. «Більше того, — наголошується у повідомленні посольства, — українці — єдині, хто виступав два дні поспіль, а концерт, що планувався як двогодинний, на прохання глядачів та адміністрації було продовжено на 30 хвилин, а потім ще на стільки ж».

І ще одна музична новина з Вашингтона: 16-річна співачка українського походження Джекі Іванко виконуватиме гімн Америки на інавгурації 45-го президента США Дональда Трампа.

Джекі має високий голос — сопрано. Славу їй принесла участь у 2010-у в популярному шоу America’s Got Talent, у якому дівчина посіла друге місце. Того ж року разом з Бараком Обамою вона виконала відому композицію Адольфа Адама Holy Night («Свята ніч») на запаленні вогнів національної ялинки, а в 2012-у співала на національному молитовному сніданку у Вашингтоні.

Як повідомляє http://svitua.com.ua, посилаючись на матір юної зірки, Лайзу Іванко, Дональд Трамп особисто дзвонив менеджеру Джекі, щоб запросити її заспівати 20 січня.

З нагоди хоч і не круглої, але дуже поважної дати народження великої патріотки і борця за Україну Юлії Михайлівни Плотиці.

Не перестаємо радіти з того, що живе серед нас пані Юлія — людина світлої душі й справді повстанського, повчального для нині сущих українців, характеру.

Не перестаємо пишатися тим, що серед друзів улюбленої багатьма нашої «Чорноморки» віддавна щиро називаємо пані Юлію.

Не перестаємо бажати Вам, пані Юліє, здоров’я — передовсім, щирих друзів — може, й небагато, зате вірних, й обов’язково — натхнення, сил та енергії й надалі вкладати свої зусилля у справу всього Вашого життя — побудову таки незалежної та вільної від чужих впливів і внутрішніх ворогів, справді української України — нашої спільної мети. На тому стоїмо всі ми разом!

Тож вітаємо сердечно з днем народження, який не роками вимірюється, а тим, що принесли  вони і ще принесуть Вам, а передовсім — знов-таки здоров’я, чистих і ясних думок, радості від того великого блага, яке зветься Життя.

Друзі, однодумці,
колектив «Чорноморських новин».

Учора cповнилося 155 років від дня народження видатного українського вченого, якого називали рятівником людства від «чорної смерті» — чуми, президента Академії наук України в 1928—1929 роках Данила Кириловича Заболотного

Народився майбутній учений 28 грудня в рік, коли в Російській імперії було скасоване кріпацтво. Батько, Кирило Павлович Заболотний, був кріпаком. Після відміни кріпосного права він одержав наділ землі в селі Чоботарка на Вінниччині (нині — с. Заболотне), на якому побудував хату. В цій хаті й народилися двоє його синів — первісток Данило, а через чотири роки — Іван. Мати, Євгенія Миронівна, в дівоцтві Сауляк, була дочкою волосного писаря, а відтак освіченою, вона й навчила дітей грамоті, прищепила їм любов до знань.

У 1871 році, коли помер батько, хлопчиків забирав до себе в Ростов-на-Дону брат матері Макар, який після закінчення фізико-математичного факультету Новоросійського університету викладав природничі науки у прогімназії Ростова. У 1880-у Данилко закінчує прогімназію з похвальним листом і до 1885-го продовжує навчання в Рішельєвській класичній гімназії №1 Одеси. Далі вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Разом із здобуттям освіти заробляє собі на життя і навчання, займаючись репетиторством. Улітку 1886-го в Одесі відпочивав спадкоємець російського трону 17-літній Микола Романов. Представники імператорського двору звернулися до професора університету Іллі Мечникова з проханням знайти для царевича репетитора з біології. Той порадив Данила Заболотного, старшого на два роки від спадкоємця. Зароблені репетиторством гроші студент витратив на відвідини театрів.

Ще навчаючись у гімназії, Заболотний захоплювався творами революційних демократів, вивчив напам’ять «Кобзаря», почав сам писати патріотичні вірші, якими цікавилася Леся Українка. Вона згадувала про нього в листах до друзів. Невдовзі його діяльність опинилася під пильним оком поліції, і під час заворушення студентів у листопаді 1889-го Данила Заболотного заарештували і за півроку до закінчення університету виключили з нього. Через кілька місяців випустили з тюрми, оскільки не знайшлося прямих доказів, щоб заслати в Сибір, та за станом здоров’я. Багатьох його друзів відправили на каторгу. Молодший брат Іван, студент юридичного факультету Київського університету, добився для Данила дозволу залишитися в Одесі «для лікування».

Рік, що добігає кінця, подарував нагоду згадати визначну особистість — всесвітньо відомого вченого і мандрівника Миколу Миколайовича Миклухо-Маклая, 170-ліття від дня народження якого відзначалося нинішнього літа, а сам день його народження — 17 липня — в Україні є професійним святом етнографів.

Нагадаємо, що впродовж свого короткого, як спалах, життя видатний Громадянин світу (за визначенням ЮНЕСКО) тричі побував в Одесі — в 1869, 1886 та 1887 роках, що спричинило чимало публікацій у тогочасній пресі та привернуло увагу сучасних дослідників до яскравих сторінок його біографії.

Знайомство з багатими матеріалами фондів Державного архіву Одеської області відкрило нові цікаві матеріали із життєпису великого ювіляра. Зокрема, поштовхом для цієї публікації послужила справа, що зберігається у фондах Новоросійського університету (нині Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова), — «Про обрання приват-доцента барона О. Стуарта в штатні доценти» (ДАОО. — Ф. 45. — Оп. 11. — Спр. 17. — Арк. 1—31).

Початок 1869 року. Здавалося б, ідеться про звичайне обрання на вакантну посаду після тимчасового звільнення доцента І.І. Мечникова з університету та його переїзду до Петербурга. Але, незважаючи на цілковиту підтримку кандидата з боку ві-домого вченого — професора ботаніки Лева Семеновича Ценковського, процес обрання тривав із січня по травень.

І справа не в тому, що барон О.Ф. Стуарт не мав відповідного рівня освіти (закінчив Ієнський університет у Німеччині в 1866 році, де познайомився з майбутніми вченими І.І. Мечниковим та О.О. Ковалевським), і навіть не в тому, що за участь у революційній діяльності встиг побувати на засланні у Вятській губернії. З листопада 1867 року барон отримав дозвіл на поселення в Одесі та Бесарабії, із 1868-го — здобув посаду приват-доцента Новоросійського університету, а з січня 1869-го був звільнений з-під нагляду поліції. Попри позитивний відгук з боку Л.С. Ценковського та декана факультету В.І. Лапшина, який зазначив, «що пан Стуарт влаштовував практичні заняття для студентів з того предмету, читання якого йому було доручено, та витрачав на те власні кошти», процедура обрання на посаду несподівано затяглася, оскільки професор зоології Іван Андрійович Маркузен вирішив розширити коло претендентів на отримання посади доцента зоології і зажадав подовження часу на ведення листування з ними.

(Закінчення. Початок у номері за 22—24 грудня).

Але не полишає стійке враження: з року в рік дискусія йде одним і тим самим замкненим колом. Віднайдена раз і назавжди аргументація не зазнає ані змін, ані розвитку й щодалі більше скидається на суто механічну, магнітофонну. Таку, до якої не заведено докладати ані розумових, ані душевних зусиль — відбарабанив, і добре. Українська сторона заявляє про геноцид, російська сторона та її прибічники заперечують: мовляв, катастрофічний голод тих років стався не лише в Україні, а й у багатьох регіонах СРСР, тож вести мову про якусь виняткову спрямованість проти українців буцімто нема підстав. Українська сторона у відповідь намагається аргументувати свою позицію кількісними показниками: мовляв, в Україні від голоду постраждало більше людей, ніж будь-де. Хоча, скажімо, в Казахстані у відносному вимірі до загальної кількості населення цифри жертв були незрівнянно більшими, — тож російська сторона розбиває цю аргументацію, навіть не напружуючись. «Чорні дошки», блокада України? Російська сторона виставляє це як дрібні організаційно-технічні деталі. Намагаючись довести, що Голодомор був геноцидом, україн-ська сторона фактично прямує колією, нав’язаною російською пропагандою, й ніяк не може з тієї колії вийти. Бо оперує нав’язаними російською пропагандою дискурсами та поняттями.

Чи можна розірвати це аргументаційне коло? Зокрема, переконати й незазомбовану частину російського суспільства? Можна — якщо не обмежуватися старими аргументами.

Скажімо, за кримінальним правом розрізняють зумисні й незумисні вбивства. Коли йдеться про масові вбивства, де рахунок жертв ведеться на мільйони, ця різниця стає визначальною. Російська пропаганда саме на тому й наполягає, що загибель мільйонів українців була мало не випадковою — нібито так вийшло вна-слідок збігу об’єктивних обставин.

Так-от, насправді різновидів злочинів за мірою зумисності не два, а чотири. Перший — це прямий умисел, коли злочинець ставить собі за безпосередню мету спричинити смерть своєї жертви. Другий різновид — непрямий умисел, коли злочинець не ставить собі за мету спричинення смерті жертви, але свідомо припускає таку ймовірність: загине — ну то й біс із ним. Третій різновид — це злочинна самовпевненість, коли вбивця розуміє можливість загибелі своєї жертви, але легковажно сподівається, що цього не станеться й усе минеться. І четвертий різновид — це злочинна не-дбалість, коли злочинець не передбачає ймовірності загибелі жертви, хоча може і мусить її передбачити.

Отже, «політика ліс рубають — тріски летять» (навіть якщо погодитися, що мала місце саме вона) абсолютно чітко підпадає під другий пункт викладеного вище. Під непрямий умисел. Хоча б із тієї причини, що після найпершої ж інформації про померлих від Голодомору політику хлібозаготівель не було анітрохи змінено. Й от тепер увага: злочини, скоєні з непрямим умислом, належать до категорії ЗУМИСНИХ. Тобто право тлумачить непрямий умисел як однаково умисел. Не необережність і не легковажність, а саме умисел. І ті аргументи, що наводять супротивники визнання Голодомору геноцидом, зокрема й росіяни, переконують лише в тому, що умисел Сталіна та його режиму був нібито непрямим. Хай навіть так — але ж із юридичного боку це нічого не міняє!

Сто років тому в Одесі відбулася низка подій, які стали прообразом майбутніх сербсько-хорватських взаємин у єдиній державі: у листопаді-грудні 1916-го та впродовж 1917-го за наказом командування Сербського добровольчого корпусу тут було жорстоко вбито кілька сотень хорватських військовополонених.

Австро-угорська армія комплектувалася за територіальним принципом, тому деякі її полки наполовину чи й більше складалися зі слов’ян. Найбільше серед них було поляків і чехів, чимало хорватів і словаків, були й серби та словенці. Початок великої війни викликав мобілізацію до лав армії величезної кількості людей, яких важко було назвати бійцями — згадайте незабутнього Швейка. Але, на відміну від Гашекового бравого солдата, реальним робітникам і селянам не завжди щастило. Їх убивали, вони потрапляли в полон.

Одним із найбільших пунктів зосередження військовополонених на східному фронті була саме Одеса. Улітку 1915 року Росія і Сербія домовилися про те, що полонених сербської національності — колишніх військовослужбовців австро-угорської армії — Дунаєм відправлятимуть у Сербію. Але поки тривали перемовини, на боці Центральних держав у війну вступила Болгарія, перетнула дунайський шлях, а залишки сербської армії відступили на Корфу. До речі, у сербському полоні теж було досить багато вояків австро-угорської армії. Про ставлення сербів до своїх полонених можна прочитати у повісті Осипа Турянського «Поза межами болю»: «Падають на шляху. І тоді чути стріли сербських крісів.  Це сербські вартівники вбивають немічних людей, які вже не можуть піднятися. Бояться серби, щоб ці вмираючі людські тіні не одстали позаду й не зміцнили німецького й австрійського війська, від якого здалека аж тут гомонить час від часу глухо гук гармат».

Оскільки тепер переправити сербів на батьківщину не було можливості, їм за-пропонували зорганізуватися в окрему військову частину й взяти участь у бойових діях у складі російської армії. І восени 1915 року в Одесі почалося формування 1-ї сербської добровольчої дивізії. До весни 1916-го дивізія складалася з майже 19 тисяч осіб.

Сербська дивізія воювала в Добруджі разом з російськими й румунськими частинами проти болгар, німців і турків, але їм довелося відступити. Серби за-знали великих втрат — зі строю вибуло майже 10 тисяч офіцерів і солдатів.

На поріг Вогненний Півень
Гарні звістки нам приніс:
Злидарям підвищать рівень,
Продадуть на Захід ліс.

Срібло-золото в бюджеті,
Перехоплено «Приват».
Щастя в кожному сюжеті,
Всі вигукують: «Віват!».

Академія в фаворі,
День на тиждень — далі звіт.
Депутат пірнає в морі
Та вивчає алфавіт.

Негаразди зникли з мови,
А гаразди скачуть скрізь.
Так чудово — так чудово,
Що не втриматись від сліз.

21 грудня 2016 року.

Олександр  ГАБОВИЧ,
доктор фізико-математичних наук.
м. Київ.

Державні  свята

• 1.01         Новий рік
• 7.01         Різдво Христове
• 8.03         Міжнародний жіночий день
• 16.04 Великдень
• 1—2.05 Дні міжнародної солідарності трудящих
• 8—9.05 Дні пам’яті та примирення, День Перемоги
• 4.06         День Святої Трійці
• 28.06       День Конституції України
• 24.08       День Незалежності України
• 14.10 День захисника України

Православні свята

• 7.01    Різдво Христове
• 14.01  Обрізання Господнє. Свт. Василя Великого
• 19.01  Хрещення Господнє. Богоявлення
• 15.02  Стрітення Господнє
• 7.04    Благовіщення Пресвятої Богородиці
• 9.04    Вхід Господній до Єрусалима (Вербна неділя)
• 16.04   Світле Христове Воскресіння. Пасха
• 25.05   Вознесіння Господнє
• 4.06     День Святої Трійці (П’ятидесятниця)
• 7.07     Різдво Івана Предтечі
• 12.07   Першоверховних апостолів Петра і Павла
• 28.07   Рівноапостольного Великого князя Володимира
• 19.08   Преображення Господнє (Спас)
• 28.08   Успіння Пресвятої Богородиці
• 11.09   Усікновення голови Івана Предтечі
• 21.09   Різдво Пресвятої Богородиці
• 27.09   Воздвиження Хреста Господнього
• 30.09   Мчц. Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії
• 14.10   Покрова Пресвятої Богородиці
• 21.11   Собор Архистратига Михаїла
• 04.12   Введення в храм Пресвятої Богородиці
• 13.12   Апостола Андрія Первозванного
• 19.12   Святителя Миколи Чудотворця

Наближаються довгоочікувані радісні сімейні свята — Новий рік та Різдво Христове. Мабуть, дуже важко знайти людину, яка б не любила їх. У ці передсвяткові дні ми з особливою ретельністю та натхненням прикрашаємо свої помешкання, щоб приємна атмосфера, що запанує в них, залишилася на весь рік.

Але, на превеликий жаль, як засвідчує багаторічна статистика, саме у ці святкові дні стається чимало пожеж та інших надзвичайних подій. Люди, потрапляючи у святкову круговерть, втрачають пильність і забувають про безпеку, а навіть маленька іскорка від бенгальського вогника може стати причиною лиха.

Значна кількість пожеж виникає через залишені без нагляду електро- та газоприлади: телевізори, електрообігрівачі, плити тощо. Дехто, виходячи з дому, забуває їх вимкнути. Часто винуватцем є алкоголь: хильнувши зайвого, хтось влягається спати, не пересвідчившись, чи вимкнув усі електроприлади, а то ще й запалює у ліжку цигарку, що також нерідко призводить до непоправної біди.

Особливо хочу звернути увагу на дітей. Іноді батьки залишають своїх маленьких чад на свята вдома самих, і ті, за відсутності старших, знаходять небезпечні розваги — бавляться сірниками, запальничками, бенгальськими вогнями, петардами. Іскра, займання, вогонь — і життя малюка потрапляє в кігті ненажерливого «червоного півня».

Далеко не всі любителі феєрверків, наприклад, знають, що температура стержня бенгальського вогню сягає 1200 градусів, а його іскри на відстані півметра остигають лише до 60 градусів, що хлопавка викидає полум’я на кілька десятків сантиметрів, а вибух петарди в закритому приміщенні може травмувати барабанні перетинки у вухах. А коли ці небезпечні забавки потрапляють до рук дітлахів, які взагалі не усвідомлюють наслідків таких «розваг», до біди — один крок.

Неодмінним атрибутом святкової атмосфери є новорічна ялинка, прикрашена яскравими гірляндами, ліхтариками, іграшками... Тим, хто дотримується традиції зустрічати ці свята із зеленою красунею, вважаю, не зайвим буде нагадати основні протипожежні правила.

Найновішою сенсаційною знахідкою стало підтвердження факту життя на поверхні Марса — там виявили бор і гематит.

Марсохід «К’юріосіті» виявив на поверхні Марса бор, а наявність цього хімічного елемента може свідчити, що колись вода на Червоній планеті була придатна для існування життя. Раніше науковці ставили під сумнів наявність бору на четвертій планеті Сонячної системи. Нині ж це вже доведений факт, стверджують у НАСА.

Як зазначають учені, на Землі одним з джерел бору є підповерхневі води, які збагачуються ним бороносними осадово-метаморфічними породами. Дослід-ження показують, що підземні струмки, які містять цей хімічний елемент, як правило, досить теплі і мають зазвичай нейтральний pH. Після того, як вони пересихають, залишаються кальцієво-сульфатні прожилки, в яких знаходять і бор. Зараз схожі сліди вдалося виявити на Марсі.

Відкладення бору, на думку науковців, могли опинитися на місці стоянки «К’юріосіті» двома шляхами. Або вони з’явилися у верхніх частинах гори Шарпа, коли вода в озері Гейл почала випаровуватися та втікати під поверхню і потім їх частину підземні струмки понесли вглиб, або вони утворилися в результаті хімічної взаємодії між ґрунтом і водою в тому ж місці, де був виявлений камінь з прожилками.

Неподалік від місця, де марсохід виявив бор, він знайшов і мінерал гематит, який здебільшого асоціюють з теплим кліматом. Те, що ці дві речовини знаходяться поруч, може допомогти зрозуміти, яким був Марс мільярди років тому.

Співробітники NASA заявили, що життя на Землі дуже залежить від фітопланктону.

Фітопланктон, мікроскопічна рослинність, є ключовою складовою в харчовому ланцюжку океану. У цих організмів існують цикли, так звані піки-спади, причину яких учені не можуть з’ясувати й досі.

Вивчаючи за допомогою супутників ці цикли, фахівці довели, що залежність дикої природи з мікроорганізмами в Світовому океані справді існує. Зміна циклу фітопланктону порушує харчовий ланцюжок і впливає на існування риб, морських ссавців та птахів, а в підсумку позначається і на рибальстві.

Фітопланктон поглинає вуглекислий газ у верхніх шарах океану, утворюючи кисень.

Пенсійний фонд України роз’яснює особливості виплати пенсій за січень 2017 року

Зазвичай пенсії виплачуються щомісяця у період з 4-го по 25 число в установлену дату виплати, яка відома кожному пенсіонерові.

З метою забезпечення своєчасної виплати пенсій з урахуванням святкових та вихідних днів у січні 2017 року, 21 грудня уряд ухвалив рішення, яким встановлено, що частково пенсію за січень 2017-го буде виплачено у грудні 2016-го.

Пенсіонерам, які отримують пенсію через банківські установи і мають дату виплати пенсії з 4-го по 15 січня 2017 року включно, пенсія на їх банківський рахунок буде зарахована у період з 27-го по 29 грудня.

Пенсіонерам, які отримують пенсію через поштові відділення і мають дату виплати пенсії з 4-го по 10 січня 2017-го включно, пенсія буде виплачуватися починаючи з 27 грудня.

Пенсіонери, які з різних причин не зможуть отримати пенсію за січень 2017 року у поштових відділеннях в останні дні грудня, зможуть отримати її починаючи з 5 січня.

Для пенсіонерів, які отримують пенсію через банківські установи і мають дату виплати пенсії з 16-го по 25 січня або через поштові відділення і мають дату виплати пенсії з 11-го по 25 січня, пенсія виплачуватиметься в звичайному режимі в установлені дати виплати.

Із загальної чисельності пенсіонерів (11,7 млн) у грудні 2016-го буде виплачено пенсій за січень 2017 року 5,4 млн, в тому числі 3,7 млн — через бан-ківські установи та 1,7 млн — через поштові відділення.

На виплату пенсій за січень 2017-го Пенсійний фонд спрямує у грудні 2016 року 10,4 млрд грн. Це фінансування здійснюється в межах затвердженого бюджету Пенсійного фонду на 2016 рік.

Загальна потреба на виплату пенсій за січень 2017-го складає 22,1 млрд грн.

З усіх питань, пов’язаних з виплатою пенсій, пенсіонери можуть звертатися до контакт-центру Пенсійного фонду України 0-800-503-753 (зі стаціонарних телефонів — безкоштовно) або до управління ПФУ за місцем перебування пенсіонера як одержувача пенсії.

Епідемія грипу, за прогнозами лікарів, припаде на кінець грудня 2016-го — початок лютого 2017-го, що ми, власне, вже і простежуємо, адже в області стрімко зростає кількість людей, які підхопили сезонну інфекцію.

До слова, щороку штами надокучливого вірусного захворювання змінюються, але нині в Україні «нового» грипу не буде. Лікуємося і будемо лікуватися переважно від «Гонконгу» (А/H3N2): медики з МОЗ прогнозують переважну циркуляцію вірусів саме цієї групи. Це й враховано у рекомендаціях ВООЗ щодо виготовлення вакцини для північної півкулі.

«Гонконг», кажуть спеціалісти, небезпечний для нас тим, що минулого епідсезону випадки захворювання були поодинокими, тому масового імунітету до нього нема. Головна небезпека цього виду грипу — дуже швидкий розвиток тяжких ускладнень органів дихальної системи (бронхіт, пневмонія). Загалом, хвороба протікає в середньому або складному ступенях тяжкості: висока температура, сильний головний біль, біль у горлі, суглобах і м’язах.

Медики попереджали, що порятунком від сезонного захворювання є вакцинація. Зробити щеплення доцільніше було б ще на початку осені, але можна і впродовж усього сезону. В Україні вакцинація від грипу не є обов’язковою, але рекомендується лікарями.

Перед новорічними і різдвяними святами в Одесі посилено протиепідемічний режим у місцях масового перебування людей: на вокзалах, в аеропорту, у закладах культури та освіти тощо.

При появі перших симптомів грипу хвора людина обов’язково повинна залишатися вдома, щоб не провокувати ускладнень для себе і не наражати на небезпеку інших.