№ 108 (21786) четвер 15 грудня 2016 року

Як громадський діяч та журналіст в останні роки я бував у Кабінеті міністрів Естонії, Міністерстві закордонних справ та Міністерстві охорони краю Литовської Республіки, Міністерстві оборони Республіки Польща. Це успішні країни, які вже багато років є членами Євросоюзу та НАТО. У них, повірте, є чому повчитися. І про це я розповідав нашим читачам.

Міністерство екології та природних ресурсів України — перше наше міністерство, яке я відвідав. Там проходило засідання постійно діючої комісії для конкурсного відбору керівників підприємств, установ та органі-зацій, що належать до сфери управління Мінприроди.

Комісія з дев’яти чиновників наче прозоро визначала переможця конкурсного відбору на заміщення вакантної посади директора Національного природного парку «Тузловські лимани». Головував там заступник міністра екології та природних ресурсів, керівник апарату Віктор Вакараш, серед інших високих чинів у комісії засідав Ігор Іваненко — директор департаменту заповідної справи Мінприроди.

Чому посада раптом виявилася вакантною, тобто незайнятою? Може, нема там керівника? А може, є, але не надто фаховий, ледачий і на руку не чистий? Та ні ж бо, є, та ще й який! Відомий еколог, доктор біологічних наук, професор Іван Русєв — живий-здоровий і працює. Професор не кабінетний. Створив чудову команду, майже рік виконує обов’язки директора національного парку. Бореться за Тузловські лимани, за Тарутинський степ, про що «Чорноморські новини» не раз інформували. Наступив на хвоста районним князькам та угрупуванню, яке незаконно монополізувало вилов кефалі у заповідних лиманах.

Тут ще з радянських часів у мирі, любові та гармонії співіснували районна влада, правоохоронці та кримінальні вершки. Усіх їх об’єднувало браконьєрство на території заповідника. Закон застосовувався вибірково, здебільшого до чужих. Проти Русєва та команди ополчилася районна «еліта». Левіафан по-татарбунарськи. Почали шкодити на всіх напрямках. У національного парку районна рада забрала приміщення. Екологам багато разів погрожували, і погрози такі не голослівні. Іван Русєв судиться з бездіяльною татарбунарською поліцією і ще багато з ким. Він вірить у закон і хоче змусити владу його дотримуватися. Здавалося б, такий керівник національного парку — це знахідка для Міністерства екології. Але за одинадцять місяців ніхто з міністерства «Тузловські лимани» так і не відвідав, зате у Києві приймали тих, кому Русєв перейшов дорогу.

Єдине, чого не робив Іван Русєв, — не возив пакунків до міністерства, про що не соромиться заявляти. Ну кому ж таке сподобається? Директор повинен бути ручним і готовим виконати волю хазяїна: «Чєго ізволітє?». Бо в міністерстві, яке очолює вже не донецький, а львівський, схоже, надто розумних і самостійних не люблять. Ідемо в Європу, кажете? Не тішмо себе ілюзіями — в Європу йде лише ліс-кругляк, до речі, не без участі нашого міністерства. Не забуваймо і про спаплюжені кримінальними копачами бурштину ландшафти на Поліссі — це також справжнє обличчя нашого Мінекології. Міністерські хлопці й дівчата наполегливо й тяжко, правдами й неправдами видряпуючись слизькими кар’єрними сходинками, влаштували собі, любим, гідне життя не для того, щоб їм дошкуляв якийсь фанатик-професор, навіть якщо він знавець і захисник всіляких там квіточок, рибок, пташечок. З такими диваками міністерським не по дорозі. У цьому я переконався 7 грудня.

Минулого тижня в Одесі відбувся бізнес-форум для малого та середнього бізнесу «Україна — країна підприємців». Це один з етапів реалізації ініціативи Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП) щодо створення одного мільйона робочих місць через кредитування малого бізнесу. На жаль, чимало місць у концерт-холі «Одеса» залишилися вільними, що свідчить про недостатнє рекламування заходу. Тим паче, що зацікавлених у послугах, які там пропонувалися, дуже багато.

Учасники бізнес-форуму разом з представниками влади та запрошеними експертами шукали відповідь на нагальне питання: чи є надія на те, що підприємцям стане простіше робити успішний бізнес в Україні, зокрема в Одесі? Ведучий відразу загострив проблему, зазначивши, що менше одного відсотка українців вважаюсь себе середнім класом. За чверть століття ринкових перетворень — це неймовірно мало. Змінити цю статистику може лише наявний малий та середній бізнес і ті люди, які почнуть власну справу та зроблять її успішною.

Нотки оптимізму пролунали з вуст голови обласної ради Анатолія Урбанського. По-перше, він пообіцяв, що депутатський корпус Одещини робитиме все можливе, щоб дрібний та середній бізнес процвітав. Для цього є фінансова база, яку створила децентралізаційна реформа. Істотно зросли бюджети всіх рівнів — сільських, міських та обласної рад. Бюджет розвитку Одеської області, з якого можна витрачати кошти на різні програми, в тому числі на стимулювання малого та середнього бізнесу, зріс у 2,2 раза й досяг близько 650 млн грн. Наступного року обласна рада виступатиме гарантом перед банками для отримання кредитів представниками саме середнього і малого бізнесу. Головним критерієм буде створення нових робочих місць. Саме це є головною проблемою в регіоні. Тому в усіх 26 районах області проводитимуться відповідні тренінги для підприємців. На цю програму планують виділити до 10 млн грн. Наприкінці року обласна рада за кожне створене робоче місце погашатиме підприємцеві близько 30 тис. грн.. А максимальний кредит, який він зможе отримати, — буде 300 тис. грн під 28,5% річних. Отже, якщо підприємець зможе створити два робочих місця, цього вже буде достатньо для обслуговування взятої позики.

Минулої суботи в концертно-виставковому залі морвокзалу відбулося відкриття благодійного ярмарку «Різдвяна зірка», який ось уже шостий рік поспіль проводить Одеський дипломатичний клуб.

Крім генеральних та почесних консульств, акредитованих в Одесі (а їх у нас 26), у ярмарку взяли участь національно-культурні товариства, міжнародні місії та організації. На стендах ««Різдвяної зірки» відвідувачам пропонували страви національних кухонь, сувеніри та новорічні прикраси.

В Одеській національній науковій бібліотеці стартувала щорічна виставкова акція «Гостинна книгарня», присвячена дню Святого Миколая.

12 грудня у гості до бібліотеки завітали представники обласної організації Української спілки глухих, діти з вадами слуху із шкіл-інтернатів № 91 та № 97, викладачі й учні арт-студії «КИТ», читачі. Працівники головної одеської книгозбірні ознайомили присутніх з книжково-ілюстративною виставкою «Добро як сенс життя: до дня Святого Миколая», в якій представлені як старовинні, так і сучасні видання з фонду ОННБ, що розповідають про життя та дива Чудотворця. Святий Миколай завжди допомагав і допомагає нині всім, хто просить у нього підтримки, порятунку. Його шанують у багатьох країнах світу, особливою любов’ю він користується в нашого народу, про що й розповіли маленьким гостям бібліотекарі.

Сьогодні Україна — найбідніша країна Європи. На цьому тлі внесення до проекту бюджету на 2017 рік пропозиції про подвоєння мінімальної заробітної плати (МЗП) людина, далека від економіки, сприймає як позитивний крок. Багато хто навіть вірить, що це саме влада встановлює зарплати, і, відповідно, від «політичної волі» залежить, чи будуть українці багатшими. Насправді з цією ілюзією доведеться розпрощатися, ймовірно, вже ближчим часом, адже це рішення приховує у собі ряд ризиків, які можуть призвести до результатів, протилежних очікуваним. Про які саме результати йдеться?

Точно можна сказати, що підвищення МЗП у пропонованому вигляді:

• збільшить доходи працівників бюджетного сектора, які нині отримують менш як 3200 грн. Таких налічується наразі близько одного мільйона, і для них це — майже безперечний плюс. Однак при цьому нівелюється різниця в оплаті нижчих розрядів тарифної сітки, отже, низові та відповідальні працівники бюджетних установ отримуватимуть однакову зарплату за дуже різну роботу;
• збільшить надходження до бюджету та позабюджетних фондів. Планується зібрати додатково 28 млрд грн. Але «зібрати» означає відібрати у когось, а саме — у тих підприємців, які сьогодні або сплачують менші зарплати, або приховують справжні виплати. Тож постраждають бізнес і частина працівників — у тих випадках, коли додатковий податок буде перекладено на них (про інші наслідки цього див. нижче);
• зменшить кількість претендентів на субсидії передусім за рахунок тих, хто сьогодні офіційно отримує мінімальну зар-плату, а решту — «в конверті». Якщо раніше працівники були зацікавлені отримати «білу» зарплату хоча б для того, аби мати документи, щоб пред’явити банку при одержанні кредиту чи іноземному консульству при отриманні візи, то зараз чимало працівників, навпаки, просять роботодавців не виплачувати офіційно, оскільки кредити і зарубіжні поїздки для них неактуальні, а важливіше отримати субсидію на комунальні послуги. Боротьба з таким дрібним шахрайством є, ймовірно, єдиним безумовним позитивом рішення про підвищення МЗП, хоча «простим людям» від цього аспекту тільки гірше.

Про решту можливих наслідків можна наразі лише здогадуватися, бо жодних ґрунтовних досліджень на цю тему не було. Це погано саме по собі, оскільки є продовженням волюнтаристських традицій минулого і йде врозріз із цивілізованою практикою (до якої ми вже почали було звикати після Революції Гідності), згідно з якою такі важливі системні рішення мають прийматися виключно після належного експертного обговорення з урахуванням оцінки наслідків їх прийняття. Непрозорий підхід уряду в цьому питанні підриває довіру з боку суспільства і підвищує ризик помилок. Така практика є неприйнятною, особливо щодо пропозицій, які вкрай важко коригувати та переглядати, зважаючи на великий політичний резонанс. Зокрема, це рішення містить багато ризиків, які роблять його принаймні дуже неоднозначним за своїми наслідками.

У селі Білолісся Татарбунарського району завершується ремонт даху амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

Сільська амбулаторія обслуговує понад 2000 жителів. Близько двох третин — це люди похилого віку та інші соціально незахищені громадяни, які потребують медичного нагляду. Дах протікав, бо не знав капітального ремонту ще з часів будівництва цього закладу.

У рамках програми «Здоров’я» з обласного бюджету було виділено 200000 гривень. «Забезпечення населення, передусім сільського, доступною якісною кваліфікованою медичною допомогою, наближення її до кожної конкретної людини у найвіддаленіших населених пунктах Одещини — першочергове завдання влади», — наголошує голова облради Анатолій Урбанський.

У приміщенні Одеського регіонального відділення Асоціації міст України (виконавчий директор В’ячеслав Демченко) відбувся «круглий стіл» за підсумками проведенго в нашій області «децентралізаційного марафону». Під час цієї масштабної акції команда фахівців у рамках проекту «Пульс», який реалізує Асоціація міст України за підтримки USAID, за півроку відвідала майже 50 громад Одещини.

Метою просвітницьких десантів була активізація і стимулювання процесу формування спроможних громад. Регіональні консультанти розповідали людям про переваги децентралізації, роз’яснювали процеси та етапи об’єднання громад, консультували й допомагали підготувати необхідні документи та проекти рішень. Особлива увага приділялася самій процедурі об’єднання, а також питанням реформування медицини й осві-ти, зокрема створенню освітніх та госпітальних округів. Експерти відповідали на запитання, які найбільше цікавили місцевих жителів.

Важливим мотиваційним стимулом та чинником переконання у користі формування спроможних громад стала участь у марафоні керівників уже створених ОТГ, їхні розповіді про життя після об’єднання.

Під час візитів у громади також проводилися навчальні заходи щодо проектно-цільового методу бюджетування, який за-проваджується з 1 січня 2017 року. Загалом же в результаті децентралізації бюджети об’єднаних територіальних громад (поки що на Одещині їх лише вісім) уже зросли у 3—4 рази, завдяки чому вдалося втілити сотні інфраструктурних проектів. Йдеться про ремонт доріг у межах населених пунктів, відбудову сільських клубів, оснащення шкіл, відновлення роботи дитячих садочків, прокладання водогонів, розчищення громадських криниць тощо).

Окрім зібраних власних коштів, ОТГ мають серйозну фінансову підтримку від держави. Так, Кабінет Міністрів  схвалив низку заявок на проекти, які можуть реалізовуватися за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад. Відпо-відно до реєстру заявок, в Одеській області пыдтриманий 41 проект на загальну суму 63 мільйони 188,7 тисячі гривень.

Хід піврічної масштабної акції висвітлювали більше півсотні ЗМІ Одеси та області, доносячи до людей інформацію про реформу, що стало запорукою посилення активності громадян та їх участі у процесі змін. Не залишалася осторонь справи державної ваги і наша газета.

Острів Готланд (Швеція) не дасть дозволу на використання своєї гавані Сліте для зберігання труб під час прокладання газопроводу «Північний потік-2».

Як розповів голова технічного комітету місцевого самоврядування Томмі Гардель, таке рішення було ухвалене за підсумками консультацій з МЗС та Міноборони Швеції, у рамках яких представників Готланда поінформували, що розміщення труб у порту може негативно позначитися на військово-політичних інтересах країни.

Міністр оборони Петер Хультквіст, зокрема, зазначив, що шведські військові постійно присутні в Сліте. При цьому відомство не виключило виділення компенсації Готланду за упущену вигоду від співпраці з «Газпромом», який будує трубопровід.

Застереження військових зумовлені тим, що у труби можуть бути вмонтовані пристрої для прослуховування, а саму глибоководну гавань Сліте можуть, у разі конфлікту, використати для висадки російського морського десанту.

Окрім того, Міноборони виступає і проти використання для прокладки трубопроводу порту Карл-схамн.

Нагадаємо, угода про прокладання двох нових ниток «Північного потоку» дном Балтійського моря з Росії до Німеччини була підписана у вересні 2015 року. Потужність цього трубопроводу оцінюється у 55 мільярдів кубометрів газу на рік.

Головне територіальне управління юстиції в Одеській області звертається з нагадуванням до первинних, місцевих, обласних, регіональних професійних спілок, їх організацій та об’єднань, регіональних (місцевих) творчих спілок, місцевих, обласних організацій роботодавців та їх об’єднань, громадських організацій та громадських спілок, які здійснюють діяльність на підставі власних статутів (положень) та мають статус юридичної особи, про необхідність внесення змін до статуту, щоб не втратити статусу неприбуткових.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 440 встановлено, що неприбуткові організації, які до 1 січня 2017 року не привели свої установчі документи у відповідність з вимогами, встановленими пунктом 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, виключаються після 1 січня 2017 року контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Для реєстрації змін до установчих документів згідно з вимогами частини 4 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі приведення установчих документів у відпо-відність до вимог законодавства необхідно подати такі документи:

1. заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу;
2. примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться;
3. реєстр осіб (громадян), які брали участь у засіданні уповноваженого органу управління юридичної особи, — у разі внесення змін до відомостей про громадські об’єднання;
4. документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення відповідно до статуту організації;
5. установчий документ (статут, положення) юридичної особи в новій редакції;
6. заяву про включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій — за бажанням заявника у разі внесення до установчих документів змін, які впливають на систему його оподаткування.

13 грудня сповнилося 160 років від дня народження Миколи Садовського (1856—1933), актора і режисера, одного із засновників українського театру

Микола Тобілевич (Садовський) народився в с. Кам’яно-Костувате на Херсонщині (нині Миколаївська область). Батько, Карпо Адамович, походив із зубожілих дворян, служив прикажчиком у панських маєтках. Мати, Євдокія Зінов’ївна, була кріпачкою, яку викупив з неволі Карпо Тобілевич. Четверо із шести дітей цієї сім’ї стали професійними акторами.

В історії культури важко знайти родину, яка дала б одночасно таке сузір’я талантів. Брати Миколи Карповича — відомі театральні діячі, актори і драматурги Іван Карпенко-Карий та Панас Саксаганський, сестра Марія Садовська-Барілотті — співачка, яка володіла чудовим сопрано, актриса.

«Університети» для Миколи Тобілевича почалися у 1864 році з Бобринецької повітової школи, потім були гімназія у Херсоні та Єлисаветградське реальне училище. З Бобринця бере початок і дружба з Марком Кропивницьким, який часто заходив до Івана Карпенка-Карого, де мешкав Садовський. Коли збиралися разом, утворювали музичне тріо, в якому Микола грав на віолончелі.

Служив піхотним офіцером у Бендерській фортеці. Там, при офіцерському зібранні організував драмгурток, де й зустрівся з дружиною артилериста Марією Адасовською-Хлистовою, яка з часом стала його дружиною. Добровольцем пішов на російсько-турецьку війну 1877—1878 років. Захищав Шипку, за що удостоївся ордена та Георгіївського хреста.

На професійну сцену Микола Карпович вийшов у 1881-у і до 1888-го працював поруч з Марком Кропивницьким і під його режисерською рукою. Але й не уникнув мистецького впливу Михайла Старицького, який деякий час (1883—1885) був директором трупи, створеної Кропивницьким. У сценічній діяльності послуговувався прізвищем матері — Садовський.

Діапазон творчих можливостей актора був надзвичайно широким. Його щедро наділила матінка-природа: високий на зріст, мав прекрасну будову тіла, виразне та вродливе обличчя, чудово розроблений, рівний в усіх регістрах голос. Микола Карпович прославився як винятковий виконавець народної пісні, хоч і не вчився співу у спеціалізованих закладах. Живучи тривалий час на селі, серед простого люду, у звичайній хаті, слухаючи пісні своєї матері і тих, хто збирався у них на свята, ще з дитинства перейняв від народу його співочий хист, уміння співати так, що, слухаючи, хотілося то плакати, то сміятись. І декламатор він був чудовий, і надзвичайно оригінальний виконавець українських танців. Та й взагалі, характерною рисою його натури була глибока любов до народної творчості.

18 грудня— 85 років від дня народження Михайлини Коцюбинської (1931—2011)

Ці слова Михайлини Коцюбинської якнайкраще відбивають сутність цієї людини — чесність, сміливість і благородство. А відповідь ця — про «ідеали і партквиток» — пролунала 1966 року на комісії старих більшовиків Київського обкому КПУ, де її виключали з партії. Тоді один з присутніх запитав: «Про що ви думатимете завтра, кладучи на стіл партквиток?». На це вона, не вагаючись, відповіла: «Знаєте, коли я вступала до партії ще дуже молодою і зеленою, то вірила в ідеали. Та якщо доводиться вибирати між ідеалами і партквитком, то я лишаю ідеали собі, а вам віддам партквиток...».

Сама Михайлина Хомівна пізніше про це згадувала так:

«В усій тій історії з виключенням мене з партії, а згодом з інституту, з усіма наступними поневі-ряннями я схильна вбачати моральний іспит, якийсь екзистенційний тест, запропонований мені долею (до речі, далеко не найскладніший), витримавши який, я тим самим утвердилася як людина на землі».

Утвердилася як людина на землі… А чи могло бути інакше? Переконаний, ні. Племінниця демократа і гуманіста Михайла Коцюбинського, донька справжнього патріота Хоми Коцюбинського була приречена стати самодостатньою особистістю.

Народилася Михайлина Хомівна 18 грудня 1931 року у Вінниці, де її батько очолював створений ним же музей видатного письменника Михайла Коцюбинського. Мати — Катерина Бедризова, кримська вірменка за походженням, познайомилася з чоловіком у Києві, в дитячому будинку, де обидва були педагогами. У 1929-у Бедризову-Коцюбинську звинуватили в українському націоналізмі, і лише вірменське походження врятувало її від залучення до кримінальної справи на членів так званої Спілки визволення України.

1935 року родина переїхала до Чернігова, де батько також створив і керував музеєм Михайла Коцюбинського, у 1941-у — евакуйована до Уфи.

Закінчила філологічний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка (1949—1954) за фахом «українська мова і література», там же й аспірантуру.  У 1958-у захистила кандидатську дисертацію «Поетика Шевченка і український романтизм» під керівництвом академіка Олександра Білецького.

На кафедрі історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету відбувся черговий День аспіранта.

Це свято було започатковане з ініціативи завідувача кафедри, доктора історичних наук, професора Г.І. Гончарука у 2013 році. Ідею підтримало керівництво ОНПУ в особі проректора з наукової роботи Д.В. Дмитришина, повідомили про це і ЗМІ (див., зокрема, «ЧН» за 5 грудня 2013-го та за 22 листопада 2014-го). Торік, на жаль, цей день на кафедрі не відзначали, бо, як то кажуть, не було приводу: Міністерство освіти і науки не надало місць на прийом аспірантів. Цьогоріч же, підготувавши за новими стандартами й вимогами необхідні документи (найбільше тут постаралася кандидат наук М.С. Кучерук), отримали ліцензію на підготовку п’яти докторів філософії за спеціальністю «Історія та археологія — 032». Як відомо, у зв’язку з реформуванням освіти кількість спеціальностей значно скоротилася: якщо раніше були «Історія України», «Всесвітня історія», «Археологія», «Історія науки і техніки» та інші, то тепер залишилася лише одна — «Історія та археологія». Втім, із тих п’яти ліцензованих місць до аспірантури міністерство надало тільки два.

Оскільки набір до аспірантури поновили, кафедра, звісно, реанімувала і День аспіранта. Прийшли представники ректорату, інших кафедр, колишні та нинішні аспіранти.

Відкриваючи зібрання, професор Г.І. Гончарук підкреслив необхідність таких зустрічей передусім для стимулювання науково-дослідної роботи молодих учених.

Завідувач кафедри політології, доктор історичних наук, професор Л.І. Сухотеріна, за-уваживши, що вперше на такому заході, акцентувала на його важливості саме для аспірантів перших років навчання. Щоб вони пройнялися духом високої відповідальності, усвідомили, що їм наданий «карт-бланш», яким мусять скористатися сповна, бо ж багато хто хотів би опинитися на їхньому місці. Бути аспірантом — це дуже велика честь, що вимагає сумлінного виконання обов’язків.

М.С. Кучерук, котра, як уже мовилося, очолювала процес підготовки документів для нового ліцензування аспірантури, зазначила, що зараз у країні йде непростий, болісний процес реформування освіти, адаптації її до європейських вимог. От і сама вона викладає аспірантам курс історії України вже за новою програмою — у більш поглибленому, проблемному, дискусійному ракурсах.

Заступник проректора з наукової роботи ОНПУ, начальник відділу аспірантури Г.В. Кострова акцентувала на тому, що виш за новою програмою готує викладачів, передусім, для себе. І перші два роки навчання в аспірантурі (із чотирьох) — це своєрідна підготовка майбутнього викладача, педагога.

У середу окружний суд Амстердама ухвалив рішення про повернення скіфського золота, яке експонувалося в музеї Алларда Пірсона в столицi Нiдерландiв, Україні.

Як повідомляють інформагент-ства, таке рішення служителі Феміди ухвалили на основі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою витвори мистецтва мають бути повернуті суверенній державі, котра надала ці витвори у тимчасову експозицію.

«Суд прийняв рішення, що кримські артефакти мають бути повернуті державі Україна, оскіль-ки вони є частиною культурного надбання держави Україна», — повідомила прес-секретар суду журналістам.

Чотири кримських музеї — Центральний музей Тавриди, Керченський історико-культурний заповідник, Бахчисарайський історико-культурний запо-відник і Національний заповідник «Херсонес Таврійський» — вимагали повернути експонати на півострів, але судді відкинули таку вимогу, оскільки Крим не є суверенною державою.

Рішення суду, однак, не означає, що скарби одразу повернуться в Україну. Ухвалою передбачено, що золото залишиться у музеї Алларда Пірсона ще впродовж трьох місяців — часу, відведеного на апеляцію. І кримські музеї вже заявили, що оскаржуватимуть рішення.

Нагадаємо, в лютому 2014 року, незадовго до появи на півострові «зелених чоловічків», колекція скіфського золота була вивезена в Амстердам для участі у виставці «Крим: золото і таємниці Чорного моря», яка проходила в музеї Пірсона. Серед 500 експонатів, представлених в експозиції, — колекції п’яти музеїв (одного з Києва та чотирьох з Криму): артефакти зі скіфського золота, церемоніальний шолом, коштовне каміння та мечі стародавніх греків і скіфів.

Я їхав у поїзді. За вікном була ніч. Думки, наче зірки, летіли у простір, змінювались іншими. Я працював лікарем-реаніматологом, і любив свою роботу: рятувати людей, але завжди побоювався дивитися в очі тим, чиї рідні помирали. Залишаючись на самоті, думав про те, що чиясь душа, відлітаючи в небо, забирає частинку і моєї душі з собою. Що таке любов, що таке щастя? Все це щезає, коли приходить смерть. Може, тому й одружився я не з любові — моєю обраницею стала весела, смішлива однокурсниця, добра подруга, яка, втім, з часом так і не змогла запалити в мені полум’я такого кохання, про яке мріє кожен і яке вважає таємним сенсом життя.

Приємна й довгоочікувана тиша ночі зморила мене...

— Тиск?

— 40 на 0!

— Адреналін!

— Крапельницю з дофаміном!

— Інтубація!

— Олеже, готуй штучну вентиляцію легень!

— Тиск по нулях...

— Поглянь на зіниці...

— Час смерті 4.30...

Недавно, гортаючи нову книжечку віршів давнього друга нашої газети Василя Полтавчука «Святкові будні», надибав там такі жартівливі побажання:

Щоб свині харч не розкидали,
Щоб кури півня не минали.
Щоб ви здоров’я добре мали,
Щоб жінка й бджоли не кусали...

Кусають... І не тільки бджоли та дружина, а й сусіди. Скільки вже писано-переписано про це, а нічого не змінюється. Чи справа тут у менталітеті, чи в наших негараздах, а чи в звичайній людській заздрості — хтозна...

Ось і недавно редакція отримала листа: «Сусідка наврочила, і тепер наші свині харч не їдять, а лише розкидають. Що робити? Допоможіть!».

За довіру до друкованого слова, звісно, спасибі. Але в цій ситуації кореспондент навряд чи чимось може зарадити. Краще вже ветеринара викликати.

Мотив «винен—не винен» зустрічається у листах досить часто. І в зв’язку з цим пригадується така притча.

На одному кінці села сусіди постійно сварилися. Чвари виникали з будь-якого приводу: хтось щось не так зробив, не так сказав, не так подивився… А на другому кінці села панували мир і злагода.

Європейська комісія, реагуючи на термінові гуманітарні потреби на сході України, виділила 4 мільйони євро додаткової негайної допомоги. Це збільшує загальний обсяг гуманітарної допомоги, яку ЄС надав у 2016 році, до 26,4 мільйона євро, повідомило представництво ЄК в Україні.

«Гуманітарні аспекти кризи на сході України залишаються пріоритетним питанням нашої програми дій, — коментує подію Христос Стиліанідес, європейський комі-сар з гуманітарної допомоги та реагування на кризові ситуації. — Ці додаткові кошти допоможуть тисячам людей, які потребують термінової допомоги, гідно прожити найхолодніші місяці року».

Йдеться про продукти харчування, воду, надання притулку, психосоціальну та іншу термінову допомогу, зокрема вугілля для опалення. Особливий акцент буде зроблено на захисті населення, а також на терміново необхідному доступі до медичних послуг, мобільних клінік, життєво важливих медикаментів та спеціалізованого медичного обслуговування. Під-тримка з боку ЄС надаватиметься через партнерські гуманітарні організації, які дбають про найбільш незахищених людей, що постраждали від конфлікту.

Як зазначають у представництві Єврокомісії, через продовження конфлікту на сході України гуманітарної допомоги потребує понад 3,1 мільйона осіб. Конфлікт триває вже понад 2,5 роки, через що дедалі більше людей стають незахищеними та залишають свої домівки, переміщаючись як в інші регіони України, так і поза її межі. Здатність осіб, які стали жертвами конфлікту, самотужки впоратися з проблемами, стає дедалі меншою, і люди частіше стикаються з нестачею їжі, медичних послуг, базових речей побуту, даху над головою. Вони страждають від психологічних травм.

Загалом із квітня 2014 року Європейський Союз та його держави-члени надали Україні 371 мільйон євро гуманітарної допомоги.

Мандрівник із ДЦП подолав 5000 кілометрів зі Львова до Лісабона на велосипеді, повідомив канал «Твоє місто» (http://tvoemisto.tv).

Добратися до Лісабона і здійснити мрію — побачити океан — Іванові Маслюку, який самостійно не ходить, допомогли троє друзів. На велосипедах вони перетнули 12 країн Європи (Україна, Польща, Чехія, Німеччина, Австрія, Ліхтенштейн, Швейцарія, Італія, Монако, Франція, Іспанія, Португалія). Іван самотужки подолав 5000 км за 100 днів на спеціальному трьохколісному велосипеді, на якому можна крутити педалі руками. Саме тому проект втілення його мрії отримав назву «On 3 wheels» (на трьох колесах).

Завдяки під-тримці друзів Іван побачив Альпи, побував на Ат-лантичному оке-ані, відвідав кращі столиці Європи, фінішувавши на мисі Рока (крайня точка Європи, Португалія).

«Важко вибрати, що найбільше сподобалося, адже на всьому шляху до мрії я зустрічав прекрасних людей, побував у найпрекрасніших місцях Європи, піднімався на вершину Альп — гору Монблан. Шлях до мрії був не менш прекрасним, ніж сама мрія. Від цієї поїздки я отримав набагато більше, ніж очікував. Я не можу сказати, що це було легко, але тепер, дивлячись назад, розумію, що неможливих речей не існує!», — ділиться враженнями Іван Маслюк.

Під час поїздки хлопці відвідували будинки людей з обмеженими фізичними можливостями у всіх країнах та розповідали їм свою історію. Ці зустрічі надихнули їх на нові звершення. Як розповів один з Іванових товаришів, Олег Савчук, цією мандрівкою вони хочуть започаткувати цілий всесвітній рух допомоги людям, які не можуть мандрувати самостійно.

Перший крок до «непорочного зачаття» — так гучно назвали журналісти напрацювання молекулярних біологів з університету Бата (Великобританія), яким вдалося створити повноцінний зародок, оминаючи фазу запліднення яйцеклітини та її злиття зі сперматозоїдом. У майбутньому це відкриття спростить процес клонування, зазначається у статті, опублікованій в журналі Nature Communications.

«Наша робота ставить під сумнів майже 150-річну догму про те, що тільки запліднення яйцеклітини сперматозоїдом веде до формування повноцінного зародка і народження здорового потомства. До цього ми вважали, що тільки яйцеклітина може «перепрограмувати» сперму так, щоб почався нормальний розвиток ембріона», — заявив один із співавторів експерименту Тоні Перрі.

Деякі живі істоти, наприклад, ящірки, кури, риби або багато комах, здатні до партеногенезу — самозапліднення, за якого дві яйцеклітини зливаються одна з одною, утворюючи зародок, або ж жіноча статева клітина починає спонтанно розвиватися, незважаючи на «половинчастий» набір хромосом. Для ссавців такий спосіб розмноження зовсім нехарактерний, і нема жодного виду тварин, який був би здатний до цього навіть у теорії.

Як розповідає Тоні Перрі, спроби штучно викликати партеногенез проводилися на початку 2000 років, коли вчені намагалися «обдурити» яйцеклітину хімічним шляхом і змусити її «запустити» програму розвитку ембріона, додавши в живильне середовище розчин хлориду стронцію. Виявилося, що подібний трюк результативний, однак такі «половинчасті» ембріони, які вчені називають партеногенотами, неминуче помирають через кілька циклів ділення. З огляду на це дослідники вважали, що яйцеклітини мають унікальні властивості та меха-нізми, які дозволяють їм запустити процес народження нового життя і злиття батьківської та материнської «половинок» ДНК, їх очищення від так званих епігенетичних міток та інші процедури, критично важливі для розвитку зародка. З’ясувалося, що це не так.

Вифлеємська зірка виявилася унікальним космічним явищем — планетарним вирівнюванням. Про це заявив американський астрофізик з університету Нотр-Дам у місті Саут-Бенд Грант Метьюс.

Вивчаючи тривалий час історичні, астрономічні та біблійні записи про Вифлеємську зірку, дослідник дійшов висновку, що про народження Ісуса волхвів сповістило вкрай рідкісне планетарне вирівнювання. Учений стверджує, що саме в той час Сонце, Юпітер, Місяць і Сатурн були в знаку Овна, Венера — в Рибах, а Меркурій і Марс — у Тельці.

Розрахунки показали, що по-дібне повториться лише через 500 тисяч років.

Раніше висувалися й інші версії появи на небі Вифлеємської зірки. Вчені вважали, що знаменням могли послужити комета Галлея, візуальне з’єднання Юпітера і Сатурна, Сатурна і Марса, Юпітера і Регула, або спалахи нових і наднових зірок.

У будь-якому разі Вифлеємська зірка — диво. Помітивши це небесне явище на сході, волхви вирішили, що народився цар Іудейський, і прийшли до Єрусалима, щоб вклонитися йому.

Італійські вчені виявили ще один фактор, який впливає на тривалість життя людини. Як вдалося з’ясувати, набагато довше живуть ті, у кого присутня мікроциркуляція крові.

Науковці залучили до дослідження велику кількість людей, які перетнули межу у 85 років. Як виявилося, у 95 відсотків з них активний кровообіг. Цей механізм у довгожителів функці-онує на рівні 30-річних.

Отже, щоб довго жити, слід почати з перегляду способу життя. Особливо це стосується офісних працівників. Хоча б раз на дві години необхідно відриватися від стільця і ходити по кабінету, а краще — виходити на свіже повітря. Якщо цього не робити, то це може призвести до застою крові й різних захворювань на цьому ґрунті.

Застою крові у судинах можна запобігти і завдяки правильному харчуванню та повній відмові від шкідливих звичок, як-от паління, вживання алкогольних та газованих напоїв. Доповнити це потрібно повно-цінним сном і контрастним душем, регулярно контролюючи зміни своєї ваги. Тільки так кровообіг нормалізується.

Американські вчені давно довели, що домашні улюбленці здатні продовжувати життя своїм господарям. А тепер дослідники дійшли ще й висновку, що тварини покращують і якість життя людей.

Спілкування із домашніми тваринами заспокоює людину, в організмі якої виділяється гормон окситоцин. Саме цей гормон регулює позитивні емоції в організмі. Тому люди стають добрішими і щасливішими.