Добра і миру всім на світі

28 жовтня був День визволення України від німецьких фашистів. Я зайшла до нашої сільської бібліотеки, і Людмила Миколаївна Шмалько нагадала мені про цю дату, бо я, зізнаюся, забула. Я поділилася з нею спогадами про війну.

Мені вже 78 років, а під час війни разом з мамою була в німецькому таборі. Як звільняли якесь місто в Україні, то в таборі дуже раділи, що скоро закінчиться війна і ми всі повернемося додому. Визволили нас радянські війська. Добиралися додому на платформах. Запам’ятала, коли їхали через Польщу, було видно одні руїни. Мама дуже плакала, що зруйнували Варшаву, річка текла дуже мутна. Мамин тато був істинний поляк, так мама казала. Коли приїхали додому, в Дрогобицьку область, то діда вже не було. І маминої сестри Анни не було. Дід помер від старості, а сім’ю забрали...

Прочитала в газеті статтю «Прозора скибка хліба» — про життя Марії Мартинівни Дідик. Згадала, як мама розповідала про наше життя в таборі з 1942 по 1945 роки. Розповідала, що працювала в полі, на фільварку. Люди їли в полі сиру картоплю, а мама не могла. Пайку хліба давали тільки тим, хто працював, а дітям і слабим не давали. Їли баланду — «зупу». Допомагали місцеві жителі. Передавали одежу нам, дітям і дорослим, їжу — що могли. Мама казала, що йшла війна, все йшло на фронт і прості німці також бідували.

Всі дуже раділи перемозі. Ніхто й не думав, що ще буде війна... У нас, в Україні.

Поздоровляю з днем народження, з 91-річчям Марію Мартинівну! Нехай життя багате, світле вам лише радість посилає і добра доля в ньому квітне, та щастя в ньому не згасає. Хай Бог вам сили й здоров’я дає, а зозуля сто літ накує!

Усім бажаю міцного здоров’я, миру, щастя, успіхів та благополуччя.  Щоб ніхто більше не терпів холоду, голоду, поневірянь.

Будьте здоровенькі. До побачення.

З повагою, Ірина МАЗУР.

Березівський район,
с. Яснопіль.