№ 105 (21783) четвер 8 грудня 2016 року

Ця затишна старовинна будівля на вулиці Леонтовича, 2 (колишній — Бєлінського), в якій розташовується Одеський обласний очний шпиталь інвалідів Великої Вітчизняної війни, завдяки американській фінансовій, інженерній та волонтерській допомозі отримала нове життя. Побачити результати кропіткої праці, яка тривала майже рік, прийшли ветерани, представники обласної влади, посольства США в Україні, журналісти.

Роботи профінансувало командування Збройних сил США в Європі як допомогу населенню України за співпраці з ремонтно-будівельним командуванням ВМС США та відділом оборонного співробітництва Посольства США в Україні.

Прес-конференція з нагоди 25-ї річниці підтвердження Акта про державну незалежність України, ініційованого фундаторами НРУ, а також урочистого відкриття нового офісу Одеської обласної організації політичної партії Народний рух України відбулася у прес-центрі Paritet.

Павло Кишкар, народний депутат України, заступник голови НРУ, розповів, чим живе найстаріша українська політична сила:

— Народний рух наразі переживає зміни, пов’язані з приходом нових облич, нових керівників обласних та міських органі-зацій. Рух працює над тим, щоб якісно, простою та зрозумілою мовою, донести людям, що робитиме наша політсила, яка є центристсько-правою. Це те, з чим ми ідемо до людей. НРУ вважає, що, наприклад, єврей може бути українцем і грузин може бути українцем. Люди, які приймають Україну як свою державу, можуть бути українцями, якісними носіями того, що держава генерує. Назва цього доктринального документа звучить так: «Від незалежної України (яку справді виборював Народний рух) до незалежних українців».

Сьогодні держава зробила замало для того, щоб надати всі можливості, повноваження громадянам для того, аби вони самостійно вирішити свої питання, свої проблеми і мали вплив на їх вирішення на загальнонаціональному рівні. Йдеться про самодостатність, самозахищеність, самоосвіту. Водночас ми розвиваємо самоорганізацію населення, зокрема ОСББ. Будемо підтримувати децентралізацію і створення об’єднаних громад, інші форми самоорганізації, громадські організації, спортивні товариства. Ми займаємося реформуванням сфери спорту —  відповідний законопроект подано нашими депутатами до Верховної Ради як один з елементів самоорганізації населення. У нашому розумінні сильний українець — сильна держава. Для виборців і прихильників Народного руху буде розроблено простий для сприйняття довідник: «за» чи «проти» ринку землі, володіння короткоствольною зброєю, щодо монетарної політики тощо. Питання, які обговорюватимуться в суспільстві та будуть актуальними, ми готові внести до цього довідника. Він буде продуктом загального обговорення та внутрішньопартійної роботи, яку плануємо завершити в березні-квітні.

Михайло Кузаконь, виконувач обов’язків голови Одеської облас-ної організації НРУ, під час урочистого відкриття нового партійного офісу, що на розі Великої Арнаутської та Осипова, запевнив: «Тут рухівці працюватимуть над розбудовою держави, боротимуться зі злочинною владою, яка сьогодні панує в регіоні, приділятимуть увагу співпраці з громадянським суспільством, не забуваючи про інформаційний простір. Ми залучатимемо до своїх лав якомога більше людей, готових боротися за нашу державність».

Потім слово взяв Сергій Гуцалюк, почесний голова Одеської обласної організації Народного руху (на знімку). У статусі «почесного» він перебуває тому, що зараз захищає Україну у лавах Збройних Сил. Більше місяця був на передовій, разом з іще п’ятнадцятьма одеситами, віком від 30 до 60 років. Нині їх підрозділ передислокований до Подільська, але незабаром — знову на передову. Отож Сергій, зокрема, сказав:

Наприкінці минулого тижня Одесу з робочим візитом відвідав віце-прем’єр-міністр Павло Розенко, який провів нараду в ОДА, заслухавши звіт керівництва області щодо організації надання субсидій тим, хто їх потребує.

Загалом в Одеській області субсидії отримують понад 184 тисячі домогосподарств (85% із тих, хто звернувся за ними), а це майже на 60% більше, ніж торік. Заборгованість з державного бюджету на виплату субсидій сьогодні складає 173 млн грн.

І хоча, як звітувало місцеве начальство, налагоджені звіт-ність та щоденний моніторинг усіх районів, співпраця з головами сільських рад та відвідини помешкань жителів, збіль-шена кількість працівників через перерозподіл з інших відділів РДА та залучення тим-часово безробітних, які допомагають людям з оформленням документів, державне завдання не може вважатися вирі-шеним.

Спілкуючись із журналістами по закінченню наради, віце-прем’єр-міністр відповів на кілька запитань. Зокрема, повідомив, що уряд прийняв рішення про новий алгоритм формування рахунків за опалення у будинках без лічильників, який не дозволить постачальникам послуг виставляти у платіжках невиправдано високі суми.

— Перші отримані платіжки показали розмаїття підходів до нарахування вартості опалення. Платіжки у будинках, обладнаних лічильниками, менші у 2—2,5 раза,  ніж у тих, що не обладнані ними. Тому 30 листопада уряд ухвалив, що рахунки за централізоване опалення у будинках без лічильників формуватимуться за новими правилами — на основі усередненого в місті показника споживання тепла у тих будинках, де встановлені лічильники. Таким чином ми збалансуємо ціни і не дозволимо монополістам наживатися на людях, — запевнив Павло Розенко.

Водночас зазначив, що такий крок відновить справедливість лише на певний період, але не вирішить проблему повністю, бо лічильники тепла мають бути встановлені у кожному будинку якнайшвидше. «Ми оцінюємо програму встановлення лічильників у будинках як незадовільну. В цілому по Україні встановлено біля 61% лічильників. В Одеській області — близько 50%. Це дає підстави для маніпуляцій, коли кошти, виділені з держбюджету на субсидії, фактично йдуть за послуги, які не надаються», — зауважив віце-прем’єр.

Посадовець доручив керівництву Одеської області у найкоротші терміни вирішити проблеми зі встановлення теплових лічильників, а також пришвидшити процес призначення субсидій.

Аналізуючи ситуацію з оформленням субсидій на Одещині, віце-прем’єр сказав, що вона викликає неабияке занепокоєння. За останні три-чотири тижні намітився певний прогрес і позитивна динаміка. Сьогодні 22% домогосподарств Одещини отримують субсидії, а три райони — Любашівський, Великомихайлівський і Подільський — перемістилися із червоної (вкрай незадовільна ситуація, яка посилює соціальну напругу) в зелену зону, тобто більш позитивну. Але цей показник, уточнив, ще не дає підстав заспокоюватися. «Якнайшвидше, максимум на це є місяць, треба виправити ситуацію, щоб у цей непростий час допомогти людям, які хочуть оформити субсидію», — попередив він.

Виховання патріотизму й утвердження національної ідеї — шлях до повернення жителів Донбасу в лоно України

Нація живе доти, доки народжує героїв,
і вмирає тоді, коли за неї нікому вмерти.

Олесь ГОНЧАР.

Російсько-українська війна триває вже третій рік, і ніхто не скаже, коли вона закінчиться. У наших інтересах якомога швидше перемогти, звільнити Україну від окупації — як військової, так і економічної, інформаційної, культурної, релігійної.

Переконаний, без виховання українців-патріотів своєї держави здійснити це неможливо. Відтак формування громадянина-патріота, наснаженого високою національною свідомістю, набуває сьогодні особливого значення. Саме патріотизм, утверджений на засадах української національної ідеї, здатен забезпечити консолідацію й інтеграцію духовних та політичних сил нації і — так-так! — повернути в лоно України жителів окупованих Росією та її поплічниками-сепаратистами Криму і Донбасу.

Те, що відбувається на Донбасі, не є громадянською війною, а є агресією однієї країни проти іншої суверенної країни. «ДНР» та «ЛНР», створені під контролем і за безпосередньої підтримки Російської Федерації, не мають жодної легітимності — ні за українським, ні за міжнародним правом. Вони повністю залежать від держави-агресора — у військовому, матеріальному, технічному, фінансовому, адміністративному — у будь-якому сенсі.

Йде повномасштабна війна Росії з Україною. Ми ж чомусь і досі називаємо її антитерористичною операцією або гібридною війною.

Чому вона стала можливою? Чому ми здали Крим, чому поступилися частиною українських земель на Донбасі? Так, перед нами ворог, сильний і підступний, ворог, у планах якого підкорення не лише України, а всього світу. Та чому попервах ми були такими безпорадними і слабкими? Чому, не захищаючи, покинули Крим? Чому одразу ж не припинили провокації «старшого брата» і місцевих бандитів у Донецьку та Луганську? Без сумніву, тут є вина нашої влади і наших силовиків. Та першопричина, вважаю, в іншому: ворог, зважившись напасти на нас, добре знав наше найуразливіше місце, нашу ахіллесову п’яту — незгуртованість, аморфність, ба навіть безідейність (у значенні відсутності національної ідеї — державного стрижня, довкола якого, мов довкола магніту, збиралися б воєдино всі, кому долею випало жити на прекрасній українській землі). Не було такого магніту. Зате була відкрита, незахищена ахіллесова п’ята. Агресор і скористався цим. Зробив це у 2014-у, хоча міг вдатися до інтервенції й раніше, будь-коли. На тому ж Донбасі (в Криму, на півдні України, в Києві — скрізь) дух «русского мира» не вивітрювався ніколи. У кращому разі — на нього не звертали уваги, але здебільшого — самі ж підтримували його: хто владними руками, а хто — церковними вустами. Та путінська орда захлинулася б уже на кордоні, якби по той бік кордону на нього не чекали як старі, ще радянські, так і зрощені Кремлем у часи нашої незалежності прихильники «русского мира». Зрощені, як не прикро про це говорити, в українських дитсадках, школах, вишах, армії, на державній службі. От вам і відповідь на те, як їх там виховували й чому навчали, як і на те, хто виховував і навчав.

І зовсім протилежний приклад. Коли ворог ступив на нашу землю, тисячі й тисячі молодих і не дуже людей з київського і всіх інших майданів, самоорганізувавшись, як і в час Революції Гідності, по суті, неозброєні й необмундировані, рушили туди, на Схід, боронити свою державу і свій європейський вибір від чужинця-загарбника. Йшли на смерть. Не з примусу, а з власної волі. Бо знали, за що йдуть у бій. Те «що» вони всотали з маминої колискової, з дідових споминів, з книжок про славне і трагічне минуле України, з виховних годин у школі, з університетських лекцій... І те «що» називається патріотизм — най-глибше з громадянських почуттів, сенсом якого є любов до Бать-ківщини, відповідальність за її долю і готовність служити її інтересам беззавітно, до самопожертви. Добровольці, волонтери. Саме вони зламали плани кремлівського вождя «градами» й танками насадити на україн-ських теренах «Новоросію». Саме завдяки їм слова «Слава Україні!» набули реального, просоченого синівською кров’ю, змісту. Як і слова у відповідь: «Героям слава!».

Минулої суботи в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відбулося засідання оргкомітету ГО «Одесі — 600». Підсумували зроблене впродовж нинішнього року і затвердили план заходів на 2017-й.

З-поміж основних просвітницьких акцій, які вдалося реалізувати, — перевидання російськомовного буклету «Одесі — 600» з детальною хронікою (охоплює період від пізнього Середньовіччя до нового часу) перейменування Хаджибея на Одесу та видання україномовного буклету «Кочубіїв — Хаджибей — Одеса (1415—1795)», в основі якого — наукове дослідження доктора історичних наук Т.Г. Гончарука. Обидві праці вийшли накладами у тисячу примірників. Перше видання, що з’явилося за фінансової підтримки підприємця, директора комунікаційної компанії «Естафета» Павла Гайдая, розповсюдили, переважно, серед російськомовного населення міста; друге, вихід якого уможливила допомога облдержадміністрації, — передане, здебільшого, у школи Одещини як рекомендаційна література для вчителів історії.

Окрім цього, у 2016-у ГО «Одесі — 600» ініціювала встановлення меморіальної дошки на Приморському бульварі — на місці, де раніше стояла Хаджибейська фортеця. Виготовили макет і провели символічну акцію «відкриття» цієї дошки поверх таблиці Григорію Котовському — своєрідний акт декомунізації. Таким чином представникам місцевого самоврядування вкотре нагадали, який насправді вік Одеси, та про гальмування ними чинного законодавства. Ці проблеми, наголошувалося, не в останню чергу виникають через деструктивну позицію членів історико-топонімічної комісії при Одеській міськраді.

На державному радіо започатковано годинну передачу «Вік Одеси: міфи та реальність», яку веде архівіст, кандидат історичних наук Анатолій Хромов. Уже відбулося п’ять випусків, у яких взяли участь відомі історики, краєзнавці, художники.

Серед інших ініціатив ГО «Одесі — 600» — випуск сувенірної продукції, зокрема значків та листівок, з архітектурними видами міста та символікою організації.

Далеко не все заплановане вдалося втілити в життя. Забракло ресурсу. Відтак реалізація частини задуманого відтерміновується на 2017 рік. Скажімо, не розтиражовано випуск оригінальної бронзової медалі, присвяченої 600-річчю Кочубієва — Хаджибея — Одеси. Є пропозиція обмежитися невеликим накладом, розповсюдивши його серед історичних музеїв країн, найбільш дотичних до цієї події — України, Польщі, Литви, Туреччини.

16 грудня о 16.00 відбудуться громадські слухання щодо обговорення проекту рішення Одеської міської ради «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 9 листопада 2005 року № 4858-IV «Про найменування вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території міста Одеси».

Слухання відбудуться у приміщенні Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (вул. Канатна, 134).

Уповноваженими органами, відповідальними за проведення громадських слухань, призначені районні адміністрації та департаменти внутрішньої політики і культури та туризму міськради.

Не будьте байдужими до того, як у майбутньому називатиметься ваша вулиця.

Передноворічний марафон в Одесі традиційно розпочнеться з виставки-свята «Різдвяна зірка».

Як зазначають організатори, впродовж двох днів на одному експозиційному майданчику можна буде знайти все, що знадобиться у новорічно-різдвяні дні: штучні і живі ялини, іграшки, прикраси та аксесуари, карнавальні костюми, піротехнічні вироби, конфетті та хлопавки, авторські сувеніри і подарунки, календарі та вітальні листівки, а заодно розважитися, чудово провести час усією родиною. Працюватиме вітальня Діда Мороза, де малеча зможе написати листа доброму бороданю чи сфотографуватися з ним, буде і територія дитячих ігор та творчості з конкурсами, розвагами, майстер-класами тощо. Охочих запросять до розіграшу призів від учасників виставки, на концертну програму. Торік, до речі, «Різдвяну зірку» відвідали понад 10 тисяч осіб.

У перший день виставки відбудеться традиційний благодійний ярмарок, ініційований Одеським дипломатичним клубом за офіційної підтримки представництва МЗС України в Одесі. Генеральні та почесні консульства, акредитовані в нашому місті, міжнародні місії й організації, а також національні культурні центри і товариства запросять відвідувачів скуштувати традиційні страви своїх народів, придбати сувеніри та новорічні прикраси, промислові і продовольчі товари країн, посланцями яких вони є. Кошти, виручені на ярмарку, будуть спрямовані на придбання апаратів для проведення хотлерівського моніторингу ЕКГ та АТ для дитячої міської клінічної лікарні №3 (вул. Академіка Заболотного, 26а).

«Різдвяна зірка», яка, зауважимо, веде свою історію із 1997 року, відбудеться 10 та 11 грудня на Одеському морвокзалі. Організатори виставки — громадська організація «Агентство регіонального розвитку» та компанія «Експо-Юг-Сервіс».

До своєї мрії — рятувати життя — Світлана йшла із шести років. Нині учасницю конкурсу «Красуня в погонах» знають і шанують на передовій, але не лише як вродливу дівчину, а, передусім, як фахівця своєї справи.

Старший ординатор психіатричної клініки Військово-медичного клінічного центру (ВМКЦ) Південного регіону старший лейтенант медичної служби Світлана Зварич сором’язливо посміхається і розповідає більше про наставників, ніж про себе. Це й не дивно, адже від наставника залежить чимало: його особистий досвід та авторитет украй важливі при формуванні особистостей майбутніх лікарів. Світлані неабияк пощастило, адже направляють її у потрібне русло, допомагають та всіляко сприяють у набутті професійних навичок полковник медслужби Роман Кальчук, який довгий час служив у зоні бойових дій на Сході, та начальник медичної служби полковник медслужби Юрій Маланич.

Світлана Зварич з червоним дипломом закінчила Первомайське медичне училище, потім вступила до Вінницького національного медичного університету. Там закінчила кафедру військової підготовки і вступила до Київської військової-медичної академії на кафедру військової терапії. У березні 2015-го після дострокового випуску з академії за розподілом потрапила до Одеси — старшим ординатором в клініку військової психіатрії тутешнього шпиталю.

Чи знала юна красуня, що на неї чекатиме не білосніжний халат, а кіптява бліндажів та бруд окопів? Звісно, знала…

— У зону АТО на Маріупольський напрямок уперше я потрапила на три місяці в грудні 2015 року, вдруге — в липні нинішнього, знову ж таки на три місяці. Працювала і психіатром (перша ротація), і терапевтом. Чесно кажучи, спочатку було страшно — війна ж… Але вдруге я вже знала, куди їду, знала, що на мене чекають і що моя допомога там необхідна, — розповідає Світлана.

Під час ротацій в АТО дівчина працювала і в мобільному госпіталі, і у військах. Як молодому спеціалістові їй завжди було до кого звернутися за порадою — робота лікарів на передовій налагоджена відмінно. Єдина складність, на думку Світлани, полягала в особливому побуті. Працювати доводилося цілодобово, адже часто були й нічні виклики. А іноді так хотілося просто почитати книжку, та де там!..

Хто б міг подумати, але врода і молодість Світлани завдавали їй чимало клопоту, бо за чарівною посмішкою часто не бачили професіонала своєї справи.

— Якось під час огляду поставила пацієнтові діагноз, а він мені не повірив, бо надто юна я для спеціаліста, — пригадує Світлана Зварич. — Коли ж діагноз підтвердився, він попросив пробачення за те, що засумнівався у моєму професіоналізмі. Потім дзвонив, розповідав, що одужує. І це для мене, певно, найбільше щастя.

Лише кожен 11-й громадянин України (9,2%) позитивно оцінює результати мінських домовленостей щодо ситуації на Донбасі, про це свідчать результати загальнонаціонального опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова.

Близько третини опитаних (30,2%) оцінює їх негативно і ще близько третини (32,6%) — нейтрально. 16,0% респондентів відповіли, що нічого не знають про ці домовленості, а 12,1% — вагалися з відповіддю.

Відносна більшість респондентів (42,3%) вважає, що питання про статус тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей необхідно винести на всеукраїнський референдум. Не підтримують таку ідею 33,2% опитаних, а решта (24,4%) не визначилася.

Якби такий референдум відбувся, то половина населення (49,6%) взяла б у ньому участь, чверть (25,5%) — не взяла б, а ще чверть (24,4%) — не визначилася.

Респондентів запитували, як би вони проголосували, якби від-бувся референдум про статус тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, і пропонувалося обрати один із двох варіантів дій української влади: надання цим територіям особливого статусу чи офіційне визнання окупації цих територій та їх ізоляція. Абсолютна біль-шість тих, хто взяв би участь у референдумі (53,6%), підтримала б офіційне визнання окупації цих територій та їх ізоляцію до встановлення офіційного контролю над ними з боку України. 29,6% тих, хто взяв би участь у референдумі, підтримали б надання цим територіям особливого статусу, амністію для учасників сепаратистських рухів, які не скоїли тяжких злочинів, та проведення виборів до встановлення офіційного контролю з боку України. Решта (16,8%) не визначилася з відповіддю.

Дослідження проводилося з 18 по 23 листопада в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2015 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Депутат Верховної Ради — це практично небожитель. Чомусь саме так більшість людей сприймають тих, кого самі ж обрали представляти власні інтереси у вищому законодавчому органі держави. На жаль, у більшості випадків новообрані депутати і справді ніби відриваються від землі — до своїх виборців не з’являються, їхніми проблемами не цікавляться, тож і про відстоювання інтересів простих людей мова не йде. Та зовсім іншим виявився наш земляк Василь Гуляєв. Уже два роки поспіль після виборів до Верховної Ради, у яких він здобув чесну перемогу, Василь Олександрович своєю невтомною працею та щирим бажанням допомагати своїм землякам доводить, що люди не помилилися у своєму виборі.

— Василю Олександровичу, завершується другий рік вашої роботи у Верховній Раді. Часто, аналізуючи певний період, порівнюють його з попереднім…

— Маєте на увазі, чи відрізнялася робота у 2016-у від 2015-го? Звичайно, що відмінності є, і вони цілком закономірні. По-перше, на початку діяльності Верховної Ради певний час забрали організаційні моменти: обрання керівництва, формування комітетів і т.д. По-друге, самому, аби працювати результативно — а по-іншому я не звик, — треба було вникнути в суть парламентської роботи. Це тільки так здається: ну що тут такого — пиши законопроекти, пропонуй до них поправки, голосуй або ні за той чи інший документ. І загальна телекартинка із сесійної зали дає немало підстав так вважати. Насправді ж, законотворча робота — це дуже складний процес і кожен документ, що розглядається парламентом, вимагає вивчення маси інформації. Щоб твоя робота була дійсно результативною, без цього просто не обійтися.

— Діяльність Верховної Ради цього скликання відзначається значним обсягом уже схвалених законодавчих актів і внесених законопроектів. Що б ви виділили з цього потоку документів за нинішній рік?

— До фундаментальних я б відніс кілька. Закон «Про державну службу», який довго чекали і про який багато говорили. Документ складний та не-однозначний. Варто сказати, що між першим і другим читанням до нього було запропоновано майже дві тисячі поправок. І він, на жаль, містить цілу низку помилок, плоди яких ми зараз пожинаємо. Думаю, що до кінця року буде прийнято новий закон «Про місцеве самоврядування», який зараз проходить розгляд у нашому Комітеті з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Голосування по ньому також обі-цяє бути непростим, уже запропоновано майже тисячу поправок.

У першому читанні прийнято законопроект про державний бюджет на наступний рік, але до нього буде ще чимало питань, аби країна отримала більш-менш збалансований основний фінансовий документ. Також Рада ще на рік продовжила мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це питання порушується на більшості зустрі-чей у моєму окрузі. Так, усі розуміють, що має бути ринок землі. Але закон повинен у першу чергу захищати місцевого сільгоспвиробника. Та поки що залишається загроза скуповування землі великими аграрними корпораціями, в тому числі й закордонними. Так, сама земля залишиться на місці, її ніхто не вивезе, але питання у тому, що на ній вирощуватиметься і якими її плодами зможуть користуватися місцеві жителі. Сьогодні орендарями виступають місцеві господарники, яких люди знають і з яких можна спитати. Отже, перед тим, як дозволити продаж української землі, насамперед треба напрацювати такий закон, який захищав би інтереси вітчизняних невеликих сільгосппідприємств.

Новий сервіс освітнього моніторингу шкіл України на основі відкритих даних про їх наповненість, спеціалізацію, рейтинг ЗНО за предметами тощо тестують активісти громадської організації «Інститут успішного міста».

Сервіс, який має назву «Відкрита школа», покликаний спростити пошук загальноосвітніх закладів у містах країни. Вже зараз можна знайти інформацію про будь-яку школу всіх обласних центрів.

«Період навчання в школі має величезний вплив на становлення особистості дитини, тому до вибору навчального закладу слід підходити з усією відповідальністю. Наразі в Україні люди стикаються з необхідністю зібрати чимало інформації про навчальні заклади. Для того щоб обрати школу, в яку віддати чи перевести дитину, батьки вже за кілька місяців починають самостійно обходити освітні заклади, щоб дізнатися необхідні дані (спеціалізацію, рейтинг, наповненість класів, зручність добиратися тощо). З новітніми технологіями зробити це набагато простіше. Для цього дані повинні бути відкритими, і це дуже важливо», — наголошують автори проекту.

В «Інституті успішного міста» зазначають, що за допомогою сервісу кожен матиме можливість оперативного доступу до єдиної бази зведених даних, на основі яких зможе візуально створити портрет того чи іншого навчального закладу, а також почитати відгуки про нього.

«Наразі сервіс запущений у тестовому режимі й містить інформацію по школи обласних центрів. У майбутньому тут з’явиться інформація про дошкільні та позашкільні навчальні заклади, заклади профтехосвіти, ВНЗ. Відтак ресурс охоплюватиме всі ланки освітньої системи», — сподіваються активісти.

З прототипом можна ознайомитися за е-адресою http://open-school.uspishnemisto.com.ua.

Відомий всім і майже риторичний вислів, який став політичною класикою — «Що ти зробив для України?» — от саме зараз, у цю хвилину, можна конкретизувати цілком однозначно: що може зробити для України кожен її громадянин — якщо, звісно, він таким почувається і є насправді?

Певна річ, далеко не кожен може стати волонтером, допомагати нашому війську, ходити на пікети і різні протестні акції тощо. Найбільше, що кожен з нас може зробити сьогодні для України, — це повністю перейти на українську мову. Це — не розмовляти мовою окупанта, якщо ви українець за духом. Не переходити на його мову навіть тоді, коли співрозмовник уперто, агресивно, а нерідко ще й принципово наполягає на російській. Навіть зі всієї поваги до нього. Не переходити на неї в розмові з переселенцями — вони ж бо такі самі українські громадяни, не пристосовуватися до них. Можна захопливо-сентиметально (є така риса) розчулюватися: ах, солов’їна, ох, багата, пишна, запашна, соковита… — сотню синонімів придумати, і всі будуть до ладу.  А насправді потрібно дуже мало зусиль: розмовляти солов’їною завжди і всюди.

Здавалося б, це так просто. Треба лишень якийсь час день у день контролювати себе, й це стане природним, як дихання. А проте, багато разів доводилося бачити, як людина українська, патріотична, щойно оце розмовляючи українською, на вулиці, в крамниці — та будь-де, враз, без будь-якої потреби, переходить на російську. Колоніальна звичка сильніша навіть від генів, від національної свідомості — вона діє позасвідомо. Це глибоко закорінений синдром меншовартості, ще з тих часів, коли на все російське — мову, культуру тощо — українці дивилися як би знизу догори. До цього призвели жахливі історичні трагедії — від усіх чисельних гонінь (такої кількості заборон не знала жодна інша мова) до небаченого в світі терору, Голодоморів, найжорстокіших репресій проти носіїв нашої мови та культури. У висліді цього колоніального минулого — не лише страх на підсвідомому рівні, байдужість, брак національної гордості, а й нерозуміння, що таке вільний громадянин у вільній країні. Що таке українець в Українській державі. Але це наші люди, українські громадяни, тож усі національно свідомі та несхитні мають не лише показувати приклад, а й завжди і всюди допомагати їм стати українцями. Важко назвати українцем громадянина, котрий не знає, не розмовляє, а ще гірше — не хоче знати української мови. Нерідко навіть публічна людина — політик чи культурний діяч — на підкріплення своєї думки вдається до цитації лише російських авторів або ж російськомовних перекладів з інших мов. У цьому не було б нічого ганебного, якби він черпав також і з національних джерел, але ганебним якраз є те, що він їх не знає.

Для нинішньої влади все українське — мова, культура, традиції, історія — зайвина, непотріб, усе це їй нецікаве. Мовою держави, якою вони керують — з нашої «легкої» руки, вони розмовляти не хочуть. У них там, нагорі, домінує російська — себто окупантська мова, нею не лише поміж себе, а й на людях, на виду у всієї країни та всього світу, безсоромно послуговуються. Та маємо усвідомити: той, хто вважає себе українським політиком, але вдається до російської мови, врешті, буде здійснювати тут програму окупанта. Вже здійснює, напевне.

9 листопада, в День української писемності та мови, в Білій Церкві відбулося урочисте відкриття XVII Міжнародного конкурсу української мови імені Петра Яцика.

Пройшли урочистості і в мальовничому карпатському селищі Верхнє Синьовидне на Львівщині, де у 1921 році народився Петро Яцик, людина, про яку Михайло Слабошпицький написав книгу з промовистою назвою «Українець, який відмовився бути бідним». Він, старший син із багатодітної селянської родини, на кого у 14-літньому віці, коли помер батько, лягла чоловіча відповідальність за матір, двох молодших братів і чотирьох сестер, не полишив освіти. У 1944-у вимушено (через співпрацю з українським підпіллям) перебрався до Німеччини, де згодом закінчив Український технічно-господарський інститут у Регенсбурзі, а далі — у 1949-у — виїхав у Канаду.

Петро Яцик багато працював, створив будівельну компанію, став мільйонером і був великим доброчинцем. Зокрема, у 1990-х за його сприяння здійснений переклад англій-ською багатотомної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Відтоді західний світ має джерело інформації про минувшину України. Дбаючи про збереження рідної мови, організував міжнародний конкурс на краще знання української, фінансуючи його проведення. Заповідав це і своїм нащадкам.

За 17 років конкурс перетворився на справжнє свято національної гідності, що утверджує безсмертя рідної мови, творчості, інтелекту.

19 листопада у Чорноморську, як і в багатьох інших містах і селах, відбувся другий етап творчих змагань. Наші школярі ніколи не пасли задніх у мовних конкурсах, доводячи, що люблять рідне слово, свою Батьківщину. Щороку учні місцевої гімназії збирали найбагатший урожай і на міському, і на обласному рівнях. І це закономірно: до складання програм тут ставляться виважено й диференційовано, учительський колектив працює злагоджено й творчо. От і цьогоріч гімназисти були на висоті. На жаль, нема змоги перелічити всіх переможців, тож назву імена тільки тих, хто посів перші місця в кожній паралелі: 3-й клас — Валерія Чебан (школа №6, вчителька Т.В. Заволока), 4-й — Олександра Сєрооченко (№2, С.А. Осколкова), 5-й — Вікторія Фучижий (гімназія, Т.Д. Михайлова), 6-й — Анастасія Бурлаченко (№2, М.В. Павленко), 7-й — Христина Радченко (гімназія, Л.Т. Верготі), 8-й — Тетяна Цуркан (гімназія, Т.А. Татарчук), 9-й — Аманда Дробот (гімназія, Л.Т. Верготі), 10-й — Артем Топольський (гімназія, Т.І. Перчеклій), 11-й — Денис Єрьоменко (гімназія, Т.І. Перчеклій).

Загалом конкурсанти показали високий рівень знань, але, на жаль, роботи не завжди позначалися логіч-ним викладенням думок, стилістичною вправністю, умінням будувати речення. А з цього випливає: діти мало читають! Прикро, бо в конкурсі брали участь кращі з кращих.

Останнього осіннього дня в Теплодарському міському будинку дитячої та юнацької творчості відбувся вечір-зустріч, у назву якого винесено рядок нашої геніальної сучасниці Ліни Костенко, — «Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим…».

Гостем вихованців тутешнього осередку Міжнародної академії літератури і журналістики та гуртка «Водограй» був почесний член МАЛіЖ Віктор Антонюк.

Учітесь, читайте,
і чужому научайтесь,
й свого не цурайтесь...

Тарас ШЕВЧЕНКО.

Ці слова великого Кобзаря у сучасних світових тенденціях звучать як ніколи актуально. Активні процеси глобалізації диктують високі вимоги до фахівців усіх напрямів, диктують нову філософію «навчання упродовж життя». І, перш за все, це знання іноземних мов, серед яких, безумовно, лідирує англійська.

Англійська мова для сучасної людини стає не просто додатковою перевагою, а об’єктивною необхідністю. Освітяни найпершими мають бути відкриті до змін, адже саме вони готують професійні кадри, яким у майбутньому будувати державу за вимогами часу. Так, Міністерство освіти і науки видало наказ від 14.01.2016, який однією з основних вимог для присудження вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам поставив знання англійської мови на рівні В2 (рівень — незалежний користувач). Саме тому в Одеському національному політехнічному університеті під егідою кафедри іноземних мов уже другий рік поспіль діють курси, які готують до складання міжнародного іспиту FCE з англійської мови та отримання сертифіката Кембридж-ського університету (Великобританія). На цих курсах у вільний від педагогічного та наукового навантаження час навчаються викладачі ОНПУ.

Водночас, варто відзначити, що й студенти, які завжди були найдієвішою та найактивнішою спільнотою, також сприйняли вимоги часу й готові їм відповідати. Окрім того, що англійська мова вивчається як обов’язкова дисципліна, студенти від-криті і для нових форм навчання.

Викладачі кафедри історії та етнографії України ОНПУ як експеримент, за попереднім узгодженням зі студентами, вирішили дати можливість їм на семінарських заняттях робити доповіді та реферати англій-ською. Це, передусім, дає змогу урізноманітнити навчальний процес та робить його привабливішим для юнацтва. І, по-друге, що найважливі-ше, таким чином вони можуть проявити свої знання не тільки з основного предмету, в даному випадку — курсу «Історія України та української культури», а й продемонструвати володіння іноземною мовою на рівні доповідача.

«Одеський гобелен: поверхня, тема, простір» — мистецький проект під такою назвою, як уже повідомляли «ЧН», експонується у Художньому музеї (вул. Софіївська, 5а).

Дев’ять учасників — Людмила Богайчук, Зінаїда Борисюк, Олена Ільченко, Тетяна Іщенко, Діана Кміт, Олександр Ковач, Вероніка Мон, Есфір Серпіонова та Анна Носенко — представили твори декоративного мистецтва у царині художнього ткацтва: традиційний гобелен, експериментальні ткані техніки, валяння, художня обробка текстилю, вишивка, інсталяції.

За словами головного організатора і куратора проекту, заслуженого художника України Сергія Савченка, «інтрига цієї виставки у формотворенні, що, здавалось би, не є традиційним у нашому регіоні». Експозиція представляє твори митців, які обрали для себе матеріалом нитки або волокна як привід і засіб для реалізації ідей та експерименту з вираз-ністю форми.

Основою будь-якого міфу про походження світу є процес перетворення первинного хаосу у космос — особливий гармонійний порядок, у якому активна воля творця структурує те, що має потенцію до народження і розвитку. Хаос у цьому контексті має особливе значення — він уособлює живоносне джерело безперервного становлення світової матерії.

Процес ткацтва можна порівняти з космогонією. Його основою є найтонше волокно, яке, немов атом, стає структурною одиницею для молекули — нитки. З «ниток-молекул» буквально «матеріалізується» матерія тканого, валяного або вишитого твору.

Стрімко, що й незчутися, злетів рік, як відійшов у вічність Іван Андрійович Кудлач (1960—2015), вчитель із села Троїцьке Любашівського району, дописувач і друг «Чорноморських новин».

У пам’ять про нього пропонуємо нині кілька віршів із підготовленої до друку збірки поезій «На відстані руки» (розділ «Я співаю землі своїй славу»).

У вступній статті «Макро- і мікрокосмос Іванового світу» до цієї збірки брат покійного Володимир Кудлач, зокрема, пише: «…Віршування, яким Іван Кудлач зайнявся ще у далекі 1980-і, було для нього віддушиною. Він писав вірші для себе, швидше,

«в шухляду», хоча як людина активної громадянської позиції згодом наважився друкувати в пресі твори історичного, патріотичного змісту. Тому вони надзвичайно відверті й щирі, часом настільки, ніби він звертає свої помисли не лише до людей, а й до самого Бога («У храмі»). Його поезія — це чисте джерело української словесності, порухи людської душі із чистим сумлінням».

Пізня осінь

Розкурила люльку осінь —
Значить, скоро вже зима.
Дим клубами ліг на роси,
Шати дуб лиш не зніма.
Підберу останнє листя,
Розтрушу в рядках думки
І калинове намисто
Перев’яжу у пучки.
21.10.2014.

Дощі

Вже котрий день ідуть
дощі, дощі, дощі.
Вже котрий день
не бачу диску сонця.
Крізь темряву дощів снують
плащі, плащі...
Лиш світлі лиця діток у віконцях.
Із буди зовсім не вилазить вірний пес.
Поріг коти тримають у облозі.
А я уперто жду чудес, чудес, чудес…
І музику вишукую у прозі.
23.10.2014.

Цими днями в Одеському базовому медичному училищі відбулася студентська конференція, присвячена Дню порозуміння з ВІЛ-інфікованими людьми, який відзначався 1 грудня. Тема — «ВІЛ-інфекція та сучасні проблеми наркоманії».

— Майбутні медичні працівники — саме та категорія людей, яким важливо добре орієнтуватися у цій темі, — наголошує заступник директора училища Микола Нарійчук. — Адже  поруч з нами живуть люди, хворі на СНІД, вони звертаються за медичною допомогою, тож потрібно знати і пам’ятати про це, і найголовніше — дотримуватися правил безпеки.

З інформацією про проблему виступила перед присутніми лікар-інфекціоніст Одеського міського центру профілактики і боротьби з ВІЛ-інфекцією та СНІДом Марія Чубач. В Україні, зазначила вона, понад 265 тисяч Віл-інфікованих, тобто ця хвороба вже давно переросла в епідемію. За весь період епідемії в Одесі виявлено понад 25 тисяч інфікованих. 11146 офі-ційно поставлено на облік. Діагноз СНІД отримали 3572 особи, в тому числі 36 дітей. Померли він СНІДу 2183 людини, серед яких 23 дітей. Щодня одна людина в нашому місті, здаючи кров, дізнається про те, що вона ВІЛ-інфікована. І найчастіше діагноз припадає на працездатний вік — від 23 до 40 років.

— Раніше діагноз ВІЛ і СНІД стосувався, переважно, груп ризику: наркоманів, представниць секс-індустрії. Сьогодні ж на обліку — лікарі, юристи, вчителі, нормальні соціально адаптовані люди, — каже Марія Іанів-на, яка щодня зустрічається з небезпечною хворобою. — ВІЛ-інфекція розвивається дуже швидко. Епідемія СНІДу в Україні вже перейшла до четвертої стадії, коли вона виходить за межі груп ризику, коли хворіє соціально адаптована частина населення. Тому зараз особливо важливо дотримуватися правил безпеки, бо ВІЛ перебрався у середовище людей, у яких на чолі не написано, що вони інфіковані. Всім людям важливо берегтися. А якщо біда вже трапилася — дуже важливо знати про свій статус. Нині  антивірусна терапія призначається одразу після виявлення інфекції, препарати підтримки закуповуються не лише МОЗ, а й міжнародними фондами, які хочуть нам допомогти, бо у цій сфері в Україні відбувається не дуже приємні речі. З епідемією потрібно боротися, тому закордонні медичні фірми, що випускають дорогі антивірусні препарати нового покоління, подарували ліцензію на їх випуск українським фармацевтичним компаніям з метою порятунку наших співвітчизників, полегшивши таким чином доступ до лікування.

Марія Чубач розповіла, що сьогодні діє міжнародна програма боротьби із СНІДом «90-90-90», згідно з якою 90% ВІЛ-позитивних людей повинні знати про свій статус, 90% тих, хто знає, повинні бути охоплені лікуванням, і 90% тих, хто лікується, повинні отримати покращення від терапії.

Міністерство охорони здоров’я спільно з місцевими органами влади розпочали створення госпітальних округів.

Госпітальні округи створюються для того, щоб упорядкувати мережу закладів медичної допомоги. Таке впорядкування відбуватиметься за двома принципами: по-перше, має бути забезпечена доступність громадянина до якісної допомоги, по-друге, заклади, де надається ця допомога, повинні мати належне навантаження, аби підтримувати належну кваліфікацію фахівців, повідомляє прес-служба МОЗ.

У міністерстві зазначили, що в кожному госпітальному окрузі буде визначений заклад інтенсивного лікування (найпотужніший в окрузі), а решта лікарень перепрофілюють таким чином, щоб там надавалися послуги, які не потребують високотехнологічного обладнання.

До складу госпітального округу повинно входити не менше однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування першого та/або другого рівня й інші заклади охорони здоров’я. Перелік медичних втручань з надання вторинної (спеціалізованої) допомоги затверджуватиметься МОЗ, як і типові табелі матеріально-технічного оснащення лікарень. Міністерство також визначить нормативи кількості обслуговування пацієнтів. Так, багатопрофільний заклад інтенсивного лікування першого рівня має обслуговувати не менше 120 тисяч, а другого рівня — не менше 200 тисяч осіб.

Межі та склад госпітальних округів повинні формуватися таким чином, щоб жителі, які в них проживають, мали доступ до вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в межах свого округу. Адміністративним центром госпітального округу буде, як правило, місто з населенням понад 40 тисяч осіб, де є багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування другого рівня.

Зона обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю доїзду до багатопрофільних лікарень, що не повинен перевищувати 60 хвилин, та бути еквівалентною радіусу зони обслуговування 60 кілометрів.

Остеохондроз — біда усього людства. Ця хвороба тримає у своїх руках понад 85 відсотків жителів планети і є тією ціною, яку платимо за прямоходіння. З болями у спині стикався чи не кожен. Причина майже всіх проблем зі спиною — остеохондроз.

Що ж провокує цю патологію і як протистояти остеохондрозу та його ускладненням? Про це ми розпитали невропатолога, кандидата медичних наук Наталію ЯВОРСЬКУ.

— Остеохондроз — це захворювання, пов’язане із патологічними змінами кісткових і хрящових тканин хребта. Вони можуть бути зумовлені порушенням обмінних процесів, тривалим механічним або статичним впливом, а також віковими змінами. Жінки частіше страждають від остеохондрозу, але у чоловіків він перебігає набагато важче. Та найнеприємніше, що остеохондроз — це проблема всього організму, а не тільки хребта.

— Чому так?

— Через нервові канали хребет впливає на всі внутрішні органи людини. Це означає, що, вражаючи окремі ділянки хребта, остеохондроз порушує роботу всієї нервової системи і периферії, а це, в свою чергу, впливає на функціонування всіх внутрішніх органів, оскільки всі вони безпосередньо пов’язані зі спинним мозком.

— Наталіє Петрівно, які причини захворювання?

— Через сидячий спосіб життя рухова активність людини обмежена, і це призводить до гіподинамії, зниження інтенсивності обмінних процесів у кісткових і прилеглих хрящових тканинах. Людина втрачає м’язову масу, у різних сегментах хребта починають розвиватися дистрофічні зміни, що провокує патологічні зміни властивостей опорно-амортизаційного апарату хребта.

Отже однією з найважливіших причин виникнення остеохондрозу є малорухливий спосіб життя, гіподинамія. Цей фактор стосується всіх представників розумової праці, чия доля — сидяча робота за столом. Сидячий спосіб життя змінює інтенсивність навантаження на хребет, викликає зміну вигинів і розподілу тиску на міжхребцеві диски.

Головний офтальмолог України Оксана Вітовська розповіла, чим небезпечні сучасні гаджети і яким буде зір у наступних поколінь українців.

Проблема поганого зору — на шостому місці у рейтингу найпоширеніших захворювань українців. Щороку кількість людей із порушеннями зору збіль-шується на 4 відсотки. Єдиної причини таких порушень не існує, однак найвпливовіші фактори — це постійний контакт із планшетами, комп’ютерами, дисплеями сенсорних телефонів, велика кількість джерел яскравого світла і навіть неправильне харчування.

На думку Оксани Вітовської, найкориснішими продуктами для підтримання гостроти зору є всі жовті й помаранчеві овочі та фрукти, а також дрібні ягоди: смородина, чорниця, лохина, журавлина.

А ще, нагадує фахівець, при тривалій роботі за ноутбуком або комп’ютером слід робити «технологічну перерву» кожні 60 хвилин, відволікаючись на просту розминку для очей.

Науковці з Університету Юти провели дослідження щодо найпопулярніших продуктів у раціоні людей усіх країн світу.

Геотеги — позначки, які залишають під фото учасники інтернет-спільноти зі всього світу, — показали, що основна їх частина стосувалася нездорової їжі. На підставі цих позначок і було складено список продуктів-лідерів у соцмережах.

До топ-десятки увійшли: кава, пиво, піца, вино, морозиво, слабоалкогольні напої, курка, барбекю, тако і заморожені напівфабрикати.

На думку науковців, соціальні мережі дозволяють не тільки відстежувати харчові переваги, але й шкідливі звички, як-от па-ління. Спілкування в інтернеті, вважають вони, може бути фактором «позитивного впливу». Наприклад, пропаганда здорового способу життя, танців, фізичної активності ефективніше впливає на соціальні групи саме через соцмережі, а не шляхом стандартного інформування.

Учені рекомендують звернути увагу на ананаси, які у цей передноворічний сезон заповнили полиці супермаркетів.

Ананаси мають легко впізнаваний приємний смак і містять цілу низку корисних сполук з групи антиоксидантів, необхідних організму для захисту клітин від окислення. Регулярне вживання великої кількості антиоксидантів знижує ризик розвитку склеротичних змін у судинах й онкологічних захворювань. В інших дослідженнях йдеться про те, що ананаси захищають орган зору від макулярної дегенерації.

В ананасах мало калорій і багато клітковини, потрібної для нормального травлення. Тож цей фрукт ідеальний для тих людей, котрі худнуть і прагнуть отримати стабільний результат.

А ще вчені стверджують, що ананаси прискорюють обмін речовин, зміцнюють нігті, волосся і шкіру.

У перші дні грудня льодова арена Одеського палацу спорту, відроджена після 20-річного забуття, знову стала господаркою змагань професіоналів.

Саме тут, на проспекті Шевченка, впродовж чотирьох днів свої техніку та вміння демонстрували учасники другого етапу всеукраїн-ської першості на кубок Федерації фігурного катання і першого етапу відкритого чемпіонату Одеської області.

Полярні льоди Північного півкулі, попереджають науковці, тануть з безпрецедентною швидкістю.

Як показав аналіз даних Данського метеорологічного інституту, котрий відстежує температуру в арктичному регіоні, впродовж листопада температура шару повітря, що концентрується безпосередньо над крижаними вершинами, була на 9—12 градусів вищою від норми. У деякі дні, кажуть учені, вона піднімалася до нуля, перевищуючи листопадову норму на 20 градусів. Це рекордна температура: раніше жодне дослідження настільки високих значень не фіксувало.

У листопаді, зазначають учені, арктичний лід зазвичай не тане, а навпаки — знову замерзає після теплих місяців. Нинішнього ж року він не замерзав або замерзав з набагато меншою швидкістю, ніж до цього танув.

16 вересня площа поверхні арктичного шару льоду досягла рекордно малого значення: покрив зменшився до 4,14 млн квадратних кілометрів.

Експерти переконані: основна причина танення полярних льодів — діяльність людини.