Сучасне зросійщення, або «Русский мир» і «мовний закон» Ківалова-Колесніченка

Маніпулятивне використання в Україні Європейської хартії регіональних або меншинних мов

Маніпулятивне використання хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.

Мета, з якою хартія була ратифікована в Україні, стала очевидною у 2006 році, коли Віктор Янукович був прем’єр-міністром і головою Партії регіонів. Тоді низка обласних і міських рад, у складі яких переважали «регіонали», ухвалили з посиланням на хартію рішення про надання російській мові статусу регіональної на своїх територіях. Такі рішення ухвалили Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська, Миколаївська обласні ради, а також міські ради Харкова, Севастополя, Дніпропетровська, Донецька і Луганська (а на Одещині — ще й низка районних рад. — Прим. «ЧН»).

Із текстів цих рішень було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до ро-сійської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати—«регіонали» й комуністи — не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі. На підтвердження наведемо перший абзац тексту рішення Луганської обласної ради 5-го скликання від 25 квітня 2006 року:

«Згідно з інформацією Головного управління статистики в Луганській області (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року) 91% жителів Луганської області вважають рідною російську мову й вільно нею володіють, з них 38% є росіянами за національністю та вважають російську мову рід-ною, 31% — представники інших національностей, але вказали у якості рідної російську мову, 22% — окрім рідної мови вільно володіє російською».

Як бачимо, українці, які становлять найчисельніший етнос Луганщини, в цьому документі взагалі не згадані, а зараховані до 31% представників інших націй, хоча Луганську область важко назвати поліетнічною. Натомість наголошено на присутності великої групи росіян.

Хоча в тому ж році прокуратура скасувала більшість зазначених рішень, боротьба «русского мира» за законодавче закріплення за російською функцій державної з перспективою витіснення української з більшої частини території України, знову активізувалась у 2010 році, коли Янукович став президентом.

Законопроект «Про мови в Україні» Єфремова-Симоненка-Гриневецького

Невдовзі після інавгурації Янукович під час зустрічі з делегацією «Міжнародної ради ро-сійських співвітчизників» 27 травня 2010 року пообіцяв «спів-вітчизникам», що російська мова «посяде належне їй місце в житті нашого суспільства».

«Мы последовательно будем воплощать в Украине европейские ценности относительно защиты прав человека, в том числе — и в языковой политике. За основу мы берем Европей-скую хартию региональных языков или языков меньшинств… Мы уже подготовили ряд законопроектов, которые будут по-следовательно внесены на рассмотрение Верховной Рады. После их принятия русский язык, который является родным для многих граждан Украины, займет надлежащее место в жизни нашего общества», — заявив Янукович.

Уже 7 вересня того ж року обіцянка Януковича булла виконана. Голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, голова фракції Комуністичної партії Петро Симоненко та член Блоку Литвина Сергій Гриневецький зареєстрували у Верховній Раді законопроект №1015-3 «Про мови в Україні».

Загальні положення законопроекту містили визначення, позичені з совєтської риторики щодо «гармонійної російсько-української двомовності» і по-дібне, але реальну загрозу но-вітнього потужного зросійщення країни становила впроваджена норма, згідно з якою для надання мові статусу регіональної достатньо, щоб її носії становили 10% населення відповідної області, міста чи району. Це означало, що російська мова буде визначена регіональною на всій території країни і набуде в такий спосіб становища, рівного державній українській. За-уважимо, що жоден європейський документ, який регулює вживання мов на певній території, з Європейською хартією регіональних або меншинних мов включно, такої норми не містить.

За ініціативою тодішнього голови Верховної Ради Володимира Литвина законопроект «Про мови в Україні» було подано на експертизу до наукових установ. Всі інституції, які його розглядали, а саме: Інститут української мови НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Вчена рада Національного університету «Києво-Могилян-ська академія» визнали невідповідність законопроекту Конституції України. В результаті він був відхилений Верховним Судом України і знятий з розгляду Верховною Радою.

Закон Ківалова-Колесніченка як інструмент російського наступу на українську мову

Однак і ця поразка не зупинила російський наступ на україн-ську мову. Перечекавши певний час, той же законопроект під іншою назвою «Про засади державної мовної політики» подали 7 лютого 2012 року на розгляд Верховної Ради Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко.

Фактично це той же документ, що й законопроект «Про мови в Україні». Незначні зміни не вплинули на зміст основних його положень, зокрема пропонувалась та ж норма в 10% відсотків носіїв для визначення мови регіональною.

Попри заперечення Комітету з культури і духовності та протестні мітинги громадськості, що відбулись по всій країні, 3 липня 2012 року Закон Ківалова-Колесніченка було поспіхом ухвалено у Верховній Раді з численними порушеннями процедури.

23 лютого 2014 року Верховна Рада скасувала закон «Про засади державної мовної полі-тики», але відповідне рішення не підписав тодішній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов.

Той факт, що в Українській державі досі залишається чинним мовний закон, який за підтримки Януковича запровадили його поплічники — тодішній головний комуніст, два сепаратисти, один з яких нині прийняв російське громадянство, а другий сидить під слідством, а також одіозний одеський суддя, засвідчує лише одне: Янукович утік, але справа його наразі живе. А чи надовго — вирішить Конституційний суд України.

Лариса МАСЕНКО,
доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Джерело: http://www.radiosvoboda.org/ a/28141317.html («Copyright © 2015 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»).