Акварельна підкова Одеси

Інший промоутер проекту, голова обласної організації НСХУ Анатолій Горбенко так прокоментував подію: «Одеса акварельна і надзвичайно творчо активна. Наше місто вперше приймає місію всеукраїнської, міжнародної виставки акварелі. Подібне ставлення Національної спілки художників України, така довіра — це честь для нашого колективу, для Одеси. Спільно із секцією графіки здійснена велика робота, щоб відстояти право на проведення виставки такого ґатунку».

Перша всеукраїнська виставка акварелі в Одесі — подія знакова. Організатори вдалися до системного підходу — у перспективі вона проводитиметься як бієнале. Як зазначив уже згадуваний Ігор Волощук, «пропозиція щодо подальших всеукраїнських акварельних вернісажів у форматі бієнале, на нашу думку, є доречною і перспективною. Ця виставка стане відтворенням реальної картини творчої практики більшості українських художників-акварелістів. Складовими цього є широке географічне представництво авторів і, як наслідок, — демонстрація різноманітних стилістичних манер, цікавого поєднання графічних прийомів, так чи інакше пов’язаних з технікою акварелі».

З огляду на низку обставин роботи одеситів переважають, і в цьому інтрига, адже у випадку, якщо бієнале буде пересувним, то ми зможемо побачити ширший доробок акварелістів, скажімо, Києва чи Львова.

Проведення нинішньої виставки викликало й певну дискусію: чи варто включати в експозицію твори, які виконані у змішаній техніці? Думаю, що на це запитання відповіла багатовікова практика у цій царині. Достатньо згадати твори Валентина Сєрова, Костянтина Сомова, Миколи та Альберта Бенуа, Михайла Жука й інших мистців, які поєднували акварель із суміжними матеріалами, наприклад, гуашшю чи пастеллю. У мистецтві головне — досягти враження, створити образ і донести емоцію. Універсальність акварелі, в основі якої є елемент первородний — водень, у тому, що вона може сполучатися з іншими матеріалами. Втім, унікальність цієї техніки в її чистій основі при цьому лише вітається.

Організатори виставки випустили чудовий каталог, у якому представлена її основна концепція — показати в загальному плані еволюцію акварельного живопису в Одесі починаючи з ХІХ століття та продемонструвати багатство індивідуальних підходів в акварелі різних живописних шкіл на сучасному етапі. Представлені твори Еміля Вільє де Ліль-Адана (1843—1889), Геннадія Ладиженського (1853—1916), Івана Сільвестровича-Давойни (1902—1963) та інших майстрів, які стали фундаторами одеської школи акварелістів. Каталог також містить статті доктора мистецтвознавства Ольги Тарасенко, директора Одеського музею західного і східного мистецтва Ігоря Пороніка та автора цих рядків. У першій частині — твори класиків. На жаль, в експозиції цей принцип порушений. Варто відзначити і вишуканий дизайн каталогу, над яким працювали Олександр Карпушкін, Галина та Анатолій Кравченки і Григорій Палатніков.

Як уже зазначалося, нам надзвичайно цікава участь у виставці двох представників Китаю (Лю Дзянь та Юйчунь Му) — батьківщини акварелі, а також митців із Молдови (Ігор Мосійчук) та Німеччини (Герті Месснер). Якщо представник Молдови є вихованцем одеської школи і цілком вписується у її концепцію, то решта контрастують із загалом.

Випуск каталогу (500 примірників) став можливим не в останню чергу завдяки фінансовій підтримці меценатів, зокрема одеського підприємця Ірини Платонової. Інформаційну підтримку забезпечили газета «Чорноморські новини» та Південноукраїнський медіа-холдинг.

Проект вселяє надію. Звертаю увагу на одну цікаву обставину, яка, швидше, має символічне значення. Як уже мовилося, експозиція розгорнута на чотирьох виставкових майданчиках Одеси: від початку вулиці Пушкінської до Воронцовського палацу, а далі по бульвару Мистецтв рукою подати до залу Спілки художників та Художнього музею на вулиці Софіївській. Таким чином у плані маємо підкову, а це обнадійливий знак.

Володимир КУДЛАЧ.