Материнська сила

«Душа нікчемніє, якщо в ній перестають жити духовна сила і велич предків». Ці слова належать Євгенові Сверстюку. Видушити з себе корисливого й продажного раба в дорослому віці дуже й дуже важко, майже неможливо. Вироблення шляхетності — це моральна революція в почуваннях і думках людини. Здійснити її без материнського впливу в дитинстві важко. Адже в «бандити» йдуть ті, хто виріс безвірком, хто в сім’ї не отримав належного морального й релігійного виховання, кому абсолютно байдужим є поняття «нація».

Розповім про матір двох бандерівців, якими лякають жителів Сходу, втім, як і нас з вами. Це — мати Ілярія та Василя Куків. Про її прощання зі старшим сином написав адвокат Степан Шухевич у книзі «Моє життя». Ілярія, котрий був провідником ОУН Золочівщини, стратили через повішення 25 серпня 1938 року. В день страти, прощаючись навіки, мати сказала синові: «Гілярцю, щоби ти, дитинонько моя, випадково не заломився й не зробив нам стиду. Ти не гинеш за що-небудь. Ти не зробив цього для себе, а для справи, для нас усіх. Тримайся, дитинонько, будь спокійний, закуси зуби й видержи до останньої хвилини». Оунівця Ілярія Кука влада Польщі знищила за те, що боровся за незалежність окупованої України.

36-літній Олександр Суслопаров з Кривого Рогу, батько чотирьох дітей, загинув 16 січня 2015-го на блокпосту в Станиці Луганській від вибуху банки з медом, принесеної диверсантом. Він мав право не йти на фронт, але дружині, яка чекала на п’яту дитину, сказав: «Якщо сюди полетять ракети і загинуть наші діти, я цього не переживу. Їду на Схід, щоб цього не трапилося...». «Пасічника», 64-літнього місцевого жителя, етнічного українця, затримала Служба безпеки України. Він зізнався, що за диверсію отримав 10 тисяч російських рублів, а діяв за вказівкою головного управління розвідки генштабу РФ.

Та повернімося до проблеми «єдіного» народу. Москва привласнила собі історію та культуру стародавньої Русі-України, використала її назву й перейменувала свій фіно-угро-татарський народ із «московитів» на «росіян». Корінне населення Київської Русі — українців — почали називати «малоросами» й усіма засобами нищити, приховуючи від широких мас справжню історію, забороняючи українську мову, традиції, виморюючи голодом... Насправді ж єдиний нащадок середньовічної європейської держави Київської Русі — козацька держава Україна. Вона стала незалежною в першій половині XVII століття. У незавершеній праці «Викриття дипломатичної історії XVIII століття», вперше надрукованій у СРСР 1968 року, Карл Маркс писав: «Московська історія пришита до історії Русі білими нитками... Колискою Московії  було криваве болото монгольського рабства, а не сувора епоха норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія... Навіть після свого звільнення (в XV ст.) Московія й надалі відігравала свою традиційну роль раба, який став паном...» (до 1700 року цар сплачував данину кримському ханові — васалові турецького султана). Цитую за статтею «Несподівана Київська Русь» професора І.Смешка, опублікованою у газеті «День», 23—24 вересня 2016 року. Спеціально посилаюся на іноземного вченого, хоч я особисто цю інформацію дізнавалася з українських джерел: «Московство» П. Штепи, «Ментальність орди» Є. Гуцала, «Країна Моксель» В. Білинського.

Українська духовність відзначається високим ідеалізмом, пошануванням людини як єства богоподібного. А оскільки на нашу родючу землю завжди зазіхали сусіди, то чоловіки, залишаючи родину, йшли її боронити. Яскравий приклад — Запорізька Січ. Поки чоловіки були в поході, господарство, виховання дітей, всі сімейні турботи лягали на плечі жінки. Отож усвідомлення власної гідності й відповідальності в української жінки виробилося не випадково. У спадок дітям матері передавали почуття честі, гідності, волелюбства, працьовитості. Згадаймо, як багато писав про жінку-матір Т.Г. Шевченко, запевняючи, що в світі «нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим».

Шлях служіння своєму народові вказують світочі української духовності. Невипадково їхні імена, не кажучи вже про суть їхнього вчення, за радянської влади були заборонені. Великий український педагог професор Григорій Ващенко вчить, що шлях служіння рідному народові лежить через навчання в сім’ї, пізнання основ християнської етики, через глибоке знання історії свого народу, його звичаїв і традицій. І невипадково у 2014 році добровольцями пішли відстоювати Україну насамперед ті, кого в сім’ї навчили любити свою Батьківщину, кому розкрили духовну велич предків.

Ментальність нації залежить від кількох факторів, а визначальними серед них є рід занять та вірування. Наші предки — прадавні українці, живучи на родючих землях по середній течії Дніпра, ніколи не зазіхали на чуже, а з давніх-давен займалися хліборобством, що давало більшу можливість, ніж пастухам чи мисливцям, задумуватися над таємницями природи й людського життя, сприяло формуванню лагідної вдачі й загальної інтелігентності. Психічні властивості наших предків досліджував професор Григорій Ващенко. У книзі «Виховний ідеал», написаній на замовлення Спілки української молоді (1950, Мюнхен, 1976, Брюссель, 1994, Полтава), він переконливо доводить, що великий вплив на психічні властивості давніх українців мала форма суспільного життя — матріархат, поєднаний з моногамією (одноженством), «тим часом, коли у семітів і нордійців, народів номадів і ловців (мисливців) існував патріархат». Г. Ващенко називає українців народом-аристократом, історичні умови котрого склалися так, що «народні маси мусили відіграти в ньому активну роль і завше були ініціативними», адже український хлібороб «мусив кожну хвилину бути готовим до боротьби... В таких умовах українці звикли поважати себе, у них виховувалася любов до волі й незалежності. Для них не мало значення зовнішнє становище людини, її походження, службовий стан тощо. Вони могли коритися волі лише такої людини, яку поважали за її високі духовні якості, за мужність, відвагу й мудрість... Аналізуючи особливості українського інтелекту, ми маємо відзначити особливий розвиток здібностей до синтетичного мислення, яке є однією з найважливіших умов творчості в галузі науки й техніки». Досліджує вчений і родинне життя, підкреслюючи, що в традиції українців — одружуватися за взаємною згодою, а в коханні духовні елементи превалюють над фізіологічними. Відтак у вихованні дітей дуже багато залежить від сім’ї.

В основі вироблених століттями світогляду й моралі українців лежать істини: «не забивай без суду» та «шануй гідність жінки». Їх називає й пояснює одесит Юрій Липа у книзі «Призначення України» (1938). «Шевченківське «сім’я вечеря коло [своєї] хати, а мати хоче научати» — це тепер протимосковський рушійний важіль, бо з Москви пливе безвласницький, безтрадиційний урало-фінський дух ненависті до української родини. Це не похід війська чи урядування адміністрації, це похід ворожого світо-гляду проти тисячолітнього світо-гляду». Тобто в українців «своє» вже було на підсвідомому рівні, воно прийшло від тисячоліть, впродовж довгого часу було виразним наказом, свідомим звичаєм. Чужинцям з Москви потрібно було нейтралізувати активні сили, а потім викорчувати й саму підсвідому традицію життя. Боролися не на фізичне знищення, а на знищення моральне. Ю. Липа переконливо доводить: «По масових жорстокостях москвичів стає виразним, що «не забивай без суду» завжди було в українській підсвідомості... По пониженні чужинцями жіноцтва й його ролі законом стає право українства «шануй гідність жінки».

У 1938 році Ю. Липа написав статтю «Українська жінка», де висловив такі думки: «Жінка в українській родині була носителькою не лише щастя щоденного, а й суспільної та расової моралі. Вона більше, ніж чоловік, формувала расу (українську ідентичність). Жінка — творець нових цінностей в українській духовності... Перед весіллям юнак присягав дівчині, що бере її як рівну собі перед Богом». Про високу місію жінки він написав і в поезії «Молитва за кохану жінку», яка починається так:

О, Боже, світлом ти у всьому
І твій закон — у кожнім дні, —
Прислухайсь голосу мойому,
І в болю поможи мені.

За словами геніальної Ліни Костенко, «по Україні пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань». Особливо «загартована найвищим гартом» українська жінка. Сьогодні вона оплакує загиблих і скалічених синів. Слухаючи розповідь матері заарештованого без вини, нібито за участь у чеченській війні, Станіслава Клиха, що збожеволів від тортур у російській в’язниці, про те, яким понівеченим стало його молоде красиве тіло, згадую вислів ро-сійського письменника Максима Горького: «Найважливішою прикметою вдачі російського народу є його садистська жорстокість» та співчуваю нещасній матері. Про знущання над полоненими розповідає кримська татарка, журналістка, волонтер Гайде Різаєва, котра двічі побувала в полоні, витримала фізичні й моральні знущання, а найстрашніше з них — погроза, що якщо не видасть потрібну бойовикам інформацію, то завтра з Криму привезуть труп її сина. Гайде Різаєву звільнили за обміном, до чого причетні співачка й політик Оксана Білозір, волонтери та співробітники СБУ (газета «Факты» від 18.08.2016). А звільнений за обміном Геннадій Афанасьєв, розповідаючи, що довелося побачити за два з половиною роки в російському полоні, каже: «Коли через вологу ганчірку до статевих органів стали пропускати струм, словами не передати, як було боляче» («Факты» від 24.06.2016). Сьогодні українська жінка воює в АТО поряд з чоловіками, органі-зовує волонтерську допомогу, рятує поранених, надає психологічну підтримку вчорашнім воякам...

Нам є у кого вчитися, як любити Україну, як їй служити, щоб не заплямувати символів, за які люди без вагань віддавали життя. Потрібно лише усвідомити необхідність цього та пам’ятати, що майбутнє України залежить від кожного.

А причина того, що частина наших людей перетворилася на «відданих слуг» Москви, поміняла національну ідею на ідеал збагачення — наша тривала бездержавність. Надто довго ми були в неволі. Це призвело до втрати історичної та національної пам’яті. Тому нам так складно нині відбудовувати свою державу. Вихід лише один — повернути втрачене, розбудити дух — національну ідею. Тільки тоді ми зможемо перемогти у війні з агресором, тільки тоді, не зваблюючись на дешеві подачки й брехливі обіцянки, зможемо обирати гідних і мудрих керівників, які дбатимуть не про особисті статки, а про заможне життя всіх співвітчизників. Для того ми повертаємося у Європу, тобто будуємо демократичне суспільство, щоб влада була не над нами, а для народу.

Пам’ятаймо, що Тарас Шевченко просив у Бога допомогти українцям побороти Москву:

Поборов ти першу силу,
Побори і другу, ще страшнішу.

Аліна ПЛЯЧЕНКО.