Істина — у простих людях
Доволі часто доводиться спілкуватися з воїнами, які брали чи беруть участь в антитерористичній операції на сході України. І хоча всі вони різні — за віком, статурою, соціальним становищем, врешті, за зовнішністю, є між ними щось невловимо схоже. Небагатослівність, стриманість, зваженість, зосереджений, вивчаючий погляд. Такими їх зробила війна.
Для 34-річного Артура Дашковського все почалося в серпні 2014-го, коли воєнні дії на сході країни були у розпалі, а забезпечення наших захисників — вкрай поганим. У рідному Жеребковому всі знали, куди після «учебки» потрапив служити односелець. Не посвячували лишень матір. Артур одразу вирішив її не хвилювати, а відтак і розповідав про себе мало. Заспокоював, що все нормально, що служить він у спокійній місцині, у 28-й окремій механізованій бригаді. Правдою тут була хіба що приналежність до військового підрозділу. Бо все інше на той момент дало б багато підстав для материнського неспокою.
Із самого початку Артур Дашковський шукав привід, аби потрапити на передову. Хоча можливість поберегтися була і досить непогана: попервах служив кухарем, за що й отримав позивний «Повар». Але прагнення діяти й приносити більшу користь переважило, і вже невдовзі опинився на передньому краї. Як зізнається, причиною для такого рішення була, зокрема, й ситуація, яка тоді розгорталася в армії: пиятика, крадіжки, дехто все, що міг, обмінював у місцевих на горілку. Тож, як це не дивно, але на передовій, поблизу Мар’їнки, Артурові стало набагато спокійніше. У всякому разі на 7-у блокпосту почувався потрібним, від нього залежала безпека на одному з відрізків шляху Запоріжжя—Донецьк. Про небезпеку замислювався мало, поруч були такі ж відважні й одчайдушні побратими, як і він. А таки відважні, таки відчайдушні! Уже 27 листопада 2014-го Артур та троє його товаришів стали героями телерепортажів й особистими ворогами сепаратистів.
«Повар», «Зима», «Москаль» та «Майор» удосвіта пробралися на ворожу територію, де піднялися на один з териконів біля шахти «Трудовської» і зняли з нього «деенерівський» прапор, натомість встановивши наш, синьо-жовтий стяг. З цього моменту хлопці стали особистими ворогами бойовиків — за їхні голови тоді обіцяли серйозну грошову винагороду. Артур ще й досі побоюється за своє життя, адже надто багато і тут, на мирній території, прихованих сепаратистів та їх прихильників…
Тоді ця відважна четвірка українців стала героями телесюжетів, хоча вони, каже захисник, у своєму вчинку нічого геройського не вбачали. Просто хотіли засвідчити, що це — українська земля.
Розповідаючи про свою службу, Артур Дашковський пригадує, як у той час було складно з одягом, їжею. Тоді порятунок прийшов від організації «Армія SOS». Волонтери Аліна й Олег привозили їм обмундирування, продукти та все необхідне. Кілька разів вони, ці добровільні помічники, потрапляли під обстріли, але це не спиняло їх у шляхетній діяльності. Надходила допомога і з рідного Ананьїв-ського району: волонтерська організація «Великі серця» також передавала посилки з найпотрібнішим, а її голова Ганна Самотей тримала постійний зв’язок з бійцем-земляком.
Сюди, додому, часто доходила викривлена інформація. Було навіть, Жеребковим поповзли чутки: Артур Дашковський потрапив у полон. Стривожена матір негайно зателефонувала синові, який жартома відказав: «Так, у полоні. У нас тут гарні умови, wi-fi безкоштовний». Але відчувши, що на тому кінці його жарт не зрозуміли, відразу ж поспішив заспокоїти матір.
Напевно, саме таке ставлення до війни і стало для Артура рятівним, дало змогу витримати всі 13 місяців служби. Бо ж траплялося різне: нічні чергування на блокпосту, де, яко тать, із темряви може виринути підступний ворог, недоброзичливі погляди у спини українських вояків місцевих проросійських симпатиків, обстріли та підступні міни...
Будинок, у підвалі якого з самого початку оселилися хлопці, був гарним, триповерховим. До війни там жила заможна вірменська родина, яка на початку обстрілів виїхала. До певного моменту провидіння відводило снаряди від будівлі, де переховувалися воїни, але одного разу після масованого обстрілу бойовиків від неї залишилися лише руїни. Хлопці ж уціліли лише завдяки міцно збудованому підвалу. Як зізнається Артур, усе сталося настільки швидко, що вони навіть не встигли злякатися. Звісно ж, раділи, що залишилися цілими та неушкодженими.
Зараз, пригадуючи свою недавню службу, воєнні дії, які назавжди закарбувалися у його свідомості, зізнається: «Я не бачу сенсу в цій війні…». Для цього бійця, який пройшов усе, патріотизм — не гучні гасла, а український прапор на «сепарській» території. Його патрі-отизм — у сумлінній і чесній службі, без намагань «відкосити», знайти якусь відмовку чи виправдання. На жаль, доки політики вищого рівня не можуть дійти згоди, доки тривають численні перемовини та торги, ця територія дедалі більше й більше стає чужою, ворожою і смертельно небезпечною. Та на захист нашої Батьківщини стають такі ж небагатослівні відчайдухи, як Артур Дашковський. Ось це і є істинний патріотизм. Істина — у простих речах, у простих людях...
Вікторія УРБАН.
Ананьївський район.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
