Володимир КАБАЧЕНКО. Вірші

* * *

ні моря ні неба ні хмар
ні снігу ні віри ні кари
одеса французький бульвар
дерев і будинків примари
ні глузду ні спину ні чвар
ні слів ні погроз ні пошани
бульваром простує туман
зникають платани й каштани
трамвай захлинувся в сльоті
непевно неквапно невпинно
чекає запевнень в путі
звичайно так само невинно
було колись та й нема
можливо ніколи не буде
пророцтв задарма покути
ієремії плачу в тумані не чути
озвався ревун навмання
ніяково щемко марудно
озвучивши сенс буття
ниє як пес приблудний

* * *

Безпорадність у сизому небі
поволі загусла
Весняні хвилі Чорного моря
і Крим навесні
Сонце в хмарах медузою
млосною згасло
Смуга срібного берега.
Смуга березня взагалі

Чорний крук по зимі
походжає неспішно
Сірим сіяним пляжним
солоним піском
Чорний крук чорну мідію
трощить зловтішно
Затуливши її від братів своїх
чорним крилом

Відчайдушно сорока на гілці
скрекоче
Недолугість! Безладдя!
Наруга! Ганьба!
Ще узимку здається все
було нівроку
Нині ж Криму і флоту
і моря нема
Березень, 2014

* * *

Подібні і несхожі дні
Пленери хмари і калюжі
Немов корови в череді
Липневі київські дощі

Волання міста пополудні
І стогін міста уночі
Як зашморг блискавки на шиї
Липневі київські дощі

Наявне місце у вагоні
Відсутнє — у твоїм житті
Як світлі сльози по дорозі
Липневі київські дощі

* * *

довкруж брязкіт зброї брехня
і набої
на вишнях квітучих хрущі
дощі на кордонах
колишніх імперій
і в межах імперій дощі

похнюплені ватники
всохлі тополі
квасоля ряба і зелені борщі
дощі на кордонах
колишніх імперій
і в межах імперій дощі

провалені стріхи покинуті хати
у печі свист вітру вночі
дощі на кордонах
колишніх імперій
і в межах імперій дощі

двори поросли бур’янами
під стріху
на стріхах заклякли сичі
дощі на кордонах
колишніх імперій
і в межах імперій дощі

мальтійські хрести
на козацьких могилах
торішні сніги і вчорашні дощі
 сичі на кордоні
колишніх імперій
а жовто-блакитний шеврон
на плечі

ВОНИ

київ — місто герой
в ньому живуть герої
вони там не вмирають
вони стоять на варті
вони стоять на зупинках
вони сидять у кав’ярнях
вони мовчать у трамваях
вони крокують хрещатиком
вони вигулюють псів
вранці бульваром шевченка
вони такі магістральні
майже як міст патона
вони такі переконані
майже як віктор ющенко
вони такі заклопотані
як залізничний вокзал
вони такі ж вимогливі
як ходаки з провінції
вони як дороговкази
сміливцям і боягузам
бабусям і малюкам
вони у чергу ставлять
всіх що про себе нагадують
вони розводять руками
коли хтось пролазить
в підсумку поза чергою
але вони готові
усім допомогти
вони обіцянками бавляться
яких ніхто не дотримується
вони забудькуваті
вони потребують
щоденних нагадувань
в них розрядилися
мобільні телефони
вони поза зоною
взагалі вони не кияни
а я цього не писав

* * *

Вже не п’ємо за волю України
Пісень козацьких щось не чути
Як двадцять літ тому земляче
Сідай до столу, тут така гостина
Нагоду ми знайдем обов’язково
І вип’єм за жінок чи просто так
Закуримо по сигареті, маєш?
Зануримо в життя злі погляди
На глибину колишніх сподівань
Сьорбнемо пива і побачим дно
На глибині порожнього бокалу
Побачим дно, і що?
На що ж ти сподівався?

СТЕП

все на світі боїться вічності,     час боїться пірамід
(арабське прислів’я)

тільки степ не боїться нічого
зокрема плину тисячоліть
уламків трипільських горщиків
чергової навали кочовиків
буревію й торішнього снігу
в країні безмежного неба
зміни ветхозавітних поколінь
в окремо взятій пустелі
загалом лінійного часу вкупі
з механічними годинниками
і вчорашніми функціонерами
а ще одногорбих верблюдів
і пірамід на цигарках «camel»
та попереджень
про вбивчу шкоду паління
до того ж суворої звітності
та розпоряджень
щодо використання коштів
а ще зобов’язань наступників
щодо боргів попередників
тощо
та й що?
певно степ і є вічність

* * *

Буде чи щойно відбулося
Анонси надходять вчасно
Сутність давнішніх подій
Нині сприймають сучасно
Дочасно відходять батьки
Рахунки надходять вчасно
Невчасно приходять думки
Вертаються сумніви часто
Завчасно гостряться ножі
Псується взуття повсякчасно
Невтямки набуті борги
Також повертаються вчасно
Невпинно минають роки
Невпинно але своєчасно

* * *

Нечасто доля посміхалась
у дні минулих поривань
Гучних надбань і втрат таких
що неможливо відновити
В дні прикрощів-дощів і сподівань
прибитись берега
Крізь піну каламутного лиману
неспівпадань і знову — намагань
Долати гордощі на самоті й удвох
у зблисках істини гіркої
Серед задухи прикрих слів і снів
крізь товпище свинцевих хмар
Діждати в небі блискавки
як посмішки засмученої долі

* * *

Дощ накрапає тихо шелестить
повнішають ковбані
У Господа питається
святий Петро —
де йти дощу?
Куди податися? Понад містами
лиманами й мостами?
Чи може навпростець —
розлогими
степами і ланами
Що прагнуть навесні
вологи досхочу
Куди сьогодні сіятись дощу?
Бог загадав — туди де чорно
Де в землю сіяли зерно —
і проросло воно
Та не дочув старий апостол
Божих слів
Переповів дощеві —
там де вчора
І знову дощ пішов туди
де вчора був… і позавчора

* * *

вода тече, щохвилі
змінюється час
питання постають всечасно
        звичні і одвічні
випробуючи греблі сподівань
        на міцність
а також намагань зануритись
        у річку двічі
сусідський півень що перелетів
        у чужий город
як кури це робили раз у раз
        зазвичай
не впорався із викликом
хоч і робив таке не раз
        не двічі і не тричі
тепер когут обпатраний лежить
        зімкнув повіки
а вранці ще дивився
        пильно в вічі
коханим квочкам — білявій
        чорній і рудій
пойнятий думкою — у воду
        не увійдеш двічі
на жаль життя лишилося
в минулім часі
        нині — відчай
тим паче що вода —
окріп у казані
        одвічнім