№ 101 (21779) четвер 24 листопада 2016 року

Сьогодні у Києві в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відкрилася виставка «Незламні» — 15 історій про тих, кого не зламав Голодомор.

Як зазначається на сайті Українського інституту національної пам’яті — одного з організаторів виставки, влітку 1932 року переляканий Сталін писав: «Україну можемо втратити!». Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією. Щоб не втратити, він вирішив стратити Україну. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор — свободи, самодостатності, культурної унікальності.

«Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність «вождя народів». Голод не лише забрав життя у мільйонів українців, але вбив їх як українців: ті, хто вижив, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий «совєтський народ», — розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Але геноцид зламав не всіх. Серед тих, хто вижив фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Про цих людей — проект «Незламні». Вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932—1933 роках, і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці та техніці. Хтось, як Василь Барка, бачив метою свого подальшого життя донести світові правду про Голодомор, а хтось, як Олесь Гончар, тримав біль пережитого у своєму серці і збагачував своїми творами українську літературу. Інші, як Микола Руденко чи Олекса Тихий, ставали до відкритої боротьби з режимом. У кожного з тих, кого не зламав Голодомор, був свій шлях. Але вони зберегли у собі здатність творити нове. Окрім уже названих, це автор Акта проголошення незалежності України у 1991-у Левко Лук’яненко, оперна спі-вачка Євгенія Мірошниченко, дисидент Іван Світличний, видатна художниця Катерина Білокур, лікар Нонна Ауска, поет Дмитро Білоус, модель Євгенія Сакевич-Даллас, творець музеїв Михайло Сікорський, кіно-драматург Борис Хандрос, прозаїк Анатолій Дімаров, живописець Опанас Заливаха.

Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, а й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу. Завдяки їм Сталін програв — Голодомор не зламав Україну.

За останній тиждень проблема  дефіциту бюджетних грошей на придбання бензину для служби швидкої медичної допомоги Одещини набула громадського розголосу. Через недофінансування її робота опинилася на межі неминучої зупинки, що не на жарт стривожило людей.

Обласна рада  і департамент охорони здоров’я та соціального захисту населення облдержадміністрації вже довше тижня з цього приводу озвучують взаємні звинувачення, що стало темою  кількох  прес-конференцій та публічних виступів відповідальних осіб на телебаченні.

Спершу під час прес-конференції керівників обласної та одеської міської служб швидкої й екстреної допомоги медики розповіли про критичний стан служб, які отримали фінансування лише до кінця жовтня.

У відповідь голова облради Анатолій Урбанський у своєму відеозверненні до громади звинуватив у ситуації, що склалася, саме департамент охорони здоров’я та соціального захисту населення ОДА.

Зі свого боку директор цього департаменту Тетяна Крива під час скликаної прес-конференції пояснила, що нестача грошей на бензин для машин «швидкої» — це наслідок дефіциту бюджету. За її словами, в обласному бюджеті закладені гроші, які покривають витрати мережі закладів охорони здоров’я лише на 60%, відтак суми, виділеної на пальне для спецавтотранспорту, вистачило лише до вересня. Про це всі знали. Як вона тоді пояснила, на сесії обласної ради 20 жовтня гроші на потреби медицини виді-лили, але за умови, що всере-дині мережі відбудеться певне урізання витрат, тобто, уточнила, від неї вимагалося скоротити зарплати лікарям і зменшити виплати на проведення дороговартісної процедури гемодіалізу. Якби вона підписала пропоновані документи зі змінами, то на свій ризик внесла б корективи в цільове витрачання бюджетних коштів, за що передбачена кримінальна відповідальність. Саме тому, мовляв, вона цього не зробила.

На звинувачення Тетяни Кривої голова постійної комісії з питань бюджету, фінансово-економічної політики і банківської діяльності облради Євгенія Абрамова на час прес-конференції ситуацію прокоментувала так. Згідно з Бюджетним кодексом України, щоб виділити на якісь потреби гроші з казни, необхідно мати чіткі й недвозначні обґрунтування, на що їх витратять. Була заявка від департаменту про виділення 18,7 мільйона гривень на потреби служби швидкої медичної допомоги, але в тій заявці не були чітко розписані витрати, як того вимагається. І попри те, на порушення правил, затребувані гроші були виділили, оскільки ситуація складалася критична, а йдеться ж бо про життя людей. Скажімо, тільки в Одесі впродовж однієї доби «швидка» виїздить за викликами до півтори тисячі разів.

Минулого тижня на Одещині з робочим візитом побував віце-прем’єр-міністр України Володимир Кістіон. Основна мета приїзду — перевірка готовності нашої області до зими.

Кілька днів перед тим «пробну» зиму вже пережили кілька західних областей, де снігові завії призупинили рух транспорту, вибили зі звичного ритму сотні населених пунктів. Для нашого краю, особливо для Одеси, жменя снігу зазвичай перетворюється на стихійне лихо, з яким починають боротися лише пост-фактум.

— Мета моєї поїздки, — сказав посадовець, —  оцінити поточну ситуацію і максимально зрозуміти, де місцевій владі потрібна допомога уряду, центральних виконавчих органів, на цей перехідний період, поки вирішуються питання конкурсного призначення керівництва області.

Віце-прем’єр-міністр, зокрема, оглянув дорожню техніку, призначену для ліквідації снігових заметів та обледеніння трас, яка стоїть напоготові в парку облавтодору, що в Нерубайському Біляївського району, перевірив готовність до роботи в зимовий період Одеської ТЕЦ, ознайомився із ситуацією щодо надання субсидій населенню для відшкодування витрат на оплату отриманих послуг із теплопостачання в Овідіополі, а також провів нараду в ОДА, на якій обговорювалися ці злободенні проблеми.

Проводячи огляд спецтехніки, дислокованої у Нерубайському, Володимир Кістіон вказав на те, що її замало, зважаючи на протяжність доріг, якими сперезана Одеська область. Це, зрештою, чи не щороку доводять снігопади, які часто паралізують рух транспорту, завдаючи людям незручностей, а громаді — чималих збитків. І обмаль її, і стара вона, хоча й підфарбована яскраво.

Стосовно Одеської ТЕЦ, яка збудована понад 70 років тому і сьогодні постачає тепло до осель 350 тисяч містян, віце-прем’єр-міністр розкритикував бездіяльність місцевих посадовців, котрі не подбали про капітальну реконструкцію цього важливого об’єкта, що вже давно випрацював свій ресурс. Про зведення нової наразі не йдеться, оскільки на це потрібні величезні кошти, але з модернізацією існуючої пообіцяв допомогу. Обмовився також про можливість компенсації городянам оплати за наддороге тепло, яке нині виробляє ТЕЦ.

У понеділок Україна відзначила День гідності та свободи

Смуток, розгубленість, зневіра — ці слова досить часто звучали з-поміж людей, які збиралися на майданах та майданчиках наших міст і сіл. Та не рідше звучало й те, що Революція Гідності не була марною, що ми, хоч і занадто повільно, йдемо у правильному напрямку і таки досягнемо тих ідеалів, заради яких три роки тому українці, передовсім студентство, вийшли на Майдан. І дороговказом на тому шляху нам буде подвиг Героїв Небесної Сотні, Героїв-захисників, які ціною власного життя боронять нашу волю і нашу незалежність на передовій.

Так, у всіх нас є багато зауважень-претензій до влади всіх рівнів, до нестатків і цілої купи проблем, які доводиться вирішувати щодня. Але ж маємо пам’ятати, що владу обираємо ми, що наші будні залежать від нас, що, як казав британський філософ Джон Стюарт Міль, «гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її утворюють».

Настане час (він неодмінно настане!), коли 21 листопада в Україні буде справжнє свято, коли українці почуватимуться гідними і вільними громадянами шанованої у світі держави. Головне — не зійти на манівці, не збитися із шляху, яким ішли кращі з кращих представників нашого народу в попередні століття і на який ми знову стали 21 листопада 2013 року.

У Росії занепокоєні створенням при уряді Хорватії робочої групи зі співробітництва з Україною, у коло завдань якої передбачається включити передачу хорватського досвіду щодо «мирної реінтеграції окупованих територій», — повідомляє «Укрінформ» з посиланням на МЗС РФ.

«Цей крок, офіційно підтверджений головою уряду Хорватії Андреєм Пленковичем під час візиту до Києва 21 листопада ц. р., викликає серйозну занепокоєність. Нова паралельна структура буде, як мінімум, відволікати увагу київської влади від роботи, яка і так буксує, щодо всеосяжного виконання своїх зобов’язань у рамках Мінських домовленостей», — йдеться у повідомленні МЗС РФ.

Окрім того, в Москві заявили, що «згадка в порядку денному хорватської робочої групи теми Криму є зовсім абсурдною».

Зауважимо, що прем’єр Хорватії відвідав Україну 20—21 листопада у рамках першого офіційного візиту. Під час зустрічі з очільником нашого уряду Володимиром Гройсманом Андрей Пленкович наголосив, що на початку 1990-х Хорватія мала досвід окупації частини своєї території. «Ми — єдиний член Європейського Союзу, що може зрозуміти безпекову ситуацію в Україні, в якій вона сьогодні перебуває», — заявив він і додав: його уряд призначив заступника міністра закордонних та європейських справ керувати робочою групою із фахівців, котрі безпосередньо займалися процесом мирної інтеграції Подунав’я до території Хорватії та мають великий досвід для того, щоб допомогти Україні в цьому процесі.

Нагадаємо, після розпаду Югославії унаслідок Балканських воєн на початку 1990-х місцеві серби за підтримки Белграда захопили майже третину території Хорватії, оголосивши її «республікою Сербська Країна». У 1995-у збройні сили Хорватії, провівши короткі наступальні операції «Блискавка» і «Буря», визволили більшу частину цієї території. Незначна частина, що залишилася, перейшла під управління ООН і була мирно повернена до складу Хорватії у 1998 році.

Обраний президент Молдови Ігор Додон переконаний, що вперше за останні 20 років з’явився шанс вирішити придністровське питання. Принципи врегулювання він назвав в інтерв’ю російським ЗМІ.

«Думаю, що у нас зараз є історичний шанс цю проблему (придністровське питання. — Ред.) вирішити, вперше за останні 20 років після появи цієї проблеми. Чому я так думаю? І Росії, і Заходу потрібні хороші приклади. Мені здається, що було б непогано показати всім, як можна вирішувати певні заморожені конфлікти. Думаю, що Придністров’я може бути таким прикладом. Тому ми будемо дуже гнучкими у вирішенні цієї проблеми, ми будемо дуже відкриті. Я готовий у січні поїхати в Тирасполь на зустріч з майбутнім (вибори в грудні) президентом Придністров’я», — цитує «Укрінформ» Ігоря Додона.

На першому етапі врегулювання, на його думку, Кишиневу і Тирасполю необхідно домовитися на двосторонній основі, щоб намацати принципи політичного врегулювання. Прикладом у цьому, вважає, може послужити Гагаузія, в законі про яку написано, що якщо Молдова втрачає державність, у Гагаузії є право на самовизначення.

На другому етапі Додон пропонує включити в угоду між Кишиневом і Тирасполем аналогічний пункт щодо НАТО: якщо, за його словами, раптом у Кишиневі хтось надумає вступати в цю організацію, то Придністров’я, як і Гагаузія, матимуть право на самовизначення.

Згодом президент Молдови пропонує приступити до обговорення цього питання на переговорах у форматі «5+2». «Потім зможемо перейти до вирішення інших проблем, зокрема економічних, соціальних, проблеми боргів. Їх буде багато. Але ось концептуально є три-чотири пункти, за якими ми повинні домовитися. Домовилися, і тоді пропонуємо цю сторінку для обговорення у форматі «5+2»: дорогі наші партнери — Росія, ЄС, США, ОБСЄ, Україна — дайте вашу думку. І після цього приступимо до наступного етапу», — підсумував політик.

Ігор Додон висловився також за проведення референдуму (з участю жителів правого і лівого берегів Дністра) за новою Конституцією та висловив надію, що йому вдасться здійснити поставлені завдання щодо придністровського врегулювання під час свого президентського мандата.

За рік статки українців упали на 19% і ми увійшли до трійки світових лідерів за масштабами збідніння. Зі схожими до нас темпами котяться у прірву злиднів росіяни та аргентинці.

Сукупні статки населення світу від середини 2015-го до середини 2016-го зросли на 1,4% — до $256 трлн. Але й кількість дорослих у світі зростала приблизно такими ж темпами, тому вперше з 2008 року середнє багатство на кожну дорослу людину не змінилося, склавши 52,8 тис. доларів, повідомляє BBC Україна (http://www.bbc.co.uk/ukrainian/) з посиланням на доповідь Global Wealth Report, підготовлену Credit Suisse.

Українці разом із росіянами й аргентинцями увійшли до трійки аутсайдерів: добробут населення у цих країнах скоротився у відсотковому вираженні найбільше. Так, добробут українських домогосподарств упав на 19%, російських — на 15%. Найбільше ж збідніли аргентинці — на 27%. Основною причиною цього стали несприятливі коливання валютних курсів.

Україна — разом із Молдовою та Білоруссю — також потрапили до групи країн, де на одного дорослого у середньому припадає менше 5 тис. доларів. До цієї групи належать також низка країн Африки, Індія і Казахстан.

Більшість сусідів України, за даними Credit Suisse, заможніші за неї. Зокрема, Росія, Польща і Румунія належать до групи країн, де статки дорослих у межах від 5 до 25 тис. доларів.

До речі, як зауважує ВВС Україна, зменшився і добробут британців — приблизно на 10%. Укладачі звіту пов’язують це з голосуванням про вихід з ЄС.

Найбільше в процентному вираженні виросли особисті статки в Японії — на 19%. Це сталося на тлі зміцнення ієни до долара. У трійці лідерів — Нова Зеландія та Гонконг.

Водночас Credit Suisse відзначає подальше посилення майнової нерівності: лише 10% людей володіють 89% всіх світових активів.

Матері України, кохайте синів
Та пробуджуйте їх від оманливих снів,
Щоб не зрадило вас материнське чуття.
Краще вже небуття, аніж рабське життя.

Олесь ЛУПІЙ. «До матерів України».

Останнім часом мене дуже непокоїть суцільна зневіра в демократичні перетворення в Україні простих людей, які приречено твердять: «У нас так не буде, як у Європі, ми не такі», ні на мить не задумуючись, звідки ця зневіра і чи залежить щось від кожного з нас.

От і недавно в трамваї, вже вдруге за тиждень, стала свідком, як жіночки поважного віку переконували пасажирів, що українці, росіяни й білоруси — «єдіний» народ. До речі, одна з тих пропагандисток робила це у відповідь на запитання своєї ровесниці: «Ну чому нас так не люблять росіяни?».

Казочку про спільність народів нам втокмачували на рівні підсвідомості ще зі шкільного віку, бо вивчали ми не історію власного народу, а придумані в Кремлі міфи. І робилося це з метою дискредитації самої ідеї державної незалежності України, щоб «заволодіти думками, головами й руками загарбаних народів і впрягти їх до своїх цілей», щоб перетворити українців у «відданих слуг» Москви. Ці слова написав Степан Бандера у статті «Хоч які великі жертви — боротьба конечна», надрукованій до Різдва 7 січня 1956 року в «Шляху перемоги». Найбільше ж вразило мене те, що міф той твердили саме матері і саме в той час, коли від рук озброєних Кремлем бандитів і регулярних військ РФ на Донбасі гинуть кращі з кращих українських синів.

Жіночки у трамваї висвітлили дуже болючу проблему — беззаперечну віру деяких наших людей у «старшого брата». Після анексії Криму частина тамтешніх українців щиро раділа, що повернулася під юрисдикцію Москви. Були й такі, що повезли туди, на окупований півострів, на продаж продукти, бо гроші, мовляв, не пахнуть. У розв’язаній Москвою війні на Донбасі проти України воюють й етнічні українці. Немало тамтешніх жителів підтримують російські банд-формування і щиро вірять московській пропаганді, що їхньому життю загрожує «бандерівська хунта» з Києва. Це свідчення не лише того, що Україна нині програє РФ на інформаційному напрямку, а й доказ того, що сім десятиліть безбожницької комуністичної влади покоління українців виховувалися в антиукраїнському дусі, у ворожнечі до рідної мови, культури, до людей з яскраво вираженою українською ідентичністю. Та найбільша біда в тому, що значна частина українців не відчуває себе господарями в своїй державі, як не усвідомлює й значення України в світі. Та й ставлення наших високопосадовців і законотворців до умов життя свого народу не випадкове.

Доволі часто доводиться спілкуватися з воїнами, які брали чи беруть участь в антитерористичній операції на сході України. І хоча всі вони різні — за віком, статурою, соціальним становищем, врешті, за зовнішністю, є між ними щось невловимо схоже. Небагатослівність, стриманість, зваженість, зосереджений, вивчаючий погляд. Такими їх зробила війна.

Для 34-річного Артура Дашковського все почалося в серпні 2014-го, коли воєнні дії на сході країни були у розпалі, а забезпечення наших захисників — вкрай поганим. У рідному Жеребковому всі знали, куди після «учебки» потрапив служити односелець. Не посвячували лишень матір. Артур одразу вирішив її не хвилювати, а відтак і розповідав про себе мало. Заспокоював, що все нормально, що служить він у спокійній місцині, у 28-й окремій механізованій бригаді. Правдою тут була хіба що приналежність до військового підрозділу. Бо все інше на той момент дало б багато підстав для материнського неспокою.

Із самого початку Артур Дашковський шукав привід, аби потрапити на передову. Хоча можливість поберегтися була і досить непогана: попервах служив кухарем, за що й отримав позивний «Повар». Але прагнення діяти й приносити більшу користь переважило, і вже невдовзі опинився на передньому краї. Як зізнається, причиною для такого рішення була, зокрема, й ситуація, яка тоді розгорталася в армії: пиятика, крадіжки, дехто все, що міг, обмінював у місцевих на горілку. Тож, як це не дивно, але на передовій, поблизу Мар’їнки, Артурові стало набагато спокійніше. У всякому разі на 7-у блокпосту почувався потрібним, від нього залежала безпека на одному з відрізків шляху Запоріжжя—Донецьк. Про небезпеку замислювався мало, поруч були такі ж відважні й одчайдушні побратими, як і він. А таки відважні, таки відчайдушні! Уже 27 листопада 2014-го Артур та троє його товаришів стали героями телерепортажів й особистими ворогами сепаратистів.

«Повар», «Зима», «Москаль» та «Майор» удосвіта пробралися на ворожу територію, де піднялися на один з териконів біля шахти «Трудовської» і зняли з нього «деенерівський» прапор, натомість встановивши наш, синьо-жовтий стяг. З цього моменту хлопці стали особистими ворогами бойовиків — за їхні голови тоді обіцяли серйозну грошову винагороду. Артур ще й досі побоюється за своє життя, адже надто багато і тут, на мирній території, прихованих сепаратистів та їх прихильників…

Тоді ця відважна четвірка українців стала героями телесюжетів, хоча вони, каже захисник, у своєму вчинку нічого геройського не вбачали. Просто хотіли засвідчити, що це — українська земля.

Волонтер з латини — доброволець. Колись це слово означало лише категорію людей, які добровільно та безкорисливо йшли воювати за свою країну. Сьогодні ж волонтерство охоплює дуже широке поле діяльності — від збору матеріальної допомоги для незахищених верств населення до участі в громадських акціях без очікування винагороди за це.

Безкоштовно ділилися з іншими своїм часом, умінням, можливостями можуть лише свідомі люди, у яких є такий ресурс і бажання служити добру для всього суспільства, певним вищим цілям.

Волонтери громадської організації ВСАД

«ІТ-бабусі» — дуже різні і за віком, і за інтересами, і за соціальним статусом.

— Усіх нас об’єднує бажання допомагати людям старшого віку. Усі ми зустрілися в рамках програми «Золота осінь людей похилого віку», а саме —  проекту «Місце зустрічі — діалог», що реалізується в Одесі за підтримки фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє». І можна сказати певно й відповідально: без волонтерів ця програма не могла б відбутися, — розповідає координатор команди волонтерів проекту Олена Щербакова.

Зовсім умовно волонтерів програми, яких сьогодні вже близько трьох десятків, можна поділити на три категорії.

Перша — волонтери старшого віку, пенсіонери. Це переважно жінки та чоловіки, які звикли бути активними членами суспільства, брати на себе громадське навантаження і, долучившись у своєму поважному віці до програми як учасники, самі запитують: а чим я можу бути вам корисною/корисним? Так, Олена Віграновська, Тамара Криницька, Олена Кириченко та Лілія Бабенцова відповідають за контакти з учасниками програми, повідомляють іншим про наступні заходи, роблять оголошення, згуртовують однодумців у районах міста. Володимир Богатирьов створив власний блог і групу у «Фейсбуці», де докладно висвітлює всі події проекту. Галина Українчикова постійно відвідує п’ятеро-шестеро маломобільних стареньких і супроводжує їх, якщо вони виявляють таке бажання, на наші заходи. Після її візитів ті, хто не виходить з дому, частенько телефонують координаторові, щоб подякувати за уважність та чуйність волонтерки. Пенсіонерки Жанна Дубчак і Галина Гоменюк розпочали чудову традицію: маючи досвід і навички, проводять майстер-класи із хенд-мейду.

Волонтери середнього віку — це, здебільшого, лю-ди, які реалізували себе у професії і з задоволенням діляться своєю творчістю з іншими. Скажімо, Олена Калмикова, Анна Кольцова та Олена Смагіна займаються з людьми старшого віку акторською майстер-ністю, беруть участь у написанні сценаріїв, підготовці вистав та концертів. Є у нас і чоловіки — Сергій Щербаков та Олександр Філіппов, які допомагають впорядковувати приміщення для зустрічей та готують для всіх смачне частування. Хоча такий поділ за функціями, звичайно, дуже умовний, бо якщо потрібно стільчики розставити чи хутко щось приготувати, долучаються всі.

Шановний пане міністре, допоможіть розібратися із ситуацією. Ми розлучилися з чоловіком, коли нашій доньці було 11 років. До її 18-ліття колишній чоловік сплачував аліменти, а з досягненням повноліття — припинив. Зараз донька навчається в університеті, І їй не була б зайвою фінансова підтримка. Чи можна за таких обставин продовжити отримувати аліменти?

Згадана вами ситуація доволі поширена і детально прописана в нашому законодавстві. Сімейний кодекс покладає на батьків, які мають таку можливість, обов’язок утримувати повнолітніх дітей, котрі продовжують навчання, до досягнення ними 23 років. Аліменти на утримання повнолітньої дитини можуть виплачуватися як добровільно, так і за рішенням суду.

У разі добровільної згоди батька підтримувати доньку ви можете укласти договір про сплату аліментів на дитину. У документі мають бути прописані розмір аліментів та строки їх виплати. Розмір аліментів у такому випадку сторони визначають самостійно. Однак за жодних обставин він не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму. У разі внесення до договору конкретної суми законодавство вимагає включати умови індексації виплат. Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі невиконання обов’язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.

Сімейний кодекс гарантує і право на звернення до суду. Зробити це може як той з батьків, з ким проживає дитина, так і безпосередньо дочка чи син.

Заява подається до суду першої інстанції за місцем реєстрації або проживання відповідача чи позивача. При цьому законом передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду таких справ.

Аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред’явлення позову. Суд також може прийняти рішення про необхідність сплати аліментів за час, що минув до подачі позову. Але для цього має бути виконано кілька умов: позивач надасть докази того, що він уживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх отримати через ухилення останнього від сплати.

Уряд визначив перелік із 19 професій загальнодержавного значення, підготовка кадрів за якими здійснюватиметься у професійно-технічних навчальних закладах за кошти державного бюджету. Про це йдеться у постанові Кабміну, ухваленій 16 листопада, повідомляє прес-служба Міністерства освіти та науки.

«Ці професії — пріоритетні для розвитку еконо-міки країни, і підготовка кадрів за ними потребує державної підтримки. Завдяки цьому рішенню ми не лише забезпечимо пріоритетні галузі кваліфікованою робочою силою, а й суттєво підтримаємо професійно-технічні навчальні заклади», — зазначила на засіданні уряду міністр освіти і науки Лілія Гриневич.

Згідно з Національним класифікатором це: машиніст бурової установки (будівельні роботи), монтажник систем вентиляції, бурильник експлуатаційного та розвідувального буріння, моторист бурової установки, тістороб, верстатник деревообробних верстатів, живописець, верстатник широкого профілю, токар, фрезерувальник, налагоджувальник верстатів і маніпуляторів з програмним керуванням, складальник корпусів металевих суден, монтер колії, слюсар з ремонту дорожньо-будівельних машин та тракторів, виноградар, бджоляр і помічник машиніста тепловоза та електровоза.

На фінансування визначених професій у 2017 році уряд планує витратити 169 млн 600,8 тис. грн. Ці кошти будуть включені в освітню субвенцію та передані місцевим бюджетам.

У міністерстві зазначили, що підготовка за рештою професій, необхідних для обслуговування місцевої інфраструктури та у комунальних господарствах, здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів залежно від регіональних потреб.

На 1 вересня 2016 року в українській системі професійно-технічної освіти для здобуття професій загальнодержавного значення навчається 10279 осіб.

«Одеський гобелен-1» — під такою назвою у Худож-ньому музеї відкрилася масштабна виставка, яка чи не вперше в нашому місті так повно, в творчому багатоголоссі демонструє досягнення у цьому малопоширеному для нашого регіону різновиді мистецтва.

Представлені твори дев’яти майстрів, серед яких як ті, що розвивають цей напрямок творчості послідовно впродовж десятиліть, так і ті, хто зацікавився гобеленом у пошуках нових образів та виражальних засобів порівняно недавно: Людмила Богайчук, Зінаїда Борисюк, Олена Ільченко, Тетяна Іщенко, Діана Кмідт, Олександр Ковач, Вероніка Мон, Анна Носенко, Есфір Серпіонова. Загальновідомий визначний внесок у розвиток одеського гобелена Есфіри Серпіонової чи Зінаїди Борисюк.

Про особливості виставки, плани на майбутнє, а також специфіку творчості у цьому різновиді декоративно-прикладного мистецтва розмова з її організаторами та учасниками.

Сергій Савченко, заслужений художник України, куратор проекту:

— Виставка подібного формату і персонального складу в Одесі відбувається вперше. Основна ідея — показати роботи полярних у своїй творчості мистців, які займаються гобеленом. Для створення інтриги я також запросив херсонського майстра Олександра Ковача, чиї гобелени виділяються з-поміж інших збереженням структури нитки, її основи, яка утворюється під час плетіння. Цим вони, на мою думку, контрастують з творами одеситів. У нас нема вікових традицій ткацтва, і в цьому виді творчості превалює живописно-площинний підхід, адже наші майстри розвиваються в лоні дуже виражених традицій класичної південноукраїн-ської живописної школи і новішої модерної естетики, яка з новою силою проявилася в 1970-х роках і триває до тепер.

— Які шанси цієї виставки перерости в довготривалий проект і вийти за межі Одеси?

— Художник веде діалог з обмеженим локальним простором, й у нас домінують одеські критерії. Тому ця виставка — як перші оглядини: що в Одесі цікавого? У перспективі ми прагнемо вивести наших художників на контакт із ширшим українським арт-простором. Проектом уже зацікавилися в Національному музеї українського народно-декоративного мистецтва, що на території Києво-Печерської лаври. Нещодавно в Києві відбувся трієнале гобелена, і його організатори також виявляють інтерес до нашої виставки. До речі, одесити у трієнале участі не брали. Вважаю, що блок авторів цієї виставки цілком самодостатній і може презентувати одеський гобелен на всеукраїнському рівні, хоча формат експозиції піддаватиметься трансформації.

У вирі багатолюдного відкриття мені вдалося поспілкуватися з мистецтвознавцями й окремими авторами. Деякі з них уперше презентують себе в новій іпостасі.

Своїми враженнями від події поділилася доктор мистецтвознавства Ольга Тарасенко:

— Для мене важливо, що на цій виставці представлені роботи художників-особистостей, здатних до жертовності, адже ці твори не для ринкової потреби. В них акумульована мудрість людей, які знають цінність життя і смерті. Це виставка особистостей, які впродовж життя могли працювати не лише в сенсі підвищення професійної майстерності, але й над собою. Це люди, які йдуть шляхом сходження.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Володимир Сосюра.

Любов до України починається з материнської пісні, з рідної мови, з батьківського порога, з того мальовничого куточка рідного краю, де ти народився і живеш. Саме це стверджує у своєму вірші Володимир Сосюра, і саме цьому вчить своїх учнів викладач Тузлівського навчально-виховного комплексу Оксана Георгіївна Цонкова.

Своє життя вона присвятила школі, учням, яких навчає україн-ської мови та літератури, в яких виховує палку любов до всього українського: слова, історії, традицій. Що на уроках, що в позакласній роботі Оксана Георгі-ївна завжди в творчому пошуку. Кожен її урок — це витвір мистецтва — змістовний, цікавий, яскравий, позитивний.

Ще в 2012 році вчитель за-пропонувала проведення конкурсно-розважального проекту «Я люблю Україну» як звітний захід тематичного тижня до Дня української писемності та мови. І вже п’ятий рік він успішно втілюється.

11 листопада в шкільному клубі Тузлівського НВК було чути веселий дитячий гомін та гучні оплески. Саме так вітали цього року команди-учасниці на традиційному конкурсно-розважальному проекті «Я люблю Україну». Родзинкою та сюрпризом свята для учнів стало те, що в ролі суддів були вчителі, які сьогодні з різних причин уже не працюють у школі, але її двері для них завжди гостинно відчинені: Наталія Іванівна Агалакова, Ольга Олександрівна Чумаченко і Світлана Андріївна Петраківська.

Змагалися дві команди учнів 7—11-х класів: хлопців — «Соняшники» та дівчат — «Волошки». Кожну команду підтримував сектор вболівальників, який мав повноваження допомагати своїм гравцям.

Гра складалася з п’яти раундів: розминка, пісенний, історичний, «вірю — не вірю», рідний край. Кожен з раундів закінчувався оригінальною музичною паузою: потрібно було за мелодією вгадати пісню і виконати її разом із сектором вболівальників. Співали всі: і учасники, і вболівальники, і гості, і навіть судді. Що значить гарна українська пісня!

13 листопада міжнародна спільнота відзначала День доброти. Саме цього дня 1998 року в Токіо відкрилася перша конференція Всесвітнього руху за доброту, в якій взяли участь Австралія, Канада, Японія, Таїланд, Сингапур, Велика Британія та США. Пізніше до руху приєдналися й інші країни, а 13 листопада, щоб привернути до цієї теми увагу всіх і кожного, проголосили Днем доброти.

У Теплодарському міському будинку дитячої та юнацької творчості впродовж тижня проходила благочинна акція «Діти — дітям». Наші вихованці приносили свої улюблені іграшки, книжечки, щоб передати до Троїцького реабілітаційного центру (колишній притулок «Надія»).

Одеський живописець Володимир Кабаченко займає осібне місце в мистецькій панорамі України. Він пізнАванний (слово Св. Караванського) за самобутніми ознаками і якостями письма та образності, поєднаних з глибинністю і часоплинністю етнокультури. Може здаватися, що художник на крок-другий умисно «відстає» від нашої ком-п’ютерно-постмодерністської життєвої інсталя-ційності, «польотів у сні й наяву».

Але щоб увиразнити або посилити комунікативну складову своїх творів, Кабаченко почав писати вірші. Пробуючи пояснити собі та іншим, чим наповнена юдоль існування на часовому відрізку від завершеного задуму до перших доторків пензля на новому полотні. А може, ці римовані і неримовані рядки розповідають про ті емоції і рефлексії, які вдається — не вдається якось втілити фігуративом чи нефігуративом.

Хтось зауважить: навіщо ставити некоректні запитання — і те важливе, і те необхідне. Так-то воно так, але...

Великий відсоток грамотіїв на Донбасі воюють проти держави, в якій народилися, за браком патріотичного виховання. Чимало наших земляків, зокрема тих, що торгують і штукатурять у Москві та Підмосков’ї, була б така змога, проголосували б за повернення в СРСР. Ота велика кількість росіян, яка поміняла свої далекосхідні, сибірсько-уральсь-кі, поволзькі, а то й петербур-зько-московські квартири на одеські, щоб поближче до теплого Чорного моря, і зараз чекає Путіна на білому коні. На мою думку, всім їм та їхнім дітям потрібне більше виховання патріотизму, ніж вбивання в голови предметів, які ні продавцям, ні штукатурам не згодяться ніколи. Реформа освіти має бути мудрою й патріотичною.

* * *

взяв гамлет бандуру
    та й заграв, що знав
бути чи не бути?
    стиха заспівав
жити? в землі гнити?
    луснула струна
манівців багато
    вороття нема
пити чи не пити?
    є що наливати?
вголос заспівати?
    ні в кого спитати
кришталева чара
    та порожнє дно
може годі жити?
    чи не все одно?
високе питання
    та битий кришталь
чорне чи червоне?
    в себе запитай
неминуча чаша
    невблаганне дно
жити чи не жити?
    геть не все одно

Грип циркулює впродовж усього року. Навіть улітку, підтверджують медики, не бракує пацієнтів, які чхають та кашляють, температурять, вибуваючи з активного життя щонайменше на тиждень. Але особливо хвороба дошкуляє нам в осінньо-зимову пору, коли імунітет дещо ослаблений, коли ми більше часу проводимо не на свіжому повітрі, а в теплих приміщеннях (а це не тільки квартири та офіси, а й трамваї, магазини, ліфти тощо), де вірус розмножується швидко й діє агресивно. На вулиці ж, де холодно, морозно чи волого, грипом не заразитися.

Нинішнього сезону особливої тривоги, тобто катастрофічних наслідків епідемій, не очікується. Зрештою, як і самих епідемій. Але грип небезпечний своїми ускладненнями (бронхітами, пневмонією, менінгітами тощо), які можуть призвести до непоправного. Про це постійно нагадують відповідальні за здоров’я населення інстанції.

Так, Центр грипу та гострих респіраторних вірусних інфекцій Міністерства охорони здоров’я регулярно подає аналіз епідемічної ситуації з грипу та ГРВІ в Україні. Наразі впродовж тижня на грип та ГРВІ захворюють до 160 тисяч осіб, серед яких діти до 17 років складають майже 70%. Простежується невелика тенденція до збільшення показників. Серед госпіталізованих — переважно діти віком до 4 років. Летальних випадків не зареєстровано.

Вірусологи лабораторних центрів МОЗ, досліджуючи зразки матеріалу від хворих, відзначають, що у більшості випадків домінують віруси парагрипу. Але як поводитимуться цього сезону віруси грипу, стовідсотково спрогнозувати ніхто не може.

Про те, як Одещина готується до сезону розгулу грипу та його можливих ускладнень, йшлося на засіданні колегії департаменту охорони здоров’я та соціального захисту населення облдержадмі-ністрації. Судячи з почутого, зроблено немало. Найперше, сформовано ліжковий фонд усіх медичних закладів, готовий прийняти «сезонних» пацієнтів, у тому числі й резервний. До організації протигрипозних заходів активно залучені реаніматологи, які пройшли відповідний підготовчий курс. Особлива увага, зазначали на засіданні, приділятиметься роботі служби «швидкої допомоги», де вже налагоджено відповідний епід-режим. Так, всі члени бригад та пацієнти, яких транспортуватимуть до медичних закладів, обов’язково будуть у захисних масках. Салони машин після перебування кожного такого пацієнта дезінфікують.

Щодо масок, то вони, йшлося при спілкуванні медиків на колегії, ефективні саме на хворій людині, щоб вона не поширювала вірус. На вулиці заразитися грипом практично не можливо. Безпечні для оточуючих сухі маски, зокрема хірургічні, які мають водонепроникний прошарок і служать набагато довше.

Україну накрила хвиля психічних проблем. Війна, полі-тична та економічна кризи останніх років створили стан хронічного стресу, що позначився на психічному здоров’ї громадян. Єдина в країні цілодобова онлайн-лінія довіри, що надає психологічну підтримку в чаті, уже не може впоратися з обсягом людей, які звертаються по допомогу.

За останніми статистичними даними, 67% населення України незадоволені життям, 77% налаштовані песимістично й не очікують від майбутнього позитивних змін. У суспільстві зростає рівень депресії та агресії, психічних відхилень та розладів, а разом з тим і злочинності, зловживання алкоголем та наркотичними речовинами, випадків домашнього насильства та самогубств.

Найчастіше за психологічною допомогою звертаються люди з емоційними негараздами — 27% (сюди входять суїцид та посттравматичні розлади). На другому місці — проблеми у стосунках (24%), на третьому й четвертому — відповідно сімейні конфлікти та проблеми із залежностями (варто відзначити, що залежні надзвичайно рідко самостійно звертаються по допомогу).

«Українці схильні применшувати важливість свого психічного здоров’я. Спадок радянського минулого — виховання через страх та сором — заважає усвідомлювати свої почуття, а піклування про себе вважається егоїзмом. Через психологічну необізнаність побутує негативний образ психолога, а психологію плутають з психіатрією», — за-уважує адміністратор лінії довіри «Добре слово» Олена Тютенко.

Фахівець розповіла, що єдина в Україні цілодобова онлайн- служба «Добре слово», яка може безкоштовно надати психологічну підтримку, вимушена сама звернутися за допомогою до суспільства. Зараз «лінія довіри» створила сторінку для пожертв на краудфандинговій платформі «Спільнокошт». Для вирішення нагальних проблем, зокрема пов’язаних з розширенням штату спеціалістів, цьому благодійному проекту бракує близько 30 тисяч гривень.

«Одеські магістральні електричні мережі» державного підприємства «Національної енергетичної компанії «Укренерго» «Південної Енергетичної системи» під час проходження осінньо-зимового періоду 2016/2017 років надають роз’яснення щодо завдань, застосування, відповідальності за недотримання вимог і порушення «Правил охорони електричних мереж» для місцевих органів виконавчої влади, підприємств, організацій, установ, землевласників, землекористувачів та пересічних громадян.

Електричні мережі, насамперед підстанції, високовольтні лінії електропередачі, є системоутворюючими та мають важливе державне значення.

У зв’язку з цим для забезпечення збереження і надійності роботи електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації, визначення порядку проектування, будівництва, експлуатації та виконання інших робіт поблизу електричних мереж, а також запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму Кабінетом Міністрів України були затверджені (постанова від 4.03.97. №209) Правила охорони електричних мереж (далі — Правила).

В осінньо-зимовий період експлуатація електричних мереж виконується за несприятливих погодних умов та максимальних електричних навантажень, відтак від неухильного дотримання Правил, елементарних правил поведінки в небезпечних зонах розташування енергооб’єктів, у тому числі Одеських магістральних електричних мереж, залежить надійність енергопостачання — наявність світла, тепла і комфорту в наших оселях.

Згідно з Правилами місцеві органи виконавчої влади сприяють енерго-підприємствам у роботі із збереження електричних мереж, запобігання аваріям і ліквідації їх наслідків у діючих електромережах, а також у забезпеченні виконання Правил всіма юридичними та фізичними особами.

Вищевказаними Правилами чітко визначений перелік об’єктів, що підлягають охороні, а саме:

• трансформаторні підстанції;
• розподільчі пункти і пристрої;
• струмопроводи;
• повітряні лінії електропередачі;
• підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать.

Сьогодні медичний туризм динамічно розвивається в усьому світі і приносить колосальні прибутки. Статистичних даних, що дозволяють оцінити кількість іноземних пацієнтів, які приїздять на лікування в Україну, нема. Кожна клініка або агенція, звісно, ведуть таку статистику, але наразі ця інформація залишається внутрішньою.

Основними напрямками в’їзного медичного туризму в Україну є стоматологія та лікування безпліддя. Високий інтерес іноземних пацієнтів і до відновної медицини, офтальмології, кардіології…

Основний критерій вибору України для медичного туризму — невисокі ціни порівняно із зару-біжними клініками. Оскільки ж у нас є медичні центри (в основному, це спеціалізовані клініки, які надають лікування з високими результатами), то їх послуги і затребувані.

Цими днями в Одесі відбулася робоча зустріч «Розвиток медичного туризму Одеси та Одеського регіону». В якій взяли участь представники місцевої влади, адміністрацій санаторіїв та медичних СПА-готелів, вчені і туроператори. Головне завдання, поставлене її учасниками, — виявити ресурси, якими ми володіємо, виробити стратегію розвитку і визначити цільові ринки.

Директор департаменту культури і туризму міськради Тетяна Маркова зазначила, що Одеса — туристично привабливе місто для цілорічного відвідування. У нас активно розвиваються різні види туризму, в тому числі й медичний. Останній дає можливість поєднати відпочинок з отриманням кваліфікованої допомоги в різних санаторно-курортних установах, оздоровчих комплексах і медичних центрах.

Минулого тижня десятеро жителів Арцизького району госпіталізували з ознаками отруєння грибами. Всі — у тяжкому стані. У машині «швидкої» від зневоднення організму, спричиненого, за попередніми висновками, саме вживанням грибів, померла дівчинка, якій не було й двох років.

Найчастіше, застерігають медики, люди отруюються блідою поганкою, яку помилково сприймають за печериці чи сироїжки. Втім, отруїтися можна і їстівними грибами, неправильно їх приготувавши, вживаючи старі, зіпсовані або зібрані поблизу автомагістралей та промислових підприємств, а відтак перенасичені токсичними елементами (свинцем, ртуттю, кадмієм, миш’яком тощо).

Клінічні ознаки отруєння грибами — загальна інтоксикація організму, головний біль, біль у животі, нудота, запаморочення, кволість, блювота, пронос (нерідко з кров’ю), іноді — втрата свідомості. У деяких хворих спостерігається блідість та жовтушність шкіри.

Якщо після споживання грибів ви почуваєтеся погано чи помітили вказані ознаки отруєння у себе чи своїх близьких, негайно викликайте бригаду швидкої медичної допомоги. До її приїзду промийте шлунок слабким соляним розчином. Пийте багато рідини. Навіть при полегшенні стану обов’язково зверніться до найближчого закладу охорони здоров’я.

Дітям до семирічного віку, застерігають спеціалісти Обласного центру здоров’я, вживати грибні страви категорично забороняється!