Прощавай, Америко, де нас не чекали ніколи

Сімдесят років лідерів великої країни таврували за те, що вони нав’язують світові зразки американської демократії, громадянських свобод і прав людини. Сімдесят років у різних куточках земної кулі раділи, коли вдавалося насолити світовому жандарму, завдати поразки у В’єтнамі або підірвати вежі-близнюки в Нью-Йорку.

На антиамериканських настроях минулого і початку нинішнього століть виховано кілька поколінь політиків правого і лівого толку у всіх частинах світу. У деяких країнах (як у сучасній Росії) антиамериканізм є частиною державної ідеології. В інших (як у сучасної Франції) антиамериканізм — добре захована дуля в кишені. Але навіть там, де американців ненавидять люто (в КНДР, в Ірані, в деяких країнах Латинської Америки або на Близькому Схо-ді), добре розуміють, що їхню безпеку гарантує не ООН, а наймогутніша у військовому та економічному сенсах держава. І користуються перевагами стабільного Pax Americana.

Трамп може відмовитися від багатьох обіцянок, які він дав. Але одну обов’язково реалізує. Велич Америки буде відновлено за рахунок обмеження ролі світового жандарма. США не захищатимуть європейські та азійські країни без адекватної компенсації з їхнього боку. Дисбаланс у фінансуванні НАТО США поступово усунуть, американські війська виведуть з територій союзників, якщо ті не в змозі оплачувати їх утримання.

Нічого нового в такій політиці нема. Подібні вимоги щодо фінансування до союзників під час перебування у владі висували і в адміністрації президента Обами, але боялися образити Євросоюз, Туреччину, Корею (південну) і дрібніших споживачів американської допомоги. Трамп і консерватори в Республіканській партії США образити нікого не бояться. Президент і Конгрес, де в обох палатах тепер республіканська більшість, здатні, нарешті, здійснити мрію «простого платника податків» — не кидати зароблені ним гроші на вітер.

Хотіли багатополярного світу, де кожен бореться сам за себе і перемагає найсильніший? Розпишіться в отриманні. Хотіли світу, де силою можна змінювати межі, порушувати міжнародні договори, терором доводити до відчаю цілі країни? Будь ласка. У США і без вас багато турбот і є куди витрачати гроші всередині країни. З таких позицій, швидше за все, діятиме адміні-страція 45-го президента США в найближчі чотири роки. Американський народ вибір зробив, і до цього всім, кому подобається і не подобається, треба пристосуватися і звикнути.

Прозвітувати доведеться до цента

У каламутному світовому порядку (або, скоріше, безладі) декому, звісно, вдасться зловити свою рибку. Насамперед, це стосується Росії, де обрання Дональда Трампа оплесками вітала Державна дума в повному складі. Якщо зі Штатами не можна домовитися про «нову Ялту», багатополярний хаос цілком прийнятний. Не вдається розділити світ на сфери впливу де-юре — Кремль спробує домогтися де-факто того, що зможе командувати парадом на територіях більшості колишніх радянських республік. Україна та її інтереси при цьому опиняться на лінії «тектонічного» розлому.

Дональд Трамп, як відомо, в ході виборчої кампанії кілька разів змінював свою думку щодо «українського питання». Спочатку про нашу країну він взагалі не хотів чути (відмовився зустрітися з Порошенком під час перебування того у США), але потім обіцяв захищати Україну від агресивного сусіда. І справа не в тому, що штабом Трампа деякий час керував Пол Манафорт, колишній співробітник команди Януковича, якого після гучного скандалу довелося звільнити, а в тому, що республіканці, на відміну від демократів, за інших рівних умов традиційно підтримують сильних.

Чи треба говорити, якою країною, порівняно з Росією, в очах американських політиків є сучасна післяреволюційна Україна? Тотально корумпована бідна держава із зруйнованою економікою, яка два роки живе за рахунок зовнішніх позик, не може впоратися зі своїми внутрішніми проблемами. Частина її захоплена сепаратистами, частина — окупована, і важко сказати, чим закінчиться цей сумний сюжет.

Міркування, що Україна є форпостом західної демократії, що вона воює за цінності, які США сімдесят років намагаються утвердити у всьому світі, для ізоляціоністів і прагматиків зразка Трампа — пусті слова. Якщо уряд США в якусь справу вкладає мільярди доларів, проект (у тому числі політичний) повинен давати дивіденди.

Після Революції троянд по-дібний проект у Грузії виявився успішним, навіть незважаючи на агресію Росії. Але в Україні все забуксувало, боротьба з корупцією і реформи розтягнулися у часі, і є ознаки, що американська підтримка взагалі не впливає на стан справ.

При Баракові Обамі в адміністрації США це добре бачать, але бояться образити Україну, як і всіх союзників. А Дональд Трамп боятися не буде. За кожен вкладений цент він вимагатиме від української влади звіту про виконану роботу, і в най-ближчі чотири роки для нашої країни це стане головною проблемою. Якщо звіт влаштує адміністрацію Трампа, допомогу Києву продовжать і навіть розширять. Не влаштує — у Вашингтоні скажуть «ні», і гаманець МВФ закриється назавжди.

У побоювання, що нова адміні-страція США «здасть» або роз-міняє політичну підтримку України заради поліпшення відносин з Росією, теж є підстави. Але слід пам’ятати, що анексія українського Криму й окупація українського Донбасу — не єдина причина конфлікту Кремля із західною цивілізацією. Там, де конфлікт стосується основ міжнародного права, можливість торгівлі обмежена. Навіть для такого крутого бізнесмена, як президент Сполучених Штатів. І треба думати, що до скасування санкцій проти Росії у Трампа справа не дійде.

А якщо дійде, теж трагедії не станеться. В Україні за два роки відновлена армія, яка надійніше за будь-які санкції захищає нас від ворога.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.