№ 97 (21775) четвер 10 листопада 2016 року

Обговорення долі Міхеіла Саакашвілі, що триває уже другий день (стаття оприлюднена на сайті УНІАНу (www.ukrinform.ua) у вівторок. — Прим. «ЧН»), здивувало поворотких політологів. Тут, мовляв, вирішується доля світу в поєдинку між Трампом і Клінтон, то кого може зацікавити відставка якогось голови ОДА? Про неї, мовляв, усі забудуть за кілька днів. Можливо, й так. Але все ж не було жодного більш-менш серйозного політичного спікера, який би не висловився про відставку Саакашвілі по повній програмі. Іншим відставним губернаторам таке і не снилося.

Подія, на яку всі вже давно чекали і яка нікого не здивувала, раптом набула значення. Тріумфування було помічене в стані ворогів Саакашвілі. «...У Міхеіла Саакашвілі не вийшло і він не міг бути хорошим губернатором в Україні. Він природжений руйнівник... Він пішов звичною дорогою інтриг, конфліктів і публічних образ... Історія з приходом і відходом Саакашвілі тільки піде на користь українській демократії...» — пафосно пише у своєму блозі Антон Геращенко. «Опоблоківець» Микола Скорик вирішує кувати залізо, поки не застигло: мовляв, відставка Саакашвілі — це перша ластівка. Слідом треба відправити Труханова та обрати в Одесі нового мера. Тарас Чорновіл поспішив списати Міхо з «вищого дивізіону» в «другу лігу», де колишньому президенту Грузії доведеться відвойовувати місце під сонцем у боротьбі з маргінальними партіями.

Чи ж іде Міхо, який не впорався з Одеською областю і, на думку недоброзичливців, остаточно розгубив рейтинг, у небуття? Чи варто бачити в його словах про те, що він продовжує боротьбу, просто спробу зберегти обличчя?

На новій хвилі

Політтехнологи, які зовсім не симпатизують Саакашвілі, повинні визнати, що оголошення ним про відставку було оформлене за всіма правилами політичного піару та дуже якісно. На відеоролику грузинський реформатор стоїть в оточенні молодих хлопців та дівчат, які мають символізувати майбутнє України. Обличчя подане крупним планом, причому зйомка ведеться знизу, тому видно всю міміку промовця... Все це не схоже на прощальний салют, а швидше — на передвиборний ролик.

Політтехнолог АП Віктор Уколов, можна сказати, обмовився за Фрейдом, назвавши партію «Хвиля», яку створюють Сакварелідзе, Касько та Чумак і де гіпотетично за Саакашвілі закріплене місце лідера, партією «Нова хвиля». Тобто і він побачив у цьому якесь оновлення? Або це не обмовка і так було задумано?

І ще одна цікава деталь. Згідно з опитуваннями агентства «Рейтинг», у лютому цього року «умовний блок Саакашвілі» набирав 12% потенційних виборців, а за даними «Соціального моніторингу» Балакіревої віртуальна «партія Саакашвілі» на 30 серпня мала 2,5% голосів потенційних виборців (причому пізніше, з невідомих причин, її перестали фіксувати в опитуваннях). Звичайно, спад очевидний, адже і сам Саакашвілі, і партія «Хвиля» взагалі ніяк себе не проявляли. Самому ж Саакашвілі різні опитування в липні 2016-го давали від 20% до 26%.

Цими днями увага світу прикута до найважливіших виборів на планеті — президентских у США. Але для нас, українців, цікаві вибори і в сусідній Молдові.

30 жовтня там відбувся перший тур виборів президента, в якому взяли участь 50,95% виборців. Для перемоги у першому турі кілька відсотків забракло проросійському кандидату — лідерові Партії соці-алістів Ігорю Додону, за якого проголосували 47,98% громадян, що прийшли на виборчі дільниці. Друге місце із 38,71% голосів посіла проєвропейський кандидат від партії «Дія та солідарність» Майя Санду. Хто з цих двох політиків стане президентом Республіки Молдова, вирішиться у другому турі, який відбудеться найближчої неділі, 13 листопада.

Як і всі попередні вибори, боротьба тут точиться не стільки за персоналії кандидатів, скільки за цивілізаційний вибір. До Європи чи до «Азіопи»?

Молдова — парламентська республіка і за законом президента там обирав парламент. Повернутися до прямих президентських виборів парламентську коаліцію змусили масові антиурядові протести, які відбувалися у 2015-у і на початку 2016-го.

Олігархізація політики — одна з головних проблем сусідньої країни. Ще недавно ЄС ставив Молдову за приклад усьому Східному партнерству, країна отримувала кредити і допомогу для провадження євроінтеграційних процесів. У квітні 2014-го Молдова першою з країн СНД отримала безвізовий режим з ЄС. Однак загрузла в корупції. Нинішньої весни почали розслідувати справу про викрадення 1 мільярда доларів з банківської системи. Це захмарна сума для маленької держави. Генеральний прокурор Молдови розповів, що в окремих філіях банків «гроші виносили мішками». До цієї оборудки причетні лідери, які позиціювали себе як патріотичні та проєвропейські (чи нічого це не нагадує нам, українцям?). Люди їм вірили і йшли за ними. Тепер віра втрачена, чим не без успіху користаються сили, які не проти розвернути політичний курс країни на 180°.

Отже, Ігор Додон, 41 рік, економіст. Був заступником міністра і міністром економіки та торгівлі, першим віце-міністром Республіки Молдова. Починав з Компартії, сьогодні — лідер Партії соціалістів. Балотувався на пост мера Кишинева, але програв Доріну Кіртоаке.

Тутешні соціалісти червоніші навіть за комуністів, очолюваних колишнім президентом Володимиром Вороніним. З Ігорем Додоном у різні роки публічно зустрічалися Володимир Путін та Дмитро Рогозін, а також патріарх Московський і всєя Русі Кірілл (Гундяєв). Логотип цієї партії — не троянда (як заведено у соціалістів різних країн та в Соцінтерні), а тоталітарна п’ятикутна червона зірка.

Додон — любитель Росії, хоче бути схожим на Путіна і Лукашенка. Він — за відновлення у повному обсязі економічних відносини з РФ. Проти НАТО. Обіцяє скасувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом шляхом проведення референдуму щодо зовнішньополітичного курсу країни і розвивати її, спираючись на православ’я як «моральний стрижень молдаван, а також державності і нейтралітету Молдови».

Американці обрали 45-го президента. Новим господарем Білого Дому став республіканець Дональд Трамп, перемога якого для багатьох стала шоком, хоча, якщо бути відвертим, досить прогнозованою. Адже впродовж передвиборної кампанії кандидати поперемінно обганяли одне одного за кількістю симпатиків і той розрив був мінімальним. На фініші республіканець виявився спритнішим і обійшов суперницю-демократку. Гілларі Клінтон однією з перших привітала Дональда Трампа з перемогою.

Після оголошення попередніх результатів голосування, згідно з якими Дональд Трамп здобув  276 голосів у колегії виборників (для перемоги достатньо мати 270 представників у цій колегії), а Гілларі Клінтон — лише 218, він виступив перед своїми прихильниками в Нью-Йорку. Ця промова суттєво відрізнялася від ексцентричних передвиборних заяв і містила заклики до єднання «єдиного народу великої країни». Дональд Трамп, зокрема, подякував штабові Демократичної партії за старанну боротьбу, а також закликав і противників, і прихильників згуртуватися. «Настав час, щоб ми об’єдналися як єдиний народ. Я обіцяю стати президентом для всіх американців», — підкреслив він.

Учорашній непримиримий суперник визнав заслуги Гілларі Клінтон перед Америкою і сказав, що громадяни в боргу перед нею за її службу країні.

У своїй промові майбутній президент заявив також, що готовий співпрацювати з політичними опонентами, і попросив тих, хто не голосував за нього, підтримати його на нелегкому шляху. «Тим, хто вирішив мене не підтримувати, я теж подаю руку, щоб ми разом працювали на благо нашої країни», — сказав він.

Окрім того, Дональд Трамп пообіцяв, що буде налагоджувати добрі відносини з усіма державами. «Ми поводитимемося справедливо і рівноправно щодо всіх країн. Ми шукатимемо діалогу і партнерства, а не конфліктів», — сказав він і запевнив: «США готові впоратися з будь-яким викликом... Ми порозуміємося з усіма країнами, вірте мені».

У Європі, як уже мовилося, дещо шоковані результатами виборів у США, але, як дипломатично висловилася у «Твіттері» високий представник ЄС з питань зовнішньої полі-тики і безпеки Федеріка Могеріні: «Зв’язки між ЄС і США глибші за будь-які зміни у політиці. Ми продовжимо спільну роботу, знову відкриваючи силу Європи».

Менш дипломатичним був цілий ряд європейських політиків. Так, міністр юстиції Німеччини Хайко Маас у тому ж «Твіттері» написав: «Світ на цьому не закінчиться, але стане божевільнішим... Вибір Трампа — це гірке попередження. Ми маємо ще рішучіше боротися із причинами, які можуть призвести до страху, ненависті та ізоляції».

Підґрунтям для «багатьох невпевненостей» назвав перемогу Дональда Трампа очільник МЗС Швеції Маргот Вальстрьом, акцентуючи, що такий результат виборів турбує і багатьох людей, і навіть ринки (як відомо, у день оголошення результатів обвалилися фондові біржі, знизився курс долара і впала ціна на нафту).

В офіційному віснику Євросоюзу оприлюднене рішення щодо санкцій за результатами організованих Росією незаконних виборів в анексованому Криму.

«З огляду на організацію Російською Федерацією виборів до Держдуми у незаконно анексованому Криму і Севастополі Рада (ЄС. — Ред.) вважає, що шість осіб мають бути додані до переліку осіб і компаній, щодо яких діють обмежувальні заходи», — йдеться в документі.

Як повідомляє «Радіо «Свобода», міністри економіки і фінансів країн-членів Європейського Союзу раніше ухвалили розширений список ро-сійських діячів в окупованому РФ українському Криму, яких стосуватимуться санкції ЄС. Мова про шістьох осіб, яких Росія вважає обраними від окупованого півострова депутатами своєї Державної думи.

Рада ЄС у форматі економічних і фінансових питань ухвалила нові позиції в цьому списку, щодо яких запровадять обмежувальні заходи у зв’язку з діями, пов’язаними з підривом територіальної цілісності, суверенітету й незалежності України, повідомив Петер Кажимір, міністр фінансів Словаччини, яка нині головує в Раді Євросоюзу.

Усе, що дароване людству природою, веде свою історію із сивих віків. Люди так давно працюють біля землі, що той труд уже нагадує старовинний молитовний обряд, бо ж «трудитись означає молитись». То велика таїна — посадити рослину, виростити її й дочекатися результатів нелегкої праці. І віддає рослина разом з плодом-врожаєм те, що споконвіку накопичувалося на клітинному рівні, що народжувалося із незримої енергії: земної, сонячної та людської. На таїну, на мистецтво, підвладне небагатьом, схоже й вирощування винограду.

З’явилася ця культура на Землі у прадавні часи. Матір’ю вино-граду була Земля, батьком — Сонце. У час народження його грона наливалися не місяць і не два, як зараз, а швидко — із світанку й до сутінок. Ті, що встигали поспіти зранку, запозичили у вранішньої зорі її ніжний ру-м’янець і стали рожевими. Грона, які наливалися вдень, були золотаво-жовтими, набравши того золота від сонячних променів. А ягодам, що достигали пізно ввечері, таємнича ніч передала свої темні, оксамитово-сині кольори. Змінювалися століття, час прискорював свій біг, а ось у винограду життя ставало більш розміреним, повільнішим: довше визрівають  краплинки-намистинки, більше праці людської потребують. Але й та праця — ніщо, коли підходити до лози без любові. У кожній гронці має бути часточка душі, серця того, хто взявся плекати його величність Виноград.

Коли спілкуєшся з нашими земляками — подружжям Фоменків із села Жеребкового, відразу відчуваєш, що не зиск чи ще якась користь керує цими людьми. Бо так розповідати, так знатися на виноградарстві можна, лише люблячи виноград та все, що з ним пов’язане.

Обійстя Олександра Івановича та Тетяни Іллівни розташоване в тихому куточку села, який називають Струтинкою. Правильніше навіть не тихому, а забутому Богом і людьми. Допоки доїдеш до їхньої садиби, встигнеш надивитися на покинуті господарями хатки-гніздечка: десь справненькі, десь — напівзруйновані чи й геть занедбані. Пусткою віє від них, і лише совині зойки ночами оживляють цю місцину. Бо ж у пошуках кращого життя мешканці тих хатинок рвонули до великих міст, що, мов гумові, радо приймають тисячі селян, які прагнуть стати городянами. А там, у вирі та марноті, й  життя промайне. І дедалі частіше вчорашні містяни згадують про сільську хатиночку та спокійну старість на малій батьківщині…

Ці невеселі роздуми перервала поява господи Фоменків — світлого будиночку з рівними рядами шпалер і стрункою ялиною у центрі двору. Господиня з радістю вийшла привітати гостей, а господар, потиснувши руку приїжджим, повів їх на оглядини колекції.

Напевно, так розповідають лише про дітей, на кшталт: «Ось наш середній. До школи пішов. Молодшенький погано букву «р» вимовляє…».  Бо не уявляла я, що так досконало можна знати про більш як 250 сортів і форм винограду та ще й так про них розповідати!

Десятки туристичних фірм щодня запрошують нас здійснити подорожі до екзотичних країн, зваблюючи розкішними пальмами, золотими пляжами та океанськими прибоями. У цьому нема нічого дивного: є попит — є пропозиція. Заморська спрага виникла ще тоді, коли доступ радянського люду до зарубіжжя був закритий «залізною завісою». Та завіса вже давно впала, на порозі — безвізовий режим, й інтерес до далеких мандрів у тих, хто може собі це дозволити, підвищується. Це цілком природно. Неприродно лише те, що в Україні виростає покоління, яке не знає... України, ба навіть своєї області.

Крім Біляївки, Саврані чи Вилкового, яке називають українською Венецією, переважній більшості жителів Одещини важко назвати ще якісь гідні подиву місця. А їх у нас є сотні — пізнавальних, естетичних, оздоровчих. Про це дедалі впевнені-ше й гучніше заявляють ініціативні та діяльні люди, які прагнуть привернути належну увагу до чарівних українських куточків, де можна відпочити, до тих острівців духовності, які дають почуття спорідненості зі своїм краєм і всією країною.

У галузі туризму дедалі впевненіше і повніше заявляє про себе Роздільнянський район. Не випадково він на рівні з Біляївським був обраний для участі в проекті «Туризм як каталізатор економічного розвитку сільських територій», що фінансується Європейським Союзом на умовах співфінансування місцевої влади (відповідно — 90 і 10 відсотків) і реалізується Одеським обласним агенством реконструкції та розвитку.

Що ж пропонують роздільнянці для мандрівників та відпочивальників? На це питання ми попросили відповісти директора Туристичного інформаційного центру району Тетяну МіховУ.

— Наш район, — розповіла  Тетяна Миколаївна,  —  з його вигідним географічним розташуванням, історико-культурними пам’ятками, неповторними краєвидами, багатою спадщиною, неабиякими оздоровчими ресурсами та привітними і щирими людьми, має всі перед-умови для розвитку туризму. Першопрохідці галузі це вже давно оцінили і зробили певні кроки, аби донести до мандрівників красу Роздільнянщини  у всій її повноті. У районі є туристичні об’єкти, якими можна пишатися.

Як от кінноспортивний клуб «Богнатове», який пропонує повноцінний відпочинок на березі Хаджибейського лиману. Для цього тут є сучасний  готельний  комплекс з рестораном,  а ще — все необхідне  для верхової їзди. Досвідчений наставник навчить умінню триматися в сідлі. А тепер уявіть: слухняний кінь, ви — верхи, довкола — мальовничий краєвид... Що може дати більше адреналіну? У клубі вдосконалюють свій вишкіл і вже вправні спортсмени, серед яких є переможці змагань різного рангу.

Поблизу села Єгорівка на території заказника «Рідна природа» розташований ще один унікальний комплекс. Цей заказник реалізує програму зі збереження та розвитку популяції видів дикої флори і фауни: коней, ланей, муфлонів, кабанів, качок, фазанів, цесарок, павичів… Окрай цієї царини природи зведено затишні котеджі, які приймуть усіх бажаючих. До їх послуг — екскурсії заповідними стежками, а потім лазня, басейн, банкет.

А чи знаєте ви, що на території готельного комплексу «Е95» діє професійний тенісний корт європейського рівня, який за якістю не поступається вімблдонському? Сам комплекс розташований на автотрасі Одеса — Київ, за 46 кілометрів від обласного центру. Навіть найвибагливіший клієнт залишиться задоволеним затишком і комфортом, які тут йому запропонують: крім корту, є мотель, басейн, ресторан...

Уже другий рік в Одесі тривають дослідження з реабілітації учасників АТО за допомогою дельфінотерапії

Ті, що пливуть швидше за вітер. Супутники мореплавців, рятівники тих, хто потерпає в морі. А тепер, будемо сподіватися, стануть ще й лікарями наших військових, чиї серця обпалені війною. Таємницю дельфінів розгадували Пліній, Геродот, Еліан та Аристотель. Сьогодні ж цю естафету перейняли спеціалісти науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум».

У Греції дельфін, поряд з конем, був священною твариною. Дельфінами, як відомо, правив володар моря Посейдон — один з головних олімпійських богів. За легендою, закоханий Посейдон довго не міг знайти прекрасну Амфітриту, щоб викрасти її й одружитися, аж поки її притулок не відкрив йому дельфін. 3а цю послугу Посейдон помістив його серед небесних сузір’їв.

В’єтнамські рибалки вірять, що бог посилає в море дельфінів спеціально для того, щоб вони рятували моряків, які потрапили в біду, підтримуючи потерпілих на своїх спинах і супроводжуючи їх у безпечне місце. Коли тамтешні рибалки знаходять у морі мертвого дельфіна, виносять його на берег, і капітан судна чи той, хто знайшов тварину, вважається її старшим сином. Він три місяці і шість днів носить жалобну пов’язку на голові, потім цю пов’язку спалюють, а кістки тварини закопують у землю в спеціальному святилищі, що має назву «могили королів». У цій же країні існує повір’я, що коли вмирає дельфін, то три дні неспинно йде дощ і бушує вітер.

У японському морі є маленький острів Сейкайто. Там, у містечку Каойура, стоїть буддійський храм, у якому з 1679-го щороку в перші дні квітня служать заупокійний молебень за душами китів та дельфінів, що загинули в сітях.

Людина двічі за свою історію ідеалізувала дельфіна. В античний час підняла його до морського божества, якому поклонялися, а в ХХ столітті спробувала його олюднити, поставити врівень із собою. До наших днів більшість сенсаційних заяв про цих інтелектуалів моря згасла, але романтика залишилася.

Спеціалісти науково-дослідного центру ЗСУ «Державний океанаріум» не опираються на романтизм. Уже другий рік спільно з адміністрацією дельфінарію «Немо» для реабілітації військово-службовців Військово-Морських сил, які брали участь у проведенні АТО, організовують курс дельфінотерапії. Дельфінотерапія є альтернативним, нетрадиційним методом психотерапії, де в центрі психотерапевтичного процесу лежить спілкування людини і дельфіна. Це спеціально організований процес, що протікає під наглядом фахівців.

Психологічна та психофізіологічна реабілітації — перспективні напрямки наукової діяльності центру. В їх основі лежить комплекс, передусім, психологічних, педагогічних і соціальних заходів, спрямованих на відновлення та корекцію порушених психічних функцій, станів, особистісного й соціального статусу поранених, інвалідів, осіб, які перенесли захворювання чи отримали психічну травму. За словами начальника науково-дослідного центру «Державний океанаріум», кандидата психологічних наук полковника Андрія Дончака, ці напрямки є особливо важливі під час підготовки військовослужбовців до ведення дій в  АТО й відновлення тих, хто отримав там психологічні травми, психологічного супроводу при поверненні їх до служби чи цивільного життя.

Українську поезію ХХ століття критика «розписала» за різносутнісними ознаками: співці революції й утвердження радвлади, Розстріляне Відродження, фронтове покоління Другої світової, шістдесятники, сімдесятники, вісімдесятники… Можна не сумніватися, що ця періодизація виразно оказіонального штибу буде переосмислена і «переназвана». Але таку місію виконає хіба що покоління шістдесятників — поетів і критиків — нинішнього сторіччя.

Уже не один десяток років гаруючи на рокованих поетичних невдобах (оази не для цієї сухарної професії), волонтерствуючи як рецензент і редактор, я незрідка замислююся над життям-буттям постчорнобильської каденції нашої літератури. І переконуюся, що поетичні радари здатні фіксувати духовні, ментальні зміни, аберації або й симптоми. Хто міг передбачити після вибуху атомного реактора на Прип’яті таке довге відлуння, скажімо, в координатах літератури. Друковані сторінки все частіше дихали на читача холоднечею постмодернізму.

І тут виникло рушення поетів, для яких село ніколи не могло бути рівнозначенням колгоспу, а даровані Господом Україні земні простори, води і гори, небеса не сприймалися власністю однієї партії, власне, її верхівки. З-посеред одеських літераторів я не один рік спостерігав на сторожових заставах поезії Володимира Невмитого (1954-2013) і Василя Півня. Обидва пізні дебютанти, обидва безоглядно малювали словом мотиви і візії, що їх 70 років табуювали ідеологічними наліпками «хуторянства», «замилуванням старовиною», «побутовізмом».

Вже сама назва першої збірки Василя Півня «Дзвони волинського неба» не мала шансів потрапити на обкладинку через україноцентричні конотації перших двох слів. А замість так званого «паровоза» (з клятвами вірності СРСР і подяками партії Леніна) автор ставить на початку вірш «Предковічне» із таким завершенням:

Я — з тих давніх-давен,
З предковічних племен, —
Скарб у спадок дістав,
Крізь віки невгомонні,
Вічну відданість вам,
Оболоні Волині осонні.
Я до вас простягаю долоні,
Щоб набратися сили й снаги,
На свої повертаю круги…

Синові лісника призначено іти в життя за скарбами — запасами зору і слуху. Вміти читати  майже непомітні сліди різноманітної звірини, знатися на голосах птаства, де хто з них облаштовує своє гніздо, нору, лігво. Вгадувати день і ранок, коли певно можна йти за грибами, ягодами, горіхами. Шанувати уклад і таємниці лісу, поля, боліт і давнього джерела.

Конюшинка

Я така солодка!
Я — медова...
Мене звати конюшинка,
Я цвіту…
Підійди до мене,
Бачиш, бджілка!
Мед збирає на моїх вустах...
Я цвіту недарма,
Як і ти, я гарна.
Як мене ти стрінеш,
Скрикнеш: «Ах!»
А коли у сіні
Із відтінком синім
Ти знайдеш знайому
Квіточку суху —
То мене, зів’ялу,
А колись медову,
З ніжністю притулиш
До гарячих губ…
* * *
Сіра-сіра пташина,
невідома в цім краї…
Склала крила на грудях,
Заступивши маленькою тінню
Єдине небесне око…
Сіла-присіла на яблуню…
Вкриту торішнім листям.
Навіть вітер сюди запізнився.
Тут ніхто не збирав паперівок.
Сидить…і очей не відводить.
Жовтороті пищать пуцьверінки —
Ось-ось вже покинуть кубло.
Це вивелись дикі півні —
Горлані усіх хуторів.
Півні подолають тих,
хто співа уві сні
і видзьобує зернята зір…

Чи знає країна своїх героїв? Щоразу задаюся цим питанням, і щоразу моя відповідь, швидше, заперечна. То ж прекрасно, коли якась частина співвітчизників їх для себе відкриває. Як це було на початку листопада в Одеській національній науковій бібліотеці, де пройшла зустріч із заслуженими майстрами спорту України — гросмейстером, дворазовою чемпіонкою Європи з шахів серед жінок (2000, 2015), кавалером ордена Княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів Наталією Жуковою та істориком, письменником, гросмейстером з шахової композиції і чемпіоном світу в такому мало відомому загалу виді змагання, як шахова композиція, автором книжок із шахів Сергієм Ткаченком.

Звичайно, зустріч з такими креативними особистостями викликала бажання більше про них дізнатися.

«Чоловічий міжнародний гросмейстер»

Відома шахістка розповіла про свою професійну кар’єру, поді-лилася поглядами на стан справ у цій царині в нашій державі, визначила власні пріоритети на майбутнє.

— Шахами я почала займатися у сім років, — повідала слухачам Наталя Жукова. — В одинадцять — стала чемпіонкою СРСР серед дівчат у Сочі. Це був 1991-й, коли саме розпався СРСР. Отже, з огляду на об’єк-тивні причини, я стала останньою чемпіонкою Радянського Союзу. Надалі виступала за Україну. За п’ять років увійшла в збірну нашої країни, що далося нелегко, адже були досвідченіші за мене гравці. Шахова олімпіада проводиться раз на два роки, і на сьогодні я вже взяла участь в одинадцятьох таких змаганнях.

У 2010 році Наталія отримала титул «чоловічого міжнародного гросмейстера», тож закономірно виникло питання: що він означає?

— Подібного титулу нині у світі удостоєні близько тридцяти жінок. Першою звання «загального гросмейстера» отримала легендарна Нона Гаприндашвілі у 1978-у. Жінки в спорті завжди уступають свої позиції чоловікам. Ми емоційніші, можливо, менш організовані. У нас — жіноче начало, материнство, м’якість. Як я прийшла до цього звання? Існують певні чоловічі нормативи, які я виконувала впродовж п’яти років. У мене були спалахи розумової активності, а виконання подібних нормативів для жінки — це своєрідний «стрибок вище голови». Я показала феноменальний результат, обігравши чоловіків, яким пережити подібну поразку було нелегко.

З настанням холодів черги у поліклініках помітно збільшуються. Крім тих, хто тільки-но захворів, там багато, звісно, і тих, хто хронічно страждає від різних недуг.

Що можна зробити, аби послабити сезонні загострення болячок? Про це ми розпитали кандидата медичних наук, доцента Анатолія НЕВЗГОДУ.

— У міжсезоння цистит і пієлонефрит — одні з найпоширеніших урологічних захворювань. Що їх може спровокувати?

— Обидві недуги — інфекційно-запальні: тільки при циститі страждає слизова сечового міхура, а при пієлонефриті хвороботворні мікроорганізми атакують ниркові миски, збирають відфільтровану нирками сечу і спрямовують її у сечовий міхур.

Часто все починається із циститу, який тягне за собою пієлонефрит. Ниркові хвороби не терплять самолікування і за відсутності правильної терапії швидко переходять у хронічну форму, дошкуляючи людині по два-три рази на рік.

Причиною циститу можуть стати переохолодження, недотримання правил особистої гігієни, клімакс, перенесені за-хворювання — урологічні, гінекологічні та венеричні, запальні.

— Як же вберегти нирки?

— Пієлонефрит називають «застудою нижче пояса», тому що найчастіше він починається з різкого переохолодження. Якщо у цей момент організм був ослаблений вірусною застудою, стресом, недостатністю віта-мінів, то запалення неминуче.

Фахівці Університету Макгілла (Канада) встановили, що чоловіки і жінки сплять по-різному, причому представниці слабкої статі більше схильні до порушень сну.

Біологічний годинник, яким володіє кожна людина, змушує жінок засинати і прокидатися раніше за чоловіків.

Автор дослідження доктор Діана Буаве заявила, що жіночий організм біологічно пристосованіший до роботи у нічний час, а також до меншої сумарної тривалості сну. Цим також пояснюється те, чому при ранньому пробудженні більшість жінок почуваються бадьорими.

Дослідники Інституту імунітету, трансплантології та інфекційних захворювань (Стенфорд) розробили аналіз крові, який визначає наявність захворювань серця у пацієнтів без симптомів.

Тест виявляє реакцію імунної системи на запалення, пов’язане з такими віковими захворюваннями, як деменція та артрит, показуючи рівень цитокінів.

Відомо, що у певному віці активність імунної системи, а отже й рівень цитокінів у крові знижується. Низький рівень цитокінів у крові стимулює процес хронічного запалення, яке відтепер можна буде визначати за допомогою тесту. Відтак людина з рівнем цитокінів, нижчим за норму, автоматично потраплятиме до групи ризику.

Сміх справді продовжує життя, особливо жінок — такого висновку дійшли норвезькі дослідники, підсумувавши масштабний 15-річний науковий експеримент.

Жінки, схильні до позитивного погляду на життя навіть під час важкої хвороби, живуть довше. Серцево-судинні захворювання, інфекції їм подолати простіше, якщо частіше сміятися.

Вивчивши взаємозв’язок між почуттям гумору і смертністю серед жінок, науковці встановили, що виживаність серед представниць із позитивним світоглядом була на 73 відсотки вищою, ніж у чоловіків з аналогічними захворюваннями, наприклад, раком, недугами серця, хронічною обструктивною хворобою легенів.

На думку вчених, сміх є універсальним засобом проти стресу, оскільки запобігає виробленню кортизолу, який пригнічує імунну функцію.

У неділю в Одеському палаці спорту грандіозним льодовим шоу, приуроченим до 40-річчя школи дитячого фігурного катання «Крижинка», урочисто відкрилася льодова арена.

Вона відповідає всім світовим стандартам, а відтак наше місто отримало не тільки прекрасну спортивну базу для тренувань фігуристів та хокеїстів, а й можливість проводити змагання міжнародного рівня. На початку грудня на майданчику планується проведення перших змагань з фігурного катання серед дітей молодшого та середнього віку, а в перспективі, у 2017 році, арена повинна стати місцем проведення чемпіонату України з цього красивого виду спорту.

У рамках проекту «Бібліотека — територія креативних ідей», який був започаткований в ОННБ у 2015 році і який наразі не має аналогів в Україні, в головній одеській книгозбірні відбулося — ніколи й не подумаєте! — справжнісіньке автосвято.

Так-так, саме сюди, в наукову бібліотеку, завітали на незвичайний захід, присвячений Дню автомобіліста, викладачі та студенти Одеського центру професійно-технічної освіти і представники автолюбительського клубу «Ufo_engineering». До уваги відвідувачів бібліотекарі запропонували книжково-ілюстративну виставку «Про авто: від етапів створення до сучасних технологій», на якій були експоновані видання із фонду ОННБ, що висвітлюють основні аспекти історії цього виду транспорту — від виникнення першого у світі автомобіля до сучасного розвитку автопромисловості і впровадження новітніх технологій у цій галузі.