№ 95-96 (21773-21774) субота 5 листопада 2016 року

У вівторок, 8 листопада, громадяни Сполучених Штатів Америки оберуть 45-го президента своєї країни. Від того, хто на найближчі чотири роки стане господарем Білого Дому, за великим рахунком, залежать долі більшості країн світу. Доля України в тому числі.

У перестрілці рахунок рівний

Ще тиждень тому здавалося, що у виборчій кампанії перемогу з великим відривом забезпечила собі кандидат від Демо-кратичної партії Гілларі Клінтон, дружина 42-го президента США Білла Клінтона, колишній сенатор від штату Нью-Йорк, колишній держсекретар при 44-у президентові США Бараку Обамі. Перемога Клінтон здавалася вирішеною ще й тому, що її опонентом на виборах виступає ексцентричний у всіх сенсах кандидат від Республіканської партії мільярдер Дональд Трамп, нестримний на язик новачок у великій політиці.

На боці Гілларі Клінтон — досвід роботи у вищих ешелонах влади і намір продовжити курс попередника. На боці Дональда Трампа — критика влади й обіцянка рішучих змін у внутрішній і зовнішній політиці. Така альтернатива звична для виборчих кампаній, але в нинішній є «вишенька на торті» — протистояння представника політичного істеблішменту і яскравого вискочки-популіста.

За Гілларі Клінтон тягнеться шлейф прорахунків і сумнівних рішень на посаді глави Держдепу, включаючи неправильну оцін-ку подій навколо Посольства США в Лівії, що спричинило загибель кількох американських службовців. До цього додається використання особистого поштового сервера для службового листування, підозра у нецільовому використанні коштів благодійного фонду Клінтонів, а також підозра в корупції на всіх етапах кар’єри.

Звинувачення проти Трампа зосереджені в сферах бізнесу і моралі. Але на «оптимізацію» податків, расистські та сексистські висловлювання американський виборець реагує ще гостріше, ніж на корупцію по-літиків.

Тож рахунок перестрілки негативом в опонентів у президентській кампанії США практично рівний.

Цими днями з’явилася інформація: одне з найбільших підприємств регіону, охопленого «прелєстямі русского мі-ра», — горлівський «Стірол» — збираються порізати на брухт.

За даними «Укрінформу», лідер терористів так званої «ДНР» Олександр Захарченко наказав підконтрольним представникам незаконних збройних формувань найближчим часом здійснити демонтаж виробничих потужностей концерну «Стірол». Як повідомило інформ-агентство, посилаючись на обізнане джерело, планується вивезти 90% обладнання та комунікацій підприємства на металобрухт до РФ. З метою уникнення акцій протесту серед місцевого населення процес ліквідації концерну тримається у таємниці. Бригади з демонтажу обладнання, повідомило джерело, завозяться з Тореза, Сніжного, Шахтарська.

Зауважимо, що гігант хімічної промисловості України — концерн «Стірол», власником якого є бізнесмен Дмитро Фірташ, до початку Росією військових дій на сході нашої держави забезпечував роботою 14 тисяч осіб. За даними місцевих ЗМІ, у липні 2016-го на підприємстві працювали 4 тисячі, а у вересні — лише 2 тисячі осіб.

Пізня осінь… Холодний поривчастий вітер несе зжовклий віджилий лист, час-двірник меланхолійно змітає жовтяки з хідника. А то враз дихне в лице колючим снігом зима…

Такого ось дня, за календарем призначеного колишнім політв’язням (нинішні колись придумають для себе щось своє), щороку збираються вони та згадують свою молодість. Згадують молодість, по якій безжально пройшовся тоталітарний коток. Майже відкрите стеження за кожним кроком, садистичні допити в КГБ, тюремні камери, етапи, табори посиленого режиму з їх барачним побутом та постійним протистоянням з карними рецидивістами, життя на поселеннях… Важко уявити сьогодні, скільки засобів понавигадувала тоталітарна система, а по-простому — комуна, комуністична влада за сім десятиліть свого існування для поборювання інакомислення. І що могла б вона сьогодні зробити з будь-ким із нас.

У тих часах запеклі вороги радвлади, рівно ж ті, хто щиро хотів змінити, трохи «поправити» існуючий лад, мусили ховатися, протестуючи підпільно, та залишаючись усе-таки на виду, під пильним контролем влади, її каральних органів. Отого КГБ, передусім, якого можна прирівняти хіба до середньовічної інквізиції. З тією лише різницею, що тоді інакодумців привселюдно спалювали на вогнищі, а в двадцятому столітті пострілом у потилицю розстрілювали десь у тюремному коридорі, чи з кулемета над ними ж викопаною ямою, або топили в холодних водах північного моря, а чи гноїли на каторжних роботах.

Та що цікаво й непояснимо: ті, хто зійшовся того осіннього дня, щоби вкотре розповісти про пережите, нині згадують той страшний час і все, що з ними тоді відбувалося, без сподіваної злості, ненависті чи прокльонів. Говорять про арешт чи допит як про щось буденне і звичне. Зібралося того дня в історико-краєзнавчому музеї людей небагато. Та їх і лишилося мало в Одесі, колишніх політ-в’язнів — лишень дванадцять. Як тих дванадцять апостолів, котрі понесли у світ Христове вчення. Вони й тоді несли своєю мужністю та своїм життєвим призначенням світло правди. Й іуди були серед них — аякже!    Дванадцять… А ті, що вже відійшли, так і не діждались почестей та визнання заслуг, і ніколи вже не розкажуть про те, що з ними відбувалося в тій країні. В країні, що була створена не для звичайних, простих людей, а для тих, що неправо правлять. Ця місія — розповісти правду — тепер покладена на цих дванадцятьох. Господи, та чи було усе це насправді? Лишень якихось двадцять п’ять — тридцять років тому! Тим, кому сьогодні ще менше літ від народження, у все те неможливо повірити.

— Якось я розповіла студентам про те, як мене допитували колись в одеському КГБ, — повідала співробітниця Літературного музею Алла Місюк. — Розповіла без нагнітання, спокійно і правдиво. Студенти не йняли віри. «Ви просто хотіли емоційно на нас вплинути, — сказали мені. — Та чи можна було так жити?!».

На спеціально скликаній прес-конференції голова облдержадміністрації Міхеіл Саакашвілі оголосив про припинення роботи Центру обслуговування громадян, який був візитівкою команди реформаторів Одещини.

Центр обслуговування громадян, розташований на орендованих у «Фінбанку» площах, поруч з будівлею ОДА, почав працювати 16 жовтня минулого року. Відкривали його за участі президента Петра Порошенка, якому за п’ять хвилин оформили сувенірний паспорт.

— Коли цей центр урочисто відкривався президентом перед місцевими виборами, тоді на весь світ, що спостерігає за реформами в Україні, було оголошено: ми вперше відкрили центр, вільний від корупції, — розповідає Міхеіл Саакашвілі. — Я тут частенько бував, бачив багато вдячних громадян. Ми набрали на роботу чимало ідеалістично налаштованої молоді, дали їм мінімальну зарплату й намагалися зробити щось нове. Але центру не давали працювати по-новому. Спочатку в нього забрали функції, притаманні мерії, потім за наказом Авакова не делегували функції, притаманні Міністерству внутрішніх справ. Проблеми також створювала обласна рада.

За словами Міхеіла Саакашвілі, головна ж причина закриття центру — корупційні законодавчі нововведення, а саме закон №5067, прийнятий цими днями Верховною Радою.

— Цей закон — 10 кроків назад у сфері адмінпослуг. Це — катастрофа. Таким рішенням руйнують усю роботу. Коли центр відкривався, було оголошено, що вперше створено центр, вільний від корупції. Але і в місті, й у Верховній Раді зробили все, щоб його закрити, — зазначив очільник ОДА. — Нам пропонують працювати по-старому: за сірими схемами, як працюють коруп-ціонери, працювати повільно і брати гроші в кишеню.

Робоча група ООН з безпідставних затримань не змогла прийти до висновку, що арешти 10 осіб, причетних до масових заворушень в Одесі 2 травня 2014 року, були незаконними.

Як повідомляє Центр новин ООН, уважно роз-глянувши аргументи ініціаторів скарги і відповідь уряду, експерти дійшли висновку, що виклад ситуації кожної зі сторін не суперечить один одному. Надана інформація не дозволила членам робочої групи прийти до висновку, що затримання цих десяти осіб мало безпідставний характер.

Як зазначається у висновках робочої групи, 2 травня в Одесі відбулися запеклі зіткнення між прихильниками «федералізму» і тими, хто підтримував унітарний устрій України. В результаті було вбито 48 осіб. 42 людини згоріли або задихнулися у Будинку профспілок, який, імовірно, протестуючі закидали «коктейлями Молотова».

У регулярних доповідях місії ООН зі спостереження за ситуацією з правами людини в Україні відзначається, що розслідування трагічних подій в Одесі просувається надзвичайно повільно.

Довідково. Робоча група з безпідставних за-тримань була створена в 1991 році. Їй було доручено розслідування випадків імовірного довільного позбавлення волі, що не узгоджуються з нормами, закріпленими у Загальній декларації прав людини або в інших міжнародно-правових актах з цього питання, визнаних відповідними державами. Мандат групи прямо передбачає розгляд заяв окремих осіб. Це означає, що її дії ґрунтуються на праві людей у всьому світі звертатися зі скаргами про неправомірне затримання. Експерти отримують також інформацію від представників організацій з прав людини або від сімей осіб, які стали жертвами довільного затримання. Група розслідує обставини затримання і, в разі необхідності, подає висновки та рекомендації відповідним урядам.

На ранок п’ятниці 10-тисячний Теплодар все ще залишався без опалення.

Без тепла холодним листопадом залишаються будинки, медичні та навчальні установи. У дитячих садочках міста вихованці сплять в одязі, температура у приміщенні становить 17 градусів. Тепла нема, тому що НАК «Нафтогаз України» не укладає угоду з комунальним підприємством «Одеська ТЕЦ №2» через заборгованість. Якщо до кінця місяця це питання не вирішиться, школи та дитячі садки тимчасово закриють.

Найбільше теплодарці побоюються зниження температури повітря до мінусової позначки, адже коли вода в трубах замерзне, то вся система опалення вийде з ладу.

На останній позачерговій сесії Теплодарської міської ради не вдалося вирішити проблему з опаленням. Керівництво міста сподівається на підтримку обласної влади.

У четвер голова обласної ради Анатолій Урбанський провів термінову нараду, на якій були присутні голова постійної комісії облради з питань житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного комплексу та енергозбереження Дмитро Чапір, тимчасово виконуючий обов’язки директора департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства ОДА Володимир Левицький, мер Теплодара Михайло Жовнір та начальник головного управління ДСНС України в Одеській області Віктор Федорчак. Присутні обговорили всі можливі варіанти вирішення проблеми. На п’ятницю запланували провести в Теплодарі позачергову сесію міськради, аби остаточно визначитися із забезпеченням городян теплом (на момент здачі газети у друк інформації про ухвалене рішення ще не було).

«Візит доктора Фройда» — так озаглавлений новий роман письменника Богдана Коломійчука, літературна зустріч з яким запланована на п’ятницю, 11 листопада, в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського (вул. Троїцька, 49/51). Початок о 16.00.

Окрім презентації нового роману «Візит доктора Фройда», автор запрошує до обговорення пригод своїх попередніх героїв, знайомих читачам, зокрема із серії романів про Адама Вістовича, і, звісно ж, обіцяє всім шанувальникам своєї творчості залишити на пам’ять автографи.

Богдан Коломійчук — автор історико-авантюрних та ретродетективних романів «Небо над Віднем», «В’язниця душ», збірки детективних оповідань «Таємниця Єви». Всі книжки вийшли друком у видавництві «Фоліо».

У творах письменника поєднуються захоплю-ючий сюжет, містика, гумор та правдиві історичні факти.

Соціологічна група «Рейтинг» провела опитування щодо соціально-політичних настроїв жителів України. Як показало дослідження, громадяни не довіряють ні владним інституціям, ні політикам. Найбільшими проблемами вважають війну на Донбасі, корупцію (і це, зауважимо, ще до оприлюднення декларацій, адже опитування проводилося з 28 вересня по 7 жовтня) та безробіття.

Щодо політичних настроїв, то, як показало дослідження, в Україні наразі практично однакова кількість прихильників і противників проведення дострокових парламентських виборів: дочасний розпуск Верховної Ради і позачергові вибори народних депутатів безумовно підтримали 18% респондентів, ще 24% — скоріше, підтримали б, натомість 21% — рішуче проти, а 19% — швидше за все, проти. Таким чином, 42% українців підтримують, а 40% — не підтримують «презавантаження» парламенту. Ще 18% вагалися з відповіддю.

Партійні симпатії на початок жовтня виглядають так: за «Батьківщину» висловили готовність проголосувати 13% тих, хто прийшов би на вибори, за «Блок Петра Порошенка» — 10%, за Радикальну партію — 9%. «Опозиційний блок» — 8%, «Самопоміч» — 7%, «Свободу», «Громадянську позицію» та «За життя» — по 5%. Інші партії, в тому числі зараз представлені у Верховній Раді — «Народний фронт» і «Відродження», мають менше 2% прихильників.

Серед політиків і посадовців найбільший рейтинг довіри мають Олег Ляшко та Юлія Тимошенко, але вдумайтеся в цифри: найбільше — це лише 6% дуже позитивного їх сприйняття, натомість дуже негативно до них ставляться 37% і 42% відповідно. Анатолія Грищенка дуже позитивно оцінюють 5% співвітчизників, дуже негативно — 27%; Андрія Садового — 4% та 29% відповідно, Петра Порошенка — 4% та 44%, Юрія Бойка — 4% та 52%, Міхеіла Саакашвілі — 3% та 35%, Надію Савченко — 3% та 37%, Віталія Кличка — 3% та 39%, Юрія Луценка — 3% та 41%, Олега Тягнибока — 3% та 50%. Справжніми антигероями цього рейтингу стали Арсеній Яценюк, якого дуже позитивно сприймає лише 1%, а от дуже негативно — аж 66%, Михайло Добкін та Геннадій Кернес, яких дуже позитивно оцінюєють менше відсотка українців, а дуже негативно — 58% та 53% відповідно.

У ці дні в Україні змішалося все. Найперша тема — бюджет на 2017 рік, що і як фінансуватиметься з державної казни. І тут пильнуй, бо хто сміливий та спритний, той і на коні. А найспритнішими виявилися народні депутати: без будь-якого обговорення збільшили собі заробітну плату вдвічі (щоправда, потім схаменулися і дали задній хід), а пенсіонерам — нате вам 10 відсотків, якось протягнете.

Не відстали від народних обранців і в Національному агентстві боротьби з корупцією: до своїх і так високих зарплат додали ще й кругленькі преміальні (невідомо за які заслуги). І ніхто з тих антикорупційних голів не подумав, що ці незаслужені премії і є яскравим свідченням корупції. То з ким же вони борються?

І вже зовсім приголомшили й збурили наше суспільство перші оприлюднені декларації високопосадовців і тих же нардепів. За які чесно зароблені гроші у них фабрики-заводи, яхти, літаки та аеродроми, дорожезні машини й вілли за кордоном? Колекціонують коштовні годинники, самовари, навіть храми! В активі Олеся Довгого — дев’яносто п’ять картин! У домашніх схронах наших олігархів і шахраїв-наперсточників — гори золота, діамантів, мільйони у різній валюті. А скільки у цих хом’яків приховано ще за щоками?

І це — у найбіднішій країні Європи.

Що цікаво: всі вони при нагоді обов’язково обмовляться, як люблять, як дбають про Україну. Так само, як любив її гетьман Полуботок, котрий заповідав усе нажите передати майбутній самостійній Україні, але так сховав те золото, що й досі, за двісті років, ніхто його не знайшов. Чи не станеться щось подібне і з награбованими скарбами нинішніх полуботків? Людське життя коротке, а золото не іржавіє навіть у землі.

Страшна статистика: наше село порожніє, вимирає. Поля заростають бур’янами. Хліборобів ніби цілеспрямовано витискують з їхніх домівок, з їхньої землі. Де наші стада великої рогатої худоби, де хмари-отари овець? Усе в минулому?

І тому в суспільстві дедалі частіше чуєш про те, що знищити українське село — це інтерес олі-гархів-монополістів. Вони приватизували всю країну і мають простий люд за батраків. Їм не потрібні господарі-одноосібники чи фермери, їм потрібна земля, якою володіли б тільки вони.

За результатами вибіркового обстеження, проведеного головним управлінням статистики в Одеській області, домогосподарства нашого краю більше половини грошей витрачають на продукти харчування та без-алкогольні напої (56,8%). Іншу суттєву частку використання сімейного бюджету становлять витрати на житло та комунальні послуги (13,9%), на придбання одягу, взуття, предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточного утримання житла (7%).

Як показав аналіз, 93,5% домогосподарств мають власні (приватні) будинки чи квартири. Частка сімей, які орендують житло, склала 5,5%.

За даними обстеження, кожне друге домогосподарство Одещини має мікрохвильову піч, кожне п’яте — кухонний комбайн, кондиціонер, супутникову антену. Персональний комп’ютер є у кожній другій родині. До речі, як показує загальнодержавна статистика, торік інтернетом користувалися 19,1 мільйона українців, а це втричі більше, ніж у 2009-у (6,5 млн.).

Середньостатистичний одесит кожного дня споживає 165 г м’яса та м’ясопродуктів, 592 г молока та молочних продуктів, 329 г — овочів та баштанних, 207 г картоплі та 283 г хлібних продуктів (хліба, борошняних та макаронних виробів у перерахунку на борошно, крупи, бобові). Риба поширена менше, ніж м’ясо: її щоденне споживання складає лише 53 г.

Щодо індексу маси тіла (ІМТ) — величини, яка дозволяє оцінити ступень відповідності маси та росту людини, а також визначити, чи є маса недостатньою, нормальною, надмірною. Так от, більшість населення Одещини (45,4%) у віці 18 років і старше мають нормальну вагу тіла, 35,6% — надлишкову, а кожен п’ятий — надмірну.

Цікаво, що найбільша питома вага худорлявих мешканців (ІМТ менше 18,5) — на Житомирщині, Волині та в Києві, а з пишними формами (надмірна вага, ІМТ більше 30,0) — у Донецькій, Луганській, Полтавській, Херсонській та Сумській областях.

За результатами вибіркового обстеження населення щодо економічної активності, Одещина за перше півріччя 2016-го посіла сьоме місце серед регіонів України за рівнем зайнятості та перше — за рівнем безробіття (тобто рівень безробіття у нас найнижчий).

Триває безстрокова благочинна акція «Доброта врятує світ», організована Київською районною організацією Одеського обласного Товариства Червоного Хреста України.

От і цими днями багатодітні та малозахищені родини району, а також переселенці, які знайшли прихисток і розуміння в нашій громаді, отримали зимові речі, взуття, предмети особистої гігієни та миючі засоби, а діти ще й іграшки та канцелярські товари. Цього разу спонсорував акцію колектив підприємців промислового ринку «7-й кілометр».

Майже півсотні людей запросили того дня до теплого приміщення, де проходила благочинна акція. Дорослі спілкувалися, а діти заповзято вовтузилися біля купи викладених для них дарунків.

Надія Корчевська, яка вже багато років поспіль очолює районну організацію, знає чи не кожного з присутніх. Як і їхні непрості життєві історії. Сьогодні у неї на обліку — кілька сотень родин, якими опікується Червоний Хрест. Це, переважно, люди з інвалідністю, які не мають підтримки від рідні, малозабезпечені сім’ї, родини з малолітніми дітьми, яких у силу певних життєвих обставин вимушені виховувати дідусі з бабусями чи навіть далекі родичі.

Два роки тому турботою благочинників огорнули і вимушених переселенців зі сходу України, які втратили житло, все нажите майно, а часто й віру в кращий день.

— Ніколи не треба соромитися просити допомоги в людей, як і відмовлятися посильно допомогти тому, хто потребує твоєї участі, — каже Надія Корчевська. — А ми вже зі свого боку намагаємося чесно розподілити спонсорську допомогу. І робимо це толерантно, що також надзвичайно важливо. Щоб нікого не образити, не принизити, не обійти увагою.

Заступник директора проминку «7-й кілометр» Ірина Ткач, яка привезла теплий одяг та взуття, дароване підприємцями (все якісне, добротне, як то кажуть, ходове й до сезону), охоче спілкувалася з присутніми.

До слова, на початку жовтня нашим захисникам, яких було направлено з одеських військоматів у зону проведення АТО, підприємці пром-ринку в складчину придбали та передали обладнання для технічного обслуговування автотранспорту, а трохи раніше для Одеського військово-го госпіталю придбали сучасний вартісний аналізатор крові. На особисті заощадження один із засновників ринку — Борис Мельничук — для потреб військової частини закупив парашути, подавши хороший приклад для наслідування іншим.

Згідно зі статею 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 77 Закону «Про Національну поліцію України», поліцейського звільняють зі служби з таких причин: через хворобу — за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції, або за віком — у разі досягнення визначеного для нього цим законом граничного віку перебування на службі в поліції.

Види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсій полі-цейським, визначено в статті 17 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Порядок обчислення вислуги років та визначення грошового забезпечення особам, які мають право на пенсію за законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів від 17.07.1992 № 393 «Про Порядок обчислення ви-слуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Вислугу років, необхідну для призначення пенсії, визначають залежно від періоду, в який, зокрема поліцейські, звільняються зі служби.

Під час призначення пенсій, зокрема поліцейським, враховується тільки повні роки вислуги або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Законодавчо визначено граничний вік перебування на службі в поліції. Так, згідно зі статтею 76 Закону «Про Національну поліцію» поліцейські, які мають спеціальні звання молодшого складу поліції, перебувають на службі до досягнення 55-річного віку. Особи, які мають спеціальні звання середнього і вищого складу поліції, залежно від наданих їм спеціальних звань, перебувають на службі до досягнення такого віку: до підполковників поліції включно — 55 років; полковники, генерали поліції — 60 років.

У перший день останнього осіннього місяця в Одесі вперше розпочала роботу широкомасштабна виставка митців із міста Кропивницького (колишній Кіровоград) під метафоричною назвою «Маляричний степ». Експозиція розгорнута у виставковому залі обласної організації НСХУ (вул. Торгова, 2).

Із сорока членів спілки свої твори на суд одеситів представили тридцять художників — від маститих до молодих, щойно прийнятих до цієї професійної корпорації. Представлені різні види малярства: живопис, графіка, ескізи панно й вітражів, твори декоративного мистецтва, керамі-ка, що дає достатньо повне уявлення про творчі переваги кропивничан. Привітати гостей прийшли колеги-одесити, зокрема голова обласної організації НСХУ, уродженець Кіровоградщини Анатолій Горбенко, студенти художньо-освітніх закладів нашого міста.

Делегація від Кіровоградської обласної організації (вона поки що зберігає стару назву) була досить чисельною, що свідчить про особливу зацікавленість її членів у виставці в Одесі і про тісні контакти між двома мистецькими осередками, в тому числі на індивідуальному рівні. Адже багато художників Кропивницького навчалися свого часу в Одеському художньому училищі та на художньо-графічному факультеті ПНПУ ім. К.Д. Ушинського. До того, як у грудні 1989 року утворилася Кіровоградська обласна спілка художників, мистці цього міста були членами одеської організації НСХУ. До речі, у перший рік існування вона нараховувала лише одинадцять членів.

Про особливості виставки, нинішнє художнє життя Кропивницького та організації зокрема читайте в бліц-інтерв’ю з нашими гостями. Мої співрозмовники: новообраний голова спілки Андрій Хворост, живописець Валерій Давидов та завідувач відділом Кіровоградського обласного художнього музею Анатолій Кімнатний. Останній є автором вступної статті до буклета виставки, а також представлений на ній як митець.

У дусі політики декомунізації місто вже перейменували на Кропивницький, віддавши цим належне основоположнику українського театру. «Чому організація ще зберігає стару назву?» — цікавлюся в голови спілки.

— Ми вже внесли зміни в наш статут, який схвалений Києвом. Поставлене завдання до нового року утвердити назву спілки відповідно до нової назви міста. Але існує одна юридична колізія… Справа в тім, що у нас і художній музей, і обласна спілка зберігають стару назву — «Кіровоградська», оскільки перейменовано лише місто, а от назва області залишається ще тією, яка була за радянських часів, — уточнює Анатолій Кімнатний.

— Як виникла ідея цієї виставки? Відомо, що вже відбулися обопільні виставки спілчан Одеси, Миколаєва і Херсона...

Минуло 95 років, як пішов із життя видатний одесит Киріак Костанді

Киріак Костанді народився 21 вересня (3 жовтня) 1852 року в українському селі Дофінівка, що на той час входило до складу Одеського повіту Херсонської губернії в сім’ї грецького емігранта Костянтина Василькеті та Фотини Філіолог. Прізвище Костанді, за деякими джерелами, походить від справжнього імені батька Киріака — Константініді. Костянтин Василькеті, виходець з островів Санторіні, приїхав в Одесу, як і більшість греків-емігрантів Російської імперії, через переслідування османською владою. У Дофінівці працював рибалкою. Киріак був шостим із дев’яти дітей у сім’ї.

Коли хлопчині було дев’ять років, батько помер, і Киріак мусив заробляти на життя і допомагати родині — спочатку в бакалійному магазині, потім — у винарні, а згодом — ретушером у фотомайстерні. Навчався у безкоштовному класі Одеського товариства витончених мистецтв.

Киріак добре вчився, постійно представляючи свої роботи на щорічних учнівських виставках. По завершенні навчання, 31 грудня 1873 року, за надані п’ять випускних портретів, виконаних олією, чотири натюрморти та шість малюнків олівцем був удостоєний срібної медалі. А ще його роботи відправили в Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербург.

Не маючи власних коштів для того, щоб вступити до столичного вишу, Костанді все ж зміг зібрати необхідну суму. Багато в чому йому допоміг Іван Айвазовський, з яким Киріак познайомився після того як Айвазовський у листопаді 1874-го приїхав в Одесу до своєї дочки Ольги Латрі. Іван Костянтинович позитивно відгукнувся про роботи Костанді, що були направлені до Санкт-Петербурзької академії, а також вплинув на грецького консула І.Ю. Бутчіні, який виділив юнакові матері-альну підтримку для отримання освіти в академії.

У грудні 1874 року Киріак Костанді вдало склав художній іспит в Імператорській академії мистецтв, однак, не маючи атестата про закінчення середнього навчального закладу, був зачислений вільним слухачем. Лише 1877-го, після складання екзаменів із загальних предметів, Костанді став учнем. В академії Киріак потрапив під опіку Павла Чистякова. Втім, за деякими даними, той не був безпосереднім учителем Костанді, а лише наставником й одним із кількох педагогів, які давали йому уроки. Серед них — Іван Крамськой, Архип Куїнджі, Ілля Рєпін та барон Михайло Клодт фон Юргенсбург. У ті часи класичне образотворче мистецтво зазнавало різкої критики з боку передвижників, до яких належали й молоді викладачі академії, що навчали Костанді. Будучи у меншості, порівняно з адміністрацією вишу, вони об’єднувалися в художні гуртки, в яких брав участь і Киріак.

(Роман Геннадія Щипківського «Товтри» у вимірі українського слова)

Ніщо не любить українець так сильно і віддано, як рідне українське слово. Ніщо! Бо без нього він не українець. Малорос — так. Але не українець. І нема для нього ні України, ні Батьківщини, ні матері, ні домівки... І життя немає для нього. Справжнього. Бо якщо воно навіть й існує, то це вже не його життя, не його батьківщина, не його обійстя, і лице жінки, що породила його, стає тільки схожим на лик його матері... якщо втрачає українець рідне своє слово, свою мову, а з ними — і свою Батьківщину.

А ми чомусь довіряємо більше чужому. Чужим людям, чужим думкам. Німець, наприклад, скаже, що ми «моголи», а ми й повіримо, та ще й повторимо за ним двічі «Моголи, моголи!».

І тому, мабуть, ми добре засвоїли гірку думку про те, що «немає пророка у землі своїй». І якщо це вже стало у нас істиною, то послухаємо, що з цього приводу говорив вічний, як Рим, Цицерон: «Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові «Вітчизна». Але це, як ви розумієте, загальні слова, які однаково стосуються й англійців, і німців, і французів...

А українцям тільки свій Пророк міг сказати, що «Нема на світі України, / Немає другого Дніпра!». І мовби поставив цими словами крапку в усіх сумнівах та хитаннях щодо вірності тези відомого римлянина, що без рідної мови нема у людини Вітчизни.

Урок української

Іде урок.
Вже визначено тему.
Учителька біля свого стола.
До класу зазирає синє небо.
І в тиші цій учителька співа.
Співає тихо, ніжно, без баяна —
Лиш голос душу й серце пропіка.
Співає про Вкраїну, де краяни
Себе вкраїнцями
не хочуть почувать.
Співа про мову нашу солов’їну.
Про рідний край.
І про своє життя.
І ось ледь чутно в пісні забриніла
Прозора і сумна
Її сльоза.
Той сум від того,
Що така ось доля,
Що не йдемо в майбутнє
Всі разом...
І серце вчительки
Стискається від болю,
Немов неправедним
засуджене судом.
І спів її
Виповнює нам душі.
Я відчуваю трепет каяття.
І вірую, у цім зізнатись мушу,
В твоє, Вкраїно,
Світле майбуття!

Етичні засади правозахисного руху в Україні 1960—1980 років (до виступу на науково-практичній конференції «Українська Гельсінська група у вітчизняному та світовому правозахисному русі», присвяченій 40-річчю створення УГГ)

Правозахисний рух в Україні має глибоке коріння і добрі традиції. Ідею прав людини українські мислителі висловлювали ще в ХІХ ст. У неявній формі вона стала важливою складовою частиною Конституції УНР 1918 року. Але рух, який свідомо поставив мету домагатися визнання прав людини державою, тобто узаконення прав людини, — явище, яке виникло тільки в 1960-х, у період хрущовської «відлиги». Оскільки «сталінська», а потім «брежнєвська» Конституція СРСР містила низку статей, що проголошували свободу слова, зібрань, віросповідання тощо, то правозахисники намагалися використати цю обставину, вимагаючи дотримання Конституції. Згодом правозахисники дедалі більше покликалися на міжнародні документи з прав людини.

Є така книжка: Данилюк Юрій, Бажан Олег. Опозиція в Україні (друга половина 50-х — 80-і рр. ХХ ст.). — К.: Рідний край, 2000.— 616 с. На її обкладинці зображено книжку з написом «Конституція». Вона розкололася від удару блискавки. Абсолютно хибна ідея. Як Ісус Христос прийшов не зруйнувати Закон, а виконати його (Матв. 5:17), так і правозахисники не руйнували, а захищали Закон від держави. По суті, нам і тепер доводиться робити те саме: захищати Закон від посягань держави.

Щоправда, перелік прав, які найчастіше порушуються тепер, дещо змінився. Так, тепер маємо свободу пересування (вільний виїзд з України і в’їзд до неї), дотримується свобода об’єднань (створення громадських і політичних організацій), свобода слова: стань, як вітряк на белебені, і мели, що хочеш, «і ніхто не поведе тебе в кайданах» (Т. Шевченко).

Коло правозахисників 1960-х років — це молоді інтеліґенти, які після масових сталінських репресій і голоду «наросли з малих худеньких матерів в саду порубанім» (М. Вінграновський). Це були люди різних світоглядних, філософських та політичних орі-єнтацій, але їх єднало прагнен-ня вільно висловлювати свої погляди. У русі за права людини панувала висока культурна і моральна атмосфера, доброзичливість і співчуття, щирість, дружня любов та взаємна повага, зокрема повага до таланту. Тому правозахисний рух в Україні об’єднав як низку течій (національно-визвольний рух, загальнодемократичний, релігійний, соціально-економічний, або ж робітничий, боротьба за право на еміґрацію), так і блискучу плеяду видатних Особистостей (Левко Лук’яненко, Іван Світличний, Михайло Горинь, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Оксана Мешко, Ніна Строката-Караванська, Василь Стус, Микола Руденко, Петро Григоренко, Мустафа Джемілєв, Йосиф Зісельс, Зіновій Красів-ський, Василь Романюк — майбутній патріарх Володимир та інші). У ньому знаходили собі місце українці і євреї, віруючі різних конфесій та атеїсти, націоналісти й націонал-комуністи, соціал-демократи й анархісти. Вони ніколи не оголошували один одного ворогами, тому що в той час усім однаково потрібна була свобода, а державна незалежність України уявлялася ймовірним ґарантом такої свободи. Вузьке було це коло. «Мало нас. Дрібнесенька щопта. Лише для молитов і всечекання» (В. Стус). Але воно засвідчило неперервність поривань українського народу до волі.

Недавно одесити мали нагоду поспілкуватися з директором Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрієм Когутом. Зустрічі відбулися на історичному факультеті та в Інституті соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Передусім ішлося про процес розсекречення документів репресивних органів СРСР, які зберігаються в архівах СБУ, і доступ до них.

Охочих послухати експерта зібралося чимало — молодь цікавиться цією темою. В Інституті соціальних наук ОНУ, де був присутній автор цих рядків, переважали слухачі десь до 1995 року народження. Зала — заповнена. Вільних місць не було.

Спершу директор архіву розповів про ситуацію з доступом до документів: які з них відкриті, яка їхня специфіка, чи можна отримати відомості про ре-пресованих родичів, як звертатися до установи...

— Не все збереглося. Після того, як у січні 1990 року архів Штазі у Східному Берліні був захоплений противниками комуністичного режиму, почалася підготовка до того, що, ймовірно, відбудуться такі ж захоплення інших архівів. Щоб не знайшли нічого, що може скомпрометувати, по КДБ в тому ж 1990-у був виданий наказ № 150, згідно з яким пройшли чистки в архівах. Це четвертий з відомих наказів про такі зачищення. Перший датований 1954 роком, після смерті Сталіна, — «щоб не дискредитувати чесних радянських громадян». Текст наказу 1954 року в нас є, а текст наказу 1990-го нам не відомий. Ситуація така: чим ближче до сучасності, тим менше документів, які збереглися. Але, поза тим, це величезний масив інформації, який зараз відкритий для громадян. Це великий комплекс, який показує, як працювала система, як працював КДБ.

— Про що найбільше запитують?

— Половина запитів стосується пошуку інформації про рідних, ще десь третина — це ті, хто проводить дослідження, наукові, краєзнавчі чи ще якісь, а решта — питання соціально-правового характеру, оскільки в нас зберігаються особові справи, які зараз впливають на пенсії.

— Чому це цікаво молодому поколінню?

— Для молодих людей це можливість дізнатися реальні факти про те, що відбувалося в період Радянського Союзу, спробувати власними силами оцінити масштаби репресій. Подивитися, як усе відбувалося, який був механізм, які масштаби тих репресій, здійснених більшовицьким режимом проти народу З іншого боку, це — запобіжник, щоб таке ніколи не повторилося.

— Що найбільше цікавить молодь?

— Завжди — питання про агентів, шпигунів, те, що може бути цікавим, приваблювати. Те, що може бути таємним, завжди цікаве. Власне, ми говоримо про архів КДБ, це весь той архів, який раніше завжди був закритий і таємний.

Наша армія — це не тільки герої, найкращі з-поміж нас люди, які ціною свого здоров’я і життя захищають Україну на Східному фронті, але й деякі тилові особини в лампасах, яких хлібом не годуй, а дай поживитися тим, що «погано лежить».

Тарутинський район на Одещині. Тут Міністерство оборони вирішило «перекувати мечі на орала». Згадали тиловики, що в цих місцях у часи СРСР був полі-гон. Думаєте, ця велика тери-торія знадобилася їм для військових навчань? Ні! Захотіли зайнятися сільським господарством, розорати заповідні землі та влаштувати тут комерцію. Знищити степову цілину, яка входить у ландшафтний заказник місцевого значення «Тарутинський степ», утворений рішенням Одеської обласної ради №445-VI від 26 квітня 2012 року і є об’єктом природно-заповідного фонду України.

У понеділок бачив цей абсурд на власні очі. Але все по порядку.

Заказник розташований на території Тарутинського району, де межує з двома іншими районами — Арцизьким та Саратським. Небо і безкрайній степ, на невисоких пагорбах, відрогах Південно-Молдавської височини. Пожовклі від сонця степові трави. Дерев чи чагарників тут обмаль і видно їх за багато кілометрів. Звичних лісосмуг нема. Земля звідси виглядає круглою. Екологів та журналістів чекали керівники району та небайдужі люди.

Перші, кого зустрічаємо, — сапери, до речі, єдині люди у формі. Все, що побачили згодом, робилося руками цивільних.

Роман ДРАЧ, начальник групи піротехнічних робіт ДСНС, розповів, що вже розміновано 600 гектарів і ще 400 залишилося очистити. Виявили близько 300 одиниць вибухонебезпечних предметів різних типів, серед них — артилерійські боє-припаси, авіаційні бомби, які становлять небезпеку для населення. На полігоні кілька десятків років проводилися стрільби бойовими снарядами, деякі не ро-зірвалися. Це планові роботи. Почали розміновувати з 2007-го. У цьому році ми тут працюємо вже 32 дні на замовлення Міністерства оборони. Виконуємо свою роботу, ввічливо підсумував командир саперів.

Ренійський район, село Орлівка. Як і весь регіон Придунав’я, воно вже декілька років потерпає від змін клімату. Прямо протилежних. З одного боку — бракує водних ресурсів, з іншого — частині сільськогосподарських угідь у заплаві Дунай загрожує затопленнями. А до цього всього — деградують земельні ділянки (через підтоплення і засолення), швидко занепадають пасовища (через захаращення і наступ інвазійних видів рослин), зростають ризики поширення хвороб й іншого подібного нещастя.

Вирішувати сільськогосподарські проблеми в Орлівці вирішили нестандартним способом — з допомогою екологічного міні-проекту «Комплексне використання ресурсів заплав». Він реалізується (до речі, в п’яти країнах: Вірменії, Грузії, Білорусі, Молдові та Україні) в рамках проекту Climate Forum East II (CFE II) за підтримки Національного екологічного центру України.

Початок змін — 2015 рік. За ініціативою Орлівської сільської ради розроблено план адаптації села до наслідків зміни клімату. Цей план побудований на засадах сталого розвитку громади. Ним передбачено реалізацію купи різноманітних проектів, підпроектів і різних окремих малих ідей, що поєднують енергетичні плантації, випас, розведення худоби, туризм, впровадження енерго-ефективних захо-дів й чимало іншого. Серед них — створення експериментального стада буйволів (виготовлення моцарелли); використання місцевої біомаси як більш дешевого виду палива для домівок (створення плантації верби як одного з елементів комплексного використання заплавних територій громади, модернізація опалювальних систем (котлів) в адміністративних і соціальних будівлях для переходу на використання паливних брикетів, пелет з місцевого очерету, відходів рослинництва (соломи) та лісництва). Коротко про них.

Моцарелла з Орлівки

На Одещині займуться виготовленням відомого італійського сиру, який традиційно робиться з молока чорних буйволиць. Із жовтня такі мешкають тепер і на півдні нашої області — в Ренійському районі, в дельті Дунаю. Познайомитися з «новенькими» першими, після самих сільгосппрацівників, отримали змогу журналісти.

Стадо поки що експериментальне — лише 15 голів. Їх завезли із Закарпаття. Ці буйволи не такі вже й звичайні. Вони водяні і є природними меліораторами, які оздоровлюють протоки, поїдаючи водяну рослинність та розчищаючи замулені ділянки. За відсутності відкритої води тварини можуть самостійно викопувати невеличкі озерця, які приваблюють диких птахів, плазунів та безхребетних і слугують осередками біорізноманіття. Ці тварини краще пристосовані до тих нових умов, що прогнозуються кліматологами, менше вразливі до захворювань.

Деякі частини Південної Європи, включаючи південь Іспанії та Португалії, можуть перетворитися на пустелю, якщо глобальне потепління продовжиться з тією ж швидкістю, що й нині. Такого висновку дійшли вчені з Університету Екс-Марсель, повідомляє BBC.

У своєму дослідженні експерти використовували історичні дані і комп’ютерні моделі, щоб передбачити можливий ефект від зміни клімату. Вони розробили кілька сценаріїв залежно від концентрації парникових газів в атмосфері та підвищення температури.

Єдиний сценарій, за якого екосистема басейну Середземного моря залишиться без особливих змін, передбачає зростання середньої світової температури на 1 градус Цельсія порівняно з доіндустріальним періодом. Фактично це вже сталося. Якщо ж середньосвітова температура підвищиться на 2 градуси, то південь Іспанії та Португалії, а також деякі регіони Марокко, Алжиру, Тунісу, пів-день Туреччини та частина Сирії до кінця цього століття перетворяться на пустелю. Середземноморський регіон через глобальне потепління потерпатиме від посух і високих температур. Це загрожує рослинам, які ростуть тут, зокрема дубам та оливковим деревам.

Середня температура в цьому регіоні вже піднялася на 1,3 градуса Цельсія порівняно з кінцем XIX століття. Вчені закликають уряди скоротити обсяг викидів шкідливих газів в атмосферу й уповільнити зміну клімату, щоб зберегти екосистему Середземномор’я.

Дослідники, які працюють з космічними телескопами NASA, несподівано виявили в даних «Кеплера» кілька десятків незвичайних зірок, що обертаються з величезною швидкістю і через це помітно сплющуються.

Астрономи досліджували за допомогою рентгенівського космічного телескопа Swift ті ділянки неба, які раніше вже спостерігав у видимому діапазоні телескоп «Кеплер». При цьому вдалося знайти майже сотню вельми яскравих рентгенівських об’єктів, кілька десятків з яких виявилися зовсім екзотичними. Вони сильно випромінювали в рентгенів-ському діапазоні, хоча виглядали як звичайні зірки, схожі на наше Сонце. До того ж їх диск здавався дещо сплющеним.

Екзотичні світила, ймовірно, могли виникнути при злитті двох тіл, схожих на нашу зірку.

Жінки майже наздогнали чоловіків у споживанні спирт-них напоїв, свідчать результати дослідження австра-лійських учених.

Аналіз даних 4 мільйонів осіб, які народилися в період з 1891 по 2001 роки, свідчить, що рані-ше чоловіки більше були схильними до випивки, ніж жінки. Та сучасна слабка стать практично нівелювала це відставання, йдеться у публікації медичного журналу BMJ Open.

У сучасному суспільстві змінюються соціальні ролі чоловіків та жінок — і разом з ними змінюються звички. Згідно з дослідженням, на початку XX століття чоловіки вдвічі (а точніше, в 2,2 раза) частіше від жінок вживали алкоголь і втричі частіше ставали алкоголіками, а відтак у 3,6 раза частіше мали серйозні захворювання, пов’язані з ним, як-от цироз печінки. Але в наступні десятиліття цей розрив поступово скорочувався, і в XXI столітті чоловіки зовсім трішки (в 1,1 раза) більше за жінок п’ють спиртне, лише в 1,2 раза частіше доводять себе до алкоголізму і в 1,3 раза частіше відчувають спричинені алкоголем проблеми зі здоров’ям.

Група вчених університету Нового Південного Уельсу в Австралії проаналізувала алкогольні звички людей у всьому світі, хоча найбільше респондентів виявилося у Північній Америці та Європі.

Серце середньостатистичної людини старіє швидше за всі інші органи та системи організму на 10 років. Такого висновку дійшли вчені з Великобританії у рамках обстеження стану здоров’я 575 тисяч осіб.

Медики спостерігали досить цікаву картину. Приблизно кожен сьомий британець, за отриманими даними, має зношене серце у відносно молодому віці. Якщо перекласти цей факт на роки життя, то таке серце старі-ше за інші частини тіла на 10 років. У кожного 14-го обстеженого воно старше на 15 років.

Причини прості. Частково це пояснюється неправильним способом життя і підвищеним холестерином у крові. У багатьох є генетична схильність до серцево-судинних захворювань. Та й узагалі, серце — одна з най-слабших ланок організму. Саме тому його здоров’ю слід приділяти особливу увагу.

Раніше вважалося, що глухота обумовлена старінням, оскільки  35 відсотків населення Землі у віці від 65 до 75 років страждають слуховими порушеннями. Однак  останнім часом втрата слуху дедалі частіше фіксується у людей від 30 років.

Найімовірнішою причиною погіршення слуху вчені називають високий рівень шумового забруднення. Існує також так звана телефонна глухота, що проявляється тільки на одному вусі. Відбувається це через звичку тримати телефон під час розмови з одного боку. До інших поширених причин ранньої втрати слуху належать вірусні інфекції середнього вуха та стійкий туберкульоз.