№ 93 (21771) субота 29 жовтня 2016 року

Уряд ініціює підвищення з 1 січня 2017-го мінімальної зарплати із 1600 (станом на грудень 2016-го) до 3200 грн

Уперше за роки незалежності розмір мінімальної зарплати зрівняється з прожитковим мінімумом для працездатних осіб. Скажімо, у вересні 2015-го після чергового підвищення соцстандартів мінімальна зарплата складала лише 47,3% прожиткового мінімуму, у травні 2016-го — 47,7%. Якщо у січні 2014-го співвідношення мінімальної та середньої заробітних плат становило 38,5%, то у травні 2016-го — 29,1% (за рекомендаціями Міжнародної організації праці, таке співвідношення має становити не менше 50%, у країнах ЄС — 60%).

Мляве зростання соціальних стандартів виштовхувало дедалі більше працюючих українців за межу бідності, звужувало споживчі можливості населення. Тому уряд запропонував Верховній Раді розглянути три новації. По-перше, одразу вдвічі підвищити мінімальну зарплату. По-друге, встановити тарифний розряд єдиної тарифної сітки у розмірі 1600 грн. По-третє, скасувати прив’язку розрахунку посадових окладів до мінімальної зарплати. Таким чином прибирається ситуація встановлення невиправдано високих зарплат для деяких груп держслужбовців, відновлюється соціальна справедливість.

Володимир Гройсман, прем’єр-міністр:

— Ми забезпечимо в країні двократне збільшення мінімальної заробітної плати. Це означає єдине, що з 1 січня жоден громадянин України не буде отримувати менше, ніж 3200 грн. Ця ініціатива попередньо була обговорена з Президентом України, представниками фракцій коаліції парламенту, в уряді і було знайдене спільне рішення, яке дає можливість зробити перші кроки з наведення порядку та оцінки праці українських громадян. Праця українських громадян є недооцінена. Тому потрібно створити систему, за якої працюючі почнуть отримувати належну заробітну плату. Уряд оновив споживчий кошик, який у 2017-у має дорівнювати 3200 грн. Таким чином, вперше за 25 років незалежності мінімальна заробітна плата громадян дорівнює реальному, фактичному і юридичному прожитковому мінімуму. Це абсолютно відповідає нашим можливостям, і ми можемо це забезпечити з 1 січня 2017-го. Ми не просто виконуємо зобов’язання — ми їх перевиконуємо. Це наш обов’язок — виконувати соціальний контракт.

Розпочатий урядом процес реформування системи оплати праці миттєво викликав чимало запитань. Пропонуємо відповіді на найпоширеніші.

На тижні, що минає, сталося кілька важливих подій в українській політиці. Але дві вирізняються із загального ряду. Бо їх не можна було заздалегідь передбачити.

Гроші є, але ви тримайтеся

Не встигли вщухнути оплески на адресу уряду та парламенту за своєчасно поданий та затверджений у першому читанні бюджет-2017, як прем’єр-міністр Володимир Гройсман оголосив про підвищення з нового року мінімальної заробітної плати вдвічі. Із 1600 до 3200 гривень. Працюючі громадяни, здавалося б, повинні з цього приводу влаштувати тривалу овацію, але радіти, чесно кажучи, зарано. В наших умовах ініціатива небезпечна.

Почнемо з того, що своєчасно поданий і прийнятий у першому читанні бюджет доведеться докорінно переписати. «Мінімалка» — один з важливих розрахункових показників в основному економічному законі. Не факт, що перерахунок вдасться зробити вчасно. Особливо тому, що для парламентських комітетів (і, ймовірно, для частини міністрів) рішення про різке підвищення мінімальної зарплати стало несподіванкою. Як наслідок термін прийняття бюджету-2017 у другому читанні і в цілому буде відсунутий з листопада на грудень.

Але що терміни, обумовлені в Бюджетному кодексі, порівняно зі зростанням добробуту громадян? Що терміни порівняно з тим, що фракції «Опозиційного блоку», «Батьківщини», Радикальної партії і «Самопомочі» змушені будуть визнати: частину їхніх вимог уряд і правляча коаліція у Верховній Раді виконали добровільно. А раз так, нема підстав для дострокових парламентських виборів, нема підстав для зміни складу Кабінету Міністрів.

Як політичний маневр, іншими словами, підвищення мінімальних зарплат свою роль зіграє. Але чи підвищиться добробут народу — велике питання. Зростання «мінімалки» на сто відсотків сповна торкнеться тільки працюючих бюджетників. Це факт позитивний. Дай Боже, його оцінити педагогам, медичним працівникам, службовцям і дрібним чиновникам, які досі вимушені були через мізерну зарплату буквально стояти на паперті з простягнутою рукою.

«Останні зустрічі в Мінську, а також зустріч у нормандському форматі в Берліні не дають сподівань на краще. У Берліні домовилися, що міністри закордонних справ створять «дорожню карту» впродовж наступного місяця, що само по собі не вселяє відчуття терміновості. Але що найважливіше — нема причин вірити Путіну, Лаврову, Суркову чи будь-кому іншому. Вони досі брешуть про факти присутності російських військ на сході України, як це було на самому початку з Кримом», — таку позицію висловив, відповідаючи на запитання власкора «Укрінформу», директор з питань прав людини американського Інституту Маккейна Девід Крамер.

Водночас експерт підкреслив, що позитивні сигнали з Берліна все ж таки є: «Можна справді подякувати Ангелі Меркель за ту жорстку лінію, яку вона зберегла, попри проблеми всередині її урядової коаліції, а також виклики, які постали перед усім Євросоюзом, коли деякі уряди в Європі хочуть скасувати санкції проти Росії». У цьому зв’язку Девід Крамер зазначив, що американський президент мав би надати Меркель «більшу підтримку з боку США, ніж вона має зараз».

Відповідаючи на запитання, чи не пора Вашингтону стати повно-правною частиною процесу врегулювання ситуації на сході України, Крамер зауважив: «Я ставлюся дуже критично до мінського процесу, і, думаю, Захід має оголосити, що він не спрацює, це глухий кут. Це має зробити якраз не Київ, а ми». Експерт пояснив, що після підписання «Мінська-2» українська сторона продовжує зазнавати втрат і підкреслив: «Росія ж не припиняє кидати виклик міжнародній спільноті, не виконуючи свої зобов’язання та продовжуючи порушувати український суверенітет і територіальну цілісність».

Поки українці спостерігають за «загадковими» проблемами з роботою системи електронного декларування та з гіркотою намагаються висміювати (бо ж здогадувалися, як «злиденно» живуть наші посадовці від найвищого до найнижчого рівнів) уже оприлюднені відомості про маєтки і квартири, машини і яхти, годинники і сумочки, сукні і шуби, антикварні колекції та мільйонні готівкові заощадження наших чиновників, світ, схоже, ввійшов у ступор: звідки у державі, яка живе за рахунок міжнародних позичок, населення якої опустилося до рівня найбідніших країн планети, могла постати така каста супер багатих людей?

І реакція не забарилася. Щоправда, вона знову вдарить по нас з вами, по тих, хто не має ні маєтків, ні статків і дітям-онукам яких доведеться ті світові позички віддавати впродовж наступних десятиліть, якщо й не століть.

Гнівного листа Петру Порошенку цього тижня надіслали посли країн «Великої сімки», застерігши президента від небезпечних законодавчих ініціатив, які можуть підірвати всі попередні зусилля країни у боротьбі з корупцією, зокрема щодо послаблення системи електронного декларування.

Ще один «дзвіночок» надійшов із Брюсселя. На засіданні послів Євросоюзу, що відбулося у четвер, Франція та Бельгія висловили сумнів у правдивості боротьби з корупцією в Україні, а відтак, мовляв, Київ несповна виконав критерії для за-провадження безвізового режиму з ЄС. І цей процес вкотре можуть призупинити.

Як повідомляє «Українська правда», посилаючись на директора Інституту євроатлантичного співробітництва Олександра Сушка, Франція та Бельгія порушували питання про «несправжність» антикорупційної політики Києва та спроби дати задній хід реформам. За словами експерта, щодо Грузії (яка також очікує рішення про «безвіз» для своїх громадян) таких зауважень не було.

Тим часом найбагатші українці бідкаються: зубожіють на очах. Учора журнал «Новое время» опублікував список ТОП-100 найзаможніших наших співвітчизників. Перша десятка цього рейтингу, укладеного журналістами «НВ» спільно з інвестиційною компанією Dragon Capital, виглядає так.

Чотири члени Національного агентства із запобігання корупції щомісяця отримували до свого основного окладу дві надбавки та премію у розмірі місячної зарплати. У результаті замість одного стандартного окладу мали по чотири. Про це повідомили журналісти програми «Схеми», спільного проекту «Радіо Свобода» та каналу «UA:Перший», посилаючись на відповідь НАЗК Центру протидії корупції.

«Так, з квітня по вересень поточного року голова НАЗК Наталя Корчак отримала понад 700 тисяч гривень зарплати. Щомісяця голова НАЗК отримувала оклад у розмірі 35 тисяч гривень, 50% від окладу у вигляді надбавки за вислугу, 100% окладу як надбавку за інтенсивність та 100% окладу у вигляді премії», — йдеться у повідомленні.

У липні та вересні нинішнього року всі чотири члени НАЗК отримали по 250% премії на додаток до окладу та надбавок.

«Критерії успішності роботи членів НАЗК визначали самі члени НАЗК. Вони вирішили, що треба себе преміювати. Вони вважають, що працюють досить успішно і виконують свої функції. Натомість те, що ми бачимо як антикорупційна організація зовні, НАЗК не забезпечило функціонування системи електронного декларування належним чином», — прокоментувала ситуацію юрист Центру протидії корупції Олена Щербан.

На запитання, що послужило причиною збільшення виплати у десять разів від розміру встановленого окладу, голова НАЗК Наталія Корчак поскаржилася на несвоєчасне фінансування урядом роботи свого відомства та повідомила, що за рахунок премій, проведених через зарплату, члени НАЗК облаштовували свої робочі місця і заправляли картриджі. «Фактично, ми запускаємо електронне декларування без належного матеріально-технічного забезпечення. І більше того — коли ми ці кошти просили, ніхто нам їх оперативно не виділив до кінця. І питання будуть вирішувати за рахунок бюджету на наступний рік. А те, як ми робимо, які зусилля ми до цього докладаємо, це нікого не цікавить», — додала голова НАЗК.

Розпочалася реконструкція з’єднувального каналу між Тилігульським лиманом і Чорним морем.

Нагадаємо, з метою відновлення штучного з’єднувального каналу між Тилігульським лиманом та Чорним морем Одеська та Миколаївська облради (частина лиману розташована на сусідніх теренах) у 2015 році створили робочу групу, до складу якої входили депутати, представники екологічних департаментів, вчені та інженери обох областей.

Початок робіт з реконструкції каналу проінспектували керівник міжфракційного об’єднання Верховної Ради «Південь України» Павло Унгурян, голова Одеської обласної ради Анатолій Урбанський та депутат облради Олег Кутателадзе, який, власне, і виступив ініціатором впорядкування цього важливого гідрологічного об’єкта.

На реконструкцію з’єднувального каналу між Тилігульським лиманом і Чорним морем з бюджету Одещини було виділено 10 мільйонів гривень.

Що  буде  з  українською  угодою?

Наприкінці минулого тижня відбувся саміт Євросоюзу. Про нього чимало писали в Україні, адже саме там лідери ЄС обговорили продовження антиросійських санкцій і на вимогу окремих країн заблокували нові обмеження проти РФ. До того ж, напередодні в Берліні пройшов перший у 2016 році саміт «нормандської четвірки».

Так, за розмовами про Росію, відійшла на другий план не менш важлива українська тема — у Брюсселі також обговорювали, що робити із наслідками нідерландського референдуму про асоціацію. Прем’єр Марк Рютте повідомив: шансів на компроміс не залишилося, варто чекати на повідомлення Гааги про відмову від ратифікації.

Чи станеться це? Що буде з угодою про асоціацію в такому разі? Якими є загрози для України? Чи діятиме зона вільної торгівлі Україна—ЄС, яка була впроваджена як тимчасове застосування угоди про асоціацію? Як довго триватиме це тимчасове застосування, якщо Нідерланди відмовляться від угоди?

Що відбувається у Нідерландах

Тут приємних новин, на жаль, небагато.

Так, ми всі знаємо про референдум, який відбувся у цій країні ще 6 квітня. Тоді євроскептики залучилися підтримкою виборців і провели референдум про нератифікацію Угоди про асоціацію з Україною. Та референдум цей, як багато разів говорилося, був консультативним, а тому юридично в уряду залишалася свобода дій — аж до простого завершення ратифікації. Кабінет Марка Рютте спершу обрав тактику затягування. Це не могло тривати завжди: спочатку свій парламент, а потім і Євросоюз почали вимагати від нього хоч якоїсь визначеності.

Однією зі «звітних дат» був кінець минулого тижня. Питання української асоціації винесли на саміт ЄС. Але — безуспішно. «Схвалення рішення не було. По суті, була просто доповідь Рютте перед іншими лідерами», — поділився з «Європейською правдою» (www.eurointegration.com.ua) один із дипломатів, поінформований про хід зустрічі на найвищому рівні.

Начальник Служби автомобільних доріг в Одеській області Олег Варивода поділив-ся із журналістами своїми враженнями, спостереженнями та розумінням проблем за перших 100 днів роботи на новій посаді. А ще, звісно, розповів про нововведення, які вже вдалося запровадити для покращення стану автошляхів у нашому регіоні.

Ремонтувати дороги державного значення в Україні непросто. Спочатку на це в держбюджеті бракувало коштів. Залучати гроші з додаткових джерел (сільських, міських та районних рад), за словами Олега Вариводи, заборонялося. Змінити ситуацію вдалося лише торік — з початком децентралізації.

«Вперше можливість такого залучення з’явилася в 2015 році. Я тоді був головою Миколаївської райдержадміністрації. Відповідні зміни було внесено в 91-у статтю Бюджетного кодексу. Але на практиці цим додатковим джерелом фінансування тоді мало хто скористався. Багато хто казав, що витрачати гроші на ремонт доріг державного значення ви не можете, бо це, мовляв, нецільове використання коштів, бюджетні порушення, тюрма і тому подібне. Коли я прийшов сюди, в службу автодоріг, ситуацію вдалося переламати. Ми провели наради з головами сільських, міських та районних рад і таки переконали їх у необхідності виділення коштів на ремонт доріг. Нинішнього року завдяки такому кроку, порівнюючи з минулим, збільшили фінансування на ремонт шляхів чи не в десять разів. У 2014-у такого джерела взагалі не було», — зауважив Олег Варивода.

За новими, «децентралізаційними», правилами, відповідальність за автошляхи державного значення частково покладатиметься і на місцеві органи влади. Найближчим часом, уже з наступного року, місцеві голови відповідатимуть за 4756 кілометрів автотрас. Ясна річ, не всім це до вподоби.

Ще одні «гальмівники» ремонту автошляхів — тендери і суперечки між автодорожніми компаніями. Наприклад, цього року за ремонт доріг в Одеській області взялися тільки у червні. «Тендери провели ще в квітні, але одна з компаній, яка не погодилася з результатом, подала скаргу в Антимонопольний комітет. Увесь цей час тривав бюрократичний процес: оскарження, набуття чинності рішення й таке інше», — пояснив керівник служби.

Але навіть якщо з тендерами та фінансуванням вдалося справитися, це ще не означає, що одразу можна приступити до ремонту. Частенько на заваді стає ще й третій чинник — первинний матеріал, з якого збудована дорога. На Одещині саме через цей чинник майже всі автошляхи потрібно ремонтувати не «поточно», а «капі-тально». «Що характерне для дорожнього господарства нашої області? Мережа автошляхів у нас створювалася наприкінці 1940-х — на початку 1950-х. Саме це визначило її подальшу долю. Тоді будівництво велося із застосуванням так званих місцевих матеріалів: для економії коштів як основний матеріал використовували те, чого в тому чи іншому регі-оні було найбільше. Гранітних кар’єрів у нас було мало, тому за основу клали вапняк. І таким способом на Одещині збудовано 96—97 відсотків доріг. За 60 років вапняк перетворився на пил, тому — і це факт — покриття наших доріг під собою не має ніякої основи. Звідси й вибоїни, ями, провалини», — розповів Олег Варивода. Відтак будь-який ремонт будь-якої дороги в Одеській області, що не пов’язаний із заміною основи, — лише тимчасовий, вистачить його менше ніж на рік.

Заступник голови облдержадміністрації Соломія Бобровська представила журналістам переможця конкурсу на посаду начальника управління у справах сім’ї, молоді та спорту ОДА.

Роман Устинов — колишній спортсмен, волейболіст, тривалий час був директором комерці-йної структури, а коли в облдерж-адміністрації з’явилась потреба у волонтерах, залишив підприємницьку діяльність і почав працювати у громадській приймальні, в новій команді ОДА. За цей час добре побачив проблеми, які існують у стосунках влади з громадою, на новій посаді має намір й надалі допомагати людям.

Уже в новому статусі Роман Устинов збирається розвивати молодіжну політику та фізичну культуру, відновити велич спортивних перемог Одещини, створювати молодіжні програми і допомагати з фінансуванням проектів, зініційованих юнацтвом. А почне новий очільник з кадрових питань: в управлінні є кілька вакансій, які необхідно заповнити.

Соломія Бобровська також нагадала журналістам про те, що до 31 жовтня в облдержадміністрації триває конкурс з визначення програм (проектів, заходів), опрацьо-ваних інститутами громадянського суспільства (молодіжними та дитячими громадськими організаціями), для виконання яких надається фінансова підтримка на наступний рік. У конкурсі можуть брати участь молодіжні та громадські організації, які офіційно діють не менше двох років і погоджуються на співфінансування проектів із власних коштів — приблизно 25% від загальної потреби. Серед пріоритетів — формування громадянської позиції і національно-патріотичне виховання; здоровий спосіб життя юнацтва; розвиток неформальної освіти та зайнятість молоді; під-тримка талановитих дітей. На фінансову підтримку цього конкурсу Одеська обласна рада виділила 500 тисяч гривень. І хоча термін збігає 31 жовтня, жодної заявки, на жаль, ще не подано.

Закінчення. Початок у номерах за 22 та 27 жовтня.

У позиціях Росії та США щодо сирійської кризи є багато розбіжностей, але найсерйозніша з них — ставлення до президента САР Б. Асада. Росія вважає його легітимним президентом, а США — таким, що втратив цю легітимність у результаті «війни проти власного народу».

Загальновідомо, що легітимність президента тієї чи іншої країни визначається не тим, хто і як вважає, а національним і міжнародним правом, а також підтримкою більшості населення країни. Відповідно до міжнародного права Б. Асад є легітимним президентом Сирійської Арабської Республіки, яка представлена в ООН та багатьох інших міжнародних організаціях і має дипломатичні відносини з більшістю країн світу, в тому числі і з Україною (посольство України у САР тимчасово перебуває в Бейруті). Б. Асад не міг би протриматися при владі й місяця, якби більшість сирійського народу виступила проти нього. За даними НАТО, у червні 2013-го 70% сирійських громадян підтримували Б. Асада. І навіть у нинішніх умовах, на думку багатьох експертів, його підтримує не менше 50—60% населення країни. Це пояснюється, перш за все, тим, що за п’ять років громадянської війни та іноземної інтервенції сирійці зрозуміли, хто такі ісламісти і чого від них можна очікувати в разі їх приходу до влади.

Б. Асад вважає, що якщо опозиція веде збройну боротьбу проти законної влади, яку підтримує більшість населення країни, вона не може вважатися опозицією. За його словами, опозиція не вбиває своїх співгромадян. Опозиціонер зі зброєю в руках, спрямованою проти легітимної влади і власного народу, — це не опозиціонер, а бандит. Цивілізована опозиція здійснює свою діяльність винятково мирними політичними засобами в рамках чинного законодавства.

У своїх численних інтерв’ю іноземним виданням

Б. Асад неодноразово підкреслював, що основною причиною війни у Сирії є тероризм і ті, хто його підтримує, — США, Туреччина, Саудівська Аравія і Катар, які озброюють, фінансують і збирають по всьому світу терористів і направляють їх у Сирію. На його думку, основне завдання США — «зберегти американську гегемонію над світом, не дозволити нікому бути партнером на політичній або міжнародній арені, чи то Росія, чи навіть їхні союзники на Заході». Б. Асад звинувачує країни Заходу в проведенні пропагандистських та інформаційно-психологічних операцій проти його країни і нього самого. «Картинка з Сирії завжди чорно-біла: хороші сирійці виступають проти армії і поганого Башара Асада, а Захід підтримує добрий сирійський народ проти його поганого уряду. Це єдина картинка, яку Захід хоче отримати для обробки громадської думки, щоб виправдати тиск на нас», — зазначає він.

У Художньому музеї Одеси (вул. Софіївська, 5а) експонується виставка заслуженого художника України Володимира Цюпка.

Кілька років тому на виставку, уряджену Музеєм західного та східного мистецтва, Володимир Цюпко запропонував стільки своїх робіт, що за всієї поваги до майстра неможливо було показати все. Всі тоді співчували художникові, та все-таки довелось йому тоді кілька робіт повертати в майстерню. І це нормально, як мовиться: кожному авторові хочеться, щоби люди побачили його творчість і через неї дізналися більше про нього самого. А виставка в музеї — це, безумовно, і престиж, і визнання майстерності, досягнутого високого рівня.

Нинішня персональна виставка заслуженого художника України, визнаного майстра, незаперечного мистецького авторитету (всіх цих означень, повірте, замало для повноти оповіді), як пожартувала дружина художника і також художниця Світлана Юсим, «трохи недобрала до логічної кількості робіт». Майстрові щойно сповнилося 80. Поважний вік. Та він ще… Коли б не важка й підступна хвороба, то був би й у ліпшій формі, та цур: коб не наврочити. Так отож, робіт на цій ювілейній виставці, супроти логі-ки події, лишень 75. Надто вже вимогливий нинішній ювіляр до себе самого. Це в молодості хочеться одразу на виставку — ще й фарба не висохла. З роками ж мистець, котрий дорожить своїм реноме, спочатку добре все зважить…

Але ж і виставка вийшла — лялечка! Та ні, не те порівняння. Виставка ця — немовби вишиванка празникова, де багатство узору майже не залишає місця для білого, а кожен хрестик, і кутик, і кожна барвочка, і все-все — на місці, все — до ладу. Отак станеш — і замилуєшся, а вже відтак починаєш докладно все роздивлятися. Можна пройтися швиденько й вигукнути захоплено: як гарно! І це буде правда. А то станеш отако перед картиною й одразу відчуєш якусь внутрішню переміну в собі, якісь ніби флюїди з’єднають тебе з мистцем, немовби художник ось тут, перед тобою, дивиться на тебе крізь полотно, з тамтого боку, своїм теплим, розумним поглядом… Та ні, заслабе формулювання. Чи не найкраще сказав про це директор музею Віталій Абрамов: «Дуже чітко бачу тут внутрішню вібрацію, внутрішній поклик художника назустріч йому». А ще краще його ж устами сказав Василь Кандинський: «Коли бодай одна робота знаходить у душі глядача певну внутрішню вібрацію, певне внутрішнє співпереживання, то можна вважати завдання художника вичерпаним».

Марія Мартинівна завжди з нетерпінням чекає візиту волонтерів програми «Золота осінь людей похилого віку», що втілюється в Одесі за підтримки німецького фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє». Через свій поважний вік вона рідко виходить з дому, тож кожна така зустріч для неї — це враження, що запам’ятовуються надовго, можливість поспілкуватися, поділитися власним досвідом, розповісти про своє довге, цікаве, насичене подіями життя.

Марійка Дідик народилася 22 листопада 1925-го в селі Карижин Віньковецького району Хмельницької області. Жила разом з батьками, була молодшою із трьох сестер. Їй було 16 років, коли в селі з’явилися німецькі солдати.

— Пам’ятаю, як до нас у дім зайшли поліцаї і забрали мене з собою. Тоді всю молодь із села зігнали у сільраду, де ми провели ніч, а зранку приїхали вантажівки і нас повезли у Німеччину. В дорозі були три доби: спочатку їхали машинами, потім — поїздом. Дехто з хлопців намагався втекти: відривали дошки з підлоги у вагоні і вилазили, але таких відчайдух одразу розстрі-лювали. Нас привезли у місто Цвішен-Цвішенан на лісопереробний завод, поселили у бараку, де ми спали на нарах.

— А який у вас був розпорядок дня?

— Вставали на світанку і йшли до їдальні. Там кожному давали гарячий чай і три тоненькі скибочки хліба (Марія Миронівна показує на половинку мобільного телефона) — ось такі. Вирісши в селі, де хліб різали товстими великими окрайцями, я дивувалася у Німеччині — це ж як треба різати хліб, щоб він був прозорий? Якщо вистачало сили волі, швиденько ховала хлібчик за пазуху і пила лише чай. У такому випадку працювала цілий день, і думка про окрайчик хліба гріла серце. Яке то щастя, прийти у барак після роботи і знайти там під подушкою той пахучий окраєць хліба! Якщо ж сили волі бракувало, то варто було лише крихітку відщипнути, як уже той шматок зникав у роті. Коли надкусив, стриматися було неможливо — той хліб сам у горло ліз. І тоді день нудьгувала, знаючи, що ввечері знову буду голодна, бо хліба під подушкою нема.

— Вас не годували ввечері?

— Ввечері був лише прозорий, як вода, супчик. Після нього ще більше хотілося їсти. Весь час була голодною. Голод просто викручував шлунок, в голові паморочилася, ноги підкошувалися...

У Теплодарському міському будинку дитячої та юнацької творчості  до Дня захисника України відбулася ціла низка цікавих заходів.

Так, вихованці гуртка «Калинонька» провели фольклорне свято «Покровонько, Покровонько, покрий мою головоньку… », гуртка літературної творчості «Водограй» — тематичний вечір «Ми діти козацького роду», а також взяли активну участь у виховному заході «Козацька Покрова» нашого позашкільного закладу. Підготувала його й органі-зувала вікторину «Чи справжній ти козак?» Анастасія Клевець.

Члени гуртка «Водограй» відповідали на запитання вікторини, декламували вірші, співали козацьких пісень, грали на  музичних інструментах і презентували авторські поезії, які склали до цього дня.

Дякую всім, хто брав участь у цьому тематичному святі. Це 12 найактивніших членів ГО «Міжнародна академія літератури і журналістики»:  Вероніка Кодак, Єлизавета Малих, Данило Северенчук, Микола Єдин, Дмитро Тарасюк, Олександр Скворцов, Яна Кравченко, Дарія Щербакова, Софія Литвиненко, Тетяна Гудим, Катерина Боліщук і Таїсія Грабова. Бажаю, щоб джерело творчості ніколи не висихало у серцях нашої обдарованої юні.

Слава Україні! Слава героям! Слава майбутньому нашої країни!

Марія ВОЙТИК,
керівник гуртків
«Калинонька» та «Водограй».
м. Теплодар.