№ 92 (21770) четвер 27 жовтня 2016 року

Дискусія між одеситами та вимушеними переселенцями у форматі «Живої бібліотеки» відбулася в Impact Hub Odessa, що на Грецькій, 1а. «Жива бібліотека» — формат діалогу в невимушеній формі між місцевим населенням та групами, які зазнають у суспільстві стигми (з грецької — «ярлик, клеймо» — навішування соціальних ярликів) та дискримінації, у нашому випадку — вимушено переміщеними особами.

«На жаль, дослідження свідчать, що між переселенцями та одеситами існує напруга. Але склалося так, що всім нам тепер жити в одному місті, тому ми вважаємо, що необхідно створювати ситуації, в яких місцеві люди зможуть особисто порозмовляти з представниками вимушено переміщених осіб. Адже у повсякденному житті більшість з нас не має змоги спілкуватися з ними, а тому й не має про них власної думки. Люди, не усвідомлюючи того, керуються стереотипами, нав’язаними ЗМІ, чи розхожими чутками. Таку інформацію не можна вважати об’єктивною. Більше того, такі джерела відомостей нерідко далекі від толерантної інтерпретації. У нашому випадку інструментом для спілкування ми вибрали формат «Жива бібліотека», який дасть змогу одеситам поговорити з переселенцями у невимушеній обстановці», — зазначив директор благодійного фонду «Карітас Одеса УГКЦ», Василь Колодчин.

Як показують настрої у фокус-групах, напруга з боку одеситів зумовлена тим, що в економічно складних обставинах, які склалися в нашій країні, внутрішньо переміщені особи отримують державну допомогу та гуманітарну підтримку від благодійних фондів і мають пріоритет у наданні послуг. У той час, коли місцеві жителі також потерпають економічно і не отримують нічого. Одесити часто вважають, що вимушено переміщені особи недостатньо вдячні за отриману допомогу і постійно невдоволені. Місцеві почуваються ображеними, бо, мовляв, наші родичі гинуть на Сході України, а ті оселяються в Одесі і не хочуть нести відповідальності за воєнні дії (в яких багато хто звинувачує саме переселенців). Зі свого боку, вимушено переміщені особи стикаються з дискримінацією через реєстрацію в паспорті, особливо це відчутно під час пошуку житла та роботи. Переселенці, які мешкають у колективних центрах, відчувають ізоляцію з боку місцевих общин, а в останніх складається упередження, начебто приїжджі перебувають на утриманні у держави і не хочуть працювати. Відчуваючи недовіру одеситів, переселенці спілкуються здебільшого зі своїми переміщеними земляками, не налагоджуючи нових соціальних зв’язків. Житлові умови та брак коштів обмежують їх у доступі до інтернету та соціальних мереж. Як місцеві мешканці, так і вимушено перемішені особи відзначають брак неформального спілкування, яке дозволило б їм краще розумі-ти одне одного.

Чому слід забрати громадянство зрадникам і вбивцям?

Мінські угоди, укладені з участю агресора та його симпатиків, передбачають низку заходів, де йдеться про зрадників та убивць, а саме: вибори на окупованій землі й амнестія злочинцям.

Затим, що вибори з боку України не можна допустити з участю злочинців, як і амнестію злочинцям, то наймудріше рішення уникнути дій, що загрожують самому існуванню держави: позбавити українського громадянства зрадників та вбивць. Право на цю акцію Конституція дає Президенту.

Позбавлення громадянства не дасть зрадникам і вбивцям кандидувати на місцевих виборах. Заразом це позбавлення не дасть права Президентові амнестувати злочинців,

бо ні Конституція, ні инші закони не дають йому права амнестувати негромадян України.

Тобто позбавлення громадянства зрадників та вбивць убиває одразу двох зайців.

Цей факт ставить перед патріотами України — активістами, нардепами, обраними й необраними через маніпуляції ЦВК — невідкладне завдання: вимагати від Президента здійснити своє право й убезпечити Україну від агентів чужої держави.

Якщо Президент не позбавить державних злочинців громадянства, то провина за зраду України паде виключно на нього.

Як уже повідомляли «ЧН», минулого четверга відбулася чергова, сьома, сесія обласної ради нинішнього скликання. Депутатів, які збиралися на засідання, вже традиційно для останніх років, зустрічали перед адмінбудівлею пікетами.

Цього разу зі своїми вимогами прийшли ветерани воєнних дій в Афганістані. На око, їх було більше сотні. Невдоволені люди через гучномовець вимагали виплат передбаченої матеріальної допомоги, якої вони не отримують. Дужі чоловіки середнього і старшого віку погрожували не пустити обранців до приміщення, якщо їх питання не внесуть на розгляд сесії.

Конфлікту вдалося уникнути. Десь півтора десятка делегатів від пікету зайшли до сесійної зали та поділилися своєю проблемою. Їхні вимоги вислухали. Як і пояснення директора департаменту охорони здоров’я та соціального захисту населення ОДА Тетяни Кривої.

Голова облради Анатолій Урбанський, зі свого боку, пояснив: розпорядником коштів, що виділяються «афганцям», є комунальна установа «Стратегія життя», повноваження з управління якою делеговане облдержадміністрації. У міжсесійний період буде створено робочу групу для розробки відповідного проекту рішення, згідно з яким повноваження з управління «Стратегією життя» передадуть обласній раді. Тоді, мовляв, подібних конфліктів не виникатиме, а люди сповна отримуватимуть те, що їм належить.

Біля дверей обласної ради стояли пікетом і колишні працівники мережі профтехучилищ, яких було звільнено з роботи через урізане державне фінансування. Люди, вимагаючи справедливості, поводилися тихо і чемно. Зрештою, як і годиться освітянам.

Однією з найтрагічніших дат в історії Одеси є 23 жовтня 1941 року. Саме з цього дня у нашому місті почалося масове знищення єврейського населення, комуністів, а також червоноармійців і червонофлотців, що опинилися в полоні після того, як радянські війська покинули Одесу.

Безпосереднім приводом до початку репресій став підрив увечері 22 жовтня заздалегідь замінованої будівлі НКВС на Маразліївській, у якій розміщувалася військова комендатура окупаційних військ. У результаті вибуху загинуло кілька десятків румунських та німецьких офіцерів. Під час масових репресій, які відразу ж розпочалися після цього, на вулицях міста були повішені сотні жителів, а в колишніх артилерійських складах у районі 3-ї станції Люстдорфської дороги були заживо спалені близько 25 тисяч євреїв, членів компартії та полонених.

Напередодні 75-ї річниці цієї трагічної дати, 21 жовтня, на місці масових страт на 3-й станції Люстдорфської дороги відбувся мітинг-реквієм та відкриття після реконструкції пам’ятника жертвам нацизму.

У жалобній церемонії взяли участь голова облради Анатолій Урбанський, заступник голови облдержадміністрації Соломія Бобровська, перший секретар посольства Держави Ізраїль в Україні Болеслав Ятвецький, голова Одеської регіональної асоціації євреїв — колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів Роман Шварцман та очевидець тих жахливих подій, який зумів утекти з палаючого складу, ветеран Другої світової війни Михайло Заславський, представники духовенства, учні одеських шкіл.

Політичні репресії — постійна реалія історії Радянського Союзу. Система концтаборів, започаткована у 1918 році, розвивалася впродовж усіх десятиліть існування СРСР й отримала сумнозвісну назву ГУЛАГ (Головне управління таборів, російською «лагерей»). Мільйони людей пройшли через ці табори і значна частина з них там загинула. Вічна пам’ять жертвам тоталітаризму!

В останній період радянської влади — у 1960-і—1980-і — постав дисидентський та правозахисний рух, учасники якого діяли на засадах Загальної декларації прав людини, схваленої Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Однак захист прав людини в комуністичній імперії вважався «антирадянською діяльністю», «наклепом на державний та суспільний лад» і кримінально переслідувався. Учасників руху обвинувачували у кримінальних злочинах й ув’язнювали в табори та спеціальні психіатричні лікарні системи МВС (як «душевно хворих»).

30 жовтня 1974 року в’язні таборів Мордовії та Уралу оголосили голодування на знак протесту проти політичних репресій у СРСР і проти жорстокого режиму утримання у тюрмах і таборах. Надалі цей день став символом солідарності у захисті прав людини та боротьби проти тоталітарної системи. Щороку 30 жовтня у таборах і в’язницях проводилися страйки та голодування, а на волі оприлюднювалися списки політв’язнів, яких почали називати в’язнями сумління.

Другий міжнародний фестиваль «Сакс-академія» пройде в Одесі 30 жовтня — 2 листопада.

У рамках фестивалю, присвяченого дню народження Адольфа Сакса, винахідника саксофона, виступлять відомі музиканти з Бельгії, Німеччини та України, а композитор, диригент, саксофоніст, професор Королівської консерваторії Брюсселя Ален Крепен дасть майстер-класи для фахівців.

2 листопада у Великому залі Одеської філармонії відбудеться концерт саксофонної музики. У супроводі муніципального духового оркестру імені народного артиста України О.Я. Саліка виступатимуть всесвітньо відомі саксофоністи  Ален Крепен (Бельгія), Детлеф Бенсманн (Німеччина), а також молоді та перспективні українські музиканти — лауреати міжнародних конкурсів Євген Попель, Катерина Тернова, Юлія Житухіна і Данило Довбиш. Слухачі матимуть нагоду поринути у світ найчутливішого в світі інструмента, чий тембр за своїм звучанням дуже нагадує людський голос. У виконанні музикантів звучатимуть популярні мелодії — від джазових композицій до аргентинського танго.

Автор проекту — відома одеська саксофоністка, викладач Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, солістка муніципального оркестру ім. О.Я. Саліка, артистка Selmer Paris і BG France в Україні Анна Степанова, яка займається активною популяризацією саксофонної музики в нашій країні.

Наступних вихідних, 29—30 жовтня, одеситів та гостей міста запрошують у парк Перемоги на «Свято Гарбуза».

На подію, присвячену смачному і поживному мешканцю полів, можна приходити цілими родинами, з дітьми, адже впродовж двох днів у парку Перемоги відбуватиметься безліч цікавих атракцій.

Гарбуз в українців  не лише гумористичний атрибут невдалого сватання, а й життєдайний символ врожаю, сонця, достатку, доброти, смакоти і користі. Свято гарбуза відзначають у різних країнах і по-різному — у кожного народу свої особливості.

На жаль, у сучасній Україні гарбуз асоціюють нерідко лише з Хелоуіном. Організатори свята надають цьому овочу ширшого, масштабнішого значення, як він того й заслуговує. Адже це чудовий продукт для кулінарії, з якого можна приготувати дуже багато смачних і поживних страв, його можна смажити, пекти, в’ялити, варити з нього варення, супи. З гарбузів роблять горнятка, ліхтарики, твори прикладного мистецтва ну і, за традицією, подають не милим серцю залицяльникам.

Корінь  народу  —  живий»

Це інтерв’ю було записане у березні цього року. І хоч не всі загадані в ньому особи обіймають ті посади, що обіймали на той момент, та міркування й оцінки Великого Українця — Богдана Гаврилишина, який цими днями відійшов у вічність, не втратили ні актуальності, ні ваги. Тож у пам’ять про цю непересічну особистість ми вирішили все ж передрукувати ту березневу розмову, оприлюднену інтернет-виданням «Мир» (http://iamir.info).

Богдан Гаврилишин — людина неймовірна. Маючи без малого дев’яносто років, у його очах горить такий запал і завзяття, які побачиш не в усіх двадцятилітніх. Особисто я це пояснюю тим фактом, що Богдан Дмитрович останнім часом усю свою енергію (та й власні гроші) витрачає на українську молодь. Кілька років тому він започаткував благодійний фонд свого імені, ключова програма якого так і називається: «Молодь змінить Україну». Фонд відшуковує здібних й активних дівчат та хлопців, яким дає змогу вивчати європейський досвід у найрізноманітніших сферах — від економіки до екології. З єдиною вимогою — використовувати згодом той досвід на благо рідної країни. Гасло Фонду Гаврилишина — «Вчитися. Мріяти. Діяти».

Упевнена, ці самі слова багато років тому Богдан Дмитрович підняв на знамена власного життя — неймовірного як на людські стандарти. Народжений у маленькому галицькому селі, після Другої світової він опинився у Європі, здобув блискучу освіту і став, у результаті, одним з найвідоміших економічних радників, аналітиків і викладачів Канади та Швейцарії — двох країн, у яких прожив більшу частину свого життя.

Десятки урядів на всіх континентах запрошували його для консультацій. В Україні він консультував першого президента, чотирьох спікерів та трьох прем’єрів. Щоправда, зізнається, нинішня влада до його знань і досвіду зацікавленості не виявляє. Втім, Гаврилишин на це не звертає увагу — всю свою енергію він вкладає у молодь, яку за свої кошти вчить сприймати Україну як маленький пазл великої світобудови. Тобто — вчить мислити, прогнозувати і наближати наше завтра. Заможне, мирне і справедливе.

24 жовтня у 90-річному віці пішов із життя видатний українсько-канадсько-швейцарський економіст, професор, благодійник та громадський діяч Богдан Гаврилишин.

Останні хвилини свого життя Богдан Дмитрович провів у родинному колі у своїй квартирі в Києві.

Богдан Гаврилишин народився 19 жовтня 1926 року у с. Коропець Тернопільської області. Отримав диплом магістра за спеціальністю «інженер-механік» в Університеті Торонто, MBA — в МІМ-Женева, доктора економіки та суспільних наук — у Женевському університеті. Впродовж 18 років очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві. Член Римського клубу, член Світової академії мистецтва та науки, член Міжнародної академії менеджменту, почесний доктор семи університетів Канади та України, консультант держав та міжнародних компаній, модератор і голова численних міжнародних наукових конференцій та семінарів у 89 країнах світу.

Створив Міжнародний центр перспективних досліджень, Міжнародний інститут менеджменту в Індії, потім — в Україні. Став співзасновником Європейського форуму з менеджменту у Давосі (тепер — Світовий економічний форум). Був консультантом компаній General Electric, IBM, Unilever, Phillips, радником кількох країн.

Продовження. Початок у номері за 22 жовтня.

Зірване перемир’я

За останні два роки держсекретар Дж. Керрі і глава МЗС РФ С. Лавров зустрічалися десятки разів у різних частинах світу і при кожній зустрічі незмінно обговорювали можливості досягнення домовленостей про припинення військових дій у Сирії, доставки гуманітарної допомоги в блоковані райони і відновлення процесу мирного врегулювання сирійського конфлікту за міжнародного сприяння. Як відомо, всі попередні численні спроби домогтися сталого припинення вогню закінчувалися невдачею.

Останні два раунди переговорів у Женеві у січні-лютому і березні 2016-го виявилися зірваними через неприйнятні для Сирії і Росії вимоги сирійської опозиції про відставку президента Б. Асада і припинення бомбардування російських ПКС. Крім того, 30 угруповань сирійської опозиції виступили зі спільною заявою, в якій назвали Росію «спонсором режиму Асада» і відкинули її подальше посередництво в сирійському врегулюванні. Таким чином, протиборчі сторони так і не приступили до обговорення модальностей перехідного періоду по суті, як того вимагала резолюція 2254 Ради Безпеки ООН від 18 грудня 2015 року та попередні 12 резолюцій.

У кінці червня американська адміністрація передала російському керівництву проект плану військової взаємодії в Сирії між США та РФ. Головний зміст цього плану полягав у тому, що військове командування США погоджувалося на взаємодію з російським командуванням у питанні боротьби проти терористів в Сирії, а Росія, зі свого боку, мала здійснювати тиск на Б. Асада, з тим щоб сирійська авіація припинила завдавати ударів по позиціях тих сирійських повстанських груп, яких США не вважають терористами.

Коли інформаційний простір наповнився новиною про те, що на Савранщині вкотре проводиться масштабний захід, сюди відразу потягнулися представники чи не з усіх областей України. Ще б пак! Адже у пам’яті багатьох ще свіжими зостаються і зимова «Резиденція Святого Миколая», що казкою розкинулася серед осичанських сосен, і весняне «Великоднє диво», яке враз ожило в історичній Гетьманівці з її унікальним дендропарком, і сповнене таємниць літнє свято Івана Купала, котре вибухнуло квіткою папороті. А може, розповіли про це рідному краю невгамовні вітри та води Південного Бугу? Чи нашепотіли ліси? Та як би там не було, на всеукраїнську акцію «Покрова героїв», спрямовану на національно-патріотичне виховання молоді, до Савранського району завітало більше двадцяти делегацій — із Києва, Одеси, Полтави і Донецька, Луганська, Вінниці та Житомира, всіх і не перелічити. А разом з гостями прийшла і владолюбна та норовлива осінь…

На землі савранській

Ступивши на савранську землю, учасники акції одразу потрапили у вир подій.

У районній дитячій музичній школі проходила врочиста процедура відкриття меморіальної дошки на честь її першого директора, талановитого музиканта, автора багатьох пісень Івана Григоровича Чернеги. Він пішов із життя несподівано, але залишив по собі музичні твори, які звучали і на обласній, і на столичній сценах, виховав не одне покоління обдарованих дітей, для яких музика стала їхньою професією. Емоційні виступи, музичні композиції у виконанні хору «Затишок», з яким активно співпрацював І. Чернега, покладання квітів до пам’ятного знака налаштовували присутніх на особливий настрій.

Тут гості знайомилися і з савранською молоддю, яка не забарилася похвалитися й показати нещодавно відкритий у райцентрі сучасний тренажерний зал IRONman та запросити їх до свого центру «Нове покоління», де відбулася презентація соціально-молодіжних проектів, реалізованих місцевими юнаками та дівчатами на теренах Савранщини. Присутні почули також цікаву інформацію про створення «Нового покоління», про його співпрацю з Корпусом миру США в Україні, представник якого Роберт Фресенієс працює у цьому центрі на волонтерських засадах.

Уже четвертий рік поспіль в Одеській загальноосвітній школі № 105 свято Покрови відзначається посвятою учнів у козачата, а вчителів — у козаки.

Своїми патріотичними заходами школа відома далеко за межами міста. У ній навчався нащадок козацького роду з Полтавщини, герой-підводник Олександр Маринеско, а в будинку викладачів колишньої гімназії народився нащадок козаків з Черкащини Георгій Гамов, чий прадід служив в одному козацькому полку з дідом Тараса Шевченка, а дідусь видатного вченого в дитинстві був знайомий з майбутнім Кобзарем. Чоти-ри випускники школи захищали і захищають сьогодні територіальну цілісність України на Донбасі.

Незважаючи на штормове попередження, 12 жовтня, напередодні Дня захисника України, Дня українського козацтва та Дня заснування Української повстанської армії, у ЗОШ № 105 відбулася урочиста посвята учнів третіх-четвертих класів у козачата. Діти показали перед поважними гостями свої знання з історії козацтва та українських звичаїв, виконували народні пісні й декламували вірші про мужніх лицарів, які боронили рідну землю від різних зайд. У церемонії посвяти взяли участь отаман Чорноморського козацького війська Анатолій Петько, вояк УПА, учасник Кенгірського повстання Володимир Караташ, поет Дмитро Шупта, композитор Володимир Зленський, командир окремого козацького батальону в складі Збройних сил України Олександр Шипілов.

Як уже повідомляли «ЧН», у нашому місті проходить міжнародний фестиваль органної музики «Odessa Music Fest». Музиканти з різних країн світу — Італії, США, Нігерії, України — знайомлять одеситів із сучасним звучанням органа в різних стилях — від класики до джазу та року — і в поєднанні з іншими інструментами та вокалом.

Організатор фестивалю Діоніс Дудкін розповідає:

— Органний фестиваль, який уже вчетверте проходить в Одесі, — це унікальний для України проект. Органна музика асоціюється з релігійністю, з церковною атмосферою, з консерватизмом, з традиціями. Наша ідея — зробити те, чого ніхто не робить, тобто показати сучасне звучання органа.

Можна сказати, що організаторам вдалося втілити цю ідею.

Фестиваль, що проходить в органному залі Реформаторської церкви (вул. Пастера, 62) відкрив італійський музикант Саль-ваторе Пронесті. В інтерв’ю журналістам він, зокрема, зазначив:

— Для мене дуже важливі ті враження, які я отримую під час концерту як музикант. Емоції, якими діляться зі мною глядачі, потім відображаються у моїй імпровізації.

Концерт італійського орга-ніста завершився джазовим джем-сейшном.

Жахи Другої світової і драматичні видива з повоєнної України, а точніше — з нашого розореного не лише німцями-фашистами, а й колгоспними та держподатковими «осаулами» села — оті видива й жахіття пекли і нас, дітей війни та її підлітків. Щемливим болем усе те закарбували наші серця. І хоч були вони малі та полохливі, але вмістили у собі багато болю, багато плачу й сліз матерів, котрі ніяк не могли діждатися чоловіків з війни, дочекатися господарів до свого дому, до дітей, до поля. Натомість нерідко одержували гіркі слова про «...геройськи полеглих та з військовими почестями похоронених...» (Саме так було і в нашій хаті, коли з Австрії, з Відня, 15 квітня 1945 року Мама отримала листа від командира полку і, відкривши його, вже нічого не могла сказати нам, своїм трьом раптом уже осиротілим дітям — ми чули тільки ридання, ридання і ридання... Там і досі лежить наш Батько, стереже Європу...).

А в пізніші дні і ночі все те виринало й виринає з пам’яті і досі й проситься «на вихід у люди»... Рівно як і тривоги уже пізнішого періоду — часів ламання «залізних» заслонів «залізної держави» од усього Світу, часів так званої «перебудови» й уже наших змагань за незалежне існування під Сонцем «простих маленьких» українців поруч з усе тими ж, що обіцяють нам уже не рік і не два повний рай на Землі, та все чомусь збиваються з курсу — не туди кладуть, не туди везуть...

Отже, нелегкі, складні роки нашого поступу із темного до світлого відбилися і в душі, і в слові. Але як передаю те вам? Судіть самі.

Під час акції «Ярмарок вільного часу», що проходить у рамках проекту «Схід і Захід разом — підвищення спроможності українських місцевих видань», відбувається чимало цікавих і корисних подій. До нас приходять унікальні, яскраві, позитивні люди, щоб поділитися своїми знаннями та навичками, своїм особистим часом.

Костянтин Русов — одесит, який створив федерацію цигун у Перу й нині очолює її. Колись, ще у 2008 році, він приїхав в Еквадор, щоб зайнятися бізнесом, але, собі на диво, почав там займатися власним духовним розвитком. Костянтин розповідає, що одного разу він відчув непереборне бажання медитувати у віддаленому селищі, на згаслому вулкані Тунгурагуа. Через кілька тижнів його медитацій вулкан прокинувся, почав викидати лаву, а він тим часом зрозумів, що його місія — лікувати людей, допомагати їм повернути втрачене здоров’я.

Костянтин провів майстер-клас із цигун для людей старшого віку і показав ранкові вправи, які допоможуть відчути себе молодим, здоровим, енергійним. Адже недарма вважається, що гімнастика цигун запускає в організмі потужні процеси оздоровлення завдяки збіль-шенню кількості енергії.

Головними своїми таємницями Костянтин Русов охоче ділиться і з читачами «Чорноморських новин»:

— Ранок потрібно починати із вдячності. Це дуже важливо — подякувати Природі, батькам, Землі і Небу за все, що у вас є. За те, що ви можете жити і дихати, що ваше серце б’ється, що у нас є вода, адже ми не усвідомлюємо, що 70% населення планети не має навіть води в крані. Лише подякувавши за те, що в нас є, ми можемо отримати щось нове. Через вдячність ми можемо сприймати ситуації, в яких перебуваємо, по-новому, як можливість для розвитку.

Ще за місяць до Покрови Ананьївське районне козацьке товариство «Одеська січ» на чолі з його отаманом Сергієм Ткаченком анонсувало свято спортивної риболовлі на хижака. Й ось 15 жовтня місцеві фанати зібралися на ставку другої дільниці, аби позмагатися, хто вправніший у рибальській майстерності.

Учасники турніру почали прибувати до водойми ще задовго до його початку. Сонце червоною кулею світило крізь хмари, туман стелився над ставком, а на березі рибалки енергійно накачували свої човни, перевіряли снасті та наживки, пили каву та спілкувалися. Раділи з того, що випала така прекрасна нагода опинитися серед однодумців, обговорити спільні теми та дізнатися, де, що і на що клює…

Старт риболовлі відбувся о 9-й ранку. На воду вийшли 11 човнів, кілька рибалок залишилися на березі. Сергій Ткаченко у напутньому слові побажав усім вдалого полювання на річкових хижаків, пообіцявши спостерігати за кожним у великий морський бінокль. Утім, усі були за-цікавлені у чесному змаганні, та й особливо не помухлюєш — кожен рибалка бачив суперників. Чоловіки ділилися про результати закидань та нарікали на неактивність риби. Воно й не дивно — два дні перед тим йшли рясні дощі, а тієї ночі був перший великий приморозок, що могло стати однією з причин млявості хижаків. Та й фарт тут не останню роль грав…

За чотири години наполегливих пошуків учасники змагань зійшли на берег для підбиття підсумків. Відразу зазначу, що організатор поставився до турніру серйозно і знайшов солідних спонсорів, а тому й призи були вартими, аби за них поборотися: спінінги, спальник, садки, приманки. Абсолютну першість виборов Віктор Парамонов — 3150 грамів, друге місце в Івана Ситника — 2370, а почесне третє в Сергія Іжевського — 1370 грамів. Вилов Сергія Середи заважив 735 грамів, Олександра Зубова — 715, а Віталія Єпура — 335. Відзначили й найменшого рибалку — хлопчину із Жеребкового, який, попри похмуру й холодну погоду, вправувався з берега. Крім подарунка, він отримав з рук власників першого та другого місць ще й по рибині.

Віце прем’єр-міністр Павло Розенко, представники уряду та Адміністрації Президента заявили про свій намір відновити планову програму імунізації в Україні.

Виступаючи на «круглому столі» високого рівня з питань імунізації, організованому Міністерством охорони здоров’я України та ЮНІСЕФ з нагоди Всесвітнього дня поліомі-єліту, Павло Розенко, зокрема, зазначив: «Доказова медицина підтверджує ефективність вакцин для профілактики таких захворювань, як поліомієліт, правець або коклюш. Підвищення імунізації є важливим завданням й одним з пріоритетів уряду, а також питанням національної безпеки».

Нині в Україні спостерігається найнижчий рівень планової імуні-зації в світі. За даними Міністерства охорони здоров’я, станом на серпень нинішнього року, лише 30% дітей в нашій країні були повністю імунізовані проти кору, 10% — проти гепатиту В і тільки 3% проти дифтерії, коклюшу та правця. Крім того, лише 44 відсотки малят віком до 18 місяців були повністю вакциновані проти по-ліомієліту.

Нестача поставок вакцин була однією з основних причин критично низького охоплення імунізацією останніми роками. За запитом МОЗ  України, для розв’язання цієї проблеми ЮНІСЕФ закупив низку високоякісних сертифікованих вакцин для захисту дітей від небезпечних захворювань, а саме: туберкульозу (БЦЖ), кору, паротиту та краснухи (КПК), гепатиту В, дифтерії, коклюшу та правця (АКДП), дифтерії та правця для дорослих (АДП-М), дифтерії та правця для дітей (АДП), сказу та бівалентної оральної полі-омієлітної вакцини (bOPV). Ці вакцини були поставлені в Україну й нині є доступними у медичних закладах в усіх областях.

У рамках реалізації муніципальної програми «Здоров’я» цьогоріч на придбання туберкуліну для проведення діагностичної проби Манту з бюджету Одеси виділено 959,2 тисячі гривень. Препаратом забезпечені всі пологові будинки та дитячі поліклініки міста.

Туберкулінодіагностика проводиться раз на рік усім дітям віком від 1 до 14 років, щеплених вакциною БЦЖ. Якщо дитина не отримала щеплення БЦЖ у пологовому будинку або в неї не утворився післяпрививковий рубчик, вона повинна проходити пробу Манту кожні півроку, починаючи із шестимісячного віку.

Медики закликають батьків суворо дотримуватися графіків проведення щеплень і в жодному разі не нехтувати рекомендаціями фахівців. Туберкулінова проба дозволяє виявити наявність в організмі дитини збудника туберкульозу задовго до розвитку за-хворювання і появи клінічних симптомів. Своєчасна терапія на початкових стадіях запобігає розвитку тяжких форм туберкульозу.

В Одесі показник захворюваності на туберкульоз серед дітей довгі роки не демонструє тенденції до збільшення, що свідчить про стабілізацію епідпроцесу.

Уже цієї неділі всі, хто любить вранці якомога довше поніжитися у ліжку, матимуть на це додаткову годину — Україна перейде на так званий зимовий час.

Отож у ніч на 30 жовтня о 4.00 стрілки годинника слід перевести на одну годину назад.

Нагадаємо, з метою економії енергетичних ресурсів переведення стрілок на годину вперед влітку і на годину назад взимку було здійснене у Великобританії в 1908 році. Зробив це король Едвард VII. Не чекаючи  рішення парламенту, він оголосив, що в його маєтку Сандрінґем площею 7900 гектарів усі переходять на літній час. Згодом такі ж зміни король запровадив і в маєтках Віндзор та Балморал.

Втім, спроби прив’язати годинникову стрілку до денного світла були й раніше. Першим ідею літнього часу запропонував один із батьків-засновників США Бенджамін Франклін, присвятивши їй у 1784 році окрему публікацію.

У Роздільній горів приватний будинок, а в Болгарці — гараж та літня кухня. Загалом від початку 2016 року на території району сталося 166 пожеж, внаслідок яких загинуло п’ятеро людей. Цього разу, на щастя, обійшлося без жертв. В обох випадках причиною загоряння стало коротке замикання електропроводки.

Але якщо у райцентрі вогонь рятувальники приборкали за лічені хвилини і він не встиг накоїти багато біди, то у Болгарці погорільці зазнали чималих втрат.

На момент, коли караул рятувальників з Роз-дільної домчав за 36 кілометрів до місця виклику, полум’я вже охопило гараж, де стояла автівка, та літню кухню. На момент загорання господарки не було вдома. Вогонь побачили сусіди, які одразу ж забили на сполох. Через густий їдкий дим, що заповнив усе подвір’я, пожежникам довелося застосовувати ланку газодимозахисної служби, яка 20 хвилин працювала в апаратах захисту органів зору та дихання. Ризикуючи власним життям, рятувальники винесли з палаючого гаража сім каністр з бензином, а з літньої кухні — газовий балон, який будь-якої митті міг вибухнути.

За півтори години рятувальники приборкали вогонь, але на той момент полум’я вже пошкодило дах, стелю та майно у літній кухні, а в гаражі — дотла знищило автомобіль. Загалом на ліквідацію джерела небезпеки вогнеборцям знадобилося дві години. Вони винесли на двір з охопленої полум’ям кухні три холодильники, телевізор, мікрохвильову піч, меблі, речі, а головне — не допустили поширення вогню на розташований поруч приватний будинок.