Фантазія-спокусниця
З приводу однієї публікації
З’явившись на цей світ, кому не хочеться увійти в історію?!
Бабуся Валентина (в дівоцтві Дронова, в заміжжі Пашковська), мешканка села Мозоліївки на Полтавщині, особливо гостро відчула це 15 серпня 2013 року, розгорнувши свіжий номер «Рабочей газеты» за 14-е число. На четвертій сторінці там була вміщена репродукція картини художника Михайла Божія «Медсестра» з добрим словом журналіста Валерія Поліщука і його запитанням: «Хто ж позував метрові?». Глянула бабуся на дівчину в білому халаті й затрепетала: то ж її на березі Чорного моря, в Геленджику, як була молодою, художник малював! І як же вона досі не знала, що її медсестринський образ — ось він! — потрапив в історію українського живопису ще 60 років тому і живе в ній?! А ще прикріше: суспільство теж нічого не відає про героя твору...
Того ж дня до редакції «Рабочей газеты» полетів від бабусі Валентини лист-відкриття. У кого-кого, а у Валерія Поліщука мешканка Мозаліївки викликала «пиитический восторг», і він негайно рушив із Києва у село на березі Кременчуцького моря.
Завідувач відділу культури газети, судячи з репортажу, надрукованого після тріумфального відрядження, був стріляним горобцем, бо зізнався, що в певні моменти смутні сумніви виринали в його голові, коли порівнював бабусю Валентину в молодості з «Медсестрою» Михайла Божія. Однак зміг подолати свої душевні терзання і без вагань заявив у публі-кації з Мозоліївки: «Вона, звичайно, вона. Будь-які сумніви цілком відпали...».
Словом, бабуся й журналіст відчули себе героями, які неабияк приємно подивували читачів, викликавши і в усіх них «пиитический восторг».
Тільки ж один-однісінький випадок з часом усе перевернув з голови на ноги. Маю на увазі момент, коли до мене, не читача «Рабочей газеты», потрапив неждано-негадано отой номер за 14 серпня 2013 року.
Прочитав репортаж Валерія Поліщука про його візит до бабусі Валентини й ахнув: згадав же теж, як молодим був!
...1958 рік. Я, завідувач відділу культури обласної газети, прибіг до знаменитого одеського художника Михайла Божія, щоб привітати його з нагородженням медаллю за картину «Медсестра» на Всесвітній виставці образо-творчого мистецтва в Брюсселі, а він уже приймає вдячні поздоровлення від медсестри очної клініки Одеського медичного інституту Лілії Гончарової, яка позувала митцеві в 1955-у, явно не сподіваючись на майбутній тріумф.
Хіба не мав я права спізнати «пиитический восторг»? Домовився з Лілією про розмову в неї вдома. Фотокореспондент, з яким прийшов, зафіксував факт нашої зустрічі, і той знімок, як бачите, зберігся в моєму творчому архіві, а в домашній бібліотеці стоїть на видноті моя збірка нарисів «Чорноморська квітка» (1965), в одному з яких і розповідається про Лілію Гончарову — медсестру з великої літери. Так, під час творення картин про сучасників Михайло Божій вибирав для позування гідних одеситів.
Тепер ви розумієте, які почуття охопили мене, коли я зіткнувся з витівкою двох фантазерів, бабусі Валентини і Валерія Поліщука, спокушених на сенсацію знаменитою картиною «Медсестра». Початкові мотиви у кожного з них були власні, а ганьба вийшла спільною.
До речі, дивує, що автор «пиитического восторга», побувавши в Національному художньому музеї, де зараз зберігається шедевр Михайла Божія, не попросив допомоги у вивченні біографії видатного майстра пензля, а то дізнався б, що він народився в Миколаєві, а з 1944 року мешкав в Одесі, тяжко хворів, як Леся Українка, міг лише впродовж години без перерви стояти біля мольберта, спираючись на кові-ньку, хоча творив багато й талановито. З Одеси виїжджав дуже рідко. У 1981-у я підписував до друку в «Чорноморці» інтерв’ю з ним. Звідки ж це, з якого пальця висмоктав Валерій Поліщук, що Божій «нарешті осів у Києві»? Він і помер, і похований в Одесі. Сталося так, що незадовго до кончини Михайла Михайловича авторові цих рядків довелося лежати разом з ним в одній одеській лікарні, ба навіть в одній двомісній палаті. Стільки переговорили! Згадували й Лілію Гончарову.
Прочитавши фантастичні Полі-щукові «Две жизни Валентины Дроновой», я спробував знайти реальну героїню славного живописного полотна. На жаль, не пощастило. Понад півстоліття ж минуло. Нікого з Божіїв уже давно нема — ні дружини Ольги Петрівни, ні сина Святослава, заслуженого діяча мистецтв — живописця, про якого я теж не раз писав.
А картини Божіїв живуть! І правда про прототипи їхніх героїв повинна жити!
Борис ДУБРОВ.
НА ЗНІМКУ: автор цих рядків з Лілією Гончаровою (фото 1958 року з власного архіву).
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
