«За що слава козацькая на всім світі стала!»

Перший міністр оборони незалежної України Костянтин Морозов мав рацію, пропонуючи будувати наші Збройні сили за козацьким принципом. Та ментально ми тоді ще не дозріли до цього. Тоді в Україні більшість ще й замислюватися боялася над тим, щоб 14 жовтня — День Покрова Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День народження Української повстанської армії — стало святом нашого сучасного воїнства. Та й донині не всі ще прозріли. Нелегко вивітрити з багатьох голів совкову ментальність.

З отриманням гетьманської булави Іваном Мазепою розпочався новий етап боротьби за незалежність. Він сформував ідеологію української держави — Гетьманщини, ототожнив образ козака з образом українця. В ідеалі Мазепа мав за мету побудову незалежної української держави. Я написав багато статей про зв’язок Івана Мазепи з нашим краєм, але влада й досі блокує встановлення йому пам’ятника в Полтаві.

У 1775 році за наказом імператриці Катерини ІІ була зруйнована Запорізька Січ. Козаки, які не хотіли йти під владу Росії, звернулися до турецького султана, щоб він дозволив їм поселитися на землях Османської імперії. Султан подарував їм 42 населені пункти, Дністровський і Дунайський лимани, а взамін зобов’язав поклястися, що воюватимуть на боці Османської імперії й вірно служитимуть йому. Тоді козаки набрали в чоботи землі із Запорізької Січі і сказали: «Клянемося! На чиїй землі стоїмо, тому і будемо служити!». Земля з України зігрівала їм душу і серце, нагадувала про те, що служити треба Господу, рідній Вітчизні і не зраджувати своїй совісті. У цьому були засади козацтва. І хоч тоді не існувало поняття україн-ської національної ідеї, козаки, без сумніву, були гордим її уособленням.

Запорізькі козаки були глибоко віруючими людьми. Християнська віра, головним постулатом якої є любов до ближнього і милосердя, безперечно, гуманізували людину в ті жорстокі часи кривавих війн. Українське православ’я стало ідеєю українського визвольного руху. У любові до православної віри вбачаємо і прояв української національної ідеї. Коли в церкві під час літургії священик читав Євангеліє, всі козаки виправлялися на повен зріст, бралися за ручки шабель і виймали їх до половини з піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворогів Христової віри.

Жодна нація не виявляла стільки поміркованості в незгодах, як мешканці козацької України, свідчать іноземні історики. Супротивники спокійно їдуть одним возом, п’ють, їдять і сплять на одному ж возі, навіть коли треба проїхати 300 верст, щоб дістатися до судді. І коли, нарешті, до нього добираються, кожен надає свої докази й розпочинає справу проти іншого. Така перевірка чи не найкраще свідчення того, як вони поважали закони! Як і свідчення неупередженості і справедливості тих, хто забезпечував виконання законів.

Найперше, чого козаки вчили молодь, — це повага й шана до людей похилого віку. По всій козацькій Україні була поширена гостинність. Це також важливий аспект української національної ідеї. Іноземець, подорожуючи Україною, ніколи не потребував витрачатися на ночівлю та харчування. У запорізьких козаків курені завжди були відчиненими. Будь-який мандрівник чи перехожий міг туди зайти і з’їсти все, що знайде їстівного, якщо навіть нікого нема вдома. Йому ніхто не дорікне, якщо він з’їсть навіть усе, але він нічого не міг забрати із собою, якщо не хотів наразитися на суворе покарання, бо існував священний принцип недоторканості будь-якої речі, що була в курені.

Іноземні історики захоплювалися хоробрістю козаків, їхнім патріотизмом. Коли в битві під Берестечком, у якій козаки зазнали поразки, Потоцький пообіцяв подарувати життя відчайдушним воїнам, то почув від них: «Не хочемо пощади від ворога!». Ян Казимир, вражений відвагою одного із селян у бою, запропонував йому припинити спротив, й обіцяв дарувати життя. Але той відповів: «Хочу загинути як справжній козак». І загинув, не скорившись ворогові. Саме про таких Наполеон сказав: «Дайте мені 20000 козаків і я завоюю весь світ!». Козацька слава — гордість України.

Козацтво зробило великий внесок у розвиток культури і духовності нашого народу. Козаки несли високі шляхетні ідеали, мали величезний вплив на піднесення самосвідомості народу, формували його внутрішній духовний світ. Українська національна ідея породжувала величезну енергію нації.

Якби людство втратило здатність мріяти, то перестало б розвиватися. Так само і з українською державою ХV—XVII століть. Якби наші предки не мріяли про неї і не будували її і ділами, і роздумами своїми, то їхні сини й онуки не боролися б за неї і не розбудовували її потім і нині. Відтак ідея українського державотворення не змогла б утілитися і стати реальністю.

Ми живемо в незалежній Україні. Досвід формування української національної ідеї і боротьби за державність у козацьку добу став важливим чинником у здобутті та захисті нашої суверенності сьогодні. Державотворчий процес триває. Розмірковуючи над цим, мимоволі виникають запитання: «Чи хтось із політиків — кандидатів у депутати всіх рівнів або в президенти — взяв за основу власних програм ідеї гетьманів Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи, Пилипа Орлика? Може, хтось спирається на етику українського лицарства Холодного Яру? Хто з нинішніх політиків уклав свою «Стратегію розвитку України» на українській національній ідеї?». Відповідь, на жаль, заперечна. Тому й досі, на 26-у році Незалежності, борсаємося у власному болоті невизначеності, а відтак і зневажливого сприйняття на міжнародній арені. Світ шанує відважних, тих, хто знає, за що і за кого бореться! Таких, якими були українські звитяжці — козаки і повстанці — в усі часи. І саме новітні лицарі з Україною в серці повернуть і славу, і волю нашій Державі.

Микола БЕЗОТОСНИЙ,
кандидат історичних наук,
доцент.