№ 86 (21764) четвер 6 жовтня 2016 року

Наука визнає нерівність головною проблемою сучасності. І вона — чи не головний чинник суспільної нестабільності: чим вищою і різноманітнішою є нерівність, тим вищі ризики соціальної напруги та соціального конфлікту.

Ступінь нерівності та її суспільне сприйняття значною мірою віддзеркалює циві-лізаційні орієнтації населення.

Виокремлюється нерівність економічна, соціальна, політична та етнокультурна. Первинною найчастіше є економічна нерівність, найочевидніший прояв якої — нерівність за доходами. Вона зазвичай спричиняє нерівність у доступі до основних соціальних благ, ресурсів, до реалізації основних прав. Але і сама нерівність за доходами є наслідком інших видів і проявів нерівності. Відсутність можливості здобути якісну освіту прирікає дітей з бідних родин на нижчі шанси знайти прийнятну роботу і, зрештою, — на бідування у вже дорослому житті. Бо навіть в Україні (де значна частина населення з вищою освітою працює не за спеціальністю або на робочих місцях, що не потребують високої кваліфікації) від 1999 року спостерігається сталий прямий зв’язок між рівнем освіти і рівнем доходів. Це сповна стосується й нерівності за тривалістю життя — діти з бідних родин стикаються з вищим ризиком передчасної смерті або захворювання. Зазвичай люди з високим доходами живуть довше за бідних, і водночас добре здоров’я є фундаментом належної економічної конкурентоспроможності.

Повна рівність не менш шкідлива, бо не стимулює до активності, зокрема, економічної, включаючи активність на ринку праці, і до набуття конкурентної професії. Натомість надмірна нерівність неминуче формує падіння суспільної довіри до влади.

Голова Служби безпеки України Василь Грицак закликав церкви допомогти державі у процесі звільнення заручників, які незаконно утримуються на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). Про це йшлося під час двосторонньої зустрічі представників СБУ з членами Всеукраїнської ради церков і ре-лігійних організацій.

За словами Василя Грицака, сьогодні СБУ має відомості про 111 українців, які незаконно утримуються на тимчасово неконтрольованих територіях Донецької та Луганської областей, ще 499 — вважаються зниклими безвісти. Допомогти встановити місцезнаходження заручників та посприяти процесу їх звільнення, на його думку, можуть церкви — через своїх священнослужителів.

«Для нас сьогодні нема такого — «погана церква», «добра церква», ми маємо зараз об’єднатися задля того, щоб мати спільне майбутнє. Наше з вами завдання — зберегти мир у нашій країні. Через своїх пастирів на місцях, я думаю, ви зможете нам допомогти. Якщо ми спільними зусиллями звільнимо хоча б ще одного заручника — це теж буде велика справа», — наголосив голова Служби безпеки України.

Але важливо, за словами Василя Грицака, не просто визволяти українців з «ям» (так у СБУ називають місця незаконного утримання українських полонених на територіях ОРДЛО — погреби, підвали, закриті темниці. — Прим. авт.), але й доносити правду про нелюдські умови утримання наших полонених. Керівник спецслужби передав членам ВРЦіРО брошуру зі спогадами 124 заручників про тортури, яких вони зазнали під час перебування в катівнях «ЛНР/ДНР» і наголосив на важливості розповсюдження цієї інформації на всіх рівнях.

У вівторок увечері на Приморському бульварі біля пам’ятника Дюку пройшла акція проти відведення військ та озброєння з лінії розмежування на Донбасі і на підтримку позиції голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрія Грабуза, який виступив категорично проти такого кроку.

За словами активістів одеського Євромайдану, які й органі-зували цю акцію, проукраїнські жителі Золотого, Петровського та Станиці Луганської, по яких повинна пройти «лінія розмежування» і які мають покинути українські військові, б’ють тривогу. Люди вже зараз отримують погрози про розправу за їхню патріотичну позицію.

«До нас звернулися громадяни, які живуть у цих районах, з криком про допомогу, тому що виведення нашої армії звідти — це зрада і вбивство громадян України, — підкреслила волонтер АТО Оксана Алексєєва. — А ще відведення військ з нинішніх укрі-плених позицій призведе до того, що в зимовий період бійці знову опиняться на голому місці і будуть змушені заново все будувати. І все це під обстрілами сепаратистів, які від самого початку не дотримуються Мінських угод».

Організатори протесту розповіли, що акції проти такого відведення військ проходять по всій Україні, щоб донести думку патріотів до можновладців.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Чи можна з огляду на війну з московським фашизмом толерувати шовкову ірляндизацію України?

Питання критичне і доленосне для України, бо шовкове московщення українців має місце у нашій матері-державі.

Ми воюємо з Москвою і заразом толеруємо москвомовність чималої частини нашої людности.

Толеруємо, бо мусимо — це наші збиті з плигу за часів московської окупації брати, які розуміють, що Незалежність — це потреба №1 українців, без огляду на рідну мову.

Цей факт можна укласти у трьох друкованих рядках, але те, що діється в душах цих українців, не опише і тисяча сторінок.

Моє питання поможе декому знайти вихід з цього психологічного сліпого кута.

Російська влада повинна негайно звільнити українського журналіста Романа Сущенка, заявила після проведення власного розслідування ситуації впливова міжнародна організація Комітет захисту журналістів (Committee to Protect Journalists, CPJ). Відповідна заява розміщена на офіційному сайті організації.

«Якщо російська влада має хоча б якісь докази на підтвердження своїх заяв, що Роман Сущенко є шпигуном, або щось інше, що суперечить тому, що він є журналістом у відпустці, нехай вони оприлюднять це без затримки», — наголосила з цього приводу координатор програми по Європі і Центральній Азії Комітету захисту журналістів Ніна Огнянова. «Ми закликаємо Росію звільнити Романа Сущенка й припинити карати українських журналістів через напружені відносини між урядами Росії й України», — заявила представник міжнародної організації.

Комітет захисту журналістів, штаб-квартира якого розміщується в Нью-Йорку, зайнялася справою арешту кореспондента «Укрінформу» Романа Сущенка в Росії після журналістського звернення до них «Укрінформу».

У заяві, опублікованій CPJ в ніч на середу, докладно описується ситуація з посиланням на різні відкриті джерела на підтвердження об’єктивності оцінки.

Урочистості до Дня працівників освіти України, який традиційно відзначається у першу неділю жовтня, відбулися в Одеському академічному російському драматичному театрі. Там вшановували вчителів загальноосвітніх шкіл, вихователів дитячих садів, викладачів шкіл естетичного виховання та тренерів дитячих спортивних шкіл — усіх тих, хто навчає і виховує підростаюче покоління країни.

Привітати педагогів прийшли голова обласної ради Анатолій Урбанський та заступник міського голови Одеси Зінаїда Цвірінько. Очільник облради вручив освітянам почесні грамоти, а заступник мера — знаки «Кращий педагогічний працівник міста Одеси», почесні відзнаки міського голови «Подяка» і «Трудова слава», цінні подарунки.

Особливими оплесками вітали присутні нагородження вчительки англійської мови Одеської спеціалізованої школи-інтернату №2 Галини Абрамівни Орлової (на знімку). Офіційний представник Національного реєстру рекордів України Віталій Зорін вручив їй диплом, який засвідчує, що її ім’я внесене до цього реєстру в номінації «Найтриваліший стаж роботи в одній школі». Рекорд Галини Абрамівни склав 58 років і 10 місяців. Розпочавши педаго-гічну діяльність у листопаді 1957-го, вона і в свої 85 продовжує її та сподівається відсвяткувати 60-річний ювілей безперервної роботи в школі.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Так вийшло, що людині стало дуже погано з серцем і треба було вживати термінових заходів для її порятунку.

Ми були на садовому масиві, що поблизу села Кордон Лиманського району. Найближчий медпункт — у цьому селі. Під’їхали туди, та фельдшер, виявилося, на лікарняному, а, за словами місцевих жителів, надати допомогу тут більше нікому. Тож зразу ж поїхали в районний центр — Доброслав (колишнє Комінтернівське), де є і поліклініка, й лікарня.

Прибувши на місце, звернулися до кардіолога поліклініки, яка спільно з медсестрою негайно зробили хворому кардіограму, виміряли тиск і надали першу допомогу (ліки, укол), викликавши водночас «швидку» для його доставки в реанімаційне відділення лікарні. Усе це відбувалося оперативно, з почуттям відповідальності за життя людини за участі багатьох осіб персоналу поліклініки. Коли прибула «швидка», так само активно й безоплатно допомагали при транспортуванні хворого до реанімації. Особливо старався водій «швидкої допомоги».

На ошатному будинку, що на вулиці Катерининській, 77, завжди майорить державний стяг. Біля входу — скульптурні фігурки колоритних українського козака та молодиці, яка сидить на клунку з написом «Добро». Вони ніби запрошують одеситів та гостей нашого міста зайти сюди, аби на першому поверсі, в «Книгарні-кав’ярні», вибрати цікаву й потрібну книжку, випити філіжанку запашної кави, поспілкуватися за столиком з друзями, а на другому поверсі завітати до української світлиці, де, скажімо, можна потрапити на майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки чи відвести душу в українському народному мелосі. Усе це об’єднане однією назвою, яку має громадська організація, очолювана п. Наталею Чайчук: «Український клуб Одеси». Наталя Олександрівна є невтомною господинею УКО, де постійно проводяться різноманітні заходи: зустрічі з політиками й громадськими діячами, письменниками, виставки митців, презентації нових видань, творчі вечори і багато чого іншого, що уособлює дух таки української Одеси.

Недавно Український клуб Одеси відзначив свій перший маленький ювілей — п’ятиріччя від дня заснування. Такий же ювілей святкував і конкурс учителів загальноосвітніх закладів області, що проводиться під егідою УКО.

Коли Український клуб Одеси започатковував це творче змагання, пріоритетним було визначено такі завдання: патріотичне виховання шкільної молоді і вшанування педагогів краю, котрі, як говорив колись великий Василь Сухомлинський, «серце віддають дітям», не лише збагачуючи їхні знання, а й виховуючи справжніх громадян — патріотів нашої держави.

У першому конкурсі брали участь лише українські філологи. Згодом до україністів-мовників та літераторів долучилися й історики та бібліотекарі. Усього за п’ять проведених конкурсів дипломами різного ступеня і цінними подарунками від УКО були відзначені 57 лауреатів.

Із уже далекого 1966 року бере свій відлік історія Березівського вищого професійного училища Одеського національного політехнічного університету. За півстоліття з його стін випущено близько 18 тисяч кваліфікованих робітників та молодших спеціалістів (підготовка останніх ведеться з 2002-го).

Спочатку навчальний заклад мав суто будівельний профіль, а його базовим підприємством був трест «Одессільбуд». Ішли роки, змінювався перелік професій, терміни підготовки, та незмінним (із середини 1970-х) залишилося надання учням, разом із спеціальністю, повної загальної середньої освіти. З кінця 1980-х училище починає готувати фахівців для сфери послуг: кравців, кухарів, перукарів — професії, які користуються попитом на ринку праці.

На жаль, уже мало залишилося тих, хто створював училище, на початку 70-х будував нові корпуси. Пішли із життя перший директор В.В. Зубрицький, його наступники — В.М. Ємець та відмінник народної освіти України Л.Ф. Єленок, який улітку 1966-го розпочав свою педагогічну кар’єру викладачем спеці-альних предметів, а потім працював на посадах заступника директора з навчально-виробничої роботи та директора.

Із 2001 року тоді ще ПТУ № 19 очолює відмінник освіти України В.П. Шевченко. З цього часу училище розпочинає новий і стрімкий виток свого розвитку: в 2002-у отримує статус вищого професійного (3-й атестаційний рівень та 1-й рівень акредитації ВНЗ), ліцензує нові професії, здійснює акредитацію з підготовки молодших спеціалістів (технології харчування та швейного виробництва). Розпочинається робота з інтеграції у європейський освітній простір, комп’ютеризації навчального процесу, застосування інноваці-йних технологій у підготовці майбутніх фахівців. У 2006-у Бере-зівське ВПУ стає структурним підрозділом Одеського національного політехнічного університету. Перед навчальним закладом відкриваються нові горизонти: на його базі починають діяти підготовчі курси для вступу до ОНПУ (завдяки яким 150 учнів училища та шкіл Березівського району стали студентами університету); в одному з гуртожитків політехніки отримує приміщення, де створює навчальний центр «Симфонія» (навчальні кафе та перукарня), житлові помешкання для учнів (на 15 ліжко-місць) та майстрів виробничого навчання тощо. Університет передає березівчанам 11 комп’ютерів та іншу оргтехніку, учні-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, щорічно (до 100 осіб) оздоровлюються у санаторії-профілакторії ОНПУ, зав’язуються партнерські зв’язки між структурними підрозділами двох закладів.

Майже детективна історія одного сепаратистського фейку

Військова хроніка тієї Кримської війни фіксує, що за героїзм, виявлений під час оборони Севастополя, цей відчайдушний юнак розплатився досить легко. Однієї нещасливої ночі матрос, а за справжнім військовим чином на ту пору квартирмейстер Петро Кішка під час атаки на ворожі позиції у складі роти лейтенанта Бірюльова наразився на багнет марокканського зуава, якими рясніли бойові порядки союзників. Уранці в розгорнутому неподалік лінії оборони наметі цю подряпину на грудях Петра засвідчив військовий хірург Микола Пирогов. Іншого разу по руці відважного матроса пройшлася ворожа куля.

Раптові нальоти у тил ворога значною мірою були зумовлені вкрай незадовільним постачанням російської Південної армії амуніцією, спорядженням, набоями, медикаментами і навіть харчами. Особливо відсталою, застарілою була стрілецька зброя. Мушкети допотопного зразка не дозволяли вести прицільний вогонь. І саме тому кримські оборонці, ризикуючи головою, полювали на британські «штуцери». Здобуття такої нарізної гвинтівки вважалося справою честі і надавало особливого статусу її власникові.

На ворога ходили глибокої ночі. Вилазки нагадували полювання на хижого звіра, тому матроси й називали себе «мисливцями».

Із польського щоденника

Щоразу, приїжджаючи в Польщу у справах, намагаюся знайти кілька годин, щоб відвідати свою тітку, яка мешкає у приватному будиночку в передмісті Варшави. Затамувавши подих, чекаю біля хвіртки, поки вийде вона, маленька, сива, у супроводі своєї свити — п’яти кудлатих собачок, яких врятувала колись від голодної та холодної смерті, і спитає, не відчиняючи: «О, родина з України! Сала привезла?».

Я завжди побоююся, що якщо вона почує у відповідь «ні», то розвернеться і піде до хати разом зі своїми песиками, так і не відчинивши мені двері. Насправді ж за суворою зовнішністю тітки Ванди криється добра душа. Втім, розумію, що україн-ське сало — це шедевр, такого в Польщі не дістати, тому завжди везу для неї цей «контрабандний» товар — грубий шмат добре просоленого нашого сала.

Моя бабуся та її мати були рідними сестрами, які народилися у волинському містечку Ківерці, але після війни вся тітчина сім’я, що складалася із батьків і п’яти дітей, виїхала до Польщі. У нашій великій родині були і поляки, й українці, хтось ходив до церкви, хтось — до костелу, та ніхто із старших не розповідав про ті трагічні події, що відбувалися на Волині в роки Другої світової війни. Ми дізналися про це з офіційних джерел уже тоді, коли більша частина наших старших родичів померла.

Тітка, яка народилася у 1924-у і якій у 1943-у було 19, мала би все це пам’ятати. Після резолюції Сейму, який визнав події на Волині геноцидом поляків, «що був вчинений україн-ськими націоналістами», особливо хотілося почути думку тих, хто жив там у ті часи і міг би бути учасником чи свідком тих подій. Тож, нещодавно перебуваючи в Польщі, із завмиранням серця, знову зупинилася перед тітчиним будинком.

Тенденція на євроінтеграцію, яка стала складовою зовнішньої і внутрішньої політики нашої країни на нинішньому етапі її розвитку, потребує реальної підтримки суспільства, і передусім — державних інституцій. Одним з прикладів такої підтримки стала всеукраїнська науково-практична конференція «Міжнародна діяльність бібліотек як складова вибору держави», яка нещодавно відбулася в Одеській національній науковій бібліотеці.

Конференція зібрала бібліотекарів із 17 областей України — від Львова до Дніпра і Харкова. В її роботі взяли також участь представники Міністерства культури України, представництва Міністерства закордонних справ України в Одесі, дипломатичного корпусу, акредитованого в нашому місті, Німецького культурного центру Ґете-Інституту в Україні та Одеської філії Грецького фонду культури.

Багаторічні напрацювання бібліотек у сфері міжнародного співробітництва доводять, що цей напрямок є особливо перспективним та актуальним. У рамках цієї публікації хотів би стисло охарактеризувати та процитувати фрагменти окремих виступів, які допоможуть зрозуміти суть проблеми та напрацювання книгозбірень на ниві міжнародної співпраці.

Звертаючись під час відкриття конференції до її учасників, Григорій Закраєвський, представник МЗС в Одесі, зазначив:

«…Цей захід важливий для вас як професіоналів-бібліотекарів, але не менше значення він має для нашого суспільства, адже дозволяє пошук інструментів щодо його консолідації, набуття європейських цінностей, інтеграції України в європейське співтовариство, отримання рівного доступу до інформації, а відтак і створення умов для підвищення якості життя. Це, фактично, цитування положень концепції розвитку бібліотек, її стратегії, однак сьогодні вона набуває більш практичного значення.

Напередодні Дня людей похилого віку відбувся третій за рахунком і досі єдиний в Україні фестиваль такого спрямування «Планета довгожителів».

У Музеї коньяку «Шустов», який уже другий рік поспіль гостинно прийняв учасників заходу, зібралися люди пенсійного віку, яким цікаво навчатися чомусь новому, котрі прагнуть проводити час весело та корисно.

Фестиваль розпочався із показу образів «Бабусі плюс онуки». Одеситки, що вже мають цей відповідальний статус «бабуся» та їхні юні нащадки охоче долучилися до дійства. Усі знають, що між бабусями та онуками існує невидимий, особливий зв’язок. По-перше, у них спільні «вороги»: для одних — це діти, для інших — батьки, а по-друге, бабусі та онуки створюють своєрідний місток поколінь, оскільки перші живуть, переважно, минулим, а другі — майбутнім. Кураж і творча винахідливість об’єднала на сцені ці покоління, потішивши присутніх чудовими сценками взаємодії і підтримки. Лариса та Єва Валевські, Людмила Варрава і Раїса Швець, Олександра Іонік з онучкою Іриною та правнуками Маргаритою й Михайлом, японська бабуся Олена Калмикова з маленьким ніндзею та прабабуся Надія Гоменюк із гамірливою юрбою нащадків її родини — всі вони створили неповторні образи, які надовго запам’ятаються глядачам. Усі артистки — учасниці програми «Золота осінь людей поважного віку», яка вже впродовж року втілюється за підтримки фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє».

Координатор програми Ольга Філіппова нагадала присутнім про заходи, проведених у рамках цієї програми. Присутні із захопленням переглядали слайд-шоу на великому екрані, згадуючи й коментуючи яскраві та цікаві події «Золотої осені людей похилого віку». Ті, хто впродовж року відвідував заходи проекту, ділилися своїми враженнями від спільно проведеного часу.

Лариса Валевська: «Те, що ми тут відчули, — це любов! Збираючись разом, не важливо, на екскурсію чи на вечір, ми хочемо спілкування й отримуємо його саме тут. Ми всі різні, у кожного свій характер, своя життєва історія. Але те, що ми збираємось разом, — це класна можливість відчути себе комусь потрібним, відчути любов, дружбу, підтримку і взаємну повагу».

Маленькі відвідувачі дитячого садка «Анавім», що при Єврейському культурному центрі, запросили своїх рідних — батьків, дідусів та бабусь на свято Рош га-шана, єврейський Новий рік. Його назва перекладається з івриту як «народження душі». Цьогоріч Рош га-шана відзначали 3—4 жовтня.

Це не просто новорічне свято, це день народження людської душі, яка була створена Вищими силами. Ці дні — час для того, щоб попросити пробачення у близьких, відкрити в собі ще більше Світла та Добра, почати новий виток життя.

На дитяче свято прийшло чимало дорослих. Спочатку на них чекала вікторина, тобто усім довелося напружити мізки, щоб відповісти на прості запитання: «Що означає Рош га-шана?» «Чому на свято печуть круглу халу?» «Чому на столі має бути солодкий червоний гранат?» «Чому на свято яблука їдять з медом?».

Сидячи у залі, батьки з нетерпінням чекали, коли на сцену вийде улюблена малеча. Тільки-но з’явилися діти, зал засвітився від радості. Позитиву додавало й те, що юні актори були зодягнені у карнавальні костюми веселих персонажів єврейського Нового року. Це були Червонощокі Яблучка, Соковиті Гранати, Сріблясті Рибки і символи меду — Бджілки. Діти поводилися на сцені щиро і невимушено, танцювали, вітали рідних віршами і навіть хвацько зорганізували для батьків флеш-моб.

Американська компанія Proterra представила електричний автобус Catalyst E2 із запасом ходу близько 1000 км.

Платформа Catalyst E2 передбачає можливість використання акумуляторних блоків потужністю від 440 до 660 кВт/год. Для порівняння: найпродуктивніші версії електромобілів Tesla Model S і Model X комплек-туються акумуляторами на 100 кВт/год.

Випробування на полігоні у Південній Кароліні (США) показали, що на одній підзарядці Catalyst E2 здатний подолати відстань близько 1000 км. Зрозуміло, на практиці, при заповненому пасажирами салоні, запас ходу буде меншим, але і в цьому випадку автобус зможе без підзарядки долати відстань до 560 км.

У Сполучених Штатах основна частина міських та приміських автобусних маршрутів передбачає пробіг близько 320 км на день. Отже, Catalyst E2 зможе без проблем замінити традиційні пасажирські транспортні засоби з двигуном внутрішнього згоряння. При цьому машині не доведеться відвідувати зарядні станції впродовж добової експлуатації.

Морква відрізняється від інших овочів великим вмістом цукру, калію, каротину, вітамінів В і С, тому при її обробці треба дотримуватися особливих правил.

Найсоковитіша і найсмачніша морква з товстими, недовгими коренеплодами. З такої виходить чудовий сік, вона смачна в салатах, гарнірах, годиться для маринування. Морква інших сортів потребує тривалої теплової обробки, її краще використовувати для запіканок, котлет, пудингів.

Каротин, який міститься в моркві, переходить у вітамін А лише в поєднанні з жиром. Отже, щоб вітамін А засвоївся організмом, морквяний сік треба пити разом із сметаною або олією.

Кладіть моркву лише в киплячу воду і варіть її під кришкою.  Це зберігає вітаміни. Щоб при варінні вона зберегла забарвлення, додайте у воду трохи цукру.

Підсмажувати моркву треба на розігрітому до 150 градусів жирі. Так забезпечуються високі смакові якості.

Морква має специфічний присмак, який зникає, якщо додати до страв молочні продукти.

Буряк як овочева культура передусім у пошані завдяки вмісту сахарози, фосфору й кальцію. Найбільше цінуються коренеплоди темно-червоного кольору, без білих і світлих кілець на зрізі, ледь приплюснутої форми.

При тривалому варінні й тушкуванні буряк з темно-червоного часто стає коричнево-жовтим. Щоб запобігти цьому, додайте половину чайної ложки оцту або цукру на 2 л рідини.

Щоб зварений для салатів, вінегрету буряк був соковитим і смачним, його слід класти в киплячу воду, не обрізаючи корінців. У жодному разі не треба підсолювати воду — від цього погіршується смак овочів. Корене-плоди слід варити під кришкою.

Буряк з інтенсивним забарвленням для борщу нарізають і тушкують сирим. З блідим забарвленням варять цілим, додавши оцет або цукор, і тільки потім нарізають.

Печений буряк годиться для салатів, вінегретів, оскільки зберігає всі поживні речовини. Щоб у салаті він не зафарбував інші овочі, буряк слід окремо заправити олією, а потім з’єднати з рештою інгредієнтів.

Колишній директор Румунського національного інституту фізики Землі Георге Мермуряну не виключає, що наступний землетрус у Румунії за потужністю буде аналогічним із землетрусом 1940 року, коли сила підземних поштовхів сягнула 7,4 бала за шкалою Ріхтера.

«Ніхто в цьому світі не може передбачати землетруси. Але я вивчив усі землетруси, що  відбулися в Румунії, починаючи з 1730 року. Дослідження показало, що підземні коливання можуть відбуватися раз у 40 або раз у 102 роки. Як бачите, ступінь похибки досить велика. І все ж, я дотримуюся думки, що наступний землетрус у нашій країні за потужністю буде аналогічним землетрусу 1940-го», — наводить слова вченого «Укрінформ».

Згідно з даними Інституту фізики Землі, потужність землетрусу 1940 року становила 7,4 бала, а тривалість підземних коливань — близько 45 секунд. Більше тисячі людей тоді загинули, багато міст і села, розташовані в регіоні Вранча, були зруйновані. Наступний потужний землетрус стався у березні 1977-го, коли сила поштовхів в епіцентрі сягала 7,2 бала.

Нагадаємо, у ніч на 24 вересня в Румунії стався землетрус потужністю 5,3 бала за шкалою Ріхтера. Підземні коливання відчувалися в Молдові та на значній території України.

Площа арктичного льоду досягла критичної позначки, повідомляє Національний центр даних снігу і льоду в Колорадо.

За допомогою супутникового моніторингу вчені зафіксували рекордний мінімум льоду в Арктиці. Його площа в 2016-у склала 4 мільйони квадратних кілометрів, що на 2,57 мільйона квадратних кілометрів менше, ніж у період 1979—2000 років.

Наслідки цього кліматичного процесу вплинуть на клімат усієї Землі. Різке зменшення площі арктичного морського льоду спричинить зміни метеоумов у середніх широтах. Кліматологи впевнені, що руйнівні погодні аномалії, які відбуваються останніми роками, можуть бути зумовлені саме таненням льоду.

Вічним пам’ятником національної музично-мовної «писемності» була і буде україн-ська пісня. Саме вона, українська пісня, зберігала нашу мову, попри всі царські і вельможно-чиновницькі заборони українського слова. І народні пісні, і ті, що звучали на професійних сценах, зокрема оперних — арії, монологи, аріозо...

Нині мало хто відає, що, скажімо, в часи, коли юний Анатолій Дуда вийшов на сцену Одеського оперного театру (а це був 1976 рік), за кулісами точилися дискусії, якою мовою мають звучати російські та зарубіжні оперні твори...

З дарованим Всевишнім тембром (ліричний тенор) Анатолій Дуда став помітним явищем в україн-ському і світовому оперному мистецтві. Всотана, як то кажуть, з молоком матері, українська мова (уродже-нець Нового Бугу, що на Миколаївщині) природно зазвучала у його виконанні в партіях Андрія з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та Петра з «Наталки Полтавки» М. Лисенка. Завдяки прекрасним вокальним та артистичним даним кожен образ, втілений на сцені Анатолієм Дудою, був глибоко емоційним, яскравим, незабутнім. А це, крім уже названих, Ликов із «Царевої нареченої» та Моцарт із «Моцарта і Сальєрі» (М. Римський-Корсаков), Ленський з «Євгенія Онєгіна» та граф Водемон з «Іоланти» (П. Чайковський), Володимир з «Князя Ігоря» (О. Бородін), Альфред з «Травіати» (Д. Верді), Альмавіва з «Севільського цирульника» (Д. Россіні) та багато інших.

Одесит Станіслав Богданович здобув переконливу перемогу на шаховому турнірі, що відбувся у рамках фестивалю Baku Open 2016.

Як повідомляє Федерація шахів України, одесит забезпечив собі перше місце достроково, адже за тур до фіналу з чудовим результатом 7 очок із 8 випереджав найближчих конкурентів на 1,5 очка. Здобувши в останньому турі бойову нічию з румунським гросмейстером К. Лупулеску, український шахіст без жодної поразки, з шістьма виграними партіями і трьома нічиїми, випередив на очко відомих російських гросмейстерів С. Сюгірова та В. Артемьєва, які поділили 2-е—3-є місця. Завдяки успішному виступу в Баку міжнародний рейтинг Станіслава Богдановича піднявся на 21 пункт.