Нью-Йорк - Мінськ - Київ

Більше того, відволікаючи увагу від своїх агресивних дій у Європі, Росія втрутилася в багатосторонній конфлікт на Близькому Сході, ще дужче розпалила війну в Сирії і за допомогою зброї, незважаючи на численні жертви, намагається відновити вплив у цьому регіоні, який колись мав СРСР.

Країна-агресор при цьому має можливість блокувати будь-які рішення Ради безпеки, застосовуючи право вето, а будучи присутньою в організаційних структурах, робить усе, щоб перешкоджати діяльності ООН в гуманітарних і спостережних місіях скрізь, де це суперечить інтересам загарбника. Чи можна таке становище змінити полум’яними промовами? Навряд. Потрібні дії, які дозволять перетворити всесвітню говорильню на дієвий інструмент для підтримання миру. А якщо не вдасться, створити замість ООН іншу організацію.

Виступаючи в Нью-Йорку з високих трибун і закликаючи до реформ недієздатної всесвітньої організації, Порошенко розумів, що його авторитету для вирішення таких завдань недостатньо. Але він також розумів, що буде почутий усіма, хто здатний чути. А резонанс від виступів в ООН допоможе Україні відстояти незалежність.

Негайних практичних результатів від візиту Петра Порошенка в Нью-Йорк мало хто очікував. Але вони все-таки були. При зустрічі з віце-президентом США Джозефом Байденом і подальшому обміні думками з президентом США Бараком Обамою президентові України вдалося прискорити надання фінансової допомоги нашій державі (отримати гарантії за кредитами в один мільярд доларів). Відбулася також зустріч Петра Порошенка з виконавчим директором МВФ Крістін Лагард, під час якої було вирішено відправити в нашу країну місію Фонду та визначити можливість надання Києву до кінця року ще одного траншу в рамках програми розширеного фінансування.

У рамках засідання лідерів країн, чиї громадяни постраждали в результаті катастрофи малайзійського «Боїнга» на Донбасі, також узгоджені спільні кроки у розслідуванні цього злочину та окреслені першочергові кроки в організації судових процесів проти злочинців.

Про розведення позицій і реальну політику

Петро Порошенко повернувся зі США 21 вересня. Того ж дня у Мінську засідала Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі. Вона засідала не в режимі відео-конференції, а за особистої участі глав делегацій Росії та України (Бориса Гризлова і Леоніда Кучми). За кілька днів до цього в пресі з’явилися повідомлення, що на мінській зустрічі готується документ, який повинен стати проривом, світлом у кінці тунеля, який може розрубати гордіїв вузол тощо.

У це мало хто вірив, але всі сподівалися. Скажемо відразу: скептики були праві. Прийнятий документ проривом не став. Але якщо зафіксовані в ньому рішення втілити в життя, деякі проблеми частини жителів прифронтової зони Донбасу вдалося б пом’якшити.

Йдеться про розведення позицій на лінії поділу військових частин у Станиці Луганській, Золотому і Петровському. Там, де «кордон» проходить буквально по вулицях населених пунктів, там, де досі живуть люди. Таких позицій на лінії фронту багато, але безвихідне становище жителів — у дванадцяти місцях. Їх у Тристоронній групі планували демілітаризувати насамперед. Але не вийшло через протидію російської сторони і терористів.

Але і в тих місцях, щодо яких вдалося досягти згоди, не все просто. Документ про розведення військових позицій вглибину на два кілометри і на таку ж відстань у ширину обвішаний масою умов. Починаючи з того, що до його реалізації можна приступити тільки після дотримання режиму тиші впродовж семи днів. Припинення вогню (в тому числі зі стрілецької зброї) має бути верифіковано моніторинговою місією ОБСЄ. І якщо в цей період будуть зафіксовані обстріли, процес відведення військ та озброєнь припиниться.

Це жорсткі вимоги, а якщо врахувати слабку дисципліну в лавах терористів, то практично нездійсненні. Підписали ж папір (рамкові угоди), з усього видно, для того, щоб продемонструвати, що Мінські угоди 2014 та 2015 років дійсні. У документі є на них посилання. Багато хто підозрює, що розведення позицій сторін затіяне саме заради таких посилань. Щоб міністри закордонних справ Німеччини і Франції, Штайнмайер та Еро, могли відзвітувати про позитивні результати свого нещодавнього візиту в столицю України.

Перераховуючи політичні події тижня, не можна не згадати про те, що уряд України виконав обіцянку і вніс у Верховну Раду проект бюджету на 2017 рік. Якщо подумати, то ця дія за важливістю переважує для нас усе, що відбувалося у Нью-Йорку та Мінську. Але коментувати законопроект про бюджет зарано. Абсолютні цифри не скажуть читачеві нічого, а відсотки надбавок або вилучень в окремих статтях видаткової і доходної частин документа в процесі схвалення парламентом зазнають значних змін.

Наразі розробники (в тому числі прем’єр-міністр України Володимир Гройсман), характеризуючи представлений бюджет, найчастіше вживають слова «реалістичний» і «чесний». Зупинимося, мабуть, на цьому, хоча в українській політиці, зовнішній та внутрішній, реалізм часто заважає, а чесності ніколи не було.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.