Немаргінальна тема, або Чому жертви домашнього насильства не поспішають по допомогу

М. Л.: — Дуже велика кількість дзвінків стосується домашнього насильства в усіх його проявах — фізичного, психологічного, сексуального та економічного. Буквально кілька днів тому ми розпочали дослідження: опитуємо жінок, які телефонують до нас, чи зверталися вони по допомогу до правоохоронних органів, чи отримали її, як змінилася після цього ситуація в їхніх сім’ях. За перші три дні мали вже 21 заповнену анкету, які показали, що жертви домашнього насильства досить часто не звертаються до поліції. По-перше, дехто взагалі не ідентифікує насильство, вчинене щодо нього. Особливо це стосується сексуального насильства в сім’ї. Інші не довіряють правоохоронним органам як державній структурі, котра може вирішити їхні проблеми. Треті просто бояться, що навіть якщо їхній кривдник буде притягнений до відповідальності, то потім, повернувшись додому, «віддячить» тим, хто на нього поскаржився. Також є випадки, коли постраждалі від домашнього чи ґендерно обумовленого насильства викликали правоохоронців, але ті належним чином не відреагували на звернення. Тому більше до них і не дзвонять.

— Яка мета вашого дослідження?

М. Л.: — Воно має, насамперед, показати слабкі місця відповідної роботи правоохоронних органів. У їх структурі є підрозді-ли, що займаються проблемою домашнього насильства, але їхній вплив на поліпшення ситуації наразі залишається слабким. Тому ми хочемо проаналізувати, чому так відбувається і як домогтися необхідних змін. Потім ми плануємо підготувати рекомендації для Національної поліції, провести навчання, аби підвищити кваліфікацію її працівників. Сподіваємося, що вони належним чином відгукнуться на співпрацю.

Однак опитування на «гарячій лінії» — це лише частина нашого комплексного дослідження. Ми хочемо, умовно кажучи, пройти весь ланцюжок від звернень громадян до отриманої чи не отриманої ними допомоги, зрозуміти, як відбуваються ті чи інші процеси. Це допоможе сформувати загальну картину того, як правоохоронні, судові органи працюють з домашнім та ґендерно обумовленим насильством, яку профілактичну роботу проводять. З цією метою ми не лише анкетуємо наших абонентів, але й  аналізуємо судові рішення, які стосуються притягнення до відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Спілкуємося також з правоохоронцями, експертами.

К. Л.: — За статистикою Міністерства внутрішніх справ, кількість звернень до поліції за фактами насильства в сім’ї величезна — 120 — 130 тисяч на рік. Наше дослідження доводить, що більшість жертв до поліції не звертається. Виникає питання: на скільки треба помножити озвучені цифри, щоб зрозуміти, як багато людей потерпають від насильства? На жаль, це явище дуже поширене. Держава не може ігнорувати його, вона повинна виділяти кошти і на допомогу жертвам, і на профілактичну роботу.

— Чому, на вашу думку, правоохоронці так мляво реагують на випадки домашнього насильства?

М. Л.: — Часто працівники правоохоронних органів не володіють у достатній мірі спеціальними знаннями, а також применшують проблему домашнього насильства. Дехто вважає її несерйозною, мовляв, вони займаються розслідуванням убивств, а їх викликають через синці та сварки. Тому замість дієвої допомоги вдаються до відписок. Деякі працівники поліції саме жінку вважають винуватою в тому, що сталося. Трапляються випадки, що жертву насильства, котра викликала правоохоронців, потім ще й притягують до відповідальності за наперед неправдивий виклик. Водночас є потреба і в удосконаленні законодавства.

К. Л.: — Як у системі Міністерства внутрішніх справ, так і в системі Міністерства соціальної політики тематика насильства в сім’ї та насильства щодо жінок є маргінальною. От скільки разів ви чули про цю проблему з вуст міністра соціальної полі-тики? Хоча це уповноважене відомство. Міністри у нас змінюються, а тема залишається маргінальною. Від політиків, від людей, які керують структурами, від тих, хто впливає на громадську думку, дуже багато залежить. Їхня позиція також може змінити ситуацію.

М. Л.: — Від поліції насамперед залежить усе подальше проходження справ про домашнє насильство, притягнення кривдника до відповідальності та відновлення прав постраждалої особи. Як справу буде кваліфіковано, який протокол буде спрямовано до суду, чи правильно цей документ буде оформлений… Кажу про це не випадково. Юристи ГО «Ла Страда-Україна» проаналізували 300 судових рішень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Із них маємо 28 фактів непритягнення через неправильно складений протокол, а ще 13 — через те, що правоохоронні органи пропустили тримісячний термін передачі протоколу до суду. Ви уявляєте, як некваліфіковано хтось поставився до виконання своєї роботи і до чужих страждань та поневірянь?!

— Як судова система реагує на випадки домашнього насильства?

М. Л.: — Тут діють такі самі стереотипи, як і в Національній поліції, прокуратурі. Бо якщо повернутися до моніторингу згаданих 300 судових рішень у справах домашнього насильства, то в 109 випадках кривдники не були притягнуті до адміністративної відповідальності. Серед них 48 справ було визнано незначними, за якими не потрібно притягати когось до відповідальності. У восьми випадках суд визнав, що в діях особи взагалі нема складу адміністративного правопорушення. Була одна справа, коли адміністративне правопорушення вчинила особа, що повернулася із зони АТО. Суд визнав подію малозначимою, посилаючись на те, що кривдник перебуває в поганому психоло-гічному стані. Хочемо наголосити, що йдеться про третину справ із домашнього насильства.

— Що треба зробити державі, аби позбутися таких стереотипних та непрофесійних підходів?

К. Л.: — Без сумніву, потрібне краще законодавство. Експерти працюють, але наразі справа просувається не так швидко, як мало б бути.

Потрібна система допомоги постраждалим. Тому що потерпілі від домашнього насильства в абсолютній більшості випадків залишаються наодинці зі своєю бідою. «Гаряча лінія» — це джерело інформації про допомогу, яку можна отримати за місцем проживання. Якщо нема, де отримати таку допомогу за місцем проживання, якщо відсутні спеціальні центри, фахівці, то й «гаряча лінія», на жаль, мало чим може зарадити.

Надання допомоги постраждалим — це також питання осві-ти. Ми  аналізуємо програми підготовки юристів і бачимо, що дуже мало годин виділяється на адміністративне право, розгляд сімейного і кримінально-процесуального права.

Такий підхід характерний не лише для правників, це ставлення до проблеми суспільства в цілому. Маємо толерування насильства з боку суспільства. Це виправдання його, готовність до нього, невміння вирішувати проблеми іншими способами, окрім конфлікту. Фахівці пості-йно наголошують, що насильство в сім’ї, якого зазнавали або яке бачили діти, надалі стає нормою їхньої поведінки, виправдання злочинів. Тому всі ці питання хоч і стосуються міжособистісного, мають державну вагу. Важливо, щоб це розуміли керівники правоохоронних органів, прокуратури, судів.

— Як ратифікація Україною Стамбульської конвенції може посприяти вирішенню проблеми домашнього насильства?

К. Л.: — Сподіваємося, що ратифікація конвенції Ради Європи «Про запобігання домашньому насильству і насильству щодо жінок та боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція) дасть поштовх сер-йозним змінам: відпрацюванню належної державної політики в цьому питанні, створенню системи надання допомоги особам, які постраждали від домашнього та ґендерно обумовленого насильства, а також посиленню профілактичної роботи. Сподіваємося також, що відповідні зміни відбудуться і в роботі правоохоронних органів.

Володимир ДОБРОТА.
Національний прес-клуб «Українська перспектива».